П(п)реображення: радість прийняття чи страх відповідальності Друк

%20.jpgПреображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Як Преображення Господнє (і євангельська подія, і щорічне святкування) може наповнити і перемінити конкретну людину в цілком конкретному періоді її життя? Це миттєвий чи затяжний процес? Як його розпізнати, чи не втратити на останніх відсотках «завантаження»?

Напевно, ці та інші питання залишаються риторичними до «преображаючого часу» кожного. І саме тому, що преображення окремої людини і Преображення як Боже об’явлення – це дуже емпіричні та інтимні події в своїй суті, у цьому матеріалі я хочу спочатку почути голос людини, яка живе у моєму часі й шукає, переживає преображення, а потім звернуся до Святих Отців, які вже давно все сказали. Відтак, для когось Преображення промовить через історію сучасника, а для когось, ймовірно, капсула часу захована саме в богослов’ї свята.

Отже, питання: якою була Ваша перша зустріч з п(П)реображенням віч-на-віч?

Відповіді вийшли дуже різноманітними, а це вкотре надихає до роздумів про живого Бога: єдність Трійці - у Її різноманітті…


Історія перша і світло Преображення

Єромонах Лука (Михайлович), Свято-Іванівська лавра Студитського Уставу:

«Досить важко сказати про моє перше сприйняття Переображення… пригадую, воно було якось звично вплетене у мій первісний досвід церковного життя: богослужень, запаху яблук, євангельської розповіді про подію Преображення. Думаю, моє пережиття було схожим до досвіду багатьох християн. Однак, я би хотів сказати дещо окремо про головну духовну складову цього празника – силу Переображення, яка була явлена на горі Тавор і яку так яскраво описує Євангеліє. Дякувати Богу, ця дійсність мене завжди торкала, навіть тоді, коли у мене ще не було жодних, бодай мінімальних катехитичних знань. Мій кращий товариш дитинства якось сказав, що коли молитися 30 разів “Отче наш” і “Богородице Діво”, то отримаєш все, чого хочеш. Не пригадую про що я точно просив, але ідея мене заінтригувала. Помолившись, я вмить побачив, що світ, який навколо, якось змінився, переобразився... Все ніби те, що й перед тим, а бачиш вже по-іншому... Це, мабуть, і був перший досвід Переображення.

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_luka.jpgУ своїй суті досвід Переображення не обов’язково пов’язаний із самим святом. Ця сила повсякчас присутня у світі, вона відкрита для кожного духовно вбогого серця, для людини, яка шукає, прагне Бога. Сенс цього внутрішнього явища передано в Ісусових словах про вбогість духа. Інакше кажучи, це коли ми прагнемо Божої дійсності понад усе. З плином часу, коли людина розвивається духовно, вона щораз більше носить у собі дух переображення, світло переображення. Святі отці і подвижники називали це світло Таворським. Це несотворені енергії або просто благодать, яка є суттю самого Бога. І цією силою, енергією Бог хоче ділитися з кожною людиною. Можна сказати навіть більше: сповнення силою Преображення - це, висловлюючись сучасним терміном, мало б бути головним «проектом» нашого життя. Чому головним? Бо будучи сповненими цією силою, ми будемо мати все. Тут немов би працює принцип “від головного до часткового”.

Очищаючись від пристрастей ми звільняємо місце для благодаті. Якщо б їх (пристрастей) у нас не було, або було дуже мало, то ми б стали і внутрішньо, і зовнішньо дуже реалізованими, щасливими. Цю духовну динаміку неможливо ніяк довести. Її можна тільки досвідчити, вкусити, засмакувати. Кожна людина так чи інакше відчуває на землі певну неповноту, недовисказаність. Навіть ті, хто живуть вірою. Мабуть, це пов’язано з тим, що Преображення – це свято, яке проводить проекцію поза грані нашого матеріального буття, туди, де буде явлене нове небо і нова земля, вона за духовною якістю – це суть життя. Думаю, кожній людині важливо вибрати цей вартісний фокус і не випускати з обрію свого внутрішнього зору. Важливим інструментом, що сприяє відкриттю на це світло, є молитва. Отці багато пишуть про Ісусову молитву. Молитва – велика справа, і щоб навчитися молитися, треба молитися. Якщо людина в житті на щодень приділяє більше часу на те, щоб пити каву, ніж на молитву, їй навряд чи відкриється сила Таворського світла. За вартісні речі треба дорого платити. Приділяючи час для молитви, ми даємо Богові час сповнити нас Світлом Переображення».

Світло. Напевно, це найбільш вживане слово під час святкового богослужіння в цей день. Отець Олександр Шмеман, богослов ХХ століття, казав, що у цьому світлі «усе набуває свого останнього і вічного сенсу». У книзі «Недільні бесіди» про Преображення читаємо так: «Все приречене, все страждає, все підпорядковано незрозумілому, але безнадійному закону зла та смерті. І ось у світі з’являється людина смиренна, безпритульна, яка не має влади над людьми, ніякої земної могутності. І він каже людям, що це царство темряви, зла і смерті – це не правдиве життя, це не той світ, що був сотворений Богом, що зло, страждання і саму смерть можна і треба перемогти і що Він посланий Богом, Отцем своїм, щоб врятувати людей від страшного поглинання злом та смертю. Людина забула свою правдиву природу і призначення, відцуралася їх. Вони мають навернутися, побачити те, що розівчилися бачити, почути те, що вже неспроможні почути. Повинні знову повірити, що добро – могутніше зла, любов – могутніша за ненависть, життя – могутніше ніж смерть.»


Історія друга. Преображення і шлях обоження

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_dakhnii.jpgАндрій Дахній, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії філософії ЛНУ ім. І. Франка:

«Мабуть, варто почати з того, як розуміти преображення. Очевидно, для будь-якого християнина «вихідним пунктом» має поставати преображення Ісуса, описане у Євангелії від Матвія. І ми, люди, повинні слідувати за Ісусом, надихатися Його подвигом, Його Преображенням…

Є мить, по-грецьки «кайрос», коли щось таке з нами особливе відбувається. Втім, кажучи щиро, у своєму житті не можу чітко таку мить, таку «зустріч з Преображенням» пригадати (як це траплялося і описувалося у випадках з апостолом Павлом, Августином, Паскалем чи переживалося менш відомими християнами, які «навернулися», – і саме через «кайрос», через унікальну подію, яка стала переломною).

Отже, у моєму випадку преображення не стало якоюсь одноактною дією, після якої відбувався вже незворотній рух вгору. Цей процес був, так би мовити, набагато поступовішим, зрештою, він триває досі, і, на жаль, не можу сказати, що все тут безболісно. Але, читаючи певні релігійні джерела, зустрічаючись з певними людьми (наприклад, монахами чи священиками), через молитву – у досить рідкісні моменти – приходив до особливих станів, які дозволяли побачити себе, своє життя у новому світлі, власне, «преображеним»…».

Постійне преображення. Добровільне перебування з Богом і у Ньому, в любові і через любов вивчаючи і відкриваючи співзвуччя своєї і Його волі.

Читаємо у Максима Ісповідника: «Бог і ті, що Його гідні, мають одну й ту саму енергію». Одна й та сама енергія у мене і у Бога?! Хтось скептично посміхнувся: «Надлюдина?!». Але це не помилка: так, християнство каже про надлюдину, але не про ніцшеанський різновид, а про того, хто зміг, усвідомивши свої вади, стати над ними і відкрити Богом закладені можливості.

У єпископа Калліста (Уера) можна прочитати про особливість християнського розуміння обоження: «Містична єдність з Богом і людьми є справжня єдність, тим не менш, у цій єдності Творець і творіння не зливаються в єдину істоту. На відміну від східних релігій, які навчають, що людина розчиняється у божестві, православне містичне богослов’я весь час підкреслює, що людина, хоча й тісно пов’язана з Богом, зберігає цілковиту особову цілісність. І в стані обоженості людська особа залишається відмінною (але не відокремленою) від Бога)»

Процес обоження не може бути тільки для конкретної людини увесь час. Обоження-преображення отримує силу в своїй всеохопності всього живого, а отже – воно повноцінно звершується у соціальній взаємодії. Суспільство постійно оновлюється, отже і обоження триває постійно, циклічно, ніби вічний двигун. Пам’ятаємо, що у Преображенні Христос об’явився не перед кожним учнем окремо і почергово, а перед трьома, яким вже була відведена особлива роль у формуванні майбутньої Церкви. Ось чому для християн має значення спільнотне життя, участь у спільному служінні (літургії) та у прийнятті таїнств, адже завдяки взаємослужінню та взаємодаруванню ми здатні приймати та передавати благодать, яку отримали в особистому преображенні. А будь-яка благодать покликана стати дієвою любов’ю, над якою Калліст (Уер) роздумує так:

«Осмислюючи поняття обоження, слід пам’ятати і священні молитви ісихастів, і переображення св. Серафима Саровського; але необхідно пам’ятати також про те, як св. Василій Великий доглядав хворих у Кесарійському шпиталі, як св. Йоан Милостивий допомагав убогим в Александрії, як св. Сергій у брудній одежі обробляв, мов селянин, город, аби забезпечити гостей монастиря їжею. І це не два різні шляхи обожнення, а один».

Бажання преображення не шукає нагоди підкорення містичних вершин, перетворюючи сакрум на примітивний конструктор – магію і приватну власність. Це випробування власної любові на міцність. Постійне тривале нелегке випробування.


Історії третя і четверта. Преображення як утвердження віри

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_kristina.jpgСестра Крістіна (Тимуршина), Згромадження сестер св. Йосифа де Сен-Марк:

«В Євангелії від Матея читаємо, як в момент Преображення Бог-Отець промовив: «Це Син Мій Улюблений» (Мт. 17,5). Тато утверджує Сина в Своїй любові! Моє "Преображення" потребувало саме такого досвіду... Я пережила це за декілька місяців до вступу в монастир… Була вечірня молитва. До цього часу я розмовляла з Богом, як з Другом, Нареченим, проте ніколи не говорила з Ним, як з Татом… В один момент я сильно розплакалася… До мене підійшов знайомий і запитав: «Чи можу я за тебе помолитися?»! Я відповіла, що так. Крізь плач, я почула, як він сказав: «Тато любить тебе!» Моє "преображення" потребувало досвіду Любові Бога-Отця! В цьому плачі я вже розмовляла з Татом! Господь перемінив мене з "рабині" в "улюблену дочку"».

Зустріч Ісуса Христа з Петром, Яковом та Іваном на горі Тавор сталася незадовго до страсного тижня. Побачивши неземне світло, Мойсея та Іллю, учні спочатку дуже налякалися, можливо, теж розплакалися, адже для юдеїв зустріч з Богом означала смерть. Та потім, оговтавшись і прийнявши Божу благодать, апостоли не хотіли покидати святе місце, навіть пропонували Христу збудувати намет і залишитися. Після подарованого їм одкровення, вже не мало значення попереднє життя, усе ніби стало другорядним та неважливим перед можливістю постійного перебування з Богом. І вони вже не сумнівалися, що це правильний шлях, не вгадували, хто ж Ісус насправді – пророк чи справді Син Божий.

Чому тільки ці три апостоли стали вибраними, а не всі учні? Якщо вдатися до конструктивного пояснення, то Петро був обраний, бо мав стати єпископом Риму, Яків – єпископом Єрусалиму, а Іван – як наймолодший і найулюбленіший з апостолів. Проте можна спробувати зануритися у богословське підґрунтя і помедитувати над стихирою до свята Преображення, де читаємо: «Там був Петро з Яковом і Іваном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув’язненні, щоб побачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей».

Можна продовжити: відчувши таворське світло, не впадали у відчай перед темрявою навіяної «богозалишеності»…


b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_aleksej.jpgОлексій Гордєєв, журналіст, автор книги "Церковь на Майдане" (2015):

«Джерелом мого внутрішнього переображення не є філософія чи прагнення бути освіченою, толерованою суспільством особистістю. Бог мене змінив в 13 років, коли я потрапив до підліткового християнського табору. Інтерес Бога до своєї особистості я відчув через інтерес "вожатих" до мене. Мене, невіруючого підлітка, здивувало, що дорослі християни знають про музику і гурт, який мені подобається, - The Prodigy. Зрештою, мене запросили в церкву у Севастополі. І я зрозумів, що життя з Богом - краще, ніж без Нього (це точно мислення підлітка, але буде перебільшенням сказати, що в мене були філософські суперечки про сенс життя. не той вік). Розуміння, наскільки важливим був отой крок з навернення, прийшло значно пізніше. І це був єдино вірний шлях. Вже там, у таборі, познайомившись з Богом, я вирішив слідувати за Ним аж дотепер. А сьогодні, працюючи в журналістському середовищі, я розумію ще більше: гарною людиною ти можеш стати, але відродженою, тією, що прагне змін зсередини, - тільки разом з Богом».

Добровільне прийняття і співдія з Богом. Господь міг би зробити свідками Преображення увесь ізраїльський народ, міг би навернути кожного, але чи було б тоді місце вільному вибору людини? Якби Єві та Адаму не було надано свободи обирати між плодами з усіх дерев і плодом з дерева пізнання, чи досвідчили б вони тоді радість очікування і повернення до батьківського дому? Навіть виганяючи своїх дітей з Раю, Господь зшив їм одяг, ніби пом’якшуючи наслідки їхнього ж свобідного вибору.

Олександр Шмеман писав: «Христос зцілює, допомагає, всім віддає себе. Та все ж таки не розуміють, не чують, не вірять люди. Він міг би явити свою божественну силу і славу і змусити їх повірити в Себе. Але Він прагне від них тільки свобідної віри, свобідної любові, свобідного прийняття».

Прагнення свободи – у цьому ми теж споріднені з Ним.


Історія п’ята і радість щоденного п(П)реображення

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_luba.jpgЛюба-Параскевія Стринадюк, письменниця, перекладачка:

«Радісним для мене було одного разу збагнути, що зміни і преображення можуть ставатися з нами щодня. Для цього не потрібно визначних подій, спеціальних ситуацій. Єдине – треба відкрити своє серце до переміни.

Це і було найскладнішим для мене: розімкнути замки, порозкривати фіранки і давати світлу осяювати мій розум, моє серце, мою душу. Щодня. У найбуденніших трапунках, у звичних місцях.

Відкритися. Показати рани, які понароблювала собі через надміру гордості, нестриманості, зверхності; довіритися Йому, аби разом гоїти їх – це було моїм першим преображенням. І усвідомлення того, що ти живеш тут і зараз, і що кожен твій вчинок, промовлене слово, думка, яка промайнула в голові, бажання, яке ти виношуєш у собі, впливають на твоє життя і творять його. Преображення на щодень – такого я би собі найперше побажала».

Радість пізнання і впізнавання Бога. Цитуючи О. Шмемана: «"Добре нам тут бути", - вигукнув Петро, побачивши це світло і славу. З того часу християнство, Церква, віра – суть постійного, радісного творення цього "добре нам бути тут!". А також – молитва про присносущне світло, жага просвітлення та преображення».

Самотність і всюдиприсутність, порожнеча і переповнення, відчуженість і всеприйняття. Мабуть, щоденне преображення народжується десь на точці перетину протилежних крайнощів, де вони, хоч і на мить, але існують поєднано, утворюючи гармонію, що неможлива без тихої радості.

«Навчіться від мене, бо я сумирний серцем…»


Останні історії ведуть до Преображення тіла

З формули дієвої любові: якщо є преображення внутрішнє, то воно неодмінно виллється у зовнішнє. За цим стоїть реалістична велич християнського розуміння людського тіла. У «Повчаннях» св. Макарія Великого читаємо: «У день воскресіння слава Духа Святого вийде зсередини, прикрашаючи і покриваючи тіла святих, - слава, яку вони мали й раніше, але приховану у своїх душах. Тепер те, чим є людина, стає явленим у тілі».

Саме на основі богослов’я святості тіла у християнстві сформувалася традиція почитання мощей. Часом ті, яким ще не вдалося зазирнути далі, ніж загальний антураж під назвою «християнство», можуть порівняти поклоніння мощам до шаманізму чи язичництва, так само, як можуть прирівняти почитання ікон до ідолопоклонства. Та насправді мовиться про щось більше, ніж звичайна наочність предмета віри чи обряду, знову ж таки – преображення, але не тільки свідомості чи душі, а матерії, тіла.

Читаємо у св. Григорія Палами: «Якщо у майбутньому віці тіло розділить із душею невимовні  блага, то, напевно ж, воно має розділити їх, наскільки це можливо, і нині». Але чи не наступає майбутній вік відразу ж після першого чи N-ного досвіду преображення? Пам’ятаємо про швидку таворську переміну страху апостолів на радість і читаємо в Одкровенні 21,1: «Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і земля минули».

Врешті-решт, якщо преображення доторкнулося до душі, серця, свідомості, тіла людини, то чому воно не може піти далі – близькі люди, навколишнє середовище і т. д. Преображення рухається до повноти, як і будь-що досконале. Воно все одно діє в тобі, поза тобою чи поруч… а може, зовсім-зовсім поруч.

Ніна


Використана література

Катрій Юліян, Пізнай свій обряд,  Львів 2004.

Калліст (Уер), Православна церква, Київ 2009.

Шмеман Александр, Воскресные беседы, Москва 1993.


Рейтинг статті

( 8 голосів )
Теги:     духовність      свята      свідчення      роздуми
( 1358 переглядів )
 

Коментарі  

 
+4 #1 Ігор 28.08.2016 11:08
Дай Боже, усім нам преобразитися, відкинути з себе до решту демонічне павутиння радянщини і духовного невігластва, очистися душею і тілом, повірити у себе, у Державу, у Господа нашого Триєдиного і Всемогутнього.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити