Аплікація морально-правових відносин у суспільній етиці Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_bibliapro_angel-weighing-sins-the-last-judgement.jpg
З досягненням незалежності в Україні відновлюється пожвавлений інтерес до релігійної філософії, в контексті якої аналізуються ряд питань, які мають релігійне забарвлення, зокрема це стосується і співвідношення права та моралі як на сутнісному, так і на екзистенційному рівні щодо впливу християнської етики на правові дії чинного законодавства України. Проблематика, яка розглядається, незважаючи на суттєві заборони ще цілком недавнього часу (релігія – опіум для народу, загальновідоме гасло радянської минувшини), є суттєвою для суспільства загалом, а для сучасності містить кілька головних моментів: переосмислення давньої християнської традиції через призму сьогодення та віднайдення в ній відповідей на смисложиттєві питання, які лягають в основу законів України, цим самим визначають рівень культури правового суспільства.

Вчинення дій, хоч би правових (наприклад аборт), але позбавлених моралі є загрозою людині на рівні цивілізаційних процесів, оскільки в кінцевому результаті наслідок дій є злим (загроза вагітності). Тому необхідно, щоб людина не тільки діяла згідно права, але так само й дотримувалась моральних норм у повсякденному житті. Безперечно, це доволі складно, адже ряд подій у житті людини мають, на перший погляд, відмінність від волі людини, так би мовити обставини, які зумовлюють антиправові дії, але не зважаючи на таке пояснення, відповідь більш, ніж очевидна – людина особистими злими діями зумовлює цикл перероджень злих обставин (п’яний водій, принцип відповідальності у причині). Таким чином, не обставини зумовлюють злий наслідок, а людина, яка стає причиною злих обставин.

Відповідно, вихід із даної колізії морально-правових відносин – це їх взаємна сатисфакція, яка дасть можливість дотриматись як правових діянь щодо себе і суспільства, так і морально регулюючих чинників, які виступатимуть арбітрами для надання санкції волі діяти чи утримуватись від дії в залежності від предмету самої дії. Так, наприклад самогубство є моральним злочином проти людської особи, оскільки людина не володіє правом на недоторканість її ж власного життя, але ця сама дія, яка звершується заради ближнього, вважається геройством та мучеництвом, якщо передбачає свідоме пожертвування свого життя заради збереження іншого життя, це наприклад, породілля, якій надається право вибору, зважаючи на ряд біологічних обставин та загроз при пологах у її житті або житті дитини, має право вибору без будь-яких морально-правових наслідків, але при цьому вона вибирає життя дитини, жертвуючи своїм життям, демонструє таким вчинком альтруїзм. Здавалось би одна і та сама дія, але наслідки різні, зважаючи на причину виконання: суїцид – це вбивство любові як відносно себе, так і відносно Бога і ближніх, а пожертва власного життя заради ближнього – це день народження любові не тільки до себе, але й до Бога та ближнього. В основі цих вчинків знаходиться мораль, в першому випадку – це аморальні дії, натомість в другому випадку – це дії у відповідності християнського суспільно-етичного вчення.

Для кожного індивіда одним із найскладніших внутрішніх протиріч, незважаючи на історичну тяглість, є проблема співвідношення матеріального та духовного, права та моралі відповідно. А тому співдія моралі та права є запорукою добра у причинно-наслідковому відношенні, оскільки бажання діяти і дія у відповідності бажанням санкціоновані як правом на дію, так і моральним обов’язком відповідальності за вчинений наслідок в результаті дії, призводять до об’єктивізації загального блага. Все залежить від нас, а не від обставин, бо обставини змінні, а людина через участь у бутті Божому володіє актуальністю, а тому повинна діяти не заради самої дії, а заради примноження добра у відповідності до совісті та права.

Свобода волі повинна здійснюватись в рамках практичного раціонального порядку (ordo rationis). Вчинені дії людини не можуть бути свобідними тільки через те, що людина має право вибору, але тільки у випадку діяльності в контексті раціонального порядку. Оскільки саме від раціонального порядку залежить, чи дія людини здійснюється із власних побажань (наприклад, мстивість), чи це є дія, яка санкціонована законом (наприклад, справедливе покарання).

Перш, ніж визначити форми присутності взаємодії права і моралі, слід проаналізувати мораль як таку та моральність людського вчинку зокрема. Істотною основою людського акту є предмет акту, розум та воля. Предмет – це часткове добро, що впливає на волю як ціль і підштовхує її до діяння. Розум, натомість, регулює внутрішню структуру людського акту. Воля – це своєрідна можливість вибору: діяти чи утримуватись від дії. Таким чином, мораль – це прикмета людських актів, задля якої ці акти є добрими або злими. Щоб акт був моральний, потрібно, щоб він був добровільний і згідний із нормою моральності. Відповідно, мораль поділяється на об’єктивну та суб’єктивну. Об’єктивна мораль – це прикмета предмета людського акту, тобто це є власність самого предмету. Суб’єктивна – це така прикмета, яка лежить в умові людського діяння, іноді цілком довільного. А найвищою нормою моральності є Бог, який володіє об’єктивізацією як щодо волі, так і щодо розуму, витворюючи цим самим єдність добра у творенні. Таким чином, у Бога не має суперечностей між причиною та наслідком діяння.

Як відомо, важливим елементом у справі життєдіяльності є комунікація з іншими раціональними істотами, які стають для нас супутниками життя. А для того, щоб таке спілкування було творчим та результативним, ми повинні вдаватись до певних норм і правил. Одними із таких норм є моральні засади, які вступають в дію, при необхідності, з іншими особами того самого виду, що й ми самі. Чи достатньо самої моралі? Звісно, що ні, але без неї наші дії будуть направленні тільки на посідання матеріальних благ, а, як відомо, людина – це не тільки матерія, але й дух, який творить неповторність та індивідуальність людської особи. Результат досягається в єдності творчих потенціалів людини як правових, так і моральних чинників розвитку людини та суспільства загалом. Так, згідно вчення Біблії, Бог створив людину за власним прообразом, зокрема Він сказав: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями і над усіма плазунами, що повзають на землі” (Бут. 1. 26). З даної цитати випливає, що Бог не просто “сотворив” людину, але й визначив для неї певну компетенцію діяльності, цим самим удостоїв честі бути причетним до Його акту творення, але в той же час з’явилась сфера відповідальності за недотримання поставлених обов’язків. Так, зародилось право і мораль, що супроводжуватимуть людину протягом всього біологічного життя.

“Парадоксальність” полягає у тому, що “згорстка землі”, тобто людина отримала велику місію: управляти створінням Божим. Чому Господь наділив людину таким привілеєм? Відповідь однозначна, оскільки крім матерії людина отримала – віддих життя, але не просто життя, а життя Божого, так у світ прийшла мораль. Від цього часу всі людські дії повинні санкціонуватись волею до добра. Саме прагнення добра стає основним предметом функціонування людини як створіння Божого. На відміну від створінь, людина володіє можливістю спілкуватись з Богом. Ми ніколи не побачимо, як на коліна клякає будь-яка тварина і молиться до Бога, проте людині це цілком властиво. Людина – вінець створіння. Вона уособлює Божу любов до створеного акту буття, а тому володіє предистенацією щодо власного спасіння.

Проте кожний із нас може поставити питання: чому цього не має на практиці, а якщо й є, то реалізується дуже важко? Основною причиною є упадок перших людей у гріх. Гріх демонструє людську слабкість, а особливо тоді, коли людина у своїх діях бажає звертати увагу тільки на право вибору, не зважаючи на мораль заборони, тобто відповідальності у виборі. Нам відомо, що змій-сатана спокусив людей, не даючи їм нічого взамін, але тільки обіцяв, що вони стануть як Бог, бо будуть знати різницю добра і зла. Така обіцянка виявилась достатньою, щоб людина наважилась порушити Господню заборону і скуштувала заборонений плід. Такий голос диявола звучить і сьогодні, як не парадоксально, ми і надалі йдемо за ним, зважаючи тільки на те, що прагнення знати більше може оправдати не правильний спосіб самого пізнання. Голос диявола у наших душах звучить як заклик до прогресу, звільнення від тягарів сумління, яке сигналізує нам, насправді, про не адекватне ставлення до життя, життя, яке встановлене Богом, а ми, у свою чергу, покликані до співреалізації божественного задуму, а не до війни з Творцем. Гріх гордині, яким захворів Люцифер, вражає і нас, якщо наш духовний імунітет є ослаблений внаслідок аморальних вчинків.

Право без моралі втрачає основу існування, а його сутність піддається зіпсуттю. Це подібно до людини, яка одягнула верхній одяг навиворіт, і замість того, щоб виправити власну помилку, вона спонукає інших зробити так само, бо так правильно, так роблять всі. Чи слід нам поводитись так, як поводиться більшість? Останнє слово за нами, проте необхідно пам’ятати, що важливо не те, що ми робимо, але як ми це робимо. Наприклад, фарисей, який двічі на тиждень постив, сплачував податок – вийшов з храму осудженим, митар, який дійсно був грішником – вийшов оправданим, бо перший зважав на достоїнства, але власні, він поступав як велить право, другий звернув увагу на власні прогрішення, як цього вимагає мораль, а тому Господь подарував йому прощення.

Порушення моралі паралізує творчі властивості людини і вона змиряється з таким станом речей. Спочатку вона це усвідомлює, але згодом починає оправдуватись за звичний гріховний спосіб життя, зсилаючись на неможливість жити по-іншому, наприклад сучасний стан моралі. Коли цінності такі як сім’я, недоторканість життя, право істинної свободи без збочень і викривлень – втрачають своє первісне значення. Натомість одностатеві зносини, сексуальна революція, яка з любові як Таїнства, переросла у звичну інструкцію гріховного, збоченого статевого єднання демонструються сьогодні як прояв демократизації суспільства.

Розглянувши концепцію істинної природи людини, слід проаналізувати механізми співдії моралі та права у життєдіяльності людини. Яскравим прикладом функціонування такої моделі на практиці є вчення про гідність людської особи, тобто практична діяльність самої людини.
Головним джерелом, у відповідності до чого людина повинна здійснювати власну діяльність, є розум. За допомогою розуму людина повинна діяти, дотримуючись чеснот, у визначеному напрямку при цьому володіючи певною мірою. Міра дозволяє уникнути крайностей як надлишку, так і недостатності. Механізмом реалізації міри виступає теоретичний та практичний розум. Завдання теоретичного знаходити середину саму по собі, адже вона є співвідносною з усіма речами, натомість практичний розум визначає середину по відношенню до нас, у конкретно визначений спосіб, який характеризується неоднаковістю, зважаючи на різноманітність природних нахилів людини.

Але, оскільки розум завжди направлений на загальне, а вчинки є конкретними, то людська діяльність відповідатиме чеснотливості тільки у випадку діяльної присутності волі через наступні дії: намір, вибір, згідність та застосування. Намір – це бажання чогось, яке походить з волі, але у визначенні остаточної мети підпорядковується інтелекту. Тому після того, як воля отримала інтенцію, розум здійснює розмисли, які завершуються вибором. Вибір – це дії, які у формальному розумінні належать розумові, а в реальності здійснюються згідно волі, а такі дії вибору завжди є тільки там, де є засоби самого вибору. Осягнувши вибір воля здійснює наступний етап операції: погоджується з обраним вибором. І, на кінець, воля у відповідності до санкції розуму впроваджує в актуальності результат власного вибору. Все це і характеризує людський вчинок у відповідності розуму та волі.

Але чи завжди людина володіє бажанням дотримуватись моралі та права на практиці? Звісно, це буває не завжди. Яким тоді чином можна зберігати суспільний баланс противаг і стримувань по відношенню до злих наслідків злодіянь людини всупереч моральним нормам? Цю функцію може адекватно виконати наявність закону. Безперечно, закон не повинен обмежувати правові норми, оскільки в такому випадку закон суперечить природним основам самого права, а відповідно норми моралі у своїй сутності знищуються. В кінцевому результаті це призведе і до несанкціонованих дій, які випливатимуть з відносно дозволеного порушення норми моралі щодо окремої особи. Тому закони, якщо вони містять відповідність нормам моралі, повинні видаватись, виключно, юридичною інституцією, яка уповноважена, в даному випадку держава, проводити такі юридичні акти. Там, де це право реалізується, така форма називається правильною і відповідно громадяни володіють можливістю у досягненні загального блага, а де ця норма порушується, така форма є неправильною, оскільки в ній відсутня чеснота справедливості. Чеснота справедливості, як вважав античний філософ Арістотель, є основною підвалиною, на якій будується добробут громадян як у суспільно-політичному, так і в морально-етичному вимірах. Саме завдяки прямим діям цієї чесноти й зберігається рівновага в морально-правовому паритеті життя.

Для того, щоб чеснота справедливості функціонувала актуально, слід дотримуватись інтелектуальних принципів. Саме це дотримання породжує вільний вибір засобів, за допомогою яких людина і досягає поставленої мети (оскільки вона не є стріла випущена лучником). У цьому відображається вияв свобідної (розумної) волі людини, оскільки розум є причиною свободи людини. Але й також у вільній свободі людини криється корінь зла. Щоб уникнути впливу зла, людині слід дотримуватись законів. Адже Бог створив людину вільною, і відповідно до цього Він не втручається у творчі дії людини, але бажає, щоб вона досягла блаженства, тому надає їй можливість створювати закони, а через дотримання законів людина досягає як матеріального, так і духовного добробуту. Бо через закони реалізується божественна воля.

Підсумовуючи варто зазначити, що морально-правові відносини витворюють цілісність, гармонійність людського буття. Християнська етика у своїй суті є етикою есхатологічною, тобто такою, що дає впевненість, при умові дотримання вічного блаженства. А тому така особливість володіє раціонально-реальною основою інтеграції для створення правового громадянського суспільства, де дотримання законів не є виявом страху, а тим більше якогось обмеження, а навпаки, це є вияв любові, любові божественної, яка знаходиться в основі суспільної та особової комунікації. Тільки там, де істотною ознакою права є мораль, розвиток суспільства, держави є очевидним, бо в противному випадку таке об’єднання людей стане в’язницею для людської особи і моральна та фізична деградація стануть невідворотними. Відповідно, нам слід докладати певних зусиль (морально-правових) для того, щоб життя у спільноті приносило щастя та допомагало реалізувати внутрішні потенціали на шляху осягнення загального блага як мети дочасної і досягнення Царства Небесного як мети остаточної.

Іван Балабан

канд. філософ. наук
(м. Івано-Франківськ)


Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     право      проблема      роздуми
( 3175 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити