Еклога любові Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_others_rtlautumn01-600x312.jpgОдна любов спиняє час,
Як вітер мандрами вітрила,
Душі відкриє вольні крила,
Щоб надихáлася й любила
Вона в коханні ще хоч раз
І піснею пливла до нас.

Чимало нас речей тримає.
Ковток повітря в чистоті,
І струмінь теплий на воді,
Мов хлібні лона золоті
На сонці, як сіда за плаєм
У ниви, квітчані розмаєм.

Любові осені ясніші.
Вона веде ранковим садом
Луну тремким яблукопадом,
І темносинім виноградом
Рум’яно достигає в тиші,
Тонким пером пейзажі пише.

І ми, щоб час цей потривав
Подовше, любимо під осінь
Її задивлену у просинь
Палку натуру, що підносить
Нас духом до натхненних справ
Під золоте згасання трав.

Коли знайдеться шепіт уст 
Їй відповісти на медові
Дари, налиті й загадкові, – 
Під порухи щемкі любові
Над плесами ставкових люстр
Її хвилює світлий бюст.

Одна любов тримає нас,
Густа медовим поцілунком
Краси розписаним малюнком
Рукою долі, як дарунком,
Жива, журлива, без прикрас,
Як пізньоцвіт в осінній час.

Тривай іще – ця мить прекрасна.
Тремтіння німфи в очереті,
І крила правлячі у леті,
Щоби красу її розгледів
Лиш для любові, а не брашна,
Що все ясніша, ніж вчорашня.

Ми для любові щойно тіні
Обидві, стелені повздовжно,
І полюбити вже не можна
І любимо душею кожна
Красу цих рук і плавних ліній,
Що проминають у промінні.

Струнка, вельможна, як секстина,
Вона плавкá понад роками,
Теплом розплескує руками
Пацьорки й шовки тороками
За нею в пишноті калини,
Засмаглим личком біля тину.

Хоч кине дутися морозом,
Вона, мов китичка бурштину
У кришталі душі спочине,
Мов зірка, блиском у яскині,
Гнучким, розкішним верболозом,
Уквітчана травневим бозом.

У цій красі ми серцем тонем.
Живе проста й простоволоса,
Примружиться в любові скоса,
Чаруюче рожевороса
Троянди запашним бутоном,
До сонця повернувшись лоном.

Частуючі нас насолоди
Є часто часом намаганням 
Вернути втіхи від кохання, 
Що промина в час розставання. 
Руслó колишнє повноводе 
Всихає раптом, стільки й шкоди.

Та у любові час віки
Перетрива, осилить мрію,
І втілить крихітну надію,
Найзаповітнішу, не вдіють
Нічого й люті вороги – 
Любов не здужають роки.

Богдан Завідняк

Tеги:

Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     поезія
( 3103 переглядів )