Від П'ятидесятниці до Зіслання Святого Духа. Старозавітні тексти в Діяннях 2,1-47 Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_bibliapro_zislannia_1.jpgВ другій главі Діянь Апостолів читаємо про Зіслання Святого Духа на апостолів, яке відбувається в день юдейського свята П’ятидесятниці (Ді 2,1-13). Далі йдеться про те, як Петро виголошує свою першу проповідь (Ді 2,14-41), пояснюючи присутнім зміст того, що відбулося та цитуючи Старозавітні тексти. На завершення другої глави маємо розповідь про першу християнську спільноту (Ді 2,42-47), яка назавжди залишиться прикладом досконалої спільноти, яка побудована на принципах євхаристійної єдності, любові, спільності благ і постійно перебуває в апостольській науці.

Оскільки ключовою подією цієї глави є Зіслання Святого Духа, то для початку зазначимо кілька її особливостей, а згодом перейдемо до детальнішого розгляду 2 глави книги Діянь, звертаючи більше уваги на Старозавітні тексти та ідеї, які Лука, автор Діянь, так майстерно вкомпоновує у цю розповідь.

ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА (Ді 2,1-13)

Зіслання Святого Духа – це знакова подія для Церкви, коли Святий Дух сходить на апостолів, які, перемінені Його силою, отримують новий сенс своєї місії проголошувати Воскреслого Христа та будувати Церкву. Ця подія традиційно вважається днем народження Церкви, главою якої є Христос, а рушійною і животворною силою – Святий Дух.

Зіслання Святого Духа – це також сповнення обітниці Ісуса підчас Вознесіння, про яку читаємо в Ді 1,5: «ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом». В Ді 1,8 представлено також яким динамічним буде розвиток Христової Церкви в подальшому: «Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде і будете моїми свідками в Єрусалимі у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі». Зіслання Святого Духа дає поштовх для подальшого розвитку Христової Церкви, яка ведена Святим Духом, росте і розвивається. В другій главі Діянь читаємо: «Того дня до них пристало яких три тисячі душ» (Ді 2,41). В Діяннях 4,4 ми читаємо вже про п’ять тисяч, які увірували. В Ді 11,26 зазначено, що в Антіохії учнів вперше називають християнами. Загалом книга Діянь показує як за 30 років після смерті і Воскресіння Ісуса Христа Церква зросте чисельно і територіально та досягне «краю землі»: Риму – центру імперії.

Зіслання Святого Духа описане в Ді 2,1-13, а сама розповідь немов поділена на дві частини. Спочатку описано як діє  Святий Дух (Ді 2,1-4), а згодом йдеться про чудо мов (Ді 2,5-13).

Дія Святого Духа (Ді 2,1-4)

«А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти». (Ді 2,1-4).

Описані події відбуваються підчас П’ятидесятниці - одного з трьох паломницьких свят (разом з Пасхою та Святом Кучок), на яке всі дорослі чоловіки за приписами вирушали на прощу до Єрусалиму. Єврейська назва цього свята Шавуот, або свято Седмиць, підкреслює що дане свято відбувалося через сім тижнів після Пасхи. Грецька назва Pentecoste зазначає, що мова про п’ятдесятий день після Пасхи.

Джотто Б. Зіслання Святого Духа на апостолів
Джотто Б. Зіслання Святого Духа на апостолів

Спочатку П’ятидесятниця була землеробським святом першого врожаю, яке відзначалося на п’ятдесятий день після Пасхи (див. Втор 16,9-10;  Тов 2,1б; 2 Мак 12,31б-32). Під час святкування перші хліби з весняного врожаю пшениці приносили як первоплоди Господеві (пор. Лев 23,15-17). На свято Седмиць в юдаїзмі читається сувій книги Рут, яка описує свято жнив та цікаві обряди з ним пов’язані. За традицією ізраїльський цар Давид, старозавітній прообраз Месії, прабабцею якого і була моавитянка Рут, помирає якраз на на свято П’ятидесятниці.

З часом П’ятидесятниця отримує глибоке релігійне значення і стає святкуванням того, що Закон-Тора був даний Ізраїлю на горі Синай (пор. Вих 19-20) на п’ятдесятий день після виходу з Єгипту. Отже, П’ятидесятниця для юдеїв – це також свято дарування Тори. Для християн П’ятидесятниця – це новий закон Духа, який  написаний на серці кожної віруючої людини на відміну від закону Мойсея, записаному на кам’яних скрижалях. [3].

В Ді 2,1 читаємо що сходження Святого Духа відбувається коли «всі вони були вкупі на тім самім місці», тобто, у так званій сіонській горниці, про яку вже було згадано в Ді 1,13-14. Причому Ді 1,14 описують присутність жінок, зокрема Марії, матері Ісуса. В Ді 2,2-4 Лука описує типові для теофанії знаки: «шум, неначе подув буйного вітру», вогняні язики, які нагадують сходження Ягве на горі Синай (Вих 19,16-19). На завершення цієї першої сцени Лука зазначає, що всі сповнилися Святим Духом і почали говорити різними мовами «Як дух давав їм промовляти», тобто діючою силою є Святий Дух!

Чудо мов (Ді 2,5-13)

В другій частині розповіді (Ді 2,5-13) перспектива розширюється, ми немов переміщаємося назовні і виходимо з сіонської горниці на площу перед Храмом в Єрусалимі: «А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії,  Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?»  Інші ж з насмішкою казали: «То вони молодим вином повпивалися». (Ді 2,5-13).

Пітер Брейгель (Старший). Вавилонська вежа
Пітер Брейгель (Старший). Вавилонська вежа

В Ді 2,5 описано про побожних людей з усіх народів, які приїхали до Єрусалиму на свято П’ятидесятниці. І ця велика юрба «хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою» (Ді 2,6). Здивування викликає й те, що різними мовами говорять галилеяни, які зазвичай вважалися менш освіченими і трохи відсталими. Зауважимо, що вв. 9-11 нагадують «таблицю народів» з книги Буття (див. Бут 10), в якій налічується 70 народів. Тут перерахунок ведеться зі сходу на захід, починаючи на сході з крайньої півночі. Крітяни й араби – це узагальнена форма на позначення народів, що проживають на островах і материковій частині. Цей перелік очевидно не є повним списком всіх існуючих народів (в ньому бракує народів Сирії, Македонії, Ахаї…) і не по порядку (Юдея в центрі!?) [1]. Але чітко зрозумілим є універсальне значення цієї присутності народів. Ці народи представляють повноту Ізраїля, який, за очікуваннями, мав зібратися наприкінці часів. Підкреслено есхатологічне значення події, що згодом буде висвітлено в проповіді Петра в Ді 2,16-21.

П’ятидесятниця – це також анти-Вавилонська вежа [1]. Знамениту розповідь про побудову Вавилонської вежі читаємо у книзі Буття 11,1-9. Тоді людська гординя стала причиною утворення різних мов. Господь сказав: «Отож зійдімо наниз і помішаймо там їх мову, щоб не розуміли одне одного» (Бут 11,7). Підчас Зіслання Святого Духа Святий Дух діє так, що слова апостолів, свідків Христового Воскресіння, стають зрозумілими для людей, які розмовляють своїми численними мовами (пор. Ді 2,8). Також вражає, який ефект має Зіслання Святого Духа. З одного боку – це збентеження та запитання «що б це могло бути?» (Ді 2,12),  а з другого боку – насмішки та звинувачення в пияцтві: «то вони молодим вином повпивалися» (Ді 2,13). Саме тому апостол Петро виголошує свою проповідь (Ді 2,14-36).

ПРОПОВІДЬ ПЕТРА (Ді 2,14-36)

«Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: «Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово: Люди ці не п'яні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня. Але це те, що був сказав Пророк Йоіл: – І буде останніми днями, – каже Бог, – я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись. І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати. І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму.  Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний. А кожний, хто призве ім'я Господнє, той спасеться». (Ді 2,14-36).

Бенджамін Вест. Проповідь апостола Петра
Бенджамін Вест. Проповідь апостола Петра

Це перша з п’яти проповідей Петра, які ми зустрічаємо в Діяннях (див. Ді 2,14-36; Ді 3,12-26; Ді 4,9-12; Ді 5,29-32; Ді 10,34-43). Петро виокремлений серед апостолів «виступив з одинадцятьма» (Ді 2,14) і звертається до всіх присутніх. Для початку зазначає що лише третя година дня (Ді 2,14), третя година як настав день, тобто дев’ята година ранку і апостоли не можуть бути п’яними. Зазвичай паломники постили на ранок П’ятидесятниці. Це робить неможливим факт сп’яніння. Далі Петро звертається до цитати з книги пророка Йоіла (Ді 2,17-21). Використано уривок з Йоіла 3,1-5 про День Господній. Пророк Йоіл передбачив виливання Духа на всіх людей без розрізнення статі, віку та соціального становища. П’ятидесятниця підтверджує прихід месіанської доби. В Новому Завіті День Господній – це прихід Месії – Ісуса Христа. «Кожний хто призве ім’я Господнє» (Ді 2,21) стосується вже не Ягве, а Ісуса.

Далі Петро звертається безпосередньо до юдеїв, наголошуючи що саме вони «видали», «вбили руками беззаконних» та «прибили до хреста Ісуса» (Ді 2,23). Дія Бога натомість абсолютно протилежна – воскресив Ісуса, порвав пута смерті (Ді 2,24): «Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, - отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала його в своїй владі» (Ді 2,22-24).

Такі різкі слова, як покаже подальший перебіг подій, будуть виправданими і призведуть до навернення трьох тисяч людей (Ді 2,41).

Апостол Петро використовує також інші Старозавітні цитати для побудови своєї аргументації та доводить що Ісус і є довгоочікуваним Месією Ізраїля. Зокрема у Ді 2,25-36 використано цитату з Псалма 16,8-11, де Давид радіє і молиться, щоб вберегтися від смерті і не побачити зітління. [4]. В Ді 2,30 згадано месіанську обітницю, яку Господь дає Давидові з 2 Сам 7,12 про потомка, який віковічно царюватиме на престолі Давида. У Ді 2,34 використано Пс 110,1 про Месію, який сидітиме праворуч Господа на престолі. За логікою апостола Петра славний цар Давид помирає, тому говорить не про себе. Саме Ісус є тим Месією, про якого говорить Давид: «Бо Давид про нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо він у мене по правиці, щоб я не захитався. Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії. Бо ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси твоєму святому бачити зітління. Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед твоїм видом. (Пс 16,8-11) Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день. Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона, (2 Сам 7,12) він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані його душа не була зоставлена в аді, ані його тіло не бачило зітління. Оцього Ісуса Бог воскресив, - ми всі цьому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив його: ось воно те, що ви бачите й чуєте. Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене, поки не покладу ворогів твоїх підніжком ніг твоїх. (Пс 110,1) Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп'яли.» (Ді 2,25-36).

Як бачимо, проповідь Петра є богословською інтерпретацією подій. Петро звертається до текстів, відомих в першу чергу юдеям і майстерно вибудовує свою аргументацію чітко зазначаючи вкінці що «Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіп'яли» (Ді 2,36).

Також варто зазначити, що проповідь Петра є чудом. В Євангелії Лука згадує про відречення Петра перед слугинею і двома незнайомцями (Лк 22,56-60). Тоді Петро тричі заперечує, що знає Ісуса. Однак тоді він не так вже й ризикував. Тепер же, перебуваючи в оточенні тисяч людей – які легко могли вчинити самосуд над апостолом, як це потім станеться з дияконом Стефаном (пор. Ді 7, 1-53), Петро встає і говорить з усією сміливістю. Хіба це не прояв дару Святого Духа? Тому проповідь Петра – це не просто слово, це подія! І це свідчення нової сили апостолів, на чолі яких тепер перемінений Святим Духом Петро. І така проповідь приведе до навернення багатьох.

Перші навернення  (Ді 2,37-41)

На запитання тих, кого глибоко торкається проповідь Петра «що нам робити» (Ді 2,37), Петро подає чітку формулу: покаяння, навернення,  хрещення, прийняття дару Святого Духа: «Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?»  Петро ж до них: «Покайтесь», каже, «і нехай кожний з вас охриститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа.  Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог.» І ще іншими багатьма словами він свідчив їм та умовляв їх: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя.» Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ» (Ді 2,37-41).

Проповідь Петра адресована всім, хто присутній в Єрусалимі в день П’ятидесятниці, як юдеям так і поганам. Як бачимо ефект проповіді приголомшливий – це три тисячі охрещених. Перспектива спасіння набуває надзвичайної динаміки.

ПЕРША ХРИСТИЯНСЬКА ГРОМАДА (Ді 2,42-47)

На завершення другої глави Лука представляє нам ідеал християнської спільноти. Лука описує спільноту, яка назавжди залишиться зразком для наслідування, має спільні матеріальні блага, постійно перебуває в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах [2]: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було.  Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця;  хвалили Бога і втішалися любов'ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися.» (Ді 2,42-47).

Чи можливо сьогодні дотримуватися всіх цих ознак, особливо щодо спільності матеріальних благ? Автор Діянь, євангелист Лука, супутник і товариш апостола Павла, особливо чутливий до теми матеріальних благ, ставить високу планку. Лука також показує, якою має бути християнська спільнота. [5].

На кінець зазначимо що розповідь 2 глави Діянь завершується в Єрусалимському храмі, який тепер стає місцем апостольського вчення та місійної праці (Ді 2,46). Господь в свою чергу «додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися» (Ді 2,47). Ефект Зіслання Святого Духа перевершив всі очікування. Прийшовши до Єрусалиму святкувати П’ятидесятницю «побожні люди з усіх народів» (Ді 2,5), отримали Святого Духа (Ді 2,4).

Марія ХОМА
кафедра біблійних наук УКУ


Використана література

1. Фаусті С, Канелла В. У школі апостолів. Молитовне читання і розважання над книгою Діянь Апостолів. Львів 2021.

2. Браун Р. Введение в Новый Завет Т. 1. ББИ 2007.

3. Міжнародний біблійний коментар. Т. 4. Євангелія та Діяння апостолів. Львів 2019.

4. Діяння апостолів. Коментарі, примітки і питання для вивчення. Апостол 2018.

5. Fabris R. Atti degli apostolic /вид. Borla 1984.



Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     свята      Біблія      богослов’я
( 509 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити