Віртуальний храмовий простір на екрані телевізора за роки став звичним для українців. 5 травня прямі Великодні трансляції з кафедральних соборів відбулися вже удвадцяте. Першому Національному телеканалу, який цю справу розпочав і розвиває досі, є що святкувати: за роки тут назбирано чималий досвід з релігійної тележурналістики.

 Цьогоріч Великдень трапився пізній і напрочуд теплий. Дуже символічно природа розквітла, щоб радіти оновленню від Воскресіння Христа. Легка прохолода Великодньої ночі привела тисячі паломників на поріг храмів. Як і щовесни віряни готувалися прийти у Божий Дім очищеними постом, щоб у колі єдиновірців долучитися до Великодньої літургії. Єдність із Церквою вповні змогли пережити й ті, хто вже за звичкою – а хтось і вперше – дивилися телевізійні трансляції богослужінь. У цей день, наголошували священики, Боже благословення й прощення сходить на усіх – тих хто постив, і хто ні, тих хто у храмі – і тих, хто від нього далеко.  

Уважний глядач помітив, що зустріти ранок Великодня знімальна група Першого вирушила до усіх кафедральних соборів України у Києві, а також до Свято-Володимирського собору у Херсонесі. Саме тут, у сучасному Севастополі, на території Херсонеса Таврійського, чи то пак Корсуня, охрестився сам і прийняв віру для свого народу князь Володимир.

Надзвичайно багато важать у таких трансляціях очі оператора і режисера. Це наш віртуальний ключ до сакрального простору. І тішить те, що з ним бачимо інакше і навіть більше, ніж змогли б помітити самі. Унікальні ікони (як от давня, часів князя Володимира, Корсунська ікона Божої Матері), майстерні фрески, розкішні люстри-панікадила, чарівні вітражі й сама атмосфера кожного храму по-особливому помітні під час перегляду трансляцій. Колір, властиве відчуття простору і особливого церковного затишку вражає. Мандруючи із храму в храм цікаво порівняти піснеспіви церковного хору, зачитування Слова Івана Златоуста в різних перекладах, а ще – священичі ризи, обличчя вірян, серцем сказані слова «Христос Воскрес»...

Здається, камера ковзнула по всіх деталях: зафіксувала приготування святих дарів під час Проскомидії, зауважила традиційне переодягання співслужителів і кліру у символічний червоний колір, підгледіла традиційні Великодні вітання й обдарування крашанками та писанками, показала виступи із Великодніми посланнями предстоятелів українських Церков.

Та була ще одна особливість, яка повніше забезпечила глядачеві ефект живої присутності. Це коментар. Не секрет – лише майстерне поєднання тактовного просвітництва з вишуканою естетикою дає голосу за кадром право на життя. Як зацікавити світську людину й не обтяжити ревного вірянина? Мабуть, не існує єдиної відповіді на усі часи – сонце щоранку сходить для нового дня.

Вже традиційно головному редакторові Першого Національного телеканалу Христині Стебельській святкове богослужіння допомагали коментувати отці церков і богослови. Вийшов коментар-розмова, де глядач – третій, але не зайвий у полілозі. Він може слухати, дискутувати, погоджуватись чи доповнювати – головне, усе це відбувається природно й допомагає долучитися до служби. Утримати такий «поріг толерантності» коментаторові не легко, але шлях до досконалості відомий: фіксувати лише ті подробиці, які мають значення. Промови-послання предстоятелів і влучні зауваги коментаторів усім дали нагоду обміркувати справу спасіння душі, а надто кожному, хто ще шукає свою дорогу до храму.

Шлях до Бога і до церкви у кожного свій, і дуже часто тернистий – та на Великдень мусять траплятися дива! День світлої Пасхи – спогад про найбільше диво, знане людством за усі часи. «Прийшов, побачив і увірував», – саме ці слова «улюбленого Христового учня» апостола Івана прозвучали у посланні глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Смерть втратила право на крапку, вічне життя навело свій вагомий доказ. Спас Світу «смертю смерть подолав», слушно нагадав предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій. Зосередитись на суті й перемогти «духовну смерть» усіх християн закликав зі Свято-Володимирського собору Києва патріарх УПЦ (КП) Філарет.

Почути відповіді на запитання душі – мабуть, саме цього потребують телеглядачі трансляцій. А ще – відчути себе у заповіданому Христом братньому колі, бо ж у літургії до спільної молитви як воістину благородної «спільної справи» може стати кожна людина – у храмі вона сьогодні чи ні.

Надія Петруньок
Національна телекомпанія України
м. Київ