"Ми виділи світло істинне...": П'ятидесятниця: іконографія і богослов'я Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_pyat_1.jpgСвято П’ятидесятниці або Зіслання Святого Духа, завершуючи пасхальний період, вважається днем народження Церкви, завершенням діла спасіння Христа  через зіслання Святого Духа на апостолів, які мали закласти підвалини для нового людства, нової спільноти вірних (Церкви), тим самим повертаючись до первісної єдності з Богом. Це празник, який наголошує на особливій ролі Святого Духа у створенні нового вибраного люду та нового закону в межах Церкви як спільноти, це кульмінація об’явлення Пресвятої Трійці. Найповніше суть цієї події розкривають нам літургійні тексти, що мають дуже радісний характер.

Згадка про події, які Церква святкує на 50-й день після Пасхи описує нам книга Діянь апостолів 2, 1-13. [1] Попри те, що в цей день згадується новозавітна подія, однак цей празник своїм корінням сягає ще старозавітної традиції, а саме свята Седмиць (Вих. 23, 14-17; Втор. 16, 9-12; Лев. 23, 15-21; Чис. 28,26-31 або свято врожаю), як свята жертвування Богові первоплодів, а згодом, як день надання закону на горі Синай через Мойсея, як своєрідне укладення союзу між Богом та вибраним народом (Вих. 19).

Як ця подія новозавітної Церкви, повна глибинних змістів та значення, відобразилася в іконографії? Передусім слід сказати, що період від неділі Пасхи до неділі П’ятидесятниці – це був тривалий період пасхальної «радості» для первісної Церкви, який включав також подію Вознесіння, що передує Зісланню Святого Духа (як приклад, фрески єгипетського монастиря Бауїт VII – VIII ст., де два іконографічні сюжети пов’язані). І лише з  кінця четвертого - початку п’ятого століття, коли ці дві події почали святкувати окремо, маємо згадки про перші зображення П’ятидесятниці (лицеві Євангелія, Псалтирі, рукописи, мозаїки, фрески). Загалом слід зазначити, що іконографічний розвиток цього сюжету пройшов складний шлях, позначений впливом розвитку богословського розуміння цієї події. Окрім того, у християнській традиції вважається, що саме ікона Пресвятої Трійці є іконою свята П’ятидесятниці і почитається у неділю свята, тоді як ікона Зіслання Святого Духа почитається у понеділок. Власне у цій статті ми зупинимося на розвитку іконографічного сюжету саме ікони Зіслання Святого Духа та її богословського значення.

Рис. 2 Вознесіння Христа. Євангеліє Равули (586 р.)
Рис. 2 Вознесіння Христа. Євангеліє Равули (586 р.)

Найдавніше зображення події П’ятидесятниці знаходимо у мініатюрі сирійського Євангелія Равули (586 р.) (Рис. 1). Що тут зображено і яке розуміння цієї події первісною Церквою представлено? Фактично вже у цій мініатюрі бачимо основні риси сюжету  П’ятидесятниці, коли автор намагається слідувати тексту книги Діянь апостолів, однак вводить певні композиційні елементи, що в самому тексті відсутні, а саме трикліній ( у давньому Римі кімната, де споживали їжу, така собі їдальня) під своєрідною аркою-сферою. На передньому плані  Богоматір із золотим німбом в оточенні дванадцяти апостолів, серед яких присутній ап. Павло (лисий, з довгою бородою, зображений одразу біля Богоматері, відсутній  згідно тексту Діянь). Над головою Богоматері – Святий Дух у вигляді голуба, а над апостолами – вогненні язики про які згадує книга Діянь. Біля стіп – квіти, а на задньому фоні – дерева.[2] В науковому середовищі вважається, що митець запозичує частину композиції із сюжету Вознесіння (Рис. 2), щоб створити композицію власне свята Зіслання Святого Духа. Його задум не дуже вдалий, оскільки присутність Богоматері в цій події з богословської точки зору не логічна, позаяк це свято – це особливий початок творчої діяльності Святого Духа у сотвореному світі. Можливо Богоматір тут зображена, оскільки про неї є згадки у Дії 1, 14, а, можливо, ще й з тієї причини, що горниця (світлиця) на Сіоні була місцем проживання Богоматері згідно традиції. В пізніших зображеннях цього сюжету Марія відсутня, оскільки вважалося, що вона була переображена вже в часі зачаття, а потім під час Благовіщення на неї зійшов Святий Дух (Лк.1,35). Окрім того, в цій мініатюрі апостоли стоять (як у композиції Вознесіння), а не сидять, згідно тексту книги Діянь. Також відсутні народи, що були свідками цієї події.

Рис. 3 Купол базиліки Св. Марка, Венеція (Італія), ХІІ ст.
Рис. 3 Купол базиліки Св. Марка, Венеція (Італія), ХІІ ст.

Рис. 4 Купол базиліки Св. Марка, Венеція (Італія), ХІІ ст.
Рис. 4 Купол базиліки Св. Марка, Венеція (Італія), ХІІ ст.
















З кінця VI-VII ст. замість постаті Богоматері серед апостолів з’являється композиція під назвою Етимасія або Престол Уготований (тобто престіл підготовлений для другого приходу Христа на землю) – це було алегоричне зображення Пресвятої Трійці, яка у повноті себе являє після П’ятидесятниці (як приклад Рис. 3, 4, 5). Тут бачимо зображення престолу з катавасією (подушка циліндричної форми для сидіння) та підніжком для ніг. Престіл прикритий як символ чогось цінного і на ньому лежить книга у формі кодексу, зверху – голуб, позаду – хрест, спис і губка з оцтом. В даній композиції престіл виступає образом Бога Отця – джерела Пресвятої Трійці, книга – образ Христа, а голуб – Святого Духа, який віє, куди хоче.

Рис. 5 Мініатюра з Хлудовської Псалтирі, сер. IX ст.
Рис. 5 Мініатюра з Хлудовської Псалтирі, сер. IX ст.

І в цей же період у зображенні події Зіслання Святого Духа в композиції з’являються різні національності про які згадує Писання (пор.: Дії, 2, 7-11). У середньовічний період натовпи народів присутні при події П’ятидесятниці замінять однією-двома постатями (передусім це постаті імператора та поганина, як представників християнського та поганського народів), а з XІV ст. з’явиться загадкова постать під назвою Цар Космос, яка отримає чимало цікавих тлумачень. (Рис. 6,7,8).  В подальшому цей іконографічний сюжет буде зазнавати чималих змін, що свідчить про пошук художньої форми, яка б повністю розкрила богословський зміст свята. Відбудеться певний перехід від історичного до символічного трактування події. Вважається, що десь з ХІІ ст. з’являється іконографічна форма цієї події, яка виражала універсальне значення цього свята (тобто відповідала тексту книги діянь та розкривала глибокий зміст події). За основу у зображенні Зіслання Святого Духа була взята антична композиція під назвою «Учитель та учні» (в центрі зображено учителя, а навколо нього півколом сидять учні), відома у християнському мистецтві вже з IV ст. (як приклад «Тайна вечеря», «Христос - учитель» з мозаїк Равенни та ін. – Рис. 9). І на цій основі почали зображати апостолів у світлиці, що сидять півколом, з сегменту неба на них опускаються промені, а внизу в ще одній арці – постать чоловіка зі сувоєм у руках. Цікавим є те, що у XVII ст. під впливом католицизму, а також наголошенні на ролі Марії, у композиції Зіслання Святого Духа знову зображають Богоматір.

Рис. 6 Мініатюра рукопису. Вірменія, ХІІІ ст. (Музей мистецтва Уолтера, Балтимор, США)
Рис. 6 Мініатюра рукопису. Вірменія, ХІІІ ст. (Музей мистецтва Уолтера, Балтимор, США)

Рис. 7 Фрагмент епістилія, ІІ пол. ХІІ ст., Синай
Рис. 7 Фрагмент епістилія, ІІ пол. ХІІ ст., Синай
















Отож, яке послання доносить до нас ікона Зіслання Святого Духа? Як ця подія зображується в іконографії? Розглянемо це на конкретному прикладі (Рис. 11).

Як говорить нам текст Писання, в момент Зіслання Святого Духа апостоли перебували на молитві у світлиці: «А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них» (Дії, 2,132). Вже у Євангелії від Йоана згадано пророцтво Христа про прихід Святого Духа (Йо. 14, 25-26; 16, 12-13). Попри те, що євангелист подає нам динамічний опис події, однак для ікони цього свята характерний спокій, радість, внутрішній мир, незворушність. Вся сцена ніби представлена у трьох площинах: вгорі-сегмент неба з дванадцятьма променями  та вогненними язиками – як образ Бога; посередині апостоли – як образ світу, а внизу – старець, як образ світу, для якого повинна поширитися благовість Христа. Композиція ікони побудована таким чином, що подія зображається спрямованою вгору до нової землі, ідеального Космосу (Одкр. 2,11).

Рис. 8 Фреска з монастиря св. Діонісіат, Афон, ХIV ст.
Рис. 8 Фреска з монастиря св. Діонісіат, Афон, ХIV ст.

Рис. 9 Христос – Учитель, слонова кістка,  V-VI ст.
Рис. 9 Христос – Учитель, слонова кістка, V-VI ст.


















Отож, події розгортаються у Сіонській світлиці, що зображена в стилізованій формі круглого триклінія, інколи можуть бути зображені стилізовані колони або портики, у пізніший період - палати (як вказівка на те, що подія відбувається у приміщенні), де на лаві півколом сидять апостоли. З сегменту неба (пів арка вгорі, символізує божественну реальність) на апостолів опускаються промені: «Всесвятий Душе, що ісходиш від Отця, і через Сина прийшов до невчених учнів, спаси і освяти всіх…» (Світильний свята). З хмари упав на них вогненний дощ, який їх освіжив і просвітив (Сідальний утрені).  Святий Дух в іконі зображається символічно – у вигляді вогненних язиків (Йо. 14,20; Дії 2,3). Язик вогню символізує язик Бога. Святий Дух – це особливий дар тим, які перебували разом. Кожен з апостолів особисто отримує вогненного язика, як говорить текст Діянь, щоб могти свідчити та поширювати благовість. Образ язиків показує якою повинна бути проповідь апостолів: полум’яною та у силі духа. Кожен апостол – це творець єдиної, цілісної спільноти. Те, що апостоли сидять півколом, символізує їхню рівність, розмаїтість (різні кольори одеж) та сопричастя. Вони символізують Христову Церкву, сповнену Святим Духом: «Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.» (Тропар свята). Між ними панує внутрішня гармонія та єдність, які Дух творить у Церкві. Вони зображені з німбами навколо голови, бо вже сповнені Святим Духом. Апостоли присутні у кількості дванадцятьох, однак не усіх можна ідентифікувати. Серед них є Павло, Лука та Марко, які безпосередньо не брали участь у цій події, однак акцент ставиться не на відтворення історичної дійсності, а на глибинному змісті самої події для Церкви: ікона свідчить правду про  внутрішнє життя та єдність Церкви, про її місію у світі, про те, що вона є ведена Святим Духом. Перед нами розкривається глибока тайна Церкви, пізнати яку запрошується кожен.

Рис. 10 Зішестя Святого духа, ІІ пол. XVII ст. ц. Параскеви (Львів)
Рис. 10 Зішестя Святого духа, ІІ пол. XVII ст. ц. Параскеви (Львів)

Рис. 11 Зішестя Святого Духа, монастир Ставронікіта, Афон
Рис. 11 Зішестя Святого Духа, монастир Ставронікіта, Афон


















На чолі апостолів зображають верховних апостолів Петра та Павла між якими порожнє місце, що зарезервоване для Христа (Мт. 18,20) – голови Церкви (нагадує горне сідалище як місце для єпископа, а поряд – місце для священиків): «Пославши твого Святого Духа, сповнив ти, Христе, обітницю, дану своїм учням, - послати силу з висоти, і доказав ти нам, що ти – Істина. Тому ті, що покладаються на тебе, Добрий, воістину не осоромляться» (Стихира на Господи возвах).  Христос невидимо присутній у Церкві та керує нею.

Апостоли тримають у руках або сувій (символізує проповідь), або книгу (записаний матеріал проповіді), правицею можуть благословляти. Вони становлять собор апостолів, таємничу повноту, що змінює дванадцять колін Ізраїля: «Мовами чужими наділив ти, Христе, своїх учнів, щоб ними проповідували тебе – безсмертне Слово і Бога, який дає нам велику милість» (Стихира на Господи взиваю).

У XVII – XVIIІ  ст. простежується відхід від давнього передання і на порожньому місці, зарезервованому для Христа знову починають зображати Богоматір на фоні розкішних палат, а вгорі у сегменті неба – зображення Пресвятої Трійці: «дари Святого Духа, вилиті на апостолів в часі П’ятидесятниці, необхідні були для неї також і тому, що вона, за переданням Церкви, прийняла на себе жереб апостольського служіння». [3]

Внизу ікони зображена арка темного кольору. Первісно тут поміщали натовпи народів, які були свідками події Зіслання Святого Духа і які перелічує апостол Лука. Часом ці народи навіть зображали у національних одежах. Можна було зустріти написи «юдеї» та «язики» (погани), зображення темношкірих людей. Однак така ідея не відповідала універсальності апостольської проповіді, яка повинна просвітити всю вселенну, не підкреслювала універсальності Христової Церкви. З часом зображення натовпу замінювалося зображенням однієї-двох постатей. У ІХ ст. взагалі не розуміли призначення цієї арки внизу композиції і трактували її як двері до Сіонської світлиці, і в деяких пам'ятках іконографії тут навіть  зображені двері.

Рис. 12 Зішестя Святого Духа, Радруж (тепер Польща), І пол. XV ст., НМЛ
Рис. 12 Зішестя Святого Духа, Радруж (тепер Польща), І пол. XV ст., НМЛ

На нашій іконі ми бачимо зображення царя-старця з обрусом у руках, в якому розташовані звитки.  Фігура царя має різні пояснення: пророк Йоіл (Йоіл 2,28): «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння». Цар-Христос, який обіцяв апостолам бути з ними аж до кінця віку. Те, що цар у вигляді старця символізує рівність Сина Отцеві, темна риза – відкуплення людей Пречистою Кров’ю, вінок – співцарювання Сина з Отцем та Святим Духом, убрус – чистота, звитки – апостоли; Цар Давид (Дії 1, 16,20) – пророкував про Вознесіння; Цар – Всесвіт, як персоніфікація створеного Всесвіту [4]. Найбільш універсальним поясненням постаті старця є те, що він символізує собою впалий, гріховний світ, який потребує просвітлення, світ, який очікує на євангельську благовість та прийняття Утішителя. На старця внизу Святий Дух ще не зійшов, бо Ісус не приготував його до цього (Йо 14,17). Тому ця арка темного кольору, бо темрява – це символ смерті. Також його пояснюють як символ всього сотвореного Богом світу, всієї вселеної, всього космосу. Це був своєрідний прийом у візантійській іконографії, коли зображали одну особу, що собою уособлювала більшу кількість осіб. В даному випадку цар уособлював сотворений люд. Дванадцять звитків  у сувої – це символ апостольської проповіді, яка в день П’ятидесятниці отримала вище помазання, і яка призначена для всієї вселеної, їх також трактують як символічний образ вибору Матея на одного з апостолів.  Звитки розташовані в обрусі як священний предмет, до якого не слід торкатися голими руками.

На прикладі ікони П’ятидесятниці можна побачити як під впливом християнського богослов’я видозмінювалася художня форма, як запозичувалися та наповнювалися новим смислом елементи тої чи іншої художньої традиції. Бо реалізм ікони полягає не в тому щоб зобразити предмети так, як вони є у дійсності, а передусім відтворити сутність зображеного.

Підсумовуючи, зазначимо, що П’ятидесятниця – це не просто зображення події описаної у книзі Діянь, але це свято, яке має глибинний зміст, який може досвідчити кожен за допомогою дії Святого Духа в часі земної мандрівки. Тому на кожній Літургії ми співаємо: «Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося, вона бо спасла нас». Власне в цьому і полягає вся суть свята, а саме зібрання усіх розсіяних у горниці на Сіоні, щоб усі були одно. Це завдання для кожного з нас бути відкритим на просвітлення Святим Духом, щоб свідчити про благовість принесену Христом, щоб стати новим сотворінням і учасником нового неба: «Всесвятий Душе, що від Отця через Сина прийшов до невчених учнів, спаси й освяти всіх, що тебе, як Бога, пізнали» (Світильний на свято).


Марія ХОМИШИН
кафедра богослов’я УКУ


  1. Дії 2, 1-13: А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії,Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?» Всі дивувались і, збентежені, один до одного казали: «Що б це могло бути?» Інші ж з насмішкою казали: «То вони молодим вином повпивалися».
  2. Детальніше див.: Н. В. Покровский. Євангелие в памятниках иконографии: преимущественно  византийских и русских. Москва 2001, с. 538.
  3. Там само, с. 545.
  4. Детальніше див.: https://www.icon-art.info/book_contents.php?lng=ru&book_id=25&chap=28


Використана література

  1. Н. В. Покровский. Євангелие в памятниках иконографии: преимущественно  византийских и русских. Москва 2001.
  2. І. Іванчо. Ікона і Літургія. Львів 2009
  3. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Т.1. Boston1993.
  4. M. Quenot. The Resurrection and the Icon. Crestwood1997.
  5. Міжнародний біблійний коментар. Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів. Львів 2019.
  6. J. Baggley. Festival Icons for the Christian Year. Crestwood 2000.
  7. П. Евдокимов. Исскуство икони. Богословие красоти. Фонд «Христианская жизнь» 2007.
Рис. 5 Мініатюра з Хлудовської Псалтирі, сер. IX ст. 

Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     богослов’я      свята      ікона
( 546 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити