Із янголом на плечі Друк

sybira.jpgМоя мандрівка з Ісусом розпочалась багато років назад, проте лише зовсім недавно я почала це усвідомлювати. У дитинстві моє уявлення про Господа було дуже схематичним – батьки і вчителі розповідали переважно про справедливого, але сердитого і караючого за непослух Бога. Тепер бачу певну аналогію із образом Божим у Старому Завіті, в якому Ізраїльський народ отримує Закон Мойсея і багато страждає в дорозі до сповнення обіцянок. Зараз, умовно кажучи, я вже готова дізнатись про новозавітну Божу любов і прийняти її у своє серце, адже раніше я про неї і не знала, і не потребувала.

Христос – це точка злиття Старого Завіту і неясних прагнень цілого стривоженого людства. Як виявляється, із Ним можна мати особисті взаємини, і ця новина мене мало не приголомшує, адже Ісусова Благовість у найвищій мірі здійснює дар спілкування Отця з людьми. Образ Бога – Всесильного, Всюдисущого – видавався завжди таким далеким, інколи навіть присутнім лише у храмі Божому… а тут виявляється, що з Ним можна спілкуватись за посередництва Сина – це направду чудова новина, яка перехоплює дух і надає життю нового величного змісту.

Разом з усвідомленням такої чудової звістки закрадаються певні людські сумніви і побоювання: якщо покликання каже, що час вмерти для світу і мешкати з Христом, то що ж далі?.. чи не стане ця повнота любові і блаженство в Бозі монотонними сірими буднями?.. Природно, що людина хоче динамічного життя, ставити цілі і прямувати до заповітної мети, а що ж робити, коли те найвище й найпрекрасніше вже досягнуто?.. який тоді сенс існування?..

Такі підсвідомі думки часто зупиняють мене, мовляв, завжди встигнеш прийняти Ісуса у своє серце і через це виходить ніби з Господом мандрую за руку, так і не наважуючись в повноті віддатись Його любові. І тут прокидається людський егоїзм: якщо повністю присвятити своє життя Ісусові, то як же Я? Усі мої приємні звички, бажання і відносини з рідними мають відійти на другий план чи взагалі зникнути? Св. Павло заспокоює своїм висновком, адже він дійшов до істинного сприйняття: «Для мене жити – це Христос», – і цим засвідчив особливе диво переміни людського болю в радість. Можливо, це питання часу, і такий поступовий процес пізнання Господа допоможе мені глибше пізнати взаємини Святої Трійці.

Також мене турбує те, що найчастіше думаю і звертаюсь до Господа в часі якоїсь потреби чи скрути, бачачи в Ньому своєрідну панацею, адже Він – Всесильний Бог. І лише інколи дякую Йому за радість у житті, джерелом якої є саме Він. Як би там не було, Ісус полегшує внутрішні тягарі в моїй індивідуальній та суспільній свідомості, які є також тягарем невизначеного болю, що проникає в моє життя. Найчастіше психологічні тягарі виникають від тяжіння духа до безконечного, що вироджується в неясній свідомості гріха, неминучої спадщини кожного вільного сотворіння. Коли мене мучить гаряча спрага Абсолютного, то завжди відчуваю схвильоване очікування Месії-визволителя, який обов’язково полегшить не лише мій духовний тягар, а й всього людства у прагненні до звільнення.

Саме зараз, напередодні свят, образ Різдва Христового відображає самотність і присутність у людській спільноті, що розвиває думку: ніщо людське не чуже Ісусові Христові. Через своє народження він вже зумів сягнути глибини людської самотності, відкинення, а відтак розуміння і прийняття цього стану, щоб перетворити його у присутність як співучасть у житті інших людей у формі сопричастя. І завжди, коли почуваюсь самотньо, намагаюсь втішати себе думкою про Господа, який в мені, а я в Ньому, як риба у воді і де вже немає місця самотності.

Не можу уявити своє життя без Ісуса – Він є моїм компасом, утішителем, Пастирем та ідеалом. Маючи такий чудовий взірець для наслідування, жити дуже просто: Його праведна любов робить мене вільною. Бачачи в Господі ідеал, можу не переживати, що колись у Ньому розчаруюсь чи Він не виправдає моїх сподівань. Досконалість Христова не передбачає змін – будь-яка переміна в Ньому буде на гірше. Зовсім навпаки: в людському світі ми перебуваємо в постійному русі – в духовній еволюції до свого ідеалу. І я почуваюсь направду щасливою, маючи за ідеал Ісуса, адже Він, воплотившись, дав прекрасний зразок поведінки і життєвих принципів. «Я – дорога, правда і життя!», – каже Ісус – повноцінне життя як синтез всіх людських і Божих цінностей. Він – наш Христос як відкуплення і спасіння через біль, довершення справедливості й любові. Це таїнство довершене Христом, і в ньому біль стає довершенням справедливості й любові та засобом спокутування і оновлення.

Принцип любові Павла, який підносить жертву Христа зі сфери фізичного реалізму до моральної вартості, найкраще пояснює мені місію Сина Божого: «Христос полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Його жертовність – це чудовий приклад служіння іншому, найголовніший урок всього Його життя: «Христос був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4, 25); «Син Чоловічий не прийшов для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати життя своє за викуп багатьох» (Мк. 20, 28). Цей вислів – наче ключ до поняття відкуплення як звільнення від неволі гріха й сатани.

Книги Нового Завіту – це досконало сотеріологічне атмосфера, просякнута ідеєю відкуплення, тому дуже приємна до прочитання. Головна особа – Христос, Богочоловік, який у собі самому здійснює всі месіанські надії, зачинаючи Царство Боже на землі. Вже у своєму імені («Ісус» по-єврейськи – Бог, Спаситель) Він має місію: спасти людей від гріха й загибелі. Саме спасіння здійснюється передусім через прощенням гріхів, що Син Чоловічий має уділити. Однак повне спасіння людей пов’язане зі стражданням Ісуса аж до хресної смерті. Спасенна жертва Христа – це основне таїнство Царства Божого; це воля Отця, як Ісус стверджує, використовуючи прообраз чаші, поданої Йому Отцем. Ісус проголошує себе добрим Пастирем, який віддає своє життя за своїх овець, і це – післанництво, що Йому Отець призначив, який так дуже полюбив світ, що віддав свого Сина за наше спасіння.

У Євангелії від Івана відкуплення, здійснене Волоченим Словом, – це ціле Його життя, яке показане наче переливання світла і надприродного життя вічного. Це життєве уділення здійснюється поступово, згідно з покликом і поштовхом Божим, на який запрошено кожного з нас, щоб ми відповіли повним приєднанням до Христа. Вірити у Христа означає відкрити себе для Нього, щоби прийняти Світло і Правду, які є введенням і попередженням до життя вічного. У св. Івана вся надприродна економія ласки, як освячення й спасіння, – це плід перетворюючої сили відкуплення, що нею діє Христос.

Аналогічне й свідчення св. Петра, який перед Синедріоном і натовпом заявляє, що немає іншого імені, як Ісуса Христа, в якому треба всім одержати спасіння. У першому листі він пише: «І знайте, не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти» (1 Пт. 1, 18–19).

Основна тема послань св. Павла – це Христос Відкупитель і Спаситель із роду Адама, через таїнство Христа. Це жива сотеріологія, не видумана, а така, що засвідчують слова і діла Христа, з коренем у Старому Завіті й живе від початку свідомості християнської спільноти. Через Христа ласка переможе гріх, відкриваючи царство справедливості на життя вічне. Це відкуплення у звільненні починається від воплочення, коли Син приймає тіло, подібне до нашого грішного неначе для того, щоб осудити гріх в його джерелі. Це функція Христа – Посередника між Богом і людьми, що її св. Павло називає «таїнством Божим», скритим від віків у безодні Божої Мудрості. Це, отже, той таїнственний Божий план: спасти світ через Христа і його хресну смерть, яка є правдивою й спокутувальною жертвою за грішне людство.

Релігійні та філософські системи часто намагаються дати заспокійливе вирішення болючої проблеми нашого існування. Життя бентежне, і ми мусимо навчитися не лише виживати, а й своїм християнським прикладом свідчити Божу любов іншим, нести їм світло істини і невпинно зростати в Господній благодаті. Надія на спасіння повинна стати головним орієнтиром у нестримному потоці життєвих подій. Лише спільна віра усіх християн у змозі зробити нас духовно багатими і цим пришвидшити прихід нашого Спасителя, Ісуса Христа, у славі та величі як повноправного Царя і Пастиря всього людства.

Надія СИБІРА

Tеги:

Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     есей
( 6267 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #1 BestMilagro 28.10.2018 11:30
I have noticed you don't monetize your website, don't waste your traffic, you can earn additional cash every
month. You can use the best adsense alternative for
any type of website (they approve all websites),
for more details simply search in gooogle: boorfe's tips monetize
your website
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити