Мій шлях Друк

nz-232x300.jpg  З плином часу людина відкриває для себе нові істини. Колись мої стосунки з Христом були зовсім іншими. Як я можу про це знати? Відчуваю. Колись я так по-дитячому спілкувалась із Христом, навіть промовляючи довгі дорослі молитви. Ці почуття важко описати. Це була дитяча близькість. З часом моє розуміння та почуття мінялися – вони дорослішали. Я щораз більше пізнавала Христа (адже людина – це постійне живе здійснення і формування). І щораз більше відчувала Його присутність, а головне – потребу в Ньому.

Тепер все більше розумію, що таке віра і яке її значення в житті конкретного християнина. Основні питання християнського світогляду все частіше виникають сьогодні. На мою думку, дуже важливо знайти розуміння і життєве застосування істинам, що Бог об’являє через віру. Якщо прийняти їх за основу свого життя, тоді його вимір, як і всі пріоритети, переміщається з площини видимого й досяжного у вимір вічності. Така зміна неначе підіймає людину з матеріальної буденності і впроваджує у життя в Бозі. Віра – це відповідь на внутрішній духовний голод людини. Віра – це шлях до зустрічі з люблячим Христом. І навіть нині, в добу загального розчарування і знеохоти, кризи та нестабільності, блуду та зловживань звучить заклик вірити, що «Ісус Христос – вчора і сьогодні, той самий навіки» (Євр. 13, 8).

Пригадую собі знамениту «Сповідь» Августина – цей яскравий приклад довгого шляху до пізнання Бога. Читаючи, людина щораз більше інтерпретує цей текст до себе і розуміє, наскільки подібна до блаженного Аврелія. У мене також є свій шлях, яким поділюся з Вами.

Шлях пізнання людиною світу завжди поступовий. І мій також. Шлях прийняття та віддачі любові – поступовий. І мій також. Шлях до розуміння Бога – поступовий. І мій також.

Мій шлях … Повний як відкриттів, так і переусвідомлення. І лише з Христом цей шлях яскравий та має сенс. Вихована бути активним християнином, усвідомлювала та відчувала той духовний голод, який може втамувати лише Бог. Щоденні молитви, недільні та святкові Божественні Літургії, Євхаристія, сповідь, праця у спільноті – все це додавало сили та душевної гармонії, миру і спокою для душі та тіла. А щоденні прогрішення спричиняли неспокій та відкиненість. Не мене Христом, а мене мною від Христа. Але через любов до Бога та ближнього, через покаяння здатна відновити союз із Господом, налагодити той діалог любові, до якого всеціло призначена.

Людина не може жити без любові. Без любові особа залишається для себе незрозумілою. Немає сенсу в житті, доки немає любові. Апостол Іван у соборному посланні пише: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває» (Йо. 4, 16). Бог через Святого Духа вливає любов у серця наші. Бог об’явив свою любов у своєму плані спасіння. Центр Божого плану любові – Особа Ісуса Христа, в Ньому любов стала видимою та явною (Воплочення як об’явлення та утілеснення Любові). У Христі людина може розпізнати, якою любов’ю була обдарована і до якої була покликана. У повноті часів, посилаючи Свого єдиного Сина та Духа любові, Бог об’являє нам Свою найсокровеннішу таємницю: Він сам – вічний обмін любові, і нас призначив, щоб ми стали учасниками цього обміну. До цього людина може прийти через віру, а віра ґрунтується на суттєвому послусі Богові. Такий приклад послуху нам показує сам Христос, який виконував не Свою волю, а волю Отця Свого. У послусі відзначається абсолютне Синівство і водночас любов до Отця. Христос, ототожнившись із нам, грішними, виконує спасенну щодо історії волю Отця Свого. Через хрест він нас визволяє з гріха. Через хрест ми можемо спастися. Адже хрест – оберіг всією Вселеної і нашої душі передовсім. Хрест найповніше відкриває божественність Сина. В її основі лежить жертовна любов. Ця любов виявляє єдність Отця, Сина і Святого Духа, а також показує той абсолютний послух, який містить в собі єдність Особи Ісуса Христа і водночас Його Божественну та людську природу.

Як же ми можемо стати учасниками цього обміну любові? Кожен повинен радо слухати слово Боже та з поміччю Його ласки, виконувати Його волю ділом. А також брати активну участь у діалозі з Богом – молитві, Божественній Літургії, Святих Тайнах (особливо в Євхаристії), пості, братньому служінні ближньому та виконуванні всіх заповідей та чеснот.

Людська любов потребує спасіння. Разом із Христом у нас починається нове життя, нова пасха від життя у грісі та смерті до життя спасеннім, влученним у відвічну любов Пресвятої Трійці. Ми відчуваємо через життя у грісі та через духовну слабкість потребу такого переходу. Шукаємо нову «пасху», той перехід, який можемо зробити тільки з Христом. І тільки тоді зможемо стати кращими, відкритішими, чутливішими до інших, благородними, достойними довіри, а відтак – цілком здатними до любові.

Христос сказав: «Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!». Взяти хрест – це прийняти терпіння в єдності з Христом та на Його взірець. Постанова прийняття хреста вимагає від нас віддання себе через віру та любов цілковито Христові. Тільки така любов перемагає, довершує «пасху» – здійснює той перехід зі смерті до життя.

У Воплоченні Христос ототожнився з найменшою людиною, яка потребує любові. Завдяки Христові людина може пізнати та брати участь у новому виді любові – любові агапе. І це завжди участь у любові самого Бога. Бог бо так полюбив людину, що навіть Сина Свого Єдинородного дав (пор. Йо. 3, 16), щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Йо. 3, 16). Запитаймо кожен себе: що я віддам Тобі, Господи? Ти ж мені все віддав! А я – життя віддаю Тобі!

Стежка мого шляху (трошки особистих свідчень)

Сьогодні ж хочу ще засвідчити ті моменти, коли відчула цей діалог із Богом. Можливо, вони надто простацькі, наївні, дитячі, не варті уваги… але для мене – важливі, бо, переживаючи їх, відчула присутність та близькість Христа в моєму житті.

Перша моя розповідь сягає часом другого року навчання у вищому навчальному закладі. Це була зимова сесія. Довга, важка, напружена… Ми з дівчатами вкотре готувалися до іспиту, ласуючи маминим печивом та чаєм (мамині заглядини в кімнату з питанням: «Як Ви?», – а потім: «Все буде добре», – тішило серце та заспокоювало душу). І щоразу ми, хоч і з переживаннями, успішно складали іспит. Проте нагрянув щорічний такий «неочікуваний» грип. Мій імунітет постраждав. Тіло виснажене, настрою ніякого, сили також… Але мамине печиво і чай заспокоювали. За день – наступний іспит. Грип не поспішав здаватися. Але мої переживання щодо навчання вислухав Найдосвідченіший Лікар, і я могла йти на іспит. Проте Він зробив ще більше, ніж я просила. Я одержала ще одну нагоду підготуватися до цього іспиту, бо в той день він не відбувся: викладач не зміг прийти. Тоді я зрозуміла, що Христос дає нам більше, ніж ми просимо. Головне, щоб була воля Отця, а не наша.

Наступна моя розповідь датується минулим роком. Тоді я постановила, що боротимуся зі своїм найбільшим негативним відчуттям – страхом. Я постійно намагалася це робити, але страх виявлявся сильнішим. Ще зі школи забороняла собі хвилюватися, адже була переконана, та й змалку навчена, що з Богом – нічого боятися. Але страх і далі полонив мене: я починала хвилюватися, у розмові, викладаючи свої думки, нестримно спішити тощо. Тут у Вас може скластися враження, що в мене комплекси. Не заперечуватиму, бо який алкоголік чи наркоман визнає, що він такий. Проте могла б і заперечити, бо навіть не знаю, хто б міг у мені ці комплекси посіяти. У будь-якому випадку це проблема, і я постановила з нею боротися. Отож, щоб викорінити страх, я почала робити усе, що спричиняло хвилювання: часті доповіді та діалоги, написання статей, озвучення матеріалів на радіо тощо. І останнім етапом була (впевнена, це мені її послав Господь) можливість коментувати Святу Літургію у прямому ефірі. Навіть не хочу пригадувати своїх переживань. Проте погодилась, адже це, як для журналіста, можливість набути досвіду та практики, і, зрештою, це – цікаво. Саме це стало кульмінацією моєї боротьби зі страхом. І цим я завдячую Христові. Хто ж ми без Нього?

І остання історія. У кожного з нас складається певний образ, зображення Бога. Ми можемо його утворити за допомогою ікони, яка нас вразила, уривку, який прочитали, образочка, який нам ще в дитинстві подарував Миколай.

Це було в маршрутці. Чи переповненій, чи ні – не знаю. Я сиділа. Мій погляд не минав жодного магазину: ось піцерію нову відкрили, а там – перукарню… Я задумалась над матеріальністю, і, зрештою, приземленістю свого кола зацікавлення. Адже на вулицях стільки людей, а я звертаю увагу на якісь вітрини. Я почала оглядати пішоходів. Ось чоловік у сірому капелюсі, а за ним дівчинка з рожевим рюкзаком, а далі ще жіночка з візочком, і мужчина з панною під ручку… І усі знайомі… В усіх один погляд… одні очі… Христові! Я побачила, які люди насправді красиві. Мені здалося, що я зазирнула в душу кожного. І у кожному побачила Христа. Таку зустріч неможливо забути. Така зустріч відбувається щоденно. Але ми так часто заплющуємо очі, щоб не бачити очей ближнього. А Христос – у кожному. Ми ж заплющуємо очі, щоб не бачити Христа. Христос закликає нас любити людей у всьому їх єстві, а відтак турбуватися про спасіння не лише своє, а й ближнього.

Знаєте, багато моментів зі свого життя я не пам’ятаю. Можливо, це моя дівоча пам’ять, можливо, розсіяність чи неуважність… Усе можливо. Проте такі моменти, коли я бачу явну присутність Христа в житті, спонукають задуматись: чому саме в ці моменти? Христос же біля нас постійно: в цій ранішній та вечірній молитві, Святій Літургії, в колі друзів, у праці, навчанні, відпочинку… Він усюди і завжди… й увесь для нас.

Роблячи висновки зі свого життя, записала у блокноті-щоденнику ті речі, які б хотіла зробити для Христа: бути частішою причасницею Його Святого Тіла та Крові; бути реальним свідком Його дії для людини; бути апостолом, який спонукає інших приходити до Нього на зустріч; вийти за межі самої себе, щоби стати доступною іншим; навчитись розуміти іншого, бути готовою узяти на себе його біль чи радість; бути благородною і безкорисливою. Бути особою, яка йде безперервним шляхом за власним покликанням. Проте перед тим треба його зрозуміти. І в цьому головну роль відіграє Господь Бог, який дає нам таланти. Не потрібно їх закопувати.

На одній серветці-папері, привезеній зі святого місця, були написані такі слова Матері Божої: «Kad biste znali, koliko vas ljubim, plakali bi od radosti!». Ми навіть не можемо уявити цієї святої Любові, яка спрямована до людини. Христос нас любить! І ніхто не любить так, як любить Він!

 Надія ЗАБЛОЦЬКА


Рейтинг статті

( 7 голосів )
Теги:     свідчення      есей
( 5551 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити