Нова євангелізація – як виклик для цілої Церкви Христової Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_cerkvapro_4highres_00000400617651.jpgНещодавно, 15-16 жовтня, у Ватикані завершилася перша міжнародна зустріч Святішого Отця Бенедикта ХVI з новими євангелізаторами під гаслом «Нові євангелізатори для нової євангелізації. Слово Боже зростає і поширюється», організована Папською Радою для сприяння нової євангелізації. В ній взяли участь єпископи і кардинали від 33 різних Єпископських Конференцій, а також 115 представників різних церковних рухів, що працюють у справі нової євангелізації. Звичайно, для нас було радісно і знаково бачити серед єпископів українських владик, Блаженнішого Святослава Шевчука, Главу нашої Церкви і Владику Тараса Сеньківа, Голову Патріяршої комісії у справі євангелізації.


Ця перша зустріч зі Святішим Отцем напевно залишить незатертий слід в історії нової євангелізації. Її невидима сила, немов той поштовх землетрусу, який досягає всіх кінців землі, зрушить порухом Духа Святого християнські спільноти стати на служіння Слову Господньому з відповідальністю відповідаючи на зобов’язання нашого хрещення.

Усі доповідачі: і монахиня Вероніка Берцоза, і письменник Паоло Мессорі, і вчений астроном Марко Берсанеллі, і владика Фабіо Мутіса з Колумбії, і тенор Андреа Бочеллі, який виконав відомі релігійні твори, пригадали, що нова євангелізація – це не проповідь якогось нового Євангелія. Її новизна полягає не у змісті, а у новій християнській ревності, у методах і способах вираження, зрозумілих для сучасної людини, а також у тому, що основою нашої віри є не лише доктрина, а, насамперед, особа Господа нашого Ісуса Христа, розп’ятого і воскреслого.

Звичайно ж, всі учасники найбільше очікували появи і батьківського слова Святішого Отця, тому зустріли його дуже тепло і радісно. Святіший Отець Папа Бенедикт XVI в залі Павла VI (у Ватикані) в своїй промові наголосив на трьох важливих моментах:

Найперше це те, що сила Слова Божого не залежить тільки від нашої дії, засобів, коштів, того всього, що ми «робимо», але від Бога, який приховує свою силу і виявляє її у людській слабкості, являє свою присутність в тихесенькому лагідному вітерці (1Цар. 19,12) і об’являє себе на хресному дереві. Ми мусимо завжди вірити в смиренну силу Слова Божого і залишити місце, щоб у нашому житті діяв Бог.

По – друге, зерно Слова, як у притчі про сіяча, падає також і сьогодні на добру землю, яка приймає Його і приносить плоди (Мт. 13,3-9). І нові євангелізатори є частиною цієї доброї землі, що дозволяють Євангелії зростати щедро, змінюючи власне життя та життя інших. У світі продовжує бути добра і плідна земля, навіть якщо зло сьогодні робить більше галасу.

По – третє, проголошення Євангелії, направду, досягло границь усього світу, і навіть серед байдужості, нерозуміння, несприйняття і переслідувань багато продовжують також і сьогодні з відвагою відкривати своє серце і розум, щоб прийняти запрошення Ісуса Христа для особистої зустрічі з Ним, і статися Його учнями…

Це все приносить розраду, заспокоєння і надію, тому що показує безперервну місійну закваску, яка оживляє Церкву, та з іншого боку мусить наповнити всіх новим сенсом відповідальності перед Словом Божим і поширенням Євангелії. Бути євангелізаторами не є привілей, але обов’язок, що походить з нашої віри… Будьте знаками надії! Будьте спосібні дивитися в майбутнє з певністю, що походить від нашого Господа, який переміг смерть і дарував нам життя вічне! Повідомте всім радість нашої віри з ентузіазмом, якою сповнює нас Дух Святий, тому що Він робить усі речі новими (Од. 21, 5). Довіртеся обітниці Христа, яку Він дав своїй Церкві: «Отож, Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). На завершення зустрічі Папа просив заступництва і опіки Пресвятої Богородиці – Зірки нової євангелізації.

У свою чергу, архиєпископ Сальваторе Фізікелла (Salvatore Fisichella), президент Папської Ради у справі розвитку нової євангелізації, наголосив наступні важливі моменти:

…Криза, яку світ сьогодні переживає в основному є антропологічного характеру. Наслідки секуляризму спровокували необґрунтовану маргіналізацію Бога і в результаті це привело до сильної дезорієнтації особистої ідентичності. Через це ми стали неспроможні побачити себе зі сторони і оцінити власну гідність. Навіть Церква не є виключена з цієї ситуації, бо переживає глибоку кризу віри, що є спричинена великою байдужістю, незнанням основного змісту доктрини і поступовим віддаленням від християнської спільноти, втрачаючи таким чином приналежність до цієї спільноти.

Дуже важливою є необхідність в новому «місійному імпульсі». Проте мусимо долати певні труднощі, які з часом десятиліть виявилися у нерозумінні місії Церкви і неминучим обов’язком кожного охрещеного – проголошувати Євангеліє спасіння. Багато осіб, помилково вважали, що спосіб явного проголошення Євангелія не є необхідним, а просте свідчення власного життя могло б бути новою формою євангелізації. Та все навпаки, бо власне сама природа свідчення включає в себе явне проголошення, тому що вибирається спосіб життя – наслідувати Христа.

Нова євангелізація вимагає від нас виявляти свою віру, вказуючи на особу Ісуса Христа, як єдиного Спасителя людства. В міру того настільки ми будемо спроможні на це, ми зможемо запропонувати нашим сучасникам відповідь на їхнє очікування. Нова євангелізація починається з переконання, що Благодать діє і перемінює людину аж до моменту навернення серця. І ми маємо бути свідками віри в щоденному житті, тому не відповідати на цей поклик було б невіглаством і страхом, а нам християнам на сором. Якщо сьогодні хтось хоче упізнати християн, то їх можна побачити у творенні добрих діл, які випливають з віри, а не через наміри.

Крім того, архиєпископ наголосив на деякі місця, що є сьогодні по особливому чутливими для більш інноваційної пасторальної праці. Найперше необхідно розбудити свідомість кожного охрещеного приймати всерйоз своє хрещення; потрібно знайти форму, щоб ціла спільнота наново відкрила, що вона є покликана для євангелізації; також змінити перспективу від «місія до народу» (missione al popolo) до «народ на місію» (popolo in missione). Парафія залишається фундаментальною структурою звичайної пасторальної праці, де життя Святими Тайнами, формація, свідчення, передання віри є одним цілим, яке має бути підтримане спільною відповідальністю і співучастю. Нова євангелізація і літургічне життя не можуть бути розділеними, бо тоді втрачається суть Церкви. Те, що спільнота проголошувала – пізніше робила це присутнім в літургічній молитві, як видимий ефективний знак спасіння. Нова євангелізація знаходить фундаментальну цінність в Святому Таїнстві Примирення, а сьогодні є втрата відчуття гріха, що в певній мірі походить від втрати відчуття приналежності до спільноти. Якщо немає спільноти є надзвичайно важко зрозуміти і дати оцінку власному стилю життя. Сучасна людина закрита в своєму індивідуалізмі і падає в ілюзію, що стиль її життя залежить тільки від неї, без необхідності соціальної відповідальності. Наше суспільство забуло про прощення і виявляє все більше реакцій насильства, злопам’ятності, помсти, а тому і має необхідність свідчень прощення і знаків милосердя. Свята Таїна Примирення є ефективним інструментом, що змінює людину. Сфера культури являє собою життєвий простір, в рамках якого ми сприймаємо значення Євангелія і необхідну мову для перемінення світу; розвиток і захист інтегральності сім’ї являє собою природній простір, в якому передається дар віри і передаються фундаментальні цінності, що характеризують особисте життя.

На завершення, Святіший Отець Папа Бенедикт XVI, звернувся до нових євангелізаторів наголошуючи та цитуючи св. ап. Павла, що євангелізація відбувається не в ізольований спосіб, навіть, він, як апостол, мав біля себе працівників: Тимотея і Сільвано (І Сол. 1,1) і багато інших. Також ап. Павло відразу додає одну важливу річ, що проголошення Євангелія мусить бути випереджене, супроводжене, підтримане молитвою. Він дійсно пише: «Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, коли згадуємо про вас у молитвах наших» (І Сол. 1,2). Апостол був дуже добре свідомий того, що членів спільноти вибрав не він, але Бог (І Сол. 1,4). Кожний місіонер Євангелія Христового мусить завжди пам’ятати цю правду: Є Господь, що доторкається сердець своїм Словом і своїм Духом, закликаючи осіб до віри і до Церкви. Святий апостол Павло продовжує «наша євангельська проповідь поширюється серед вас не тільки через слово, але й через силу Духа Святого та в повнім переконанні» (І Сол. 1,5). Щоб Євангелізація була ефективною, особа має мати необхідність сили Духа Святого, що оживлює проголошення і вселяє тому, що його несе «повноту переконання», про яку говорить Апостол. Цей термін «переконання» в оригінальній грецькій мові «pleroforia» – слово, що виражає не так аспект суб’єктивний чи психологічний, скільки повноту, вірність, завершеність – в цьому випадку проголошення Христового Євангелія. Проголошення, щоб було завершене і вірне, вимагає, щоб воно було супроводжуване знаками і чудами, так як проповідь Ісуса. Слово, Дух Святий і переконання – таким чином зрозумілі – є, отже, не віддільні і сприяють тому, щоб євангельська звістка поширювалася з ефективністю.

Нехай Пречиста Діва Марія, яка не мала страху відповісти «так» на слово Господнє, і після того як зачала Його в лоні, відправилася дорогою з повнотою радості і надії, буде завжди для вас взірцем і провідником. Навчіться від Матері Господа і Матері нашої бути смиренними і водночас відважними, простими і розсудливими, послушними і сильними, не силою цього світу, але силою правди.

Особливою ця зустріч була і для двадцяти трьох учасників українського осередку школи євангелізації св. апостола Андрія, які мали нагоду взяти участь у цій історичній події. Наша делегація складалася з шести греко-католицьких священиків і сімнадцяти мирян, більшість з яких – учасники Школи св. Апостола Андрія з України та Португалії. В цій зустрічі взяли участь також члени спільноти Школи Євангелізації святого Андрія з України, разом зі своїми духовними провідниками - євангелізаторами: о. Теодором Пилявським, ЧСВВ (Брюховичі-Львів), о. Йосафатом Мощичем, МТССА (м. Івано-Франківськ), о. Йоаном Лубівим, ЧСВВ та о. Миколою Яремою, ЧСВВ (м. Лісабон Португалія), о. Франціском Шиделком, ЧСВВ (м. Рим).

Школу євангелізації св. апостола Андрія (ШЄСА) у 1980 році заснували Хосе Прадо Флорес (José H. Prado Flores) і Білл Фінк (Bill Finke) у Мексиці та о. Еміліян Тардіф (p. Emiliano Tardif) у Домініканській Республіці. Детальнішу інформацію про зустріч можна отримати на сайті Школи євангелізації Святого Апостола Андрія: http://apostolosandrea.at.ua/



о. Йосафат Мощич,

МТСАА
Школа євавангелізації Св. Андрія в Україні
Голова місійно - євангелізаційного відділу
Івано-Франківської єпархії


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:
( 4384 переглядів )
 

Коментарі  

 
+1 #2 Леонтій 05.02.2012 17:41
Гадаю, що це якраз про оцю - дуже схоже, вже останню вселенську "нову єванґелізацію" й казав Ісус, що "і буде проповідане це Єванґеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!" (Мф.24:14). Й саме для цього Господь пообіцяв Своєму народу Божому, зокрема, таке: "і дам вам пастирів за серцем Моїм, які будуть пасти вас зі знанням і розсудливістю", в результаті чого надзвичайно "ви розмножитеся і зробитеся багатоплідними на землі... У той час назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа зберуться в Єрусалим і не будуть більше чинити за впертістю [колишнього] злого серця свого". А розпочнеться все "із землі північної", тобто, за новозавітньою географією, з України, де одна частина - до того поділеного Господнього люду "прийде" до іншої ("дім Іудин до дому Ізраїлевого") "і підуть разом", спільно "у землю, яку Я дав у спадщину батькам вашим" (Єр.3:15-18). Себто, в Царство Боже.
Цитувати
 
 
+1 #1 Марія 02.11.2011 11:13
Для нової євангелізації, мабуть, найбільше потрібна, як виразився Іван Павло II, "Нова людина", власний приклад, а не так нові методи. Цікава дискусія на цю тему розгорнулася у блозі http://dyvensvit.org/blogy/293-blog-o-pavla-potochnogo/5608-nova-jevangelizacija-a-shcho-zi-staroju
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити