Сьогодні вперше пахло вже землею,
І сонце у калюжах – блись та блись!
Країна стогне. Але Бог із нею.
Здолаємо. Не зараз, то колись.

І буде сонце. І буде калина.
І гори. Вільні, чисті – й до небес.
І буде рай на ймення Україна
Із сотнею невивчених чудес.

Я тут вогник в листі передам –
Хай буде, коли йтимеш на злам,
Коли холодно буде, чи сніг
Замітатиме рідний поріг.
Вогник, чистий від бомб і ракет,
Безпілотників, вільних на злет,
Від прокляття, брехливої гри,
Вогник, вільний від тої війни…
Хай горить у сердечку твоїм,
Збереже тебе в зливу і грім,
Збереже, коли обстріл буде
Небо крити тобі голубе.
І тоді, коли шрами болять,
Коли недруги поряд не сплять,
Коли будеш уже на межі,
Пригадай: в тебе вогник в душі.

Карпати стріли тишею Різдва.
Вона тут дуже світла, Вифлеємська.
Із храмів лине спокій в небеса,
Де чути неймовірну міць братерську.

І роки плинуть, мов ріка,
В туманній тонучи вуалі,
Крізь пальці часу утіка
Пісок найкращих днів подалі.

Нанизує на нитку дні
Проміння сонячного кола,
Кругами ширить на воді
Хвилини, канучі спроквола.

НА РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Коли можливості людини – 
Її життя могутня суть,
А в нім до смертної години
У журкоті хвилини йдуть.

Яка тоді ще вища сила
Дарує нам святу відраду – 
Блаженне лоно, що носило,
І груди, що живили чадо?

У неспроможності тримати
Своє дитя біля грудей,
Із сумом зустрічала мати
Чужих народжених дітей.