Візантійська богослужбова традиція характерна розмаїтістю та багатством піснеспівів, серед яких окреме місце займає такий жанр поезії як Акафіст – хвалебно-поетичний гімн на честь Христа, Богородиці чи святих. Тематика Акафісту неодноразово була темою зацікавлень науковців,  не лише як різновиду літературного жанру, але як твору догматичного змісту. Недаремно сам текст за його поетичність, багатообразність та символізм називають словесною іконою. Найдавніший акафіст був написаний у VI ст. та присвячений Богоматері в подяку за врятування Константинополя перед ворогами. Згодом була запроваджена служба Акафіста у п’яту суботу Великого посту, а сам гімн співали перед іконою Богородиці. Автор тексту – невідомий. Авторство приписують Роману Солодкопівцю, Григорію Пісіду та ін.  Цей жанр поезії, зі складною структурою та формою, насиченістю та багатообразністю тексту, багатою богословською думкою, зайняв особливе місце у спільнотно-приватній набожності і за його зразком почали створювати інші акафісти: до св. Миколая, св. ап. Петра та Павла та ін.

Нас не стільки цікавитиме цей жанр поезії, як феномен зображення цього гімну в іконописній традиції. Спробуємо накреслити кілька штрихів до розуміння цієї тематики, беручи до уваги факт, що феномен Акафістної іконографії в контексті візантійської культури досі недостатньо досліджений науковцями. Незважаючи на те, що традиція зображати Акафіст до Богоматері поширюється у мистецтві Візантії вже в ХІ – ХІІ ст., однак  свій розвиток ця тенденція отримає у монументальному живописі ХІV ст.(церква Панагія Олімпіотісса в Елласоні, Греція, церква св. Онуфрія в Лаврові, XVI ст.; Дечанський монастир в Сербії, Марков монастир в Македонії, церква Богородиці Перевлепти в Охриді та ін.), демонструючи взаємозв’язок та взаємовплив гімнографії та іконографії (пор. мал. 1, 2, 2.1, 2.2). Неодноразово образи і теми акафіста ставали сюжетами ікон, храмових розписів чи книжкових мініатюр. Акафістна іконографія – це цілий напрямок в іконографії Богоматері, коли для ілюстрації гімну використовуються існуючі типи ікон Богородиці, а також створюються нові зображення Приснодіви, що базуються на стишках акафіста чи інших гімнографічних творах (мал. 3). Отож, в чому ж все таки особливість іконографії Акафісту? Що собою представляє візуалізація цього гімну?

Мал. 1 Фрагмент фрески ц. св. Онуфрія в Лаврові, сер. XVI ст., Україна

Мал. 2 Монастир в Дечані, Сербія, XIV ст., Акафіст до Богородиці. Ікос 7

Мал. 2.1 Кондак 9

Мал. 2.2 Ікос 11

Мал. 3 Грецький Акафіст XV ст.

Мал. 4 Грецька акафістна ікона ХІХ ст.

Мал. 5 Сучасна грецька ікона Акафісту до Богородиці

Мал. 5.1 Акафіст до Богоматері, монастир Одигітрії, Греція XVII ст.

Як ми знаємо, акафіст – як хвалебний гімн, складається з 25 пісень: 13 кондаків (короткий зміст свята чи події, що стосуються певної особи) та 12 ікосів (хвалебні слова на честь певної особи). Основна думка цього Акафісту до Богоматері – вселенське прославлення Богородиці, як Цариці, возвеличення її ролі в Божому плані спасіння, представлення її як заступниці людства. Унікальність і специфіка  цього феномену полягає у співвідношенні тексту (зокрема його догматичного змісту) із супроводжуючим зображенням. Отож, характерною рисою іконографії є те, що у середнику ікони (мається на увазі станкова ікона) зображають Богородицю в одному з іконографічних типів або празник на її честь, а у клеймах навколо (24 або 25 шт.) – представлені основні події з життя Марії та догматичні істини, які можуть бути або не бути зовсім пов’язані з Богоматір’ю, однак оспівані в тексті гімну ( пор. мал. 4, 5, 5.1).  Ікона читається як зліва направо, так і справа наліво, залежно від тенденцій художньої  місцевої традиції (пор. мал. 8). Кожне клеймо відповідає своєму кондаку чи ікосу і часто клейма підписані короткими цитатами з акафісту (мал. 6, 6.1, 6.2, 7) Для ілюстрації перших дванадцяти ікосів та кондаків іконописець послуговується існуючими іконографічними схемами (зображення євангельських подій від Благовіщення до Стрітення), додаючи окремі деталі, тоді як для ілюстрації догматичних істин ним створюються нові схеми (наприклад, зображення Богоматері зі свічкою) більш символічного характеру в межах канону та традиції. Візуалізація піснеспіву вимагає від іконописця неабиякої  майстерності, і як  вдалий вихід із ситуації, наведемо приклад ілюстрації сцени Благовіщення, яка тричі оспівується у самому тексті акафісту, і щоб уникнути одноманітності, майстер зображає сцену з різних перспектив: біля криниці, у храмі, в момент зішестя Сили Всевишнього (пор. мал. 8, 8.1).

Акафістна іконографія – це не творення сюжету богословського тексту, а передусім візуалізація того чи іншого епітету, яким величають Богоматір. Слід сказати, що не існує усталеної іконографії тексту, а представлення тої чи іншої теми може мати кілька композицій, хоча буде ілюструватися той самий текст, і це часто буде залежати від здатності та бажання іконописця виділити той чи інший богословський аспект твору. В XIV ст. з’явиться тенденція до підкреслення взаємозв’язку цього гімну з богослужінням, і тому при зображенні догматичних тем в композицію включать лики святих або великі процесії, щоб показати, що цей гімн співається у храмі. Загалом особливості стилю та композиції будуть часто зумовлені історично-культурно-богословськими обставинами, рівнем освіченості іконописця. В XVI-XVII ст, коли простежується занепад богословської думки, окремі зображення Акафіста стануть основою іконографії таких Богородичних ікон, як Неопалима Купина, Гора Нерукосічна, Всіх скорбних радість та ін., і це свідчитиме про видозміну іконографічного зразка та ускладненість самої іконографічної схеми. Щодо іконографії Акафіста в монументальному живописі, то на стіні, слідуючи тексту гімну, зображені теми кожного ікосу та кондака, які часто підписані цитатами.

Як приклад ускладненої символами іконографічної схеми розглянемо ікону під назвою «Неупалима Купина», що є своєрідною візуалізацією стишка Ікоса 6: «Радуйся стовпе вогненний, що сущим у темряві дорогу показує!», і присутні в цій композиції деякі елементи будуть візуально доповнювати також інші хвалебні стишки.  Власне складна символіка цієї композиції з’являється в XVI ст. і представляє нам не просто один із старозавітніх праобразів Богоматері, яким величають її в акафісті (на основі Вих. 3),  а зображає основні догмати про Марію.

Образ вогню часто використовується в текстах Святого Письма у значенні очищення,  означає Божу святість, виступає символом Духа  (Бт. 15,17; Вих. 3, 1-22, Іс. 6, 6-7; Дії 1,14).  У святоотцівській традиції  неопалима купина (або кущ, який горів і не згоряв) трактується як символ Приснодівства Богородиці та Воплочення Спасителя як джерела спасаючого світла. Так, як вогонь на горі Хорив, був початком Виходу, так само й Богоматір знаменує собою початок нової ери – Христа, свідчачи, що з нами Бог.   На давніх іконах (поч. з ХІІІ ст.) часто зустрічається Богоматір з Ісусом на руках або з піднятими руками в позі Оранти або Знамення, а перед кущем – уклінний Мойсей (як приклад, мал. 9, 10, 11).  На українських землях “Неопалима Купина” відома з XVII сторіччя, згадки про неї в ті часи зустрічаються на Чернігівщині (мал 11.1; 12.1) З часом сама композиція ікони заповнюється додатковими символами-деталями і отримує глибше богословське пояснення.

Мал. 6 Сучасний стінопис Акафісту до Богородиці, Греція

Мал. 6.1

Мал. 6.2

Мал. 7 Теофан Критський, фреска XVI ст., Афон

Мал. 8 Тихвинська Богородиця з Акафістом, XVII ст.

Мал. 8.1 Фрагмент клейм Тихвинської Богородиці з Акафістом

Мал. 9 Неопалима Купина, Синай, ХІІІ ст.

Мал. 10 Неопалима Купина, фреска, Синайський монастир, ХІІІ ст., головна церква

Розглянемо композицію ікони «Неопалима Купина», її основні деталі та пояснення (мал. 12, 12.1) В центрі восьмикутної зірки, яка у візантійській іконографії символізує Божу всюди присутність або навіть Бога Саваота  (пор. Дан. 7,9), вічність, кінцеве преображення,  зображена  Богоматір з Христом на руках, переважно в іконографічному типі Одигітрії з численними символами: драбина Якова (Бт. 28, 12-17), як символ того, що через народження Христа від Богородиці небо з’єдналося з землею: «Радуйся, драбино небесна, що Бог зійшов нею» (Ікос 2, Бт. 28,12), вказівка на те, що Богоматір є важливим елементом у тайні спасіння; гора, символ Богоматері на основі Дан. 2, 27-45; Авв.3,3; Пс. 67,17: «Радуйся, скеле, що спрагнених життям напоїла» (Ікос 8), ворота храму, як символ непорочності Богородиці  з видіння про пророка Єзикиїла (Єз. 44, 1-2): «Радуйся, величного таїнства брамо» (Ікос 8), жезл – символ Христа на основі видіння Ісаї (Іс. 11,1). Христос зображений  в іконографічному типі Еммануїла, правицею благословляє, а в лівій руці тримає звиток.

Зірка немовби складається з двох ромбів з ввігнутими сторонами, що накладаються один на другий таким чином формуючи її восьмикутність. Промені першої зірки є зеленуватого  кольору, що нагадує природній колір купини (куща) і тут зображені ангели, володарі-природних явищ з відповідними атрибутами на основі книги Одкровення. У променях другої зірки червоного кольору (колір вогню) – зображені символи євангелистів у вигляді апокаліптичних тварин: ангел – єв. Матей  лев – єв. Марко , віл – єв. Лука , орел – єв. Іван. Навколо зірки у двопелюсткових хмарках зображені ангели Премудрості (Йоіл 2,28), Благочестя (2 Кор. 3,18), Розуму (1 Кор. 2,16) та Страху, а також архангели (Еф. 1,5-8): Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уриїл (з мечем), Селафиїл (з кадилом), Варахиїл (виноградна лоза). Таке розмаїття ангелів навколо Богоматері немовби символізує найдавнішу молитву до Марії: «Чеснішу від херувимів…» (ІІІ ст.). По вертикалі композиції – зображені дві сцени: «Ветхий Деньми» та «дерево Ессея» (Іс.11,10; 55.13), які вказують на сповнення старозавітних пророцтв в особі Богоматері і про відвічність Божого задуму.

В кутках композиції – видіння пророків про прихід довгоочікуваного Месії: Мойсея перед палаючим кущем (Вих. 3), Ісаї (Іс. 6,6): І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Тут гаряче вугілля – символ Христа, а щипці – символ Богоматері; Єзикиїла (44, 1-2): Господь сказав до мене: «Брама ця буде зачинена, не буде відчинятися, ніхто не ввійде нею, бо Господь, Бог Ізраїля, увійшов нею; вона буде зачинена.; Якова (Бт. 28, 12): І сниться йому, що ось драбина спирається об землю, а вершком сягає неба, і оце ангели ступають по ній вгору й сходять наниз (мал.13). Тобто в даній композиції бачимо не просто візуалізацію епітету Богоматері як неопалимої купини, а шляхом додавання різноманітних символічних деталей, перед нами розкривається  глибокий богословський зміст ікони: вказівка на невимовне Боже милосердя до людини з бажанням спасти її через жертву Сина; вказівка на сповнення  старозавітніх пророцтв про народження Месії від Діви. Це один з таких прикладів співпраці образу та поезії, що найкраще презентують богослов’я.

Мал. 11 Богоматір – Неопалима Купина, Синай, XVI ст.

Мал. 11.1 Ікона Богородиці «Неопалима Купина Старозавітна». Полісся, ХІХ ст.

Мал. 12 Неопалима Купина, ІІ пол. XVI ст.

Мал. 12.1 Неопалима Купина, Київщина, сер. ХІХ ст.

Мал. 13 Неопалима Купина: видіння пророків (фрагмент). Яків

Мал. 13 Єзекиїл

Мал. 13 Ісая

Мал. 13 Мойсей

Отож, роблячи короткий підсумок, слід сказати, що феномен Акафістної іконографії слід досліджувати, беручи до уваги багато різних аспектів: історію, культуру, іконографію, богословську думку, локальну мистецьку традицію, щоб представити різноманітні підходи до трактування та візуалізації того самого тексту. Водночас це свідчить про багатство та розмаїтість богослужбової та мистецької традиції у християнстві у представлені маріологічної тематики, підкреслюючи виняткову роль Богородиці в історії спасіння: «Світлопромінним світильником стала Пресвята Діва для тих, що перебувають у темряві, бо запалила світло надприродне і провадить усіх до божественного пізнання, просвічуючи блиском людський розум: Радуйся, сяйво світла невгасаючого» (Ікос 11).

Марія ХОМИШИН

кафедра богослов’я УКУ

ЛІТЕРАТУРА

1. Язикова И. Богословие икони, М. : Общедоступный православный университет, основанный прот. Александром Менем 1995;
2. Громова  E. Б. История русской иконографии Акафиста, М.: Индрик 2005.
3. Мother of God. Representation of the Virgin in Byzantine Art. Ed. M. Vassilaki. Milan-Athens, 2000.
4. Кондаков Н. Иконография Богоматери. Т.1-2. Спб., 1914-1915 (репр. М., 1998).
5. Лазарев В. Н. Этюды по иконографии Богоматери // Лазарев В.Н. Византийская живопись. М. 1971.
6. Kozak N. Reasons for Innovation: Unusual post-Byzantine Iconography of Akathistos Strophe 11 /
   https://www.academia.edu/43808954/
7. Shyroka O. Origin, structure and iconography of akathist to the virgin and akathist of jesus christ in the ukrainian art of the xvii—xviii centuries / https://www.researchgate.net/publication/334269979_
8. Etingof O. E. Akathistos Hymnos. Iconography. Orthodox Encyclopedia. Vol. 1. Moscow, 2000. P. 376–378. In Russian.
9. Borisova T. Poetic text and its iconographic interpretation: the akathistos hymn in the russian and cretan religious art / https://visualtheology.ru/index.php/journal/article/view/34/16
10. Vicovan I. Theological significance of the akathistos hymn from moldoviţa monastery /
    http://www.ejst.tuiasi.ro/Files/06/51-68Vicovan.pdf
11. Spatharakis I. The Pictorial Cycles of the Akathistos Hymn for the Virgin, Alexandros Press, Leiden 2005.