Християнство розуміє Бога не як тільки надлюдську блаженну істоту (або як „одну із” таких істот, як це є в політеїстичних міфологіях), а як Абсолют, тобто самодостатнє, неспричинене, вічне, вседосконале єдине Буття, яке є Підставою і Праджерелом (Причиною, Поясненням...) всякого іншого буття. З такого розуміння необхідно випливає розуміння такої Його властивості, як всюдиприсутність. «Бо те, чого де-небудь і коли-небудь нема, є таким чого могло б не бути ніде і ніколи» (св. Ансельм Кентерберійський, Прослогіон, відповідь монахові Ґауніло), а отже це не Бог. Однак така всюдиприсутність не є просторовою, їй не властива протяжність в просторі, яка притаманна матеріальним речам. Тим не менше, вона „проникає” і „наповняє” простір. (В молитві до Святого Духа сказано: „Царю Небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш...”).

Зрозуміти цю всюдиприсутність допомагає усвідомлення того, що Бог – Дієва Причина виникнення світу, а світ і всі речі в ньому – наслідки її дії, яка в християнській термінології зветься творенням. А наслідки отримують подібність до Дієвої Причини, тільки в меншій мірі, стають її „слідами” (неособові живі істоти та речі), або „образом” (особа – людина). Цю подібність витворює трансеунтна активність дієвої причини – перехідна дія передавання буття: Бог через дію творення передає свою актуальність створінням [1]. Однак для речей сотвореного світу було б недостатньо лише „витворити” їх, „привести їх в буття”, бо, виникнувши в часі, вони б негайно відійшли в минуле і перестали б існувати. Потрібно, щоб вони постійно отримували все нову реальність теперішнього моменту, і цю реальність їм може надавати та ж Дієва Причина, яка є не лише причиною виникнення речей, але й причиною їх подальшого існування, що утримує їх в бутті й надає їм все нової й нової актуальності реального існування. Така дія можлива тільки тоді, коли Причина є всепроникаючою і „внутрішньою” для речей – адже речі неможливо втримати в часі „ззовні” (наприклад, людина, оскільки вона „зовнішня” до всіх інших речей, не може втримати річ в бутті, якщо ця річ руйнується, не може втримати живу істоту в бутті, якщо ця істота вмирає, і т.д.).

Це вчення добре узгоджується з богослов’ям, зокрема, з христологією. Бо так як в Христі дві природи [2] – Божа і людська – незмішано перебувають в одній особі Христа, точніше, Христос є цими двома природами (Богом і людиною), так і у „всьому, що є”: в бутті є дві природи – Бог і сотворіння (всесвіт, „природа” в першому значенні цього слова), при чому Бог як Причина існування проникає сотворену природу, не змішуючись з нею, будучи трансцендентним („запредельным”) до неї, як і в Христі Божество проникає людське єство Христа, не змішуючись з ним. Зрозумілий таким чином всесвіт є Містичним Тілом Бога. Християнський автор Східної Церкви Григорій Палама (захисник напрямку ісихазму) говорить про „нетварні божественні енергії”. Згідно з його вченням, сам Бог присутній у сотвореному бутті так, як тепло від сонця, „розлите” в речах, є фактично самим сонцем [3]. А в західнохристиянського автора св. Августина Гіппонського знаходимо твердження, що Бог утримує всесвіт, наповнюючи його Собою [4].

Звідси висновок, важливий для всього етосу людини, для всієї її активності по відношенню до себе, інших людей і світу (зокрема, для екологічної етики): все наше діяння зі створіннями вводить нас у спілкування з Богом. Модифікуючи створіння, витворюючи діла рук людських з наперед існуючого матеріалу, користуючись створіннями, навіть – дихаючи повітрям, ми заторкуємо Творця – і як Причину виникнення, яка надала всім цим речам реальності, і як Причину існування, яка це все проникає і утримує. „Ви не свої”, каже св. апостол Павло (1 Кор 6,19). Ми не свої, наше життя – не наше власне, не вповні наше, наше тіло – не вповні наше, світ – не самодостатній і не перебуває сам в собі і для себе. Все нам дане [5]. „Бог є все у всьому” (пор.: 1 Кор 15,28).

Безпосередньо для практикування Цигун це має таке значення: повітря має матеріальну енергію (електричне поле на атомарному і молекулярному рівнях, іони), яку ми за допомогою дихання можемо перетворювати у власну біоелектричну енергію „Ци” („Кі”) , керуючи нею і розподіляючи її по тілу. Однак ця матеріальна енергія глибинно пов’язана з Творцем, „подібна” до Нього (як було сказано вище про всі сотворені речі) – як буттєвий „слід” Бога в творінні. Окрім того, оскільки Бог всюдиприсутній і все проникає, (утримує в бутті як Причина існування), то Він пристутній і в повітрі, яке ми вдихаємо („нетварні енергії”, згідно з Григорієм Паламою). Таким чином, вдихаючи повітря, ми „вдихаємо” дві дійсності: сотворену матеріальну і несотворену Божественну, глибше входячи в присутність самого Бога. Паралелі до такого розуміння „присутності Бога в повітрі” знаходимо в Новому Завіті: „Вітер віє де хоче ... Так воно буває і з кожним, хто від Духа народжений” (Ів 3, 8). „І нагло зчинивсь шум із неба, ніби буря ґвалтовна зірвалася, й переповнила весь той дім. ... Всі ж вони переповнились Духа Святого...” (Ді 2, 2-4). У Візантійській Християнській традиції священик дихає на дитину при святому Таїнстві Хрещення, говорячи: „Вижени з неї всякого духа нечистого, що скрився і гніздиться в серці її”. Так само священик дихає при екзорцизмах (вигнанні бісів з одержимих людей) та дихає на воду при Водосвятті. Тому практикувати Цигун слід тільки з молитвою та усвідомленням Божої присутності, а використовувати здобуту за допомогою технік Цигун енергію слід тільки тоді, коли „діло є праве”: виключно в правді, справедливості і добрі. Використання цієї енергії для зла було б богозневагою – блюзнірством, злі наслідки якого неминуче настануть для особи, що наважується на таке зловживання.

Петро Гусак
доктор філософії, 
Український Католицький Університет

[1] На тій підставі природа як Боже творіння не є профанною, темною, хаотичною, протилежною до особового і надприродного – чимось таким, що його особа і надприродне повинні подолати, підкорити і оформити –, а навпаки, вона є сакральною, тому що своїм реальним існуванням і досконалостями маніфестує чисту актуальність реального існування і досконалостей Бога, з яких, як з онтологічного Джерела, вона отримала своє існування і досконалості. „Бо Його невидиме від створення світу думанням про твори стає видиме, і вічна Його сила, і Божество...”(Рм 1,20).
[2] Тут слово „природа” вжите в значенні суть. Його не слід плутати зі значенням, поданим вище.
[3] Тут можна провести паралель між „умним діланієм” ісихазму, яке супроводжується диханням з метою „втягнути в себе” ці енергії, та пранаямою, в якій йоґ за допомогою дихання хоче втягнути в себе енергії прана – первісної матерії, з якої виникає енергія, подібно як пара виникає з рису при його варінні.
[4] Див.: Сповідь І,ІІІ,3.
[5] Усвідомлення цього повинно бути підставою для фундаментальної вдячності за сам дар існування, а невдячність в цьому засадничому питанні є первинним гріхом і джерелом всіх інших гріхів, в тому числі – диявольської гордості і первородного гріха (пор.: Григорій Сковорода. Благородный еродій).