«Фетальна терапія»: технологічне благо чи сучасний канібалізм?! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_fet_therapy_1.jpgІстинно кажу вам: усе, що ви
зробили одному з моїх братів
найменших – ви мені зробили
Мт. 25, 40

У Конституції України задекларовано, що «людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека» (ст. 3) є найвищою соціальною цінністю. Проте чи є так це насправді, і чи дійсно це стосується всіх і кожного? На прикладі однієї біомедичної маніпуляції постараємось проаналізувати це твердження та його підтвердити, або ж спростувати. Йтиметься про «фетальну терапію», її медично-правові передумови та морально-етичну оцінку з перспективи персоналістичної біоетики.

В далекому 2004 році українське суспільство сколихнуло журналістське розслідування під назвою «Закрита зона: і мертвих, і живих і ненароджених», в якому йшлося про новітню біотехнологію використання «людського матеріалу» ембріонального походження як для лікування важких невиліковних недуг, так і для процедур омолодження організму. Дещо згодом, в 2005 році, вперше в Україні була порушена кримінальна справа за статтею 143 ККУ «Порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини», що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років. В ході справи було виявлено, що використані біопрепарати були приготовлені на основі матеріалу, вилученого ще з живого ембріона [1].

Термін «фетальна терапія» окреслює сукупність біомедичних втручань із застосуванням біопрепаратів з тканин і клітин ембріофетоплацентарного комплексу (ЕФПК) аллогенного, тобто людського, походження. До різновидів «фетальної терапії» належать клітинна і тканинна трансплантація або терапія. В першому випадку йдеться про використання фетальних клітинних культур з терапевтичною метою, а в другому випадку – тканинних комплексів. Згідно визначення американської урядової служби «Управління продовольства і медикаментів» (FDA), клітинна терапія – це клінічне використання живих клітин аутогенного, аллогенного або ксеногенного походження, отриманих та/або модифікованих ex vivo, тобто з живого організму донора. Більш широке визначення клітинної терапії визначає цю практику як клінічне використання живих клітин, будь-якого походження, які, після перенесення в тіло пацієнта, стають здатні до активного функціонування, що призводить до суттєвого покращення, модифікації чи повного відновлення втрачених функцій органу або тканини. Основним принципом ефективності клітинної терапії є, врахована в дефініції умова, життєздатності клітин щоб вони могли в подальшому проліферуватись, диференціюватись, взаємодіяти з внутрішнім середовищем та продукувати біологічно активні речовини.

Станом на сьогодні в Україні існує низка великих центрів, які ведуть відповідні дослідження та пропонують відповідні послуги з клітинної та тканинної терапії ембріо-фетального походження. До таких належать: Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України (м. Харків) [2], Державне підприємство «Біоімплант» Міністерства охорони здоров’я України, «Клініка клітинної терапії» (м. Київ) [3], клініки «EmCell» (м. Київ), «Embryotech» (м. Київ) тощо. Крім цього на ринку медичних послуг України представлені менші комерційні клініки, що пропонують подібні методи лікування, центральні офіси яких переважно знаходяться за межами України. Україна, зусиллями окремих центрів і науковців, приймає участь в фаховій мережі науковців професіоналів Європейського союз в сфері вивчення стовбурових клітин в якості держави-партнера. Законодавством ЄС передбачено неможливість проведення досліджень над стовбуровими клітинами ембріо-фетального походження. Натомість, чинне українське законодавство такої заборони не передбачає.

Біомедичний вимір

В основі клітинної і тканинної терапії біопрепаратами ЕФПК лежать досягнення в галузі дослідження стовбурових клітин людини. Завдяки своїм біологічним характеристикам стовбурові клітини є привабливим та цінним анатомічним ресурсом для пошуку нових методів лікування важких хворіб і патологій. Стовбурові клітини – це первинні клітини, або клітини-попередники, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах і мають можливість розвиватися в різні типи клітин організму. Їх розрізняють за походженням та рівнем потенціалу диференціації. За походженням стовбурові клітини поділяють на отримані з дорослого організму та отримані з організму на ембріональній стадії розвитку. Джерелом стовбурових клітин в дорослому організмі людини може бути, для прикладу, кістковий мозок, який продукує мезенхімальні стовбурові клітини – попередники багатьох типів клітин: кісткових, хрящових, жирових та інших сполучнотканинних типів. Іншими стовбуровими клітинами кісткового мозку є гемоцитобласти – попередники клітин крові.

Ембріональні стовбурові можуть бути отримані з внутрішньої маси бластоцисти. Клітини морули (32-64 клітинної стадії ембріона) дають початок не лише тканинам і органам ембріона, але й плаценти і пупкового канатика. Це пояснює наявність стовбурових клітин і поза організмом плода – в пуповинній крові і плаценті. На сьогодні використання стовбурових клітин пуповинної крові та пупкового канатика є дуже поширеним явищем в медицині та багатообіцяючим методом лікування багатьох хворіб і патологій, що не порушує складних етичних питань за умови їх отримання під час або після пологів.

Основними біологічними характеристиками стовбурових клітин є їх неспецифічність та здатність одночасно диференціюватись в клітини інших типів і підтримувати власну популяцію на сталому рівні. Ця особливість збережена в процесі їх асиметричного поділу in vivo. Одна материнська стовбурова клітина в результаті мітотичного поділу формує дві дочірні клітини, одна з яких залишається стовбуровою з усіма відповідними біологічними характеристиками, а інша – стає клітиною специфічною. Більшість дослідників за рівнем потенціалу диференціації їх поділять на тотипотентні, плюрипотентні, мультипотентні та уніпотентні. Тотипотентна стовбурова клітина має здатність розвинутись у фізіологічно повноцінний організм. До тотипотентних стовбурових клітин відносять зиготу та кожну з клітин наступних трьох етапів її поділу. Плюрипотентними є всі клітини ембріобласту. Вони дають походження понад 200 типам клітин трьох ембріональних оболонок. Окрім цього плюрипотентні клітини знаходили як на пізніх стадіях ембріогенезу, так і в пуповинній крові. Мультипотентними є клітини останніх етапів ембріогенезу, які також знаходяться і в тканинах дорослої людини. До таких належать попередники клітин суміжної функціональної специфікації, як, для прикладу, гемопоетичні клітини – попередники клітин крові. Уніпотентними є клітини вузької специфікації, які здатні дифиренціюватись у єдино визначений тип клітин, як, для прикладу, овальні клітини печінки, що диференціюються лише в гепатоцит.

Оскільки з ембріобласта формується не лише організм ембріона, але й плацента та пуповина, то стовбурові клітини є присутні і в них. Однак, саме ембріон становить головний об’єкт зацікавлення для дослідників, через набагато вищу концентрацію стовбурових клітин в ньому, ніж в пуповинній крові, чи дорослому організмі. Якщо в новонародженої дитини пропорція стовбурових і соматичних клітин дорівнює 1:10 000, то в дорослої 45-ти річної людини – 1:500 000.

Терапевтичне застосування ембріональних стовбурових клітин базується на їхній особливості – диференціюватись практично в будь-яку специфічну клітину організму та нескінченно проліферуватись в лабораторних умовах, продукуючи цілі клітинні лінії генетично ідентичні до похідної ембріональної. Захворювання спричинюють появу патологічних дегенеративних процесів і змін в клітинах людського організму, які сучасними відомими терапевтичними методами можуть бути зупинені. Таким чином, головною терапевтичною стратегією із застосування ембріональних стовбурових клітин – це заміна уражених з метою зупинки дегенеративних процесів та стимуляція формування і росту нових здорових соматичних клітин. Однак, обмеження терапевтичного використання ембріональних стовбурових клітин полягають у їхній здатності перероджуватись не лише у здорові клітини, але й ракові, провокуючи появу тератом чи тератокарцином.

Наступним фактором ризику для використання ембріональних стовбурових клітин є їхня спонтанна трансформація із зміною генотипу внаслідок хромосомних мутацій та аберацій. В дорослому організмі такі клітинні зміни контролюються імунною системою, на відміну від клітин, культивованих in vitro. Якщо в природних умовах людські ембріони з пошкодженим каріотипом елімінуються, то в культурі їх пошкодження майже неможливо визначити. Гіпотетичним рішенням цієї проблеми пропонується генна інженерія з можливістю генної корекції та модифікації.

Ще однією медичною проблемою для реалізації терапевтичного потенціалу ембріональних клітин є відторгнення їх організмом реципієнта через специфічну імунну реакцію. Цю проблему пропонується вирішувати шляхом так званого «терапевтичного клонування» з подальшим отриманням ембріональних стовбурових клітин. Воно передбачає створення ембріонів-клонів за допомогою перенесення ядра соматичної клітини реципієнта в денуклеовану яйцеклітину з метою уникнення проблеми несумісності.

Не менш проблематичним є питання як скерувати процес диференціації ембріональних стовбурових клітин в бажане русло, щоб отримати необхідні спеціалізовані клітини. Всі можливі наслідки застосування ембріональних стовбурових клітин в косметології до сьогодні ще не вивчені. Окремою галуззю, в якій широко використовують ембріональні похідні, є вакцинотерапія, адже доведено, що вакцини виготовлені на людській ембріональній основі є ефективніші, аніж ті, що виготовлені на тваринній. Однак і в цьому випадку існує певна небезпека передачі генетичних захворювань та вірусних інфекцій, адже у підготовчій фазі пересадки клітин може використовуватись живильне середовище тваринного походження.

Наступним етапом використання анатомічних структур ембріо-фетального походження є виготовлення та застосування біопрепаратів та біоімплантантів на основі мульти- та уніпотентних стовбурових клітин з фетальних тканин і органів в якості біологічних стимуляторів та регенеративного матеріалу. Відсоткове співвідношення мультипотентних стовбурових клітин в плоді є в 50 разів більше, аніж в дорослому організмі, а тому проблем культивування клітин, як це є у випадку з ембріональними плюрипотентними клітини, фактично немає. Ці клітини набагато легше піддаються вивченню та прогнозуванню. Біологічний вік фетальних клітин є набагато перспективніший, аніж клітин з дорослого організму. Вони здатні належно реагувати на зовнішні стимули і подразники, продукувати у великій кількості фактори росту, не провокувати відторгнення, є більш стійкі до гіпоксії в умовах пониженого насичення оксигеном.

Джерелом отримання фетальних матеріалів є людські ембріони та плоди. Ембріональний матеріал зазвичай походить з надлишкових ембріонів після процедур штучного запліднення in vitro. Фетальний матеріал має своє походження також з операцій штучного переривання вагітності (аборту). Ця процедура штучного переривання вагітності здійснюється за окремою методикою, щоб ембріон появився в своїй оболонці, непошкоджений, уникаючи контакту з організмом жінки. З тіла живого ембріона виокремлюються відповідні анатомічні біоматеріали для подальшого їх використання і приготування з них біопрепаратів та біоімплантатів. Якщо стає виявлено хоч найменше пошкодження плодової оболонки, такий матеріал бракується. Більше того, якщо мова йде про необхідність чітко визначеного анатомічного матеріалу, для прикладу – стовбурові клітини головного мозку, то і вилучення матеріалу повинно відбуватись відповідно до терміну готовності такого матеріалу. Тоді аборт на 12 тижні буде лише марнуванням матеріалу, адже мінімальний термін гестації для отримання необхідного матеріалу має бути щонайменше 15 тижнів. А тому не рідко жінок «переконують» в необхідності відтермінування або пришвидшення здійснення аборту. Якщо потрібні клітини печінки – то це ембріон 5-7 тижнів, тоді як для отримання сім’яників або тимусу передбачають значно пізніші строки.

Терапевтичні методи фетальної терапії в Україні застосовуються при лікуванні хвороби Паркінсона, міопатії Дюшена, діабету двох типів, розсіяного склерозу, онкологічних захворювань, клімактеричного стану, процесу старіння тощо. Отримано кілька сотень патентів з лікування методиками фетальної терапії. Виготовляються біопрепарати шістьох груп: фетальні та ембріональні, плацентарні, оболонок плоду, офтальмологічні, аллогенні та ксеногенні. Серед назв препаратів: «Кріоцелл» - на основі гемопоетичних клітин фетального, пуповинного, плацентарного походження; «Клітини фетальної печінки кріоконсервовані», «Кріоцеребрум» - суспензія нервової тканини плода між 18-27 тижнем гестації; препарати фетальної селезінки, щитовидної залози, фетальних сім’яників тощо. Послуги фетальної терапії в Україні щороку стають більш привабливими та популярними, зокрема серед чужоземних пацієнтів.

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_fet_therapy_2.jpgПравовий вимір

Український законодавець не прислухався до порад ВРЦіРО, та не виключив з чинного законодавства норму про можливість використання фетальних матеріалів з терапевтичною метою. Правовою основою для фетальної терапії в Україні є Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17.05.2018 року [4], що прийшов на зміну Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 року. В статті 19 Закону йдеться, що фетальні матеріали для трансплантації або виготовлення біоімплантатів отримуються за інформованої згоди жінки, в результаті вагітності якої вони були вилучені під час аборту. Наказом №1184 МОЗ України від 11.06.2021 року [5] було затверджено перелік фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у мертвого ембріона (плода) людини. До них належать: амніотична оболонка, пуповина, плацента, фетальні клітини. Очевидно, що під фетальними клітинами можна розуміти всі клітини організму ембріона. В ст. 1 Закону йдеться про те, що фетальними матеріалами людини є анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини. Отже, ключовою обставиною вилучення матеріалів є факт смерті ембріона (плода), як і для посмертного вилучення органів з донора-трупа ключовим моментом є констатація смерті донора. Однак, якщо для останнього випадку МОЗ України затвердив наказом №2559 від 09.11.2020 «Порядок констатації та діагностичні критерії смерті мозку людини» [6], то у випадку отримання фетальних матеріалів така констатація смерті плода відбувається довільно і ситуативно на розгляд самих медиків.

Сучасні українські науковці і дослідники у ділянці стовбурових клітин глибоко пишаються своєю співпрацею з багатьма міжнародними партнерами. Серед них є такі як: International Society for Cellular Therapy (ISCT), International Society for Stem Cell Research (ISSCR), International Federation of Placenta Associations (IFPA), International Placenta Stem Cell Society (IPLASS) тощо. Однак чи не є це «піррова перемога»? На рівні міжнародного законодавства та переважної більшості національних законодавств розвинених країн існує заборона на комерційне і дослідницьке використання біологічного матеріалу ембріонального походження, зокрема з метою отримання стовбурових клітин. Усі досягнення у сфері дослідження стовбурових клітин в розвинених країнах стосуються тих похідних, які отримані з дорослого організму, або плаценти, пуповини та амніотичної рідини. Ці дослідження значно перевищують своїми здобутками досягнення українських науковців.

Заборону про використання ембріональних анатомічних матеріалів з комерційною та індустріальною метою ухвалив Європейський Парламент відповідною Директивою в 1998 році. В Директиві йдеться, що «не підлягають патентуванню ті винаходи, які порушують громадський порядок і мораль», зокрема клонування і використання людських ембріонів. Права дітей, зокрема і ненароджених захищає Конвенція ООН «Про права дитини», ратифікована Верховною Радою України. Ключовим юридичним кроком в справі регламентації використання ембріональних анатомічних матеріалів стало рішення Суду Європейського Союзу в справі С-34/10, яким була не лише потверджена заборона на патентування винаходів (біопрепаратів та терапевтичних методик), створених з ембріональних похідних та заборона на комерційне і індустріальне використання людських ембріонів, але була здійснена спроба юридично окреслити момент початку життя людини. Таким моментом в рішенні суду визначено запліднення, під яким слід розуміти будь-яку подію, що дає початок процесу розвитку людського індивіда і полягає не лише в моменті злиття чоловічої та жіночої статевої клітини, але й у виокремленні ембріональних клітин, здатних розвинутись у цілий організм. Таким чином були засуджені і методи клонування із переміщенням ядра соматичної клітини в яйцеклітину та виокремлення тотипотентних ембріональних стовбурових клітин, так звана техніка embryo splitting [7, c.66].

Хоч Європейський Союз і встановив законодавчу заборону на комерційне та індустріальне використання ембріональних стовбурових клітин, в тому числі і патентування відповідних винаходів, та проведення лабораторних досліджень з ними все ще залишилося доступним на рівні окремих національних законодавчих регламентацій. Єдина причина, чому міжнародні наукові товариства «зацікавлені» у співпраці з українськими дослідниками стовбурових клітин – це лояльне українське законодавство, яке дозволяє фетальну терапію з використанням фетальних матеріалів і можливість патентування винаходів та терапевтичних методик на основі ембріональних похідних. Однак фетальна терапія біопрепаратами зародкових клітин не є доступною усім, а лише заможним клієнтам, серед яких в переважній більшості це іноземці і багаті українці. Відповідно, фетальна терапія в Україні набирає рис медичної панацеї для обраних і вигідного прибуткового бізнесу для «ділків».

Етичний вимір

Трактування людського ембріона виключно як «лабораторного матеріалу і ресурсу» спричиняє фальсифікацію і дискримінацію поняття людської гідності. З моменту злиття двох батьківських гамет розпочинається земний перебіг життя нової людської особи, наділеної Творцем невід’ємною цінністю і рівноцінною з іншими людьми – гідністю. Визнання цього онтологічного статусу неодноразово окреслене у Св. Письмі: «Перш ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе» (Єр. 1,5).

Людську істоту потрібно поважати і трактувати як особу з моменту зачаття, необхідно визнавати її права як особи, серед яких на першому місці є невід’ємне право кожної людини на життя. Жива особа – це не просто філософський чи богословський концепт, це не лише суто етичний принцип, вона сутнісно перевищує усе це, оскільки самим фактом свого існування є сама джерелом принципів, пунктом відправлення і призначення всієї біоетичної рефлексії, адже в своєму бутті володіє недоторканою та невід’ємною гідністю образу і подоби Божої, що випереджує будь-яку концептуалізацію. Попереду всіх принципів йде особа, попереду всіх біоетичних аргументацій йде особа. Особа – це значно більше і глибше ніж просто парадигма чи модель, особа – це завжди ціль і ніколи – засіб.

Сприймати людину особою означає сприймати її в своїй цілісній інтегральності як єдності духовного і тілесного, а це означає необхідність уникати двох крайнощів – дуалізму та редукціонізму. Не можна в сприйнятті людини як особи опиратись на непостійні, змінні характеристики чи якості, які в певний момент фізіологічного розвитку можуть з’являтись і зникати. Ніхто і ніщо не може стати особою, не будучи нею вже від самого свого початку. Той чи інший індивід є особою не тому, що проявляється у певний спосіб, а навпаки – він проявляється у такий спосіб тому що є особою Дійсність живої особи вказує на абсолютну новизну, яку кожне людське буття репрезентує у своєму ставленні до всесвіту: «Особа» ототожнюється цілісно з людським буттям у всій глобальності його вимірів – фізичного, психічного і духовного, - від моменту запліднення до смерті й трансцендентного подолання всесвіту, вказуючи – через дух, який її характеризує, - на відкритість вічності [7, c. 22].

Від моменту, який визнається початком життя людини, вона, в силу самого факту, починає володіти не лише правом на життя але також і іншими правами, такими як: право на медичну допомогу та опіку, право на ідентичність, право на свободу (дитина бажана задля самої себе, а не задля «досягнення вартості» батьків або реалізації права батьківства), право на тілесну непорушність, право на юридичну підтримку. Окрім цих прав ненароджена дитина володіє ще й спеціальними правами, які є властиві також і всім народженим – це право на сім’ю, право бути зачатим в сім’ї від реальних батьків, право кожного зачатого народитись, право на збереження життя. Окремі правові норми, які можуть бути застосовані до зачатої але ще ненародженої дитини виписані в «Загальній декларації про геном людини та права людини» ООН ЮНЕСКО [8]. В документі зокрема йдеться, що інтереси або благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки (ст.2), забороняється застосування штучних репродуктивних технологій з метою вибору статі, окрім випадків, щоб уникнути важкого спадкового захворювання пов’язаного зі статтю (ст.14), забороняється вирощування ембріонів для дослідницьких цілей (ст.18), тіло людини і його частини як такі не можуть бути джерелом отримання фінансової вигоди (ст.21).

Отже, дійсно існують правові норми по відношенню до кожної людини, що тісно пов’язані саме із пренатальним періодом. Однак навіть такі міжнародні біоетичні ініціативи через свій рекомендаційний характер зазвичай залишаються, умисно чи мимоволі, поза увагою українських законотворців, адже такі високо прибуткові справи як «фетальна терапія», сурогатне материнство чи штучні репродуктивні технології мають потужне лобі у верхівках такої лібертаріанської влади. На жаль в нашій державі все ще нажива і прибуток цінується значно вище, аніж гідність кожної людської особи. Однак вартує пригадати кожному християнину про моральний обов’язок противитись державним законам, які не поважають і нівелюють гідність кожної особи, а також пригадати про глибину особистої відповідальності, приналежної кожному, хто вважає себе не просто номінально охрещеним.


Юрій МАРТИНЮК

кафедра богослов’я УКУ

Література

  1. Тетяна Пашковська, «Трансплантологія: спасіння чи заробіток», в Юридичний вісник України 33 (685), Киевские ведомости, Київ 2008, 6.
  2. http://www.cryo.org.ua/ipk_ua/home.html
  3. https://www.stemcellclinic.com/
  4. Верховна Рада України. Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17.05.2018 № 2427-VIII // Відомості Верховної Ради 28 (2018). - ст. 232.
  5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0967-21#Text
  6. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1259-20#Text
  7. Мартинюк Юрій, Статус ненародженої особи / Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров'я. Біоетика: Посібник: // Львів: Друкарські куншти. 2016. - с. 56-101.
  8. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_575#Text

Також див.: Фетальна терапія – сучасний канібалізм



Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     біоетика      дискусія      за життя      проблема
( 165 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити