Anthropologia Crucis: де поділась творча трансформація страждання? Частина ІІІ. Імплозія духовності Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_o_o_hirnyk.jpgТіло моє і моє серце знемагають;
Бог – скеля мого серця і повіки моя доля.

Пс 73:26

Le point vierge

Крізь призму моделей двох типів цивілізацій, які базуються на двох типах технологій – експлозивній (відцентровій) та імплозивній (доцентровій) – можна описати і два різновиди християнської духовності: 1) духовність, скерована в напрямку зовнішньої активності (ad extra), 2) духовність внутрішнього життя і контемпляції (ad intra). Певною мірою такий поділ слід уважати умовним, прецінь духовність внутрішнього життя не виключає зовнішньої активності для діл милосердя. І навпаки, турботу про хворих і потребуючих, рівно ж як і будь-яку скеровану ad extra форму місіонерської активності вже на початковій стадій супроводжуватиме щось на кшталт синдрому професійного вигорання, якщо вона не врівноважена достатньою кількістю часу для молитви і контемпляції.

Попередню статтю закінчив прикладом із життя святої Терези з Калькутти (1910-1997), яка подвоїла час молитви для своїх сестер у відповідь на їхнє прохання скоротити її під претекстом важкого дня і великої втоми. Питання не тільки в необхідності акумулювати силу з висоти в молитві євхаристійної адорації присутності Ісуса Христа. Духовне життя передбачає не лише стани сатисфакції, радості служіння Богові і ближнім. Це також і стани, які в християнській містиці метафорично описують як «ніч віри». Болісне відчуття відсутності Бога парадоксально охопило мати Терезу саме тоді, коли діяльність заснованого нею згромадження «Місіонерок Любові» більш-менш налагодилась: «В душі я відчувала жахливий біль утрати – що Бог не хоче мене – що Бог насправді не Бог – що Бог насправді не існує… моя праця не приносить ні радості, ні втіхи, ні запалу» [1, 210]. Цей стан неможливо порівняти із внутрішнім спустошенням офісного працівника під час переживання синдрому професійного вигорання. Нотуючи розпачливі рядки в духовному щоденнику, мати Тереза продовжувала успішно розбудовувати своє згромадження, здійснювала місійні подорожі світом, навчала і проповідуючи Євангеліє. Що більше, завдяки досвіду «ночі віри» видатна Місіонерка Любові могла з ще більшою самовідданістю занурюватися в ніч нетрів, де проживали найбідніші і покинуті всіма люди. Досвід матері Терези варто завжди мати на увазі, коли виникає бажання вирішити соціальну проблему, апелюючи до новозавітної притчі про доброго самарянина. Вміння «бути добрим самарянином» не здобувають на семінарах школи лідерства і не вивчають на лекціях суспільно орієнтованого навчання.

Попри важливість активної праці ad extra, рівно ж як і контемплятивного життя ad intra, в історії Церкви періодично перевага схилялась то на один, то на інший бік типу духовності. Сьогодні ж цивілізаційне зміщення технології в напрямку імплозії і активності життя людини ad intra, сигналізують про поворот циклу духовного життя в ХХІ ст. на користь  внутрішньої експансії, симптоми якої почали проявляти себе ще в минулому столітті. До числа духовних предтеч імплозивного типу духовності належить блаж. священномученик Шарль де Фуко (1858-1916), котрий пройшов непростий шлях від невіруючого, що перебував в складі французького легіону в Алжирі, до навернення і чернечого життя в монастирі трапістів. Але життя в строгому контемплятивному монастирі виявилось для Шарля не достатнім, тож він приймає рішення обрати пустельництво у важкодоступних районах Сахари серед місцевих берберських племен туарегів. Провадячи подвижницьке життя в нестерпних умовах, блаж. Шарль де Фуко перевершив всіх дотепер відомих пустельників.

В 1948 році, – себто тоді, коли Клайв Льюїс писав свої рекомендації «як не заціпеніти перед атомною війною», а мати Тереза отримала дозвіл вирушити в «темну ніч» нетрів Калькутти [1, 207] – побачила світ незвичайна автобіографія американського ченця-трапіста Томаса Мертона (1915-1968) «Семиярусна гора». Остання достоту «вибухнула» на противагу ядерним загрозам у світі. «Усе, чого можна забажати, буде тебе обпалювати і залишати на тобі тавро від розпеченого заліза, і ти тікатимеш від болю й залишишся сам… щоб ти міг стати братом Бога і навчився пізнавати Христа – Христа обпалених людей», – цими словами Мертон закінчить свою духовну біографію, вочевидь, маючи на увазі обпалених радіацією людей під час бомбардування Хіросіми і Нагасакі, одночасно виголошуючи пророцтво про власну смерть від удару струму [8, 472-473].

Акурат через десять років Мертон матиме глибокий містичний досвід, який єпископ Баррон прирівняє до екстазу Терези Авільської. Цікаво, що цей досвід монах-трапіст пережив не в улюбленому скиті, в якому на самоті провів більшу частину свого чернечого життя, а на місці, де цього менш всього можна було сподіватися: в серці торговельного району міста Луїсвілл, в якому опинився з чисто практичних причин: «Раптом мене приголомшило усвідомлення, що я люблю цих людей, що вони мої, а я їхній, що ми не можемо бути чужими одні одним, хоч і зовсім незнайомі. Я наче прокинувся від сну про розділеність» [1, 233]. Але з іншого боку, без тривалої практики споглядальної молитви і контемплятивного життя в усамітненні, досвід пробудження від «сну про розділеність» навряд чи був би можливий, адже: «Споглядальна молитва – це віднайдення місця в основі власного єства  (le point vierge, внутрішнього замку, внутрішнього винного льоху), де Боже життя і любов живлять ваше існування. Щойно той центр знайдено, все решта змінюється. Знаходячи те місце, ми неодмінно виявляємо те, що пов’язує нас з усіма й усім іншим у всесвіті» [1, 232].

Обкладинка альбому канадської співачки Алани Левандоскі «Точка невинності: подорож Томаса Мертона в піснях». https://www.contemplative-life.org/james-finley-audio/point-vierge-james-finley-alana-levandoski/
Обкладинка альбому канадської співачки Алани Левандоскі «Точка невинності: подорож Томаса Мертона в піснях». https://www.contemplative-life.org/james-finley-audio/point-vierge-james-finley-alana-levandoski/

Перехід від епохи експлозивного життя, – яке на рівні антропологічному виявила, що «наше безмежне бажання ніколи не знаходить у світі співмірного об’єкта», позаяк «навіть відчуваючи велику радість, ми однаково з непогамовним невдоволенням роззираємося довкола» [1, 221], – до епохи імплозивного згортання всередину, спонукатиме наново відкрити центр внутрішнього духовного життя, який в біблійній традиції  і християнській духовності називають «серцем», себто найглибшим внутрішнім, духовним осердям людини, le point vierge (фр. точка невинності). Відповідно, внутрішню практику молитви називали «молитвою серця», або «молитвою центру» [1, 224]. Втім процес досягання «точки невинності» ніколи не був простим завданням, а його складність в різних культурах описували за допомогою образів і метафор. Так св. Тереза Авільська порівнювала божественну присутність Христа в глибині душі з «внутрішнім замком». Цей образ свята запозичила із кам’яних укріплень рідного міста Авіли, за мурами якого ховався неприступний «внутрішній замок» – місце безпеки та сили, притулок від нападів зовнішніх ворогів [1, 226-227].  Натомість св. Йоан від Хреста говорить про «внутрішній винний льох», себто «місце, де в глибині душі міститься дух, місце захмеління та піднесення» [1, 228].

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_crucis_3_3.jpgА для сучасного американського єпископа Роберта Баррона людське серце асоціюється із готичною каплицею Сан-Шапель в Парижі: «Цей храм можна назвати мистецьким втіленням електричного зіткнення людського і божественного духів. Саме таким є людське серце, возвишене Богом і до Бога: преображене, осяйне, сліпучо прекрасне» [1, 212].

Дар сліз

Намагаючись дати відповідь на питання «Що нам робити далі?» в контексті пандемії британський бібліст Райт в першу чергу наголосив: «Я наполягаю, що ми повинні прийняти лемент як вкрай необхідну первинну християнську реакцію на пандемію» [11, 73]. Далі він констатує, що ледь не третина всіх псалмів складаються з нарікань, гніву, демонструють стан фрустрації і внутрішньої гіркоти. Для прикладу: «Принижений, зігнувсь я вельми, повсякденно сумний ходжу я. / Бо нутро моє повне жару, і здорового немає нічого на моїм тілі. / Зомлів я, розбитий понад міру, і скиглю від стогону серця мого» (Пс 38:7-9). Але що найважливіше, псалми були частиною молитовного правила Ісуса Христа, яке він закінчив молитвою 22-го псалма, вмираючи на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?». Останні слова настільки важливі, що євангелисти Марко і Матей вирішили зберегти її у формі транслітерації з арамейської мови (Мр 15:34; Мт 27:46). Важливі, прецінь в драматичному запитанні «Елої, Елої, лама савахтані?» висловлена повнота глибини відчаю, через який, як це не парадоксально, досягається le point vierge – «точка невинності» духовного досвіду і автентичного богослов’я.

Шукаючи відповіді на питання «Що нам робити далі?» Райт аналізує 20-й розділ Євангелія від Йоана, де сльози Марії Магдалин біля порожньої гробниці Ісуса (Йо 20: 1-18) накладаються на страх Христових учнів за замкненими дверима (Йо 20: 19-23) і сумнів апостола Томи  (Йо 20:24-29): «Сльози, замкнені двері й сумнів, виглядає, йдуть укупі. Різні способи сказати про одне й те саме» [11, 82]. Ці три речі Райт накладає на актуальні події: сльози через втрату близьких і друзів; страх зустрічі з ближнім, який може виявитись носієм невидимої недуги; сумнів через постійні, нав’язливі запитання «до чого це все?» [11, 83].

Але ще більший страх, сумнів, а від так і сльози виринають, коли виявляється, що пандемія – це далеко не все. За даними ВООЗ «в 2018 році через рак померло близько 9,6 мільйона людей, кількість випадків сягнула 18 мільйонів», тож в 2024 році кількість захворювань може зрости практично вдвічі, досягнувши 30 мільйонів на рік [2]. І це при тому, що рак, на відміну від ковіду, вражає всіх, в тому числі й дітей з моменту народження. Зростання захворюваності на рак відбувається «через стабільно високі показники захворюваності на вірус папіломи людини (ВПЛ), гепатит й надмірного куріння». Що ж стосується гепатиту, варто пригадати одну з найбільших  катастроф в Британській системі охорони здоров’я. З 1974 по 1987 рік в коледжі Трелоара спеціальна група медиків проводила лікування дітей, хворих на гемофілію. Оскільки медикам бракувало плазми крові, необхідної для виготовляли препарату з лікування недуги, вони прийняли рішення завозити плазму з-за кордону, переважно з США. Але, як пізніше виявилось, деякі партії крові були заражені гепатитами А, В, С та ВІЛ, внаслідок чого були інфіковані тисячі хворих на гемофілію по всій Британії. В згаданому коледжі після прийому препарату, зараженого ВІЛ та вірусним гепатитом, постраждало близько 120 учнів, а щонайменше 72 з них померли [12].  Інформацію про такі випадки особливо ніяково читати з перспективи країн третього світу, на кшталт України, в яких існує ідеалізоване уявлення про медицину високорозвинутих країн, зокрема США і Великої Британії. Велике уповання на якісну медичну діагностику, дієві медичні препарати і освічений персонал найчастіше виявляються великою оманою, прецінь ніхто і ніде не застрахований від людського фактору. Але людині властиво хапатися за омани, бо зустріч з темрявою нестерпна, рівно ж як і перспектива не уявно, а реально «чувати і молитися з Ісусом у Гетсиманії», зовсім не надихає. Бажання скороспілих рішень в житті, рівно ж як і в молитві – характерна риса крихкої людської антропології. Тому жити з оцим лементом в умовах пандемії, розділяючи «стогін Духа» до чого закликає Райт, «може виявитися важкою, гіркою мукою». «Але саме в цьому ми якраз і вподібнюємося до образу Сина», – слушно підсумовує британський бібліст [11,76].

Рогір ван дер Вейден, триптих «Зняття з хреста» (1436). https://historia-arte.com/obras/el-descendimiento
Рогір ван дер Вейден, триптих «Зняття з хреста» (1436). https://historia-arte.com/obras/el-descendimiento

Колись, коли ще сльози не були секуляризовані і мистецтво зверталося до Бога, митець найперше сам ставав причасником вселенського стогону Духа, а відтак ділився ним з глядачами, чи слухачами. Годі перелічити ту кількість геніальних творів на релігійну тематику, а в першу чергу тих, які свідомо і підсвідомо закликають уподібнитися до особи Ісуса Христа не лише в момент його воскреслого тріумфу, але й найважчі моменти страждання. Обмежусь триптихом «Зняття з хреста» видатного нідерландського художника першої половини XV ст. Роґіра ван дер Вейдена (1399-1464). Збентежені Йосип з Ариматеї і Никодим, знімаючи Ісуса з хреста, загортають мертве тіло в плащаницю. Останній молитовний зойк «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?», після якого Христос, «голосом сильним скрикнувши, віддав духа» (Мр 15:34-37), нестерпним тягарем ліг на тіло і душу найближчих. Його матір Марія з білим, як крейда обличчям, втрачає свідомість. Євангелист Йоан і одна з Христових учениць встигають підхопити її за рамена. Тіло Богородиці знаходиться паралельно до діагонального положення тіла Спасителя. Його права рука безсило звисає і осо-ось торкнеться лівої руки Марії, права ж рука якої за мить досягне черепа, що в лівій частини триптиха, акурат під ногами Йоана. В такий спосіб митець символічно зобразив внутрішній і фізичним стан Богородиці на межі життя і смерті, наче й вона голосом сильним скрикнувши, ось-ось віддасть духа . Парадокс ситуації і глибина відчаю досягають свого днища із усвідомлення, що саме Життя, себто Ісус Христос, в цю мить також в полоні смерті. Тим парадоксальнішим видається золоте тло триптиха, яке не лише надає скульптурного об’єму трагічним персонажам, але засліплює глибину відчаю події божественним світлом наближення таїнства Христового Воскресіння.

Фрагменти очей із сльозами апостола Йоана
Фрагменти очей із сльозами апостола Йоана
і Марії Магдалени
і Марії Магдалени










Але найбільше вражає одна деталь триптиха ван дер Вейдена: неймовірно реалістично вимальовані сльози, що витікають з очей Йоана Богослова і Марії Маґдалени. Сльози  висловлюють не лише глибину болю, але є свідками досягнення le point vierge, себто «точки невинності», з якої внаслідок внутрішньої переміни духа відкривається інша перспектива на речі і події духовного життя. Іншими словами, сльози на рівні видимо-матеріальному виявляють процеси, які відбулися на рівні невидимо-духовному: чистота, невинність, прозорість духа.

Ще цілком недавно в ієрейських служебниках в розділі прохальних ектеній різних намірень, поруч із моліннями «на всяке прошення», «за недужих», «за щасливу дорогу» і т. д., можна було натрапити прохання «про дар сліз», теологія яких безпосередньо пов’язана із таїнством Покаяння. «Плачущияся нині ублаживий і утішеніє тім подати обіщавий, і нам слези умиленія о своїх всегда плакатися грісіх подаждь, милосерде Господи, і тім внутреноє духовноє душі нашей твоє даруй утішеніє, молимтися, любодушне Гсподи, милостивно услиши і помилуй», – так звучить церковно-слов’янською одне із прохань служебника «Чину Божественнної літургії Йоана Златоустого», підготованого в 1970 р. в Римі Конгрегацією у справах Східних Католицьких Церков. Тобто, тут мова не про звичайні людські сентименти, а внутрішню духовну втіху, яку християнській душі може подати лише «любодушний», себто люблячий душі Господь. Сам факт включення в ектенії різних намірень прохання «про дар сліз» свідчить про значення, яке надавали сльозам як особливій складовій антропології духовного життя. Видається, що «секуляризація сліз» мала вплив і духовність літургійного життя, бо в сучасних служебниках молитовних прохань про дар сліз більше не бачимо, а більшість священиків швидше всього не підозрюють про їхнє колись існування. Їх вилучили, вважаючи непотрібними технологічно розвинутій й секулярно рафінованій сучасній релігійній людині, для якої духовне життя лише данина красі обрядової традиції без можливості глибинного релігійного досвіду.

Цього року в Католицькій Церкві відзначають 500-літній ювілей великого навернення св. Ігнатія Лойоли, яке розпочалось в 1521 р. коли під час оборони міста Памплони від французів «йому в ногу влучило гарматне ядро, повністю її роздробивши» [6, 3-4]. З цього моменту започатковано процес внутрішньої переміни майбутнього святого і засновника одного із найпотужніших чернечих орденів Католицької Церкви – Товариства Ісусового, більш відомих в історії Церкви під назвою «єзуїти». Ігнатій Лойола увійшов в історію духовності не лише як автор знаменитих «Духовних вправ», завдяки яким не один майбутній святий, в тому числі й митрополит Андрей Шептицький, змогли правильно визначити місце і шлях реалізації святості. В «Духовному щоденнику» Лойола постає перед нами як святий, котрий, окрім решти, наділений духовним даром зліз. При цьому сльози були для нього одним із критеріїв прийняття правильного рішення: «Зі сльозами і риданням він здійснив приношення Отцю, на колінах, і з обильними сльозами,  що лилися потоками по лицю, і з риданням, коли чинив приношення, і потім не міг підвестись через ридання і сльози, викликані благоговінням і прийнятою благодаттю. Нарешті підвівся; але навіть тоді, коли підвівся, благоговіння і ридання супроводжували мене… Трохи згодом, коли виходив служити Месу, під час короткої молитви, глибоке благоговіння і сльози, і якимось чином відчув або побачив Святого Духа, як справу закінчену стосовно вибору, але не міг в такий самий спосіб ні побачити, ні відчути жодної з двох інших Божественний Осіб» [7, 236]. Сучасний психіатр, читаючи свідчення святого, без вагань встановив би діагноз загостреної душевної патології, схильності до істерії і т .д. Втім Лойолу навряд чи можна вважати людиною слабкого характеру, розніженим й сентиментальним шляхтичем, на кшталт тих, котрі в епоху бароко пудрили обличчя, носили вузькі панталони і перуку. Коли після поранення під Памплоною кістка на розтрощеній нозі неправильно зрослась, Ігнатій звернувся до докторів з проханням стесати зайву кістку, що потворно випирала, не даючи одягнути модні вузькі чоботи з тонкої шкіри.  Хірург відповів ствердно, попередивши, що біль при цьому в стократ перевищуватиме все, що йому довелось дотепер перетерпіти. Однак Лойола вирішив з власної волі таки погодитись на ці тортури, витримавши їх «зі своїм звичним терпінням» [6, 5]. Тому, потоки сліз, які обильно лилися сторінками його духовного щоденника навряд чи можна приписати звичайним сентиментальним емоціям, викликаним психічною патологією. Це радше результат глибокого духовного життя, віднайдення «точки невинності» в якій Господь торкався його душі.

о. Олег ГІРНИК
кафедра богослов’я УКУ

Література

  1. Баррон Р. Е. Католицизм: мандрівка до серця віри / пер. з англ. Сташків Г. Львів 2020.
  2. ВООЗ прогнозує ріст онкології на рівні 60%. Чи реально запобігти раку?// https://life.pravda.com.ua/health/2020/02/4/239804/.
  3. Горяча М. Подорож у серці: динамічна антропологія преподобного Макарія. Львів 2019.
  4. Грицак Я. За кілька років до зламу // https://zbruc.eu/node/105097.
  5. Ґрюн А. Небо починається в тобі: мудрість Отців Пустелі для сьогодення / пер. з нім. Мандрика О. Львів 2012.
  6. Лойола І. Заповіт прочанина / пер. з англ. Маслюх А. Львів 2004.
  7. Лойола И. Духовные упражнения. Духовный дневник. Москва 2006.
  8. Мертон Т. Семиярусна гора // пер. з англ. Білонога М. Львів 2017.
  9. Пітерсон Дж. 12 правил життя: як перемогти хаос / пер. з англ. Кожедуб Дм. Київ 2019.
  10. Питерсон Дж. Карты смысла: архитектура верования. Санкт-Петербург 2020.
  11. Райт Т. Бог і пандемія: християнські роздуми про коронавірус та його наслідки / пер. з англ. Пастушук Г. Львів 2021.
  12. Рід Дж. Британська школа, у якій померли десятки дітей, заразившись ВІЛ та гепатитом // https://www.bbc.com/ukrainian/features-57551043.
  13. Слотердайк П. – Хайнрихс Г. Ю. Солнце и смерть / пер. з нім Перцев А. В. Санкт-Петербург 2015.
  14. Сьоран (Еміль Чоран). Допінг духу: есеї / пер. з фр. Славінська І. Київ 2011.


Але найбільше вражає одна деталь триптиха ван дер Вейдена: неймовірно реалістично вимальовані сльози, що витікають з очей Йоана Богослова і Марії Маґдалени. Сльози  висловлюють не лише глибину болю, але є свідками досягнення le point vierge, себто «точки невинності», з якої внаслідок внутрішньої переміни духа відкривається інша перспектива на речі і події духовного життя. Іншими словами, сльози на рівні видимо-матеріальному виявляють процеси, які відбулися на рівні невидимо-духовному: чистота, невинність, прозорість духа.

Ще цілком недавно в ієрейських служебниках в розділі прохальних ектеній різних намірень, поруч із моліннями «на всяке прошення», «за недужих», «за щасливу дорогу» і т. д., можна було натрапити прохання «про дар сліз», теологія яких безпосередньо пов’язана із таїнством Покаяння. «Плачущияся нині ублаживий і утішеніє тім подати обіщавий, і нам слези умиленія о своїх всегда плакатися грісіх подаждь, милосерде Господи, і тім внутреноє духовноє душі нашей твоє даруй утішеніє, молимтися, любодушне Гсподи, милостивно услиши і помилуй», – так звучить церковно-слов’янською одне із прохань служебника «Чину Божественнної літургії Йоана Златоустого», підготованого в 1970 р. в Римі Конгрегацією у справах Східних Католицьких Церков. Тобто, тут мова не про звичайні людські сентименти, а внутрішню духовну втіху, яку християнській душі може подати лише «любодушний», себто люблячий душі Господь. Сам факт включення в ектенії різних намірень прохання «про дар сліз» свідчить про значення, яке надавали сльозам як особливій складовій антропології духовного життя. Видається, що «секуляризація сліз» мала вплив і духовність літургійного життя, бо в сучасних служебниках молитовних прохань про дар сліз більше не бачимо, а більшість священиків швидше всього не підозрюють про їхнє колись існування. Їх вилучили, вважаючи непотрібними технологічно розвинутій й секулярно рафінованій сучасній релігійній людині, для якої духовне життя лише данина красі обрядової традиції без можливості глибинного релігійного досвіду.               

Цього року в Католицькій Церкві відзначають 500-літній ювілей великого навернення св. Ігнатія Лойоли, яке розпочалось в 1521 р. коли під час оборони міста Памплони від французів «йому в ногу влучило гарматне ядро, повністю її роздробивши» [6, 3-4]. З цього моменту започатковано процес внутрішньої переміни майбутнього святого і засновника одного із найпотужніших чернечих орденів Католицької Церкви – Товариства Ісусового, більш відомих в історії Церкви під назвою «єзуїти». Ігнатій Лойола увійшов в історію духовності не лише як автор знаменитих «Духовних вправ», завдяки яким не один майбутній святий, в тому числі й митрополит Андрей Шептицький, змогли правильно визначити місце і шлях реалізації святості. В «Духовному щоденнику» Лойола постає перед нами як святий, котрий, окрім решти, наділений духовним даром зліз. При цьому сльози були для нього одним із критеріїв прийняття правильного рішення: «Зі сльозами і риданням він здійснив приношення Отцю, на колінах, і з обильними сльозами,  що лилися потоками по лицю, і з риданням, коли чинив приношення, і потім не міг підвестись через ридання і сльози, викликані благоговінням і прийнятою благодаттю. Нарешті підвівся; але навіть тоді, коли підвівся, благоговіння і ридання супроводжували мене… Трохи згодом, коли виходив служити Месу, під час короткої молитви, глибоке благоговіння і сльози, і якимось чином відчув або побачив Святого Духа, як справу закінчену стосовно вибору, але не міг в такий самий спосіб ні побачити, ні відчути жодної з двох інших Божественний Осіб» [7, 236]. Сучасний психіатр, читаючи свідчення святого, без вагань встановив би діагноз загостреної душевної патології, схильності до істерії і т .д. Втім Лойолу навряд чи можна вважати людиною слабкого характеру, розніженим й сентиментальним шляхтичем, на кшталт тих, котрі в епоху бароко пудрили обличчя, носили вузькі панталони і перуку. Коли після поранення під Памплоною кістка на розтрощеній нозі неправильно зрослась, Ігнатій звернувся до докторів з проханням стесати зайву кістку, що потворно випирала, не даючи одягнути модні вузькі чоботи з тонкої шкіри.  Хірург відповів ствердно, попередивши, що біль при цьому в стократ перевищуватиме все, що йому довелось дотепер перетерпіти. Однак Лойола вирішив з власної волі таки погодитись на ці тортури, витримавши їх «зі своїм звичним терпінням» [6, 5]. Тому, потоки сліз, які обильно лилися сторінками його духовного щоденника навряд чи можна приписати звичайним сентиментальним емоціям, викликаним психічною патологією. Це радше результат глибокого духовного життя, віднайдення «точки невинності» в якій Господь торкався його душі.

 

о. Олег ГІРНИК

кафедра богослов’я УКУ

Література

1.      Баррон Р. Е. Католицизм: мандрівка до серця віри / пер. з англ. Сташків Г. Львів 2020.

2.      ВООЗ прогнозує ріст онкології на рівні 60%. Чи реально запобігти раку?// https://life.pravda.com.ua/health/2020/02/4/239804/.

3.      Горяча М. Подорож у серці: динамічна антропологія преподобного Макарія. Львів 2019.

4.      Грицак Я. За кілька років до зламу // https://zbruc.eu/node/105097.  

5.      Ґрюн А. Небо починається в тобі: мудрість Отців Пустелі для сьогодення / пер. з нім. Мандрика О. Львів 2012.

6.      Лойола І. Заповіт прочанина / пер. з англ. Маслюх А. Львів 2004.

7.      Лойола И. Духовные упражнения. Духовный дневник. Москва 2006.    

8.      Мертон Т. Семиярусна гора // пер. з англ. Білонога М. Львів 2017.  

9

Але найбільше вражає одна деталь триптиха ван дер Вейдена: неймовірно реалістично вимальовані сльози, що витікають з очей Йоана Богослова і Марії Маґдалени. Сльози  висловлюють не лише глибину болю, але є свідками досягнення le point vierge, себто «точки невинності», з якої внаслідок внутрішньої переміни духа відкривається інша перспектива на речі і події духовного життя. Іншими словами, сльози на рівні видимо-матеріальному виявляють процеси, які відбулися на рівні невидимо-духовному: чистота, невинність, прозорість духа.

Ще цілком недавно в ієрейських служебниках в розділі прохальних ектеній різних намірень, поруч із моліннями «на всяке прошення», «за недужих», «за щасливу дорогу» і т. д., можна було натрапити прохання «про дар сліз», теологія яких безпосередньо пов’язана із таїнством Покаяння. «Плачущияся нині ублаживий і утішеніє тім подати обіщавий, і нам слези умиленія о своїх всегда плакатися грісіх подаждь, милосерде Господи, і тім внутреноє духовноє душі нашей твоє даруй утішеніє, молимтися, любодушне Гсподи, милостивно услиши і помилуй», – так звучить церковно-слов’янською одне із прохань служебника «Чину Божественнної літургії Йоана Златоустого», підготованого в 1970 р. в Римі Конгрегацією у справах Східних Католицьких Церков. Тобто, тут мова не про звичайні людські сентименти, а внутрішню духовну втіху, яку християнській душі може подати лише «любодушний», себто люблячий душі Господь. Сам факт включення в ектенії різних намірень прохання «про дар сліз» свідчить про значення, яке надавали сльозам як особливій складовій антропології духовного життя. Видається, що «секуляризація сліз» мала вплив і духовність літургійного життя, бо в сучасних служебниках молитовних прохань про дар сліз більше не бачимо, а більшість священиків швидше всього не підозрюють про їхнє колись існування. Їх вилучили, вважаючи непотрібними технологічно розвинутій й секулярно рафінованій сучасній релігійній людині, для якої духовне життя лише данина красі обрядової традиції без можливості глибинного релігійного досвіду.

Цього року в Католицькій Церкві відзначають 500-літній ювілей великого навернення св. Ігнатія Лойоли, яке розпочалось в 1521 р. коли під час оборони міста Памплони від французів «йому в ногу влучило гарматне ядро, повністю її роздробивши» [6, 3-4]. З цього моменту започатковано процес внутрішньої переміни майбутнього святого і засновника одного із найпотужніших чернечих орденів Католицької Церкви – Товариства Ісусового, більш відомих в історії Церкви під назвою «єзуїти». Ігнатій Лойола увійшов в історію духовності не лише як автор знаменитих «Духовних вправ», завдяки яким не один майбутній святий, в тому числі й митрополит Андрей Шептицький, змогли правильно визначити місце і шлях реалізації святості. В «Духовному щоденнику» Лойола постає перед нами як святий, котрий, окрім решти, наділений духовним даром зліз. При цьому сльози були для нього одним із критеріїв прийняття правильного рішення: «Зі сльозами і риданням він здійснив приношення Отцю, на колінах, і з обильними сльозами,  що лилися потоками по лицю, і з риданням, коли чинив приношення, і потім не міг підвестись через ридання і сльози, викликані благоговінням і прийнятою благодаттю. Нарешті підвівся; але навіть тоді, коли підвівся, благоговіння і ридання супроводжували мене… Трохи згодом, коли виходив служити Месу, під час короткої молитви, глибоке благоговіння і сльози, і якимось чином відчув або побачив Святого Духа, як справу закінчену стосовно вибору, але не міг в такий самий спосіб ні побачити, ні відчути жодної з двох інших Божественний Осіб» [7, 236]. Сучасний психіатр, читаючи свідчення святого, без вагань встановив би діагноз загостреної душевної патології, схильності до істерії і т .д. Втім Лойолу навряд чи можна вважати людиною слабкого характеру, розніженим й сентиментальним шляхтичем, на кшталт тих, котрі в епоху бароко пудрили обличчя, носили вузькі панталони і перуку. Коли після поранення під Памплоною кістка на розтрощеній нозі неправильно зрослась, Ігнатій звернувся до докторів з проханням стесати зайву кістку, що потворно випирала, не даючи одягнути модні вузькі чоботи з тонкої шкіри.  Хірург відповів ствердно, попередивши, що біль при цьому в стократ перевищуватиме все, що йому довелось дотепер перетерпіти. Однак Лойола вирішив з власної волі таки погодитись на ці тортури, витримавши їх «зі своїм звичним терпінням» [6, 5]. Тому, потоки сліз, які обильно лилися сторінками його духовного щоденника навряд чи можна приписати звичайним сентиментальним емоціям, викликаним психічною патологією. Це радше результат глибокого духовного життя, віднайдення «точки невинності» в якій Господь торкався його душі.

о. Олег ГІРНИК

кафедра богослов’я УКУ

Література

  1. Баррон Р. Е. Католицизм: мандрівка до серця віри / пер. з англ. Сташків Г. Львів 2020.
  2. ВООЗ прогнозує ріст онкології на рівні 60%. Чи реально запобігти раку?// https://life.pravda.com.ua/health/2020/02/4/239804/.
  3. Горяча М. Подорож у серці: динамічна антропологія преподобного Макарія. Львів 2019.
  4. Грицак Я. За кілька років до зламу // https://zbruc.eu/node/105097.
  5. Ґрюн А. Небо починається в тобі: мудрість Отців Пустелі для сьогодення / пер. з нім. Мандрика О. Львів 2012.
  6. Лойола І. Заповіт прочанина / пер. з англ. Маслюх А. Львів 2004.
  7. Лойола И. Духовные упражнения. Духовный дневник. Москва 2006.
  8. Мертон Т. Семиярусна гора // пер. з англ. Білонога М. Львів 2017.
  9. Пітерсон Дж. 12 правил життя: як перемогти хаос / пер. з англ. Кожедуб Дм. Київ 2019.

10.  Питерсон Дж. Карты смысла: архитектура верования. Санкт-Петербург 2020.

11.  Райт Т. Бог і пандемія: християнські роздуми про коронавірус та його наслідки / пер. з англ. Пастушук Г. Львів 2021.

12.  Рід Дж. Британська школа, у якій померли десятки дітей, заразившись ВІЛ та гепатитом // https://www.bbc.com/ukrainian/features-57551043.

13.  Слотердайк П. – Хайнрихс Г. Ю. Солнце и смерть / пер. з нім Перцев А. В. Санкт-Петербург 2015.

14.  Сьоран (Еміль Чоран). Допінг духу: есеї / пер. з фр. Славінська І. Київ 2011.

.      Пітерсон Дж. 12 правил життя: як перемогти хаос / пер. з англ. Кожедуб Дм. Київ 2019.

10.  Питерсон Дж. Карты смысла: архитектура верования. Санкт-Петербург 2020.

11.  Райт Т. Бог і пандемія: християнські роздуми про коронавірус та його наслідки / пер. з англ. Пастушук Г. Львів 2021.

12.  Рід Дж. Британська школа, у якій померли десятки дітей, заразившись ВІЛ та гепатитом // https://www.bbc.com/ukrainian/features-57551043.  

13.  Слотердайк П. – Хайнрихс Г. Ю. Солнце и смерть / пер. з нім Перцев А. В. Санкт-Петербург 2015.

14.  Сьоран (Еміль Чоран). Допінг духу: есеї / пер. з фр. Славінська І. Київ 2011.


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     проблема      роздуми      дискусія
( 726 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити