Фаїна Ляхер – християнка Анна й монахиня Марія. Історія з підпілля і глибин душі Друк

1.jpgЯкщо б мене запитали, чого варто повчитися в цієї жінки, я би відповіла: «Навчитися просто йти далі». Це не майстерність, не риси, не вміння. Це – величезна потреба, коли в тебе більше нічого не залишається – усі варіанти названі, всі сподівання і надії розвіяні, все минуло й тобі від цього не легше – просто йди далі! Можливо, це безглуздо, неправильно, оптимістично чи флегматично, можливо, тобі всі кричатимуть: «Приречений!», «Ганебний!», «Лицемірний!». То й що? Ти все одно йдеш далі, без зупинок, нехай і без орієнтиру, без компасу та карти. Якщо так треба, то вони з’являться згодом. Потрібно просто йти, ковтаючи сльози й людські погляди, бо довгий шлях потребує багато кроків… Тому треба вчитися ходити, вставати і йти, щоб це не було бажанням чи примхою, спокусою, а тільки неодмінною частиною твоєї людської сутності – йти далі.

Юдейка вчилася ходити серед християн

Фаїна Ляхер народилася 12 січня 1917 р. у майже збіднілій єврейській родині Ляхерів – Гавриїла та Мальвіни. Змалку вона зростала в українських Перемишлянах, що на Львівщині. Українська мова, традиції, християнські свята, колядки і гаївки. Вона нічим не відрізнялася від ровесників – ті ж пісні, той самий побут. Тільки Фаїна не ходила до церкви, бо мати казала, що юдейський Бог інший – Він правильний та один. Та чомусь дівчина, проводжаючи подруг до церкви, потім довго стояла на подвір’ї і слухала піснеспіви. Чи знала вона тоді, Хто до неї промовляє, Хто тримає тут, серед «неюдеїв»?

Потім питала в матері: «Чому в нас нема образів, як у сусідів?». Мати гнівалася не на жарт. Як могла, пояснювала різницю: мовляв, їхній, юдейський, Бог – єдиний і правдивий. «А хіба християнський не правдивий?», – не втихомирювалася Фанка. І що на це мала відповісти мати? Підросте – сама збагне. А поки чомусь дівчинка дуже любила отой медальйон Матері Божої від богослова Ратайчака, який одного разу навідався до Перемишлян і подарував їй ту «пам’ятку» про себе.

Здібну ученицю чекало навчання в консерваторії. Вона була репетитором для дітей заможних селян. А ще мала якісь незвичні, такі не подібні до інших почуття до українського парубка Володимира Заплатинського. Вони разом співали на вечорницях, разом сиділи «на горбах» і споглядали зорі. Так тривало довго, й ось одного дня він мовив: «Фаїно, давай сім’ю складем!». Та не можна ж! Що люди скажуть? Що мати скаже? Фаїна ж юдейка, а Влодко – християнин. А віру змінювати… Ні, так не можна. «Або з тобою, або ні з ким…», – обірвалося в дівчини, бо знала, що більш імовірно оте «ні з ким». Та відтоді й до смерті вони були нерозлучні, хоч і не злучені по-людськи. Фанка рятувала його від ув’язнення, Влодко щоразу знаходив можливість переховувати єврейську родину, зрештою… Але про це згодом.

Коли коричнева чума і червона чума теж ішли

Марія, Леонід, ігумен Юрій Макар
Марія, Леонід, ігумен Юрій Макар
Як тільки радянська влада вперше прийшла до Перемишлян, то Фаїна була єдиною єврейкою, яка працювала секретарем у відділі народної освіти. Згодом вона записалася до хору (знову єдина єврейка), проводила час у товаристві давніх приятельок. Вдома постійний тиск – «мусить, повинна…». На наполегливу пораду вищого керівництва стати комсомолкою Фаїна зойкнула: «Борони Боже! Мама мене з дому вижене. Я не можу бути комсомолкою, бо я думаю, що то є зло. Я віруюча». А як Влодко? Заплатинського не брали до університету після 19 місяців ув’язнення, тож він пішов у «глибоке підпілля».

Невдовзі приходять нацисти, теж вперше. Перед тим замість радянського прапора підпільники встигли повісити над держбудівлею українського стяга, та ось і його зняли. Німці щотижня вели етапом євреїв до Винниківського лісу Глинянським трактом – там їх мали розстрілювати. Потім у Перемишлянах спалили синагогу. Переказують, що хто з юдеїв намагався гасити вогонь, тому скручували руки і кидали туди ж – у полум’я святині.

У родині Ляхерів нібито все ще було спокійно. Старшого брата Леоніда мобілізували на фронт, із радянськими військами він відступав на схід. Оскард, молодший брат, сподівався, що з приходом «європейців» йому вдасться зайнятися торгівлею. Та ось німці забрали батька. Фанка заходилася шукати можливості, аби будь-що врятувати тата, а мати все повторювала: «Така воля Божа». До кого ж звертатися? Заплатинський! Так і цього разу допоміг підпільний оунівець Володимир – повернув батька додому.

Згодом той самий Заплатинський не раз рятував Ляхерів від примусової депортації в гетто. Фаїна працювала в бюро інвентаризації єврейського майна, потім була машиністкою у перемишлянського старости, німця Сурбіра. Дівчина змушена одягати єврейську стрічку, що притягувала пильні погляди, зневагу, сміх.

Сестри у підпіллі. відпочинок у Яремче
Сестри у підпіллі. відпочинок у Яремче
Якось ішла донька Авраамова з образком Мати Божої Ченстоховської

Одного дня Ляхерів таки вивели на головну площу Перемишлян, де нацисти розстрілювали євреїв: і тих, які сьогодні востаннє переживатимуть страх переслідувань, і тих, які ще почекають із надією на порятунок. Більше шансів залишитися в живих мали ті, в кого документи були із червоною печаттю. Такі мали брат Оскард і батько. Як не намагалися, Фаїна не змогла її отримати. Зрештою, все залежало від настрою німця, який перевіряв документи. Інколи він рвав на шматки і «виграшні білети».

Тато сказав: «Добре, що ми разом», а Фаїна стискала в руці образок Матері Божої Ченстоховської, який напередодні дала їй одна полька. Дівчина з болем і відчайдушністю молила: «Мати Божа, рятуй нас, якщо ти дійсно є!». Отже, тата і брата відпустили додому, а Фанку – до смертників. Брат Оскард відразу кинувся до офіцера, благав, щоби відпустили єдину сестру, але невблаганно. А Фаїна далі молилася, чи то вже марила. Раптом хтось її вхопив за руку. Оскард тягнув сестру до хати українців, де переховувалася мати і ще дехто з родичів, – вдалося домовитися. Фаїна була єдиною, кого врятували з того ешелону смертників. Для чого її було врятовано, вона осягне набагато пізніше, а поки – наступного дня дівчина всім казала, що її врятувала Богородиця. Ніхто не заперечував, адже війна і небезпека – погані співрозмовники для богословських дискусій.

Юдейка йшла до Христа, щоб у Нього хреститись і в Нього зодягнутись

Одної днини тато пішов до равина, щоб порадитися, як покрити борги, і взяв зі собою Фаїну – може їй краще поїхати за кордон? Равин сказав не перейматися, бо дівчині нічого не загрожує. Тато почав розпитувати про майбутнього нареченого Фаїни. Старий єврей з левітів тоді відповів, що «в неї буде надзвичайний жених…». Що це означало? Фанка дізнається потім…

Невдовзі – знов арешти і переслідування. Єдину доньку хотіли відправити за кордон як сільську дівчину на заробітки, але надто вже вона не скидалася на робітницю. Тоді знову відвели до єврейського містика, і він також сказав, що Фаїні нічого не загрожує. Попри це людська тривога не згасала. Доктор Ткачук, який допомагав Ляхерам, сказав, що можна дістати метрику про хрещення, але тоді Фанці справді треба прийняти таїнство. Вибір не з найлегших: зречення задля життя чи життя ціною зради? Та вона чомусь дуже спокійна: «Я згідна». Метрику про хрещення Фаїна отримала на ім’я вже покійної сільської дівчини Анни. У с. Осталовичі юдейку охрестив о. Луцишин. Священик добре знав цю дівчину, адже та була найкращою подругою його доньки, була дружкою на її весіллі. Це був 1942 р.

Уже у сховку дівчина сказала батькам про те, що прийняла Христову віру. Вона очікувала на сльози, нарікання, бурхливі емоції, але натомість почула: «Якби ми мали можливість, то також охрестилися б…».

1980-ті з братом Леонідом
1980-ті з братом Леонідом
Вона все йшла, та що далі, то більше наодинці

Невдовзі той самий давній ангел-охоронець тепер вже хрещеної Анни – Володимир Заплатинський – подбав, щоб дівчину переховувала сім’я українців в Уневі. Павлу Чабану потрібна була довідка, яка би звільняла його від примусової роботи в Німеччині. В обмін на довідку чоловік погодився переховувати Анну. Єврейка ховалася у стодолі вдень, а вночі – в хаті. Вона молилася з молитвослова Ольги, доньки Чабана. У той час схопили Оскарда, якому раніше вдалося врятувати сестру, а от їй…

Квітень 1943 р. Тоді пронеслася чутка, що євреїв діставатимуть з-під землі. Фанка знала, що переховується у надійних людей, але більше переймалася тим, як убережуться батьки. І хоч отримала від матері записку, що хвилюватися не варто, проте залишати рідних не хотіла – помирати треба разом… Вийти з хати ще не могла, бо в селі була якась перестрілка. Дивилася на образи й намагалася молитися – на що ще вона здатна в такі хвилини? Наступного дня одержала звістку, що рідні вижили і зараз у надійному притулку.

Потім змінили місце переховування – жила вже з батьками в ямі, яку перекрили лозою. Вночі поверталися до хати доньки Чабана Ольги та її чоловіка Івана. Там вона почала вчитуватися в Новий Завіт, що був в Ольги. Потім Іван побудував новий сховок на кухні. Під плитою був хід завглибшки в метр – сидіти там можна було тільки зігнувшись. Іншого варіанта не було. Дізналися, що Оскарда стратили. Мати спочатку інертно сказала: «Бог дав – Бог взяв», а потім постійно повторювала, що хоче померти і піти за сином. Що і сталося, бо хвороба не змусила на себе довго чекати – рак шлунку. Мати просила Анну молитися, щоби вона швидше померла – болі були нестерпними. Якось Мальвіна покликала Гавриїла і попросила його відчитати над нею передсмертну молитву – за три дні відійшла. Хоронили вночі, батько не мав сили вийти зі сховку. Де саме поховали, дівчина так і не змогла дізнатися. Гавриїл геть змарнів і збайдужів після смерті дружини. Анна ж віднаходила силу в молитві.

Одного разу Володимир прийшов із чоловіком у чорному. Це був монах-студит Віталій Матковський. Заплатинський більше не міг опікуватися Анною, бо сам мусив переховуватися від німців. Тож їй краще було йти до монахинь-студиток. Не хотіла батька залишати самого, та хлопці сказали, що подбають про нього.

Починався 1944 р. За два тижні Різдво. Анна прощалася з батьком і їхала до монастиря – так краще. Тут вона зустріла Володимира, який нічого не обіцяв, тільки просив, щоб на його могилі був березовий хрест… Раніше вони не могли зійтися через різну віру, а тепер віра була одна, та між ними – війна зі своєю смертю.

На дівчину одягли чернечий одяг, привели до храму, де на неї вже чекала ігуменя Теодора. Згодом колишня єврейка Фаїна згадуватиме, що перший крок до Христа зробила в ямі, переховуючись… Чи не так, як давні християни?

У келії не знаходила собі спокою, не спала вночі. Якось під час молитви Анна ніби почула голос, що промовляв: «Якщо твій тато не буде жити, то твоє місце тут». За тиждень вперше прийшла до сповіді. Згодом її забрали до клявзури, бо було так безпечніше. Потім Іван, в якого вона переховувалася з родиною, прийшов із вісткою, що тато таки помер.

Навесні 1944 р. хтось доніс, що у студитів переховують євреїв. Коли жандарми наближалися до обителі, то Анну хутко переодягли в монаший одяг і дали вишивати обрус. Для ще більшого маскування дівчині почепили окуляри, адже серед поліцаїв могли бути й ті, хто знав колишню Фаїну Ляхер, яка працювала машиністкою. Тоді небезпека минула. Інколи Анні доводилося ховатися під ліжком. Але підлогу на кілька годин не порівняти зі сирим підвалом на шість місяців…

Згодом написала листа до настоятельки, що хоче стати монахинею. Усе пригадувала ті слова: «Якщо твій тато не буде жити, то твоє місце тут». На Великдень почала проходити новіціат. Інколи зверталася до Матері Божої так: «А я, Мати Божа, приношу Тобі в дар мою нужду, бо крім неї більше нічого не маю. І стаю щоденно у Стіп Твого Сина з порожніми руками. Ти, Пречиста Діво Маріє, про це добре знаєш. Тому благаю Тебе гаряче, Мати Божа і моя найдорожча Ненько: не випускай мене з-під Своєї святої опіки, дай, щоб я для себе цілковито вмерла, а жила тільки в Ісусі і могла колись в небі співати Йому вічну пісню любові. Вірю, що мене вислухаєш, бо ще ніколи нечувано, щоб той, хто прибігає під Твій Покров, благає Твоєї помочі, або умоляє Твого заступництва, був Тобою опущений».

Облечини Анна повинна була прийняти на Різдво Богородиці, а перед тим – тиждень мовчанки й самотності. Володимир більше не приходив, тільки просив передати, щоби вона за нього помолилася, бо відчуває смерть. Анна одержала монаше ім’я Марія, хоч настоятелька наполягала на Андроніці. Марія – воля отця-ігумена Йосифа, який давав облечини.

5.jpgВідлягло, відболіло, йшла далі

Одного разу до монастиря прийшов чоловік, який хотів поговорити із с. Марією, але йому не дозволили, бо в сестер якраз були реколекції. Це був Володимир… Тоді с. Марія особливо молилася – якось надто тяжко їй було на серці. Потім навколишніми селами пронеслася вістка, що енкаведисти взяли в засідці керівника крайової Служби безпеки «Люшню» та його побратима-зв’язкового. Вони боролися, але останні набої тримали для себе… «Люшня» – псевдо Володимира Заплатинського. Як тільки с. Марія дізналася, що той загинув, то кинулася плакати, все розповіла ігумені, на що та удавано холодно відповіла: «Дивіться, то це обручниця Христа?! Вона за хлопцем вболіває. Ліпше ідіть до каплиці і помоліться за нього».

Співчуття знайшла тільки на сповіді в мудрого духовного наставника о. Йосифа, який розрадив і сказав, що наступного дня відправлять Службу Божу за воїна. Відтоді с. Марія першу молитву після Святого Причастя молила за Володимира. Не тільки через дівочу любов, жаль, але із вдячності – Заплатинський не раз рятував її життя, її родину. Згодом ця молитва переросла на прохання про незалежність України, за яку загинув юнак.

Пройшла сумніви, переслідування, атеїзм

Коли до монастирів у Яктореві й Уневі приїхав архимандрит Климентій (Шептицький), то настоятелька сказала, що поважного й очікуваного гостя обслуговуватиме с. Марія. Мала багато нагод із ним поговорити та порадитися. Якось він запитав: «Ви молитесь за свій народ?». «Ні», – відповіла. «А ви повинні за нього завжди молитися», – сказав той.

Відтоді сестра молилася за два свої рідні народи – український та єврейський. У 1945 р. с. Марія давала перші обіти й о. Климентій теж приїхав. А за рік на Львівському псевдособорі оголосили про «самоліквідацію» УГКЦ та її об’єднання з РПЦ. Арештували архимандрита Климентія, ігумена Йосифа, ігуменю Йосифу Вітер. Потім настала черга монахинь. Після тимчасових ув’язнень с. Марія була змушена поїхати до монастиря на Тернопільщині – до Гаїв Великих.

Оскільки архимандрит Климентій перебував в ув’язненні, то доручив опіку над студитськими монахами та монахинями о. Никанорові, який став духовним провідником й опорою чернецтву в підпіллі. Тим часом у 1950 р. с. Марія складає вічні обіти. Невдовзі «червоні чоловічки» прийшли у монастир в Якторові й вигнали сестер голіруч. Разом із с. Хризантією с. Марія подалася до Перемишлян. Як була, в чернечому одязі, прийшла до райкому, щоби стати секретарем-статистом на 10 років. Там знали, що вона монахиня, хто ж не знав, то здогадувався. Було, що забувала вервицю біля друкарської машинки…

Аж раптом лист від брата Леоніда, який пройшов у лавах радянської армії всю Другу світову війну й залишився живим. Листа він надіслав навмання в Перемишлянську міськраду, там і розшукали с. Марію, колишню Фаїну Ляхер. Леонід приїхав, навідався і подався до Москви, де в нього з дружиною народилася донька, яку охрестили (!) Мальвіною. А коли на світ з’явилася онука Анна, то й сам дід Леонід вирішив прийняти хрещення і заразом шлюб із дружиною. У цьому допомагав отець-студит Мирослав.

Потроху всі призвичаїлися до підпільної церкви, монахині працювали, деякі з них закінчили Червоно-Хрестівську дворічну школу медсестер. Отже, с. Марія стала старшою медсестрою Перемишлянської районної лікарні. Збирали кошти на ремонт тої хати, де був «монастир». Дещо допомагали врятовані євреї, які тепер жили в Ізраїлі й присилали звідти пакунки. Допомагали сестрам і звичайні люди…

Стало трошки легше, коли на волю випустили ігуменю Йосифу Вітер. Вона дбала, щоб кожна монахиня займалася тим, що їй справді до душі, а отже, найкраще виходить. Так с. Марія стала викладати гру на фортепіано в Перемишлянській музичній школі. Працювала там майже 15 років, але потім «вищі інстанції» попросили її написати заяву на звільнення, бо, мовляв, монахиня не може вчити дітей. Певний час не працювала, а потім знову пішла до лікарні. Там її приймали. Щоправда, і сюди добиралася «контора» зі своїми закидами щодо монахині-уніатки та бандерівки, яка працює в держустанові. Та головний лікар умів відстояти: «Оті бандерівка й уніатка роблять більше, ніж весь колектив лікарні».

Сестра Марія довгий час доглядала тогочасного ігумена студитів Юрія Макара. Допомагав їй у цьому монах-студит Севастіян Дмитрух. Він згадує, як після кожної довгої розмови з о. Юрієм, вони виходили на подвір’я будинку і продовжували роздуми: «Від сестри Марії завжди можна було багато навчитись. Інша річ, що не кожен вміє, а чи здатен, пересіяти ту мудрість, що базується на Святому Письмі, творах святих отців, літературі духовного змісту і чималому життєвому досвіді. Сестра Марія заклала в мені велике підґрунтя духовного монашого життя. Вона любила повторювати: “Розмовляйте поміж собою псалмами та гімнами”. Ота містика, яку вона завжди в собі відчувала, живе в ній і понині. То таке відчуття, що змушувало її дитиною довгі години простоювати біля церкви, духовно єднаючись та молячись з прихожанами. Її життя вистелене хрестами».

І хоч с. Марія була настоятелькою монастиря, де жили всього чотири монахині, але вона стала неформальним лідером усіх студиток, була духовним оазисом. Єромонах Севастіян продовжує: «Для мене сестра Марія – як новітня Юдит. Та, біблійна Юдит з містечка Ветулії, підбадьорювала народ, щоб не піддався ворогові та в молитві чекав на Божу допомогу. А сестра Марія за часів нової Євангелізації вимолює допомогу вже не тільки для свого народу, але й того, серед якого народилася, зросла, з яким навіки поєднала свою долю».

Нарешті прийшла Додому

У 90-х УГКЦ почала виходити з підпілля. Повертають храми, повертають монастирі – загальна ейфорія. Сестра Марія далі живе у скиті в Перемишлянах, приходять нові дівчата, відкривають нові покликання. Анна-Марія усе йде, все далі, чи, може, це не вона, а час?

Сучасна іконописець Іванка Димид-Крип’якевич зберегла такі спогади про стареньку черницю: «Сестра Марія (Ляхер) ходила по водах. Один раз полюбивши Бога, полюбивши Українську Церкву, полюбивши, врешті-решт, людину, яка поклала своє життя на вівтар свободи, – повстанця Володимира Заплатинського, – вона відкрила в собі такий потенціал любові, який міг би зігріти цілий світ. Ця невисока аскетична жінка з очима старозавітної Рахилі чи Рути мала надзвичайні дари. Один із них – чути і бачити людину. Вона вміла слухати, співпереживати, з нею приємно було мовчати. Інший дар – м’яке, ніжне сопрано, вміння імпровізувати, тонке почуття гумору. Завжди погідна, спокійна, аристократка у всіх деталях, свій убогий чернечий одяг носила з гідністю королеви. Ніколи вона не говорила зле про когось, ніколи не засуджувала, не нарікала. Пізнавши Правду у своєму житті, вона рушила їй назустріч і йшла по водах, як по битій дорозі. Ішла, поки не побачила простягнуті назустріч руки і почула голос: “Шалом, Маріє!”».

Фаїна Ляхер, Анна, сестра Марія прийшла Додому 22 листопада 2005 р. Прийшла тихо та смиренно у своїй келії і з молитвою на вустах.

Ніна Поліщук


Джерела:

  1. Гургула Ігор День над ніччю. – Львів: Свічадо, 2004.
  2. Дворянин Вікторія Історія однієї жінки / сайт Духовність

Вам це може бути цікаво


Рейтинг статті

( 13 голосів )
Теги:
( 2477 переглядів )
 

Коментарі  

 
+2 #10 Амбасадос 25.09.2015 12:29
Р.S. Так виглядає, що і нинішній збройний конфлікт на Сході України є складовою частиною сучасного - дуже схоже, вже завершального, есхатологічного етапу тієї запеклої і, по суті, глобальної боротьби супроти старо- й новозавітнього Божого люду, яку з особливим остервенінням наразі ведуть різноманітні сили сатанинської темряви. Того "гібридного" конфлікту, котрий, в принципі, далеко виходить за межі, власне й лише, Близького Сходу.
Або, як акцентує з цього приводу Святе Письмо, "горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий час має" (Одкр. 12, 12).
Цитувати
 
 
+1 #9 Амбасадос 25.09.2015 11:52
І слово Боже пророче наголошує, що Господь неодмінно поверне з вигнання в Обітований край вибраний народ, де відродиться його незалежна держава із столицею в Єрусалимі. Й що викличе лютий, шалений спротив з боку оточуючих народів.
І от саме в дуже тривожний і небезпечний момент цього протистояння - як передрікав св. Павло, - "на дім Давида й на мешканців Єрусалиму зіллю дух ласки та благання, і вони глядитимуть на мене, якого прокололи, і голоситимуть по ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по ньому, як плачуть по первородному".
"І тоді виступить Господь і буде воювати проти тих народів так, як він воює під час бою. І його ноги того дня стануть на горі Оливній, що проти Єрусалиму на схід сонця... (Зах. 12, 9,10; 14, 3,4).
Й усі народи "тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме на хмарах з великою силою й славою. Тоді він пошле ангелів своїх і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба" (Мк. 13, 26, 27).
Цитувати
 
 
+2 #8 Амбасадос 25.09.2015 11:14
В той переломний й дуже драматичний момент Історії спасіння, коли більшість старозавітнього вибраного народу не прийняла й відкинула Месію-Христа з Назарету, св. апостол Павло з цього приводу ось що, зокрема, писав до перших християн:
"Отож питаю: Чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі!.. Бог не відкинув свого народу, що його наперед вибрав... Отож питаю: Хіба вони спотикнулися, щоб упасти? Ні, зовсім ні! Але їхнє падіння стало для поган спасінням, щоб викликати їхню заздрість. А коли їхнє падіння не багатство для світу і коли їхній занепад це для поган багатство, то скільки більше повнота їх?"
І далі: "Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни - щоб не були самі в собі велемудрі, - що засліплення стало частиною на Ізраїля, поки [до спасіння] не ввійдуть погани повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде з Сіону Визволитель, відбере від Якова безбожність. Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні."" (Рим. 11, 1,2,11-13,25-27).
Цитувати
 
 
+3 #7 Читач 23.09.2015 10:03
Тому і запитую, бо авторський стиль похожий і глибокі матеріали;-). Пригадую матеріал про Фьодорова - дуже був сподобвся. Узагалі здалося, що автор матеріалів про Фаїну Ляхер і Фьодорова - це одна і та сама людина. Як автору можу їй сказати RESPECT, при чому великими літерами! :-)
Цитувати
 
 
+2 #6 Модератор 23.09.2015 08:08
Цитую Читач:
Цитую Ніна:
...задачка на логіку)

Секрет?

ЧИТАЧУ нагадую,що тут місце для коментарів того,що ви прочитали у авторки!Порадуй те її своїм глибоким проникненням в її тексти! :-)
Цитувати
 
 
+1 #5 Ніна 22.09.2015 20:34
Цитую Читач:
Цитую Ніна:
...задачка на логіку)

Секрет?

ні, не секрет
Цитувати
 
 
+1 #4 Читач 22.09.2015 19:13
Цитую Ніна:
...задачка на логіку)

Секрет?
Цитувати
 
 
+4 #3 Арістотель 22.09.2015 17:19
... Ні,це не логіка,це духовність! :-)
Цитувати
 
 
+1 #2 Ніна 22.09.2015 17:04
...задачка на логіку)
Цитувати
 
 
+2 #1 Читач 22.09.2015 16:18
Цікаво, Ніна і Ніна Поліщук - це одна та сама авторка чи дві різні?
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити