Сергій Мандебура – це молодий хлопець родом із Вінниці, що нетрадиційно поєднав у собі вуличне мистецтво танцю із глибинним зануренням у богословську науку. Юнак більше двох років викладає хіп-хоп у сучасній студії танцю «I like art complex» м. Львів і цього року закінчив магістратуру філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, планує продовжувати навчання в аспірантурі на кафедрі богослов’я УКУ. Хто він, той що зумів поєднати, на думку сучасної людини, такі несумісні, на перший погляд, речі?!
Батьки до вибору Сергія поставились неоднозначно. Уже там розповідає, що його рішення присвятити частину життя вивченню богослов’я батьки схвалили, оскільки є практикуючими християнами і самі змалечку намагалися прищепити синові любов до Бога. Сам юнак серйозно вирішив пізнати духовну спадщину Отців Церкви ще у школі, відвідуючи уроки філософії. Вони були обов’язковими в історичному класі, де навчався Сергій. У виборі університету підказала мама, яка народилася на Львівщині і могла допомогти сину вибрати навчальний заклад у Львові. Натомість до Сергієвого прагнення професійно займатися хіп-хопом сім’я поставилася скептично. Хлопець мав декілька травм колін і люблячі батьки, хвилюючись за його здоров’я, відмовляли сина від ідеї вивчати вуличний стиль танцю. Із легкою вдумливою усмішкою на вустах Сергій пригадує: «Мама і досі каже: «Сину, навіщо тобі оті танці», - але вже хоча б усміхаючись». Окрім того, батьки хвилювалися, що постійні тренування відволікатимуть починаючого студента від навчання в університеті, забиратимуть у нього багато часу, що позбавить сина можливості нормально харчуватися і добре вчитись. Несподівано Сергій іронічно посміхається і зізнається: «Насправді тато менш скептично до цього поставився, аніж мама. Він у молодості займався спортом і, хоч танці не міг назвати професійним видом спорту, але розумів, що вони позитивно впливатимуть на мій фізичний розвиток, а отже, навіть трохи тішився з такого мого вибору». Коли говоримо з молодим хореографом про хіп-хоп, хлопець неймовірно випромінює позитив і почувається дуже впевнено.
Ділиться, як зазвичай реагують знайомі хореографи і танцівники, коли вперше дізнаються про його навчання на філософсько-богословському факультеті. У такі моменти Сергій найчастіше чує: «Що? А що це таке? А ким ти будеш?» Але запевняє, що хвилюватися з цього приводу не варто, а головне просто йти за своїм покликом серця, займатися тим, чим нам подобається. Вірить, що Бог настільки нас любить, що хоче, аби ми почували себе щасливими в тому, що робимо. Цікаво, що хто знає хлопця передусім як богослова, не має запитань із цього приводу, а ось люди, які професійно танцюють і знають Сергія Мандебуру як хореографа, мають їх безліч. В тих, з ким хіп-хопер спілкується, зазвичай узагалі таких питань не виникає, тому що вони сприймають його цілісно.
Ідея займатися хіп-хопом зародилася у Сергія Мандебури ще до вступу в університет. У Вінниці його кращий друг Євген, ще навчаючись у старших класах, працював у студії, де викладав хореографію вуличного танцю. Оскільки Євген не був власником студії, Сергій не міг собі дозволити безкоштовно відвідувати заняття, а платити кожного місяця від 150 до 200 грн. у той час вважав марнотратством, бо не був єдиною дитиною в сім’ї, а мав також двох менших братів. Однак друзі разом проводили багато часу і Сергій у компанії Євгена відвідував різні батли, тематичні тусовки. Це було взагалі знайомство з хіп-хоп культурою, коли зараз успішний хореограф вперше увійшов у середовище професійних бітбоксерів, баскетболістів, реперів. Найбільше вабила у цій культурі Сергія атмосфера братерства. Розповідає: «Хіп-хоп об’єднував молодих людей, підлітків. Перехідний вік – це той період, коли в людини є багато спокус, натомість хіп-хоп досить позитивно впливав на молодь. Тому я вважаю, було б добре, якщо б молодь не боялася пробувати себе у різних культурах, зокрема в культурі вуличного танцю. Чи це є своє чи не своє, але спробувати вартує». Молодий хореограф весь час працює над собою і на сьогодні зумів уже оволодіти базою таких стилів, як: dance hall, locking, house, krump. Почав вивчати хореографію інших стилів, щоб бути цікавішим і вдосконалити власну інтерпретацію хіп-хопу, доповнити її іншими техніками.
«Основне в хіп-хопі – це кач. – ділиться Сергій. Якщо відчуваєш ритм, то можеш усі особисті переживання грамотно перенести в танець, цілком злившись із музикою». Хореограф продовжує, що, коли мав якісь проблеми у навчанні чи сім’ї, то повернути внутрішню гармонію найбільше йому допомагав танець. Адже після тренувань у залі він міг звільнитися від психологічного напруження, злості. Іншим таким важливим елементом у хіп-хопі є акторська майстерність. Незалежно від внутрішнього стану, з яким ти приходиш на тренування, у залі ти маєш перевтілитися і передати потрібний настрій. «Чим більше зливаєшся з музикою, тим більше відчуваєш танець і взагалі пізнаєш себе. - зауважує молодий хореограф. – Потрібно відчувати музику. Наш настрій тісно пов'язаний із музичною композицією. Наприклад, у ліричному хіп-хопі неможливо виявляти агресію».
Про хореографа багато розповідає зміст його постановок. Релігійний вимір завжди має місце у танцювальних композиціях Сергія. Свої переживання, пов’язані з духовним життям, хлопець зазвичай переносить у номери, намагаючись зробити їх не просто технічно гарним, а й наповнити внутрішньою глибиною. На його думку можна створити гарне шоу, якому люди аплодуватимуть, а потім забудуть, а можна передати щось вартісне, чим авдиторія перейметься і для себе щось візьме. Поставити номер набагато важче, аніж просто вивчати і відтворювати технічні рухи на заняттях. Бо потрібно зробити танцівників з різним рівнем підготовки одним цілим. Серед своїх постановок він виокремлює номер про Євромайдан, вперше представлений великій публіці на минулорічному звітному концерті. Танцювальний номер починався з революційних слів і від його перших секунд у залі можна було відчути почуття тривоги. «Мене також не могла оминути тема Майдану, того, що відбувається в нашій країні. – розповідає Сергій. – Ми почали готувати номер у лютому. Звичайно, я одразу поставив собі за мету пов’язати його з темою української національно-патріотичної боротьби і ввести у постановку елементи українських мотивів та символіки. В Інтернеті можна переглянути відеоролик цього номера. Його запустив один із творців соціальної мережі «ВКонтакті» Павел Дуров, який у такий спосіб підтримував нас у питанні Єврореволюції». Номер починався з проблисків світла в темряві. Під музику світло освітлює обличчя танцівників, які виступають в образі народу на Майдані, і розростається боротьба, з якою на сцені з’являються абстрактні персонажі Агонія, Біль тощо. Коли боротьба досягає піку, емоційний сплеск спадає і настає просвітлення. Його добре символізує момент зняття танцівниками верхнього одягу, під яким весь час ховалися синьо-жовті сорочки. «Звідси починається друга частина номеру, - розповідає богослов-хіп-хопер Сергій Мандебура, – сконцентрована навколо ідеї об’єднання українців. Бо завжди після боротьби має настати мир і прийти більше розуміння нас як народу і нації. Я намагався це передати. Сподіваюся, що у мене вийшло. Зал оцінив. Викликали на біс», - сміється.
Цього року звітний концерт відбудеться 23 травня, де Сергій з командою знову дивуватиме публіку танцювальною постановкою із глибоким наповненням. Номер буде про людську байдужість і боротьбу між характерами особи. Через номер хоче закликати бути добрішими й уважнішими до інших у несправедливому світі.
Перш, ніж Сергій досягнув визнання у сфері хореографії, йому довелося зустрітися з різними перепонами на шляху до цього. «Було багато перепон і особистих переживань. Другий і третій курс… Я працював тоді офіціантом і мав сумніви, чи вартує йти викладати хореографію у школу танцю, де мене ніхто не знає. Адже заробітна плата залежить від низки людей, що відвідують заняття. Я хотів бути фінансово незалежним від батьків і самостійним, чого в принципі домігся вже на другому курсі в університеті. Я показував гарні результати в навчанні і розумів, що університет може мене за це нагородити: спочатку мав 50% стипендії, потім 100%, – сміється: – А на першому курсі я ще не розумів цієї системи, тому тільки через це довелося платити. Хочу сказати, що багато студентів не використовує усі можливості, які дає їм університет. Я дуже багато гарного досвіду здобув саме в університеті, відвідуючи різні курси і конференції.
Студія, у якій я зараз викладаю хореографію, є найкращою на заході України. У ній працює багато досвідчених хореографів, а тому для мене було під питанням, чи зможу себе там реалізувати. На той момент був ніким, мене ніхто не знав. Був просто гарним хлопчиком з хорошим почуттям гумору, а людям треба давати більше на заняттях. Під час ведення хореографії дуже важливим є спілкування з людьми і впевненість у собі в танці. У мене навіть не було тоді такої впевненості. А як можна викладати, коли немає впевненості в собі, у тому матеріалі, що подаєш?! Вона прийшла з досвідом. Коли я почав викладати і відвідувати заняття з інших стилів, то нарешті зрозумів, чого від мене хочуть люди, і зміг знайти середину між тим, чого хочуть люди і я, аби не зраджувати власних принципів. Створив свій продукт». Розповідає, що працевлаштувався несподівано. Там працював його друг і, коли в школі танцю був день відкритих дверей, вирішив теж завітати. Молодий хіп-хопер, танцюючи в колі, приємно здивував хореографів студії і буквально через 20 хв. до нього підійшов керівник школи і фіналіст першого сезону «Танцюють всі» Вадим Лященко, з яким Сергій, до речі, у той день організував дружній батл, поставив руку на плече і сказав: «Сергію, ти не хочеш у нас викладати?» Таку пропозицію талановитий танцівник розцінив, як можливість розвиватися в хорошій студії. Згадує, для нього не стільки важливим було викладання як ремесло, скільки власний розвиток і втілення в реальність старої мрії.
Принципово не викладає хіп-хоп у наймолодшій групі. Каже, що йому важливо на заняттях подавати професійний рівень стилю танцю, а з дітьми від двох до семи років просто треба гратися. Коментує: «Максимум, що ви їм можете дати у вимірі танцю, – це розтяжка і стрибки. Раніше у мене була така група і я попросив її закрити». На сьогодні Сергій веде хіп-хоп у молодшій групі, віком від 7 до 14 років, і старшій – 14-24 роки. Однак пояснює, що є противником сильних вікових обмежень у формуванні груп, а більшу увагу звертає на рівень танцювального розвитку. Бо вже в 11 років дитина може бути професійним танцівником і лише витрачатиме час у дитячій групі з початковим рівнем. Але усе ж таки людині набагато легше розкритися, коли вона перебуває у своєму віковому середовищі. Згадує про випадок, коли в групі середнього рівня 30-річна мама займалася разом із дітьми віком від 11 років і, незважаючи на те, що жінка руйнувала всі стереотипи про вікові обмеження і Сергій нею неабияк пишається, було важко тренуватися. Це стало поштовхом до формування двох вікових груп. Окрім того, Сергій працює ще групою з базових техніх та імпровізації.
Молодша і старша групи мають і багато спільного і відмінного. Хореограф жартує: «Спільне між представниками молодшої і старшої групи те, що вони всі – «ліниві дупи». Оце в них спільне», - удвох сміємося. Узагалі Сергій Мандебура – це людина, у якої добре розвинене почуття гумору. Із ним можна і серйозно поспілкуватися і посміятися. Коли жартує про учнів, то не має наміру їх образити, а радше робить це зі щирою наставницькою любов’ю до підростаючих талантів. Каже, що завжди вимагає від своїх учнів повного максимуму, незалежно від того, скільки часу вони займаються. «Спільне між старшою і молодшою групами – обидві хочуть танцювати і розвиватися, мають похожий підхід до танцю. Звичайно, молодшій групі даю легший технічний рівень, а старшій – важчий, але сам стиль танцю той самий. – розповідає молодий хореограф. – Відмінне – діти більш відкриті і їм легше передати емоційну сторону танцю, а старшим важче відкрити перед кимось свій внутрішній світ, вони скупіші на емоції. Натомість, коли танцюєш, не можеш бути постійно з кам’яним лицем – треба давати емоції. Проте старші сконцентрованіші й уважніші, аніж менші, і краще засвоюють нову інформацію, можуть легше професійно технічно зростати в танці».
Сергій намагається бути для своїх учнів вчителем не тільки в танці, а й у житті. На моє запитання, чи вважає себе вчителем для дітей, відповідає: «Через ідеї танцювальних номерів і слова завжди стараюся передати своїм учням більше, аніж просто хореографію. Ми спілкуємося про працю над собою, яка охоплює питання емоційного світу і вироблення впевненості в собі, до речі, не тільки в танці, а й в усьому, що робиш. Коли спілкуємося з учнями у неформальній обстановці, вони діляться зі мною своїми переживання і проблемами, і я стараюся, опираючись на власний досвід, давати їм мудрі життєві поради. Тому відчуваю себе не так хореографом, як тренером і вчителем. Інколи мої учні не можуть звернутися за порадою до своїх однолітків через відсутність в останніх досвіду в конкретній ситуації і приходять до мене. Це можуть бути сімейні питання, проблеми в колективі, і я дуже радо допомагаю своїм учням. Казав їм і буду говорити далі, що дуже ними пишаюся, тому що як їм даю, так і від них отримую. А найбільшим подарунком для мене буде, коли вони досягнуть того, чого хочуть, зможуть реалізувати себе в цьому світі. Тоді я скажу, що це – мій учень, він відвідував у мене хореографію. Мені дуже приємно, коли учні змінюються в кращу сторону, і не лише в танцювальному розвитку. Я дуже добре бачу на тренуваннях, коли людина звільняється від пригніченого психологічного стану, приходить у студію з готовністю робити більше, ніж раніше, наприклад, емоційно відкриватися, коли вона набуває впевненості, і тішуся з того. Бо з власного досвіду знаю, якщо ти позбуваєшся психологічних бар’єрів у танці, то починаєш сміливіше і вільніше думати в житті і мати більшу гармонію з собою. Більше про життєві проблеми спілкуємося зі старшою групою, тому що, якщо почнеш дітям загинати якусь психологію, то вони скажуть: «Зовсім здурів чи що?» - сміється. Дітям кажу, що вони мають мати велику повагу до батьків, бо інколи бачу у студії, як втомлені після роботи батьки не можуть справитися зі своїми бешкетниками. У мене на заняттях діти слухняніші, ніж поруч з батьками після тренувань, але я всього-на-всього тренер, а це є їхні батьки, тому доводиться дітям про це нагадувати. Отож, стараюся передати своїм учням християнську правду, тільки я не кажу: це – християнська правда, послухайте її, будь ласка. – сміємося. – Думаю, що безсумнівно треба бути гарним спеціалістом своєї справи, але й не забувати, що ти завжди можеш дати трохи більше людям, які біля тебе. Щоб мої учні змогли позбутися поганих спокус і рухалися в правильному напрямі, пояснюю їм якісь християнські цінності, не згадуючи, що це християнські цінності». Сергій розповідає, що були випадки, коли на заняттях діти з більшим рівнем хореографії поводилися зверхньо стосовно тих, хто з меншим рівнем. Такі ситуації закінчувалися серйозною розмовою підопічних з їхнім тренером, де останній, по-перше, пояснював, що професійний танцівник має з повагою ставитися до починаючого і підтримувати останнього, а по-друге – немає у школі танцю ні кращих ні гірших, бо ніхто там не показує нереального рівня. «Ти трошки краще танцюєш, аніж він, - звертається хіп-хопер до дітей, – і то ти – «лінива дупа», бо займаєшся три роки, а я прогресу не бачу останніх три місяці, а ось у ньому бачу дуже великий прогрес. – уже мені Сергій коментує: - Думаю, що про це треба говорити, бо хто задирає носа, одразу його опускає. Дивиться, як працюють інші, і думає: «О-о! Мені надере скоро задницю той чувак, який прийшов місяць тому». Конкуренція буде завжди, але вона має бути здоровою, тому я одразу привчаю учнів до взаємної поваги, це – одне з головних правил студії».
Мимоволі ділиться, що на підготовку до першого відкритого уроку мав лише 4 дні. Однак встиг підготуватися й урок пройшов успішно. Першу групу набирав довго. Згадує: «На початку в мене було троє або четверо людей. Можливо, це було пов’язано з часом: грудень – сесія… Кому потрібні ті нові педагоги?!»
Ставити танцювальний номер із хореографом іншого стилю не поспішає. Ділиться, що йому легше просто переймати досвід інших хореографів, аніж із ними співпрацювати. Тому що кожен хореограф хоче нав’язати власну ідею і викинути чужу. Тоді постановка номера перетворюється на змагання, коли один доводить другому, що досвідченіший і краще знає, яким має бути номер. Щоб не було таких інцидентів, то тренери повинні мати або дуже великий досвід, або знаходитися на однаковому танцювальному рівні. «Я більше люблю втілювати власні ідеї. Мені важливо показати мою картинку. Тому радше більше віддамся учням на тренуваннях, ніж створюватиму номери з іншими хореографами», - завершує думку Сергій.
«Моя мама би дуже хотіла, щоб я поїхав за кордон», - розповідає хлопець. Там і хіп-хоп краще розвинений та користується більшим попитом і можна отримати знання в іншій сфері. Однак сам Сергій дуже патріотичний у цьому питанні і такого варіанту не розглядає. «Хочу бути в Україні. Мені дуже подобаються люди, які тут живуть, не беручи до уваги певні наші «особливості». Так, у Європі хіп-хоп знаходиться на вищому технічному рівні, але насправді це не є проблемою, бо багато залежить від особистого бажання працювати. Та й насправді до нас приїжджають відомі на міжнародному рівні хореографи, а тому можна пореймати їхній досвід. Щодо того, аби поїхати з України, то категорично – ні!» - ділиться зі мною богослов-хореограф.
Цього року Сергій взяв участь у проекті «Танцюють всі» і запевняє, що, на жаль, це – дуже негативний досвід. Надіється, що люди будуть критичніше ставитись до того, що бачать по телевізору. Сам хлопець не дивиться телевізор відколи навчається у Львові. Живучи в гуртожитку, відвик. Розповідає, що хоч «Танцюють всі» транслюють як професійний танцювальний проект, насправді це є просто шоу для підвищення рейтингів каналу, де акцентують увагу не так на професійному рівні танцівників, як на їхній історії. При чому, зауважує, історії зазвичай придумані. «Мені на проекті казали говорити, чого не було в моєму житті. Я від цього звичайно відмовився. Але там все дуже пов’язано: якщо хочеш пройти далі, то мусиш діяти за їхнім сценарієм. Мені було дуже бридко. Я раніше чув від своїх друзів танцівників, яке це шоу, але поки сам не побачиш, то не повіриш. Не заперечую, що на проекті є сильні танцівники, і сильніші від мене. Але найперше і найголовніше – це історія. Якщо ти без історії, ти – нецікавий! Зверніть увагу: ряд тих, хто проходить в наступні ефіри, мають або нереальні сімейні драми і сильно страждає, або переніс якісь травми. Дуже багато з цього – це зухвала видумка. Мені шкода людей, які приїжджають туди і роблять, те що їм кажуть. Хоч насправді там на проекті все хитро зроблено. Коли я відмовився діяти за вказівкою каналу, мені дорікали, кажучи: «Ви підписали контракт». Вам і справді дають великий стос паперів, з яким треба ознайомитися упродовж 15 – 20 хв. і укласти договір, де є нюанси, не пам’ятаю дослівно, що, якщо ви проходите далі, то маєте діяти за сценарієм. Однак я зміг їм обґрунтувати, що маю цілковите людське право не брехати. – у той момент даю Сергієві «п’ять», бо імпонує його принциповість і незламність, духовна зрілість. – Зрозуміло, що ніхто мене через це не позиватиме до суду. Натомість інші цього бояться. Коли я відмовився говорити деякі фрази в інтерв’ю і вийшов на сцену, зрозумів, що судді вже про це знають, відчув до себе упереджене ставлення. На проекті було багато неприємних моментів. Наприклад, бачив, як зі сцени вибігають заплакані учасники, прагнучи побути наодинці, а журналісти за ними біжать, нагло знімаючи та запитуючи: «Як?.. Як Ви себе почуваєте?» Насідають на людину камерами і мікрофонами, коли остання через емоції навіть не може говорити. Окрім того, судді цього проекту дуже часто навіть не говорять про танець. Мені не говорили. Я маю маленький бізнес: займаюся онлайн-продажем. Увага суддів була звернена на це. Мене запитали, чим займаюся. Відповів, що танцями і продаю одяг через мережу Інтернет. Були якісь недолугі жарти: «Ага! Ви продаєте одяг із себе?» До чого це? Перед Вами стоїть молодий хлопець, який займається, скажімо, підприємницькою діяльністю, має свій маленький бізнес, і ви починаєте висміювати його особистий розвиток. «Та ні, - кажу. Я продаю одяг європейських брендів». «А де ті європейські бренди роблять?» «Всюди. У В’єтнамі, Китаї, Туреччині». А вони: «Аха-ха! Це такі європейські бренди?!» Це не є секрет, що одяг європейських брендів шиють у країнах низького соціально-економічного рівня розвитку. Тобто судді почали вже не з того. Був ще один цікавий момент. Я стою за сценою і чекаю, коли виступлять учасники переді мною і мені треба буде виходити. Оголошують моє ім’я – хочу виходити на сцену, а режисер зупиняє. Тишина в залі 2 – 3 хв., а тоді регіт. Режисер каже: «Ідіть». Мої знайомі, які тоді сиділи в залі, потім запитували, чому я одразу не вийшов, але ж насправді мені не дозволили цього зробити. Склалося враження, що знімають серіал. Останні сезони зроблені дуже попсово. Підписуватися говорити якісь дурниці і грати роль, буцімто у мене вибите коліно, я не хочу. Не збираюся танцювати під чиюсь дудку».
Розповідає, що під час тренувань у студії використовує різну музику, а не лише реп. Це можуть бути і панківські композиції і Old school Hip-hop. Тому що хіп-хоп є різний і потрібно, щоб учні пробували себе в інших іпостасях, добре відчували тілом ритміку.
Прошу показати кілька рухів зі стилю хіп-хоп – Сергій проектує руками різні лінії і кути. Каже, що улюблених рухів немає. Їхнє використання залежить від музики, настрою і натхнення. Є базові рухи, які мають багато варіацій. Наголошує, чим більше людина танцює і відтворює рухи з емоційним забарвленням, тим краще. Коли запитую про значення рухів, відповідає: «Кожен рух має свою історію, але виключно танцювальну. У хіп-хопі є рухи, що народжувалися в колах, коли люди просто танцювали. Це є базові кроки цього стилю і вони мають свою ідею, історію та назву».
В історії відомі випадки, коли люди вивчали богословську науку, щоб заперечити існування Бога. Цікавлюся, чим навчання на богословському факультеті є для мого співрозмовника хіп-хопера Сергійка Мандебури. Каже, що аж ніяк не спробою підтвердити якісь християнські постулати і цінності, а можливістю навчитися говорити про Бога, не говорячи про Нього. Тому що, згідно зі спостереженнями хлопця, коли атеїстам і агностикам говориш про Бога, вони цього не сприймають, але, коли говориш про якісь цінності, ситуації, тлумачиш, чому буде правильно зробити саме так, а не інакше, не посилаючись на Біблію, то люди набагато краще сприймають інформацію. Навчання на філософсько-богословському факультеті було якраз для того, щоб отримати такі знання і досвід. Ділиться зі мною, що це перша причина, а друга – бажання викладати і вчити людей. На сьогоднішній день дуже цікавиться біоетикою. Вірить, що настане час, коли зможе доступно і компетентно пояснювати питання з біоетики. Продовжує: «Хочу бути вчителем життя. Мені подобається вчити людей чомусь новому, допомагати їм. Це робить мене щасливішим. Я не належу до тих, що бояться щось віддати. Готовий віддати все, тільки, щоб це несло людям користь і узгоджувалося з тим, чого навчає Бог».
День Сергія зазвичай починається з розминки і сніданку. Потім перевіряє, чи є бажаючі замовити одяг, який продає через Інтернет. Каже, що це забирає багато часу, бо треба відписати всім людям, детально пояснити процедуру замовлення. Далі моніторить новини, переглядає нові тенденції у сфері моди і танцювальні відео, особливо номери всесвітньо відомих хореографів, це допомагає знайти натхнення. Інколи читає мотивуючу і наукову літературу, наприклад, ту, що порушує біоетичні питання. Любить щось почитати про корпорації або про те, як люди відкрили свій бізнес. В обід розсилає замовлення, а ввечері йде на тренування. Каже, може прийти у студію раніше або залишитися там після тренувань, щоб поговорити з учнями чи хореографами, вирішити якісь студійні питання тощо. Друзі Сергія з танцювального середовища, а тому вдається поєднувати професійну і особисту сферу життя. Інколи з приятелями гуляє після тренувань, але більше сьогодні зосереджений на роботі.
Прошу згадати якісь великі розчарування, пов'язані з професійною сферою зацікавлень. Коментує: «У кожного танцівника є застої у танцювальному розвитку, моменти, коли гірше відчуваєш своє тіло, немає натхнення; коли здається, що ти недостатньо знаєш, не розвиваєшся. Ці моменти є для мене набагато важливіші, аніж такі, як, наприклад, негативний досвід на шоу «Танцюють всі». Там я відстоював свою думку і не вважаю, що це було неправильно. Звичайно, я хотів показати себе на цьому проекті як танцівник і особистість, але, якщо в нас з ними настільки різні пріоритети в житті, то не судилося. Так, є невеличкий страх, що все змонтують так, аби показати мене в негативному образі, але, з іншого боку, маю хорошу репутацію у танцювальній сфері і не надто сильно цим переймаюся. Закликаю людей дивитися на ці проекти через призму і розуміти: передусім це є шоу. Кожен застій дає тобі копняка, щоб рухатися вперед. Просто треба до різних проблем і негативних переживань ставитися, як до нового виклику, коли маєш самому собі довести, що можеш бути кращим. Не варто зважати на чужі думки, а треба не зраджувати свої цінності, бути чесним із собою та іншими. Впевнений, люди, які зраджують себе задля популярності, лише знаходять внутрішній неспокій. Якщо ви не є професіоналом своєї справи, то вас просто використають і далі ви будете нецікавими».
У тому, що зміг на сьогодні досягти в житті, найбільше завдячує Богу, бо Він дав хлопцеві дари, які останній може тепер розвивати. Каже, що, окрім Творця, ще вдячний батькам, які завжди його підтримують, незважаючи навіть на деякі розбіжності у світогляді, і найкращим друзям. Тому що останні були першими тренерами і багато вклали в Сергія, щоб він став тим, ким сьогодні є, і міг розвиватися далі.
Прошу згадати три досягнення, якими хлопець із прізвищем Мандебура найбільше пишається. Сергій зітхає, і трохи подумавши, відповідає: «Перше досягнення – коли у мене були травми коліна, незважаючи на прохання мами, яку дуже люблю, я все одно займався танцями і не покинув улюблену справу. Друге – відкриття свого бізнесу, хоч і маленького. Тому що для мене дуже важливою є фінансова незалежність і можливість працювати на самого себе. Так, я працюю ще на студію, але більше сприймаю це як творчість, а грошові питання у цьому випадку для мене є другорядними. Онлайн-продаж і викладання хореографії – це різне. Третє – що я не піддався спокусі бути відомим і не зрадив себе, а зміг відмовити на «Танцюють всі» грати за сценарієм».
Сидячи на лавочці поблизу храму, уявляємо, що до Сергія звертається Бог і каже: "Я можу змінити щось одне в людині як особі, світові як системі суспільних відносин і державі, де ти народився. Що це буде, маєш назвати ти!" Ніяковіє: «Нічого собі! - каже мені і перепитує: - Бог точно це зробить?» Відповідаю: «Ви кажете – Бог змінює. Несете дуже велику відповідальність за сказане!» Сергій жартівливим тоном мовить: «О, дякую! Щойно Ви збільшили моє хвилювання» - удвох сміємося. «Для людини як особи попросив би, щоб вона всі зміни починала робити з себе. Світові як системі суспільних відносин – більше любові до ближніх, до будь-кого: інших національностей, ворогів, приятелів. Якщо всі любитимуть один одного, то суспільство житиме щасливо. Державі не вистачає єдності як нації. Коли буде єдність, то буде й віра, що ми всі разом можемо подолати будь-які труднощі, нам буде легше ігнорувати фейкову інформацію, метою якої є нас роз’єднати. Часто не хочемо бути разом через якісь історичні і не тільки історичні аспекти. Якщо б ми мали національну єдність, то були б дуже сильними як держава».
Є люди, які би хотіли змінити минуле, - Сергій не з таких. Минулого змінювати категорично не хоче. «Минуле хай залишається минулим. Я є зараз тим, ким є, маю певний досвід і почуваюся щасливим із цього. Змінити якусь подію я би не хотів». Заохочує інших не боятися відкриватися і здійснювати свої мрії. Ще раз застерігає перед некритичним сприйняттям інформації і жартівливо пропонує усім викинути телевізор. Ну що тут скажеш – гумору хореографу-богослову не позичати, так само, як і розуму та таланту. Маємо прощатися – Сергій Мандебура заглиблює мене у хіп-хопівську культуру і вчить її жесту привітання та прощання. Хто він – богослов, який танцює хіп-хоп? Молода творча особистість, яка пізнала те добро, що Бог заклав всередину неї! Марія Всяка
|