Основні парадигми християнського ставлення до економіко-соціальної сфери Друк

Климент Александрійський
Климент Александрійський
Християнські богослови по-різному розуміють проблему власності, багатства, бідності та милостині. Зазвичай ці відмінності намагаються звести до специфіки християнських конфесій. Але виявляється, що такий підхід недостатній. І річ навіть не у тім, що губиться безліч нюансів. Такий підхід не дає змоги відповісти навіть на основні, явні питання. Наприклад, чим православна майнова етика відрізняється від католицької? Та й від протестантської етики відмежуватися не так-то легко. … Краще пояснює церковні реалії інший підхід: спочатку змістовно визначити основні парадигми (основні напрямки) відношення до власності, а потім вже спробувати простежити долю цих парадигм у різні століття і для різних конфесій.

Таких парадигм можна нарахувати чотири. Зважаючи на те, що термінологія в майновій етиці розроблена слабо, ці парадигми отримали певною мірою умовні назви, а саме: 1) економіка дива 2) поміркована доктрина 3) святоотцівське майнове вчення і 4) протестантська етика. Ми будемо користуватися цими назвами … апріорі не вкладаючи в них ні позитивного, ні негативного змісту.

«Економіка дива»


Суть цієї доктрини в тому, що Господь усього дає за вірою, у тому числі й матеріально необхідне. Ця доктрина має і євангельське обґрунтування – фрагмент про птахів небесних, які не сіють і не жнуть, ані збирають у засіки, а Отець … небесний їх годує! (Мт.6, 25-34). З нього народилося ціле богослов'я: тільки віруй – і тоді все тобі буде, в тому числі й що вам їсти та що пити та у що зодягнутись. Причому без будь-якої праці на господарській ниві. Виходить, що не потрібно обробляти поля, будувати заводи – все необхідне людині дасть Господь. Не потрібно створювати армію і озброювати її. І так далі і тому подібне. Така теорія характерна не тільки для чернецтва, але й для багатьох мирян. Що сказати про це?

Звичайно, з погляду економіки це абсурд. Але й з погляду віри подібна теорія видається сумнівною. Річ у тім, що таку «економіку» інакше як «економікою дива» назвати не можна. Диво тут розглядається як виробнича технологія. Мови нема – і віра необхідна, і дива існують: заперечувати їх було б просто недоумкуватим матеріалізмом, який вірить, що, крім атомів і пустого простору, у світі більше нічого немає. Але прихильники «економіки дива» чомусь упевнені, що Господь – це джин, що кидається виконувати будь-яке наше бажання. Так, Господь всемогутній і добрий, але водночас Він абсолютно незалежний. Так, за своєю милістю Він, причому двічі, помножував хліби. Але думати, що Він буде це робити постійно і за нашим графіком – просто самовпевненість. Однак саме це пропонують православні прихильники «економіки дива» нашому народові. Фактично «економіка дива» означає відмову від будь-якого облаштування соціально-економічної сфери, а це, здається, не відповідає Божій волі щодо призначення сотворенного світу і ролі в ньому людини. Воля Творця, на нашу думку, здійснюється насамперед через належну організацію економічної сфери.

«Поміркована доктрина»

Ця концепція добре всім відома. Саме її зазвичай описують підручники і православні брошури. Згідно з цією концепцією, мати власність, навіть значну, тобто бути багатим, – не є погано. Власність дає засоби до існування, є ґарантом громадянських свобод і морального розвитку особи. Проте неодмінною умовою володіння багатством є незалежність від нього: не багатство має володіти вами, а ви – багатством. Якщо ви внутрішньо незалежні від маєтку, не приліпилися до нього, то тоді багатство – благо. Якщо ж вами володіє пристрасть зажерливості, то тоді багатство стає тягарем, який не пускає вас піднятися в Царство Небесне. Тому потрібно бути милостивим, доброчинцем для бідних, жертвувати на Церкву, і тоді Господь благословить і вас, і вашу справу. Така концепція здається настільки природною, що в її православності зазвичай сумнівів не виникає. Тому не буде перебільшенням називати помірковану концепцію «загальноприйнятою». Ця концепція має давню історію. Вона виникла на рубежі II-III століть і викладена у відомій книзі Климента Александрійського Хто з багатих спасеться?…

«Святоотцівське вчення»

Як це не парадоксально, звична для православного вуха «поміркована доктрина» не є справжнім святоотцівським вченням. У IV-V століттях над поглядами Климента Александрійського взяло гору вчення святих отців Василія Великого, Григорія Богослова, Амвросія Медіолянського та Йоана Золотоустого. Вони розглядають питання на двох рівнях: особистому, розвиваючи, так би мовити, «психологію власного», та на рівні взаємин з ближніми – «соціологію власності». На першому рівні визначальним є аскетичні міркування, оскільки власність є найсильнішою спокусою, подолання якої вимагає відмови від майна. Для другого рівня святі отці формулюють критерій правдивого християнського ставлення до власності – це заповідь «люби ближнього, як самого себе». Отож істинно християнським ставленням до власності й багатства є: на особистому рівні – повне відкинення власності, а на рівні християнських громад – спільність майна. Такий погляд освячений Писанням та апостольським Переданням (маю на увазі відомі «комуністичні фрагменти» з Діянь святих апостолів (Ді. 2, 44-45; 4, 32-36)), а також традиційною церковною практикою (спільнотні монастирі). Особливе місце серед творців святоотцівського вчення про майно належить св. Йоанові Золотоустому. Його погляди настільки глибокі за змістом і настільки яскраві за висловом, що воістину стали вершиною святоотцівської майнової етики.

Ця майнова концепція дає інше, глибше розуміння фрагменту про птахів небесних. Дійсно, прислухаймося: «кажу вам», «для душі вашої», «що нам є?», «хто з вас, коли журиться», «що будете їсти та що будете пити, ні для тіла вашого, у що одягтися». Скрізь говориться про те, що треба не турбуватися про себе, але ніде не говориться, що треба не піклуватися про інших. Турбота про себе означає егоїзм, а турбота про інших – це любов. Тому в суспільстві з високим ступенем моральності кожен має піклуватися про інших. І тоді чудесним чином виконається те, що нас так бентежить: не журіться і не говоріть: що нам їсти? Або: що будемо пити? Або: у що ми зодягнемось?, бо в такому суспільстві людина і справді може не піклуватися про свої земні потреби, тому що про це подбають ближні. Але з погляду соціального таке по-справжньому можливе лише у суспільстві, базованому не на приватній власності, а на власності спільній. Комунізм випливає з християнської любові та, у свою чергу, служить її зміцненню.

«Протестантська етика». Нарешті, остання парадигма виникла в надрах протестантського руху. З легкої руки відомого німецького соціолога Макса Вебера, її зазвичай називають «протестантською етикою». Суть цієї доктрини, четвертої за порядком, у тому, що добробут і багатство розглядаються як позитивні християнські цінності. А тому прагнення збільшувати багатство за допомогою легітимних капіталістичних механізмів розглядається як чеснота. Якщо до «поміркованої доктрини» завжди входила вимога бути незалежним від багатства і не гонитися за ним, то «протестантська етика», навпаки, вважає підприємців, які денно і нощно поглинуті діставанням прибутку, вельми шанованими християнами, бо завдяки їхній діяльності збільшується добробут усього суспільства. …

Відмінність між парадигмами на прикладі порівняння Климентового та Золотоустового коментарів епізоду про багатого юнака

Отже, існують суттєві відмінності між «поміркованою доктриною» і «святоотцівським вченням». На жаль, іноді ці відмінності недостатньо чітко усвідомлюють. Ми спробуємо їх проілюструвати, порівнявши дві авторитетні інтерпретації відомого євангельського епізоду з багатим юнаком – Климента Александрійського та св. Йоана Золотоустого.

Епізод з багатим юнаком (Мт. 19, 16-30; Мк. 10, 17-31; Лк. 18, 18-30) є головним для розуміння євангельського ставлення до багатства. Завдяки вражаючій психологічності випадку, яскравості висловлювань Спасителя, глибині внутрішнього смислу епізод з багатим юнаком залишає незгладимий слід у душі кожного, хто хоч раз його прочитав. Спочатку наведемо євангельський текст епізоду у версії Матея.

«Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей”. “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого”. Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?” “Якщо хочеш бути досконалим, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною”. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство”. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?” Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові — все можливо”» (Мт. 19, 16-26).

Тлумачення Климента Александрійського.

Першим тлумачення епізоду з багатим юнаком зробив Климент Александрійський у творі Хто з багатих спасеться?. Климент Александрійський – непересічна особистість. Чудовий оратор, педагог, інтелектуал, знавець еллінської філософії, Климент навернувся до християнства в кінці II ст., став пресвітером і наставником катехитичної школи в Александрії. Дивовижна гармонійність і благородство його постаті приваблювала і дотепер приваблює до нього чимало шанувальників. Климент не був канонізований, однак у Традиції його титулують святителем. …

У своїй книзі Климент стверджує, що Христові слова, звернені до багатого юнака: «продай, що маєш, і дай бідним», ‑ не можна розуміти буквально. Христос мав на увазі не зовнішню відмову від маєтку, а внутрішнє відкинення тієї влади, яку має багатство над людьми. Климент пише: «“Продай свій маєток”. Але що це означає? Не наказує Господь юнакові – як дехто занадто поспішно думає – порозкидати своє майно і розлучитися з багатством; ні, він повинен тільки викинути з душі (помилкові) думки щодо багатства, жадібність і прагнення їх, перестати про них турбуватися, усунути зі свого шляху цю тернину життя, яка заглушає собою насіння Слова» (25, 16). Тут ясно проступає специфічно александрійський метод тлумачення Писання, суть якого полягає в алегоричному перенесенні подій біблійної історії на сферу людської душі (алегоричний метод). Згідно з Климентом, Господь вимагає не відмови від власності, а відкинення пристрасті зажерливості. Цим протиставленням зовнішнього внутрішньому Климент пояснює всю колізію: юнак «відійшов смутний» не через поневолення багатством, а тому що не володів олександрійською екзегезою [тлумачення Біблії]: «Оскільки багатий і відданий виконанню закону юнак не зрозумів справжнього сенсу слів Господа і того, як людина може бути водночас і бідною і багатою, володіти зовнішніми благами і не мати їх, користуватися світом і не користуватися, – то відійшов він від Господа сумним і розбитим» (25, 27).

Відштовхуючись від свого тлумачення, Климент Олександрійський розгортає цілу доктрину майнової етики, основні положення якої можна звести до наступного.

1. Багатство припустиме. Власність сама по собі не є перешкодою для спасіння, а тому відмова від власності не є обов'язковою для християнина. Климент вигукує: «Ти можеш володіти багатством!» (25, 32 ), «І при багатстві можливо отримати спасіння!» (25, 27). На додачу до того, що слова Спасителя про роздачу маєтку слід розуміти алегорично, висуваються два додаткових арґументи. По-перше, людині неможливо відмовитися від необхідного майна. А по-друге, найбільшою християнською чеснотою є милостиня, а добродійство можна чинити тільки з власного статку. Другий аргумент був згодом розвинений Томою Аквінським, і з тих пір його часто використовують християнські апологети приватної власності.

2. Багатство не повинно володіти людиною. А володіння багатством не заважає спасінню християнина тільки «якщо він буде добре розпоряджатися багатством, залишаючись до нього байдужим» (25, 27). Інакше кажучи, Климент висуває дві умови «безпечного» володіння багатством: 1) «байдуже», незацікавлене ставлення до багатства і 2) його використання на добрі справи.

3. «Інше багатство». Отже, багаті мають можливість спастися. Водночас бідність не є панацеєю від осудження, бо «не на чомусь зовнішньому утверджується спасіння... а на душевній чесноті». А тому «і бідна, без засобів людина може упиватися бажаннями, і багата людина – бути тверезою і вільною від них» (25, 18). Таким чином, є бідняки правдиві і є, з іншого боку, бідняки неправдиві й фальшиві» (25, 26). Розвиваючи подібні міркування в дусі свого алегоричного методу, Климент наділяє слова «багатство» та «бідність» іншим змістом: «То вже само собою стає ясним і зрозумілим, що душа, вбога на ті згубні побажання, які розвиваються при багатстві, спасеться; а з іншого боку, вона може й загинути, якщо багата тим руйнівним, що має у собі багатство» (25, 25-26).

4. Нарешті, тільки Бог – у повному сенсі слова власник усього сущого, людина ж – лише «управитель неправедний». Але цю неправоту можна обернути на спасіння, якщо зі свого багатства чинити добро Климент завершує своє тлумачення закликом: «Дай кожному, хто тебе просить (Лк. 6, 30). … Ось найкраща торгівля! Ось Божественний товар! Грошима здобувати вічність і, роздаючи світові те, що проминає, отримувати за це вічне життя на небі! О, пливи до цього ринку, багатію!» (25, 44).

Книга Климента мала великий вплив на майнову етику християнства. Часто її розглядають як нормативний виклад цієї етики, що її мають дотримуватися православні християни. … Климент уперше висловив ряд цінних думок про християнське осмислення багатства, і насамперед думку про те, що й до багатства можна застосовувати «загальний християнський принцип, згідно з яким підносить і опоганює людину не зовнішнє, а те, що виходить з серця » (10, 81). Однак у подальшому святоотцівська думка тлумачила цей епізод суттєво інакше.

Святоотцівське тлумачення епізоду.

Згідно з оповіданням Матея, юнак стверджує, що виконав усі заповіді закону, включно з: «Люби свого ближнього, як самого себе». Коментуючи це місце, Золотоустий надзвичайно влучно зауважує: «Юнак сам викрив власне пусте самовдоволення: адже якщо він жив у достатку, а інших, що перебували у бідності, нехтував, то як же він міг сказати, що полюбив ближнього?». Суть епізоду в тому, що юнак не виконав заповіді любові до ближнього. І Господь тут же його в цьому викриває. Якщо хочеш бути досконалим» – перший удар люблячої руки: Христос заперечує, що юнак уже досяг досконалості, хоч той насправді так думав, адже виконав усі заповіді і самовдоволено запитував «Чого ще мені бракує?». «Іди, продай маєток твій, і роздай вбогим» – другий удар-вказівка: юнак ясно зрозумів, яку заповідь не виконав, оскільки тут же відчув, що любить не ближніх, а своє багатство, причому настільки, що не може з ним розлучитися; і він «відійшов смутний». Виявляється, порада роздати усе майно є частковим випадком заповіді любові до ближнього! Хто, володіючи багатством, його не роздав, той ближнього не любить. А чи можна «мати життя вічне» не набувши любові? Апостоли зрозуміли цю думку Спасителя і жахнулися: «Хто ж тоді може спастися?». Христос відповідає, що віддати все (а значить, спастися) можна лише за наявності міцної віри в Бога.

У версії Луки головна думка – про те, що в майновій сфері любов зводиться до роздачі майна – висловлена ще ясніше, бо там немає дещо спантеличуючої згадки про «досконалість»: «Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір”. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку”. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною”. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий» (Лк.18,18-23). Подальший текст Луки за змістом збігається з розповіддю Матея. Цікаво, що в Луки серед виконаних заповідей відсутнє «люби свого ближнього, як самого себе». І Спаситель прямо говорить юнакові: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним». Нероздане багатство викриває те, що бракує любові до ближнього.

Як бачимо, обидва євангелисти, по суті, говорять про одне й те ж – про еквівалентність заповідей «роздай все вбогим» та «люби свого ближнього, як самого себе». Тільки у Матея цей епізод поданий як замальовка з натури, і Христові слова «коли хочеш бути досконалим» дають нам відчути тонку гірку іронію. Лука і Марко більше дбають про те, щоб вірно передати смисл, а тому опускають слова про «досконалість», адже любов до ближнього – не досконалість, а необхідна умова успадкування вічного життя. Тут ясно проступає євангельська логіка: хто не любить ближнього, як самого себе, тому вхід в Царство Небесне закритий, а «роздай все вбогим» – лише конкретне вираження загальної заповіді любові у застосуванні до майнових відносин. …

«Поміркована» доктрина недостатньо усвідомлює негативні сторони багатства. Адже фактично існує зворотна залежність між любов'ю і багатством. Цей закон не раз формулювали святі отці. Наприклад, Василій Великий пише: «хто любить ближнього, як самого себе, той нічого не має зайвого перед ближнім. Але ти посідаєш “велике майно” (Мт.19, 22). Звідки ж це у тебе? Чи не ясно, що ти надаєш перевагу власному задоволенню перед полегшенням долі багатьох? Тому чим більше у тебе багатства, тим менше в тобі любові». Після цього зі страшною очевидністю стає ясною істинність знаменитого: «Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт. 19, 23-24). Щоправда, прихильники Климента вказують, що в Євангелії від Марка сказано: «Як тяжко тим, що звірилися на багатства, увійти в Царство Боже!» (Мк.10 ,23-24), натякаючи на те, що мати багатство можна – покладатися на нього не можна. Але цю конструкцію руйнує просте запитання, яке часто ставили святі отці: «Якщо ти не надієшся на багатство, то навіщо його збирав?» Якщо відповіддю буде «щоб роздавати бідним», то вбивчим буде інше, вже грізне запитання: «То чому ж ти до цих пір не роздав своє багатство?» І ми знову повертаємося до багатого юнака, якого Золотоустий, бачачи його не роздане багатство, звинувачував у браку любові до ближнього.

Слід зазначити, що святі отці «вушко в голці» розуміли буквально. Ось, наприклад, що пише Йоан Золотоустий: «Сказавши тут, що важко багатому увійти в Царство Небесне, далі показує, що це неможливо, і не просто неможливо, а найвищою мірою неможливо, ілюструючи прикладом з верблюдом і вушком голки». На жаль, багато богословів думають інакше: то вони вважають, що «вушко голки» – вузькі ворота в Єрусалимській стіні, то, допасовуючи до голки, «зменшують» верблюда до канату чи нитки з верблюжого волосу. Зауважимо, що ні про які ворота в Єрусалимській стіні під назвою «Вухо голки» стародавні джерела не згадують. Краще вже прийняти образ верблюда і вушка голки у всій його картинності й страшній правді.

У цьому богословська відмінність між «поміркованою» і «святоотцівською» концепціями. А з богословських відмінностей випливає й різний соціально-економічний устрій. Справді, «поміркована» доктрина вважає заповідь «роздай все вбогим» доступною лише для досконалих. Тому вона розглядає приватновласницький лад цілком прийнятним і навіть необхідним для християнина. Щоправда, застерігає для християн морально-аскетичні умови життя – незалежність від багатства і милостиню. Але іншого устрою ця концепція і не мислить. Навпаки, святоотцівське вчення вважає заповідь нестяжання необхідною для спасіння. Звідси і бажана спільність майна, бо лише при такому соціальному устрої особисте нестяжання може поєднуватися з розвиненою економікою. Такий лад вона розглядає як істинно християнський, тобто такий, що відповідає високому призначенню християнина. Однак досягнення такого ладу святі отці не мислять без морального переродження, що здійснюється вірою в Господа Ісуса Христа. Щодо ладу, заснованого на приватній власності, то в ньому святоотцівське вчення бачить даність, зумовлену гріховністю людства.

СОМІН М.В.

(м. Москва)
за фахом програміст, к.ф.-м.н.,
старший науковий співробітник ІПІ РАН.
Закінчив Православний Свято-Тихоновський
Богословський інститут, бакалавр богослов'я.
Опублікував півтора десятка статей, присвячених проблемам
моралі та економіки, Церкви та соціального питання,
святоотцівського вчення про власність і багатство.

*http://chri-soc.narod.ru


Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     бізнес      №1      економіка
( 5904 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити