Від початків християнства і до тепер есхатологічна та апокаліптична тематика залишається дуже важливою для кожного християнина. Це стосується, перш за все, таких текстів Святого Письма, як: Одкровення Йоана Богослова, пророцтв Старого Завіту, слів Спасителя, які говорять про друге пришестя Христа, Страшний суд та переображення світу, щоб «коли настане повнота часів, здійснити його – об'єднати все у Христі: небесне й земне» (Еф. 1,10). Ця тема знайшла також своє особливе вираження у візуальному образі. Власне богословська концепція появи Христа у повноті слави та величі в кінці віку, як сповнення божественного промислу щодо світу, і лягла в основу іконографічної композиції під назвою «Спас у силах» (або «Спас у славі»), яка вважається складним та насиченим, з богословської точки зору, образом, цілим богословським трактатом. Окреслимо головну проблематику цього іконописного зображення і його богослов’я.

З іконографічної точки зору не існує єдиного трактування зображення «Спас у Силах», а мистецько-богословське середовище висуває різні факти, гіпотези і думки щодо його походження та змісту. Хоч ця тема добре висвітлена в науковій літературі, вона і далі залишається предметом дослідження науковців, з огляду на появу щораз нових фактів. [1]

Перш ніж ми дійдемо до розгляду самої іконографії цього образу, кілька слів слід сказати щодо походження назви зображення. Це питання досі залишається дискусійним і висловлюються різні думки з цього приводу. Термін «у Силах» з’являється  у середині XVI ст. на такому зображенні вже у Сійському іконописному правильнику. Однак, не зрозуміло, що саме мається на увазі: загалом  небесні ангельські сили чи один із ангельський чинів – Сили, згідно класифікації Діонісія Аеропагіта у творі «Про небесну ієрархію». Існує також версія походження назви від Пс. 150, 2: «Хваліте його за подвиги великі. Хваліте його в величі безмежній». Водночас, в українському іконописі ця композиція, появу якої датують першою половиною XV ст., зустрічається під назвою «Цар Слави ІС ХР» або «Спас у Славі» (як приклад  ікона ІІ пол. XV ст. з Новосілець, з церкви св. Георгія), (мал. 1). Тут, очевидно, наголос на маєстатичності та царському аспекті Христа як Вседержителя та Судді в часі Парузії. Отож, походження назви залишається відкритим [2].

Вважається, що в основі зображення «Спас у Силах» лежать уривки з книги пророка Єзикиїла (Єз. 1, 4-21), Ісаї (6, 1-3), Даниїла, Одкровення Йоана Богослова (Одкр. 4,2-8), а також  різноманітні святоотцівські тлумачення вищезгаданих книг (наприклад, «Гомілії на Єзикиїла» Григорія Двоєслова, Теодорета Кирського та ін.). Сама композиція з’являється у період між XIV-XV ст. в країнах візантійської традиції, тоді як у самій Візантії, зокрема в Константинополі, вона не розвивалася і не була поширеною. Прототипом зображення грядущого у славі Христа могло послужити зображення, що датується V  ст. з церкви Госіоса Давида у Тесалоніках (мал. 2), де безбородий Христос, в пурпурових одежах, з розгорнутим звитком, де написано: «Ось Бог наш, на Якого ми уповаємо, бо він спасе нас. Він дасть мир дому цьому» (пор. Іс. 25,9) сидить на веселці в оточенні чотирьох крилатих істот з книгами в руках, та композиція із монастиря св. Катерини на горі Синай, де сивоволосий Христос (пор. Дан. 7,9; Одкр. 1,14) сидить на веселці на фоні зоряної мандорли, в руках тримає розгорнуту книгу з написом «Еммануїл», а в кутках – тетраморф [3] (мал. 3). Одним з джерел цього зображення вважається також композиція під назвою «Majestas Domini» (мал. 4), яка поширена в західному мистецтві: Христос в мандорлі, в оточенні тетраморфу. Однак, ця гіпотеза спростовується фактом відсутності  цієї композиції з VII по XVI ст. у мистецтві країн візантійської традиції [4]. Остаточно невідомо де сформувалося це зображення.

Образ Христа на престолі в оточенні небесних сил, мучеників і святих відомий ще з IV ст., оскільки рання Церква жила очікуваннями швидкої Парузії і, окрім того, на іконографію Христа, зокрема її царсько-суддівський аспект, мала вплив також й імператорська іконографія. З часом під впливом різноманітних історично-культурно-богословських обставин образ доповнюється додатковими елементами і його семантика змінюється.[5] Трактування змісту ікони «Спас у силах» випливає також із місця її розташування. Слід сказати, що такого роду зображення з’являється передусім в період розвитку високого іконостасу. У високому іконостасі зображення «Спас у Силах» знаходиться в центрі Деісусного ряду (або чину Моління) і пов’язана із есхатологічним трактуванням Божественної Літургії в XV ст. В українській традиції високого іконостасу ця ікона перебуває в намісному ряді, і стає парною іконою до ікони «Богородиця з Дитям та похвалою», яка теж може зображатися у варіанті «Слави» Богородиці [6] (мал. 5), та пов’язана з моментом освячення Дарів на Літургії і супроводжуючими текстами, в яких іде мова про присутність небесних сил та чотирьох крилатих істот як символів євангелистів. В українському іконописі ця композиція проіснувала до XVII ст. і далі не поширювалась. У XVІ ст. з’являються інші численні композиції «у Силах»: Отцівство, Богородиця в Силах, Неопалима купина в Силах (мал. 6, 6.1, 6.2 ), в яких цей термін використовується у різних контекстах.

Науковці, намагаючись пояснити різні елементи композиції цієї ікони беруть за основу різноманітні тлумачення Отців Церкви на книгу пророка Єзикиїла, зокрема Григорія Двоєслова та Теодорета Кирського, які різняться між собою, і, відповідно, змінюється семантика самого образу. Хоча існує думка про те, що композиція «Спас у Силах» це збірний образ, а не візуальне відтворення лише видіння Єзикиїла, і тому не варто намагатися пояснити елементи композиції лише з цієї вузької перспективи, а треба взяти до уваги ширший контекст есхатології.

Візьмемо до уваги найпоширеніше  «класичне» тлумачення цієї ікони і розглянемо іконографію «Спаса у Силах (у Славі)» на прикладі зразка західно-українського іконопису (мал.7). В центрі ікони на престолі, контури якого лише наведені (з метою передати духовну природу речей), зображена маєстатична фігура Христа у світло-жовтих, золотистих кольорах Його одежі, які символізують сяяння Його слави. Христос може бути зображений також в одежах червоно-синього кольору.

«Понад твердю, що в них над головами, було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. І бачив я щось, наче бурштин, щось наче вогонь навкруги нього, починаючи від того, що було схоже на крижі, і вище. А вниз від того, що було подібне до крижів, бачив я немов би вогонь і блиск навкруги нього. Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той. Так виглядала слава Божа» (Єз. 1, 26-28).

Христос сидить на престолі, який виступаючи атрибутом царського достоїнства, вказує, що перед нами Цар, який водночас є і Суддею (Пс. 102,19; 9,8). Цей небесний трон має такі самі характеристики, що й трон (чи престіл) земного правителя: індивідуальне сидіння, катизму (подушка циліндричної форми, практичний елемент, щоб не сидіти на твердому сидінні) та підніжок для ніг. Земна влада – це  відображення небесної влади, а земний трон – як престіл слави Божества (Мт. 19,28; 25; 31-34,41). Підніжок підтримують Престоли – один з ангельських чинів згідно класифікації Діонісія Аеропагіта, завданням яких є носити престіл Бога та виконувати Його повеління (Еф. 1,21; 1 Сол. 4,16; Бт. 16,7). В іконографії вони зображаються як крилаті, багатоокі колеса вогненного кольору, без людського обличчя, інколи з людськими руками.

Христос тут представлений у повноті своєї сили та слави як Владика всього видимого та невидимого. Правицею він благословляє, а в лівиці тримає розгорнуту книгу, де можуть міститися цитати з Мт. 7,2: «бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють», рідше від Йоана 7,24: «Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!» або інші.

Оскільки християнство – це релігія Писання, то символіка книги загалом є глибоко продумана. Тому з есхатологічно-апокаліптичної перспективи книгу можна розглядати, як книгу життя (Вих. 32,32), книгу Одкровення, печаті якої будуть відкриті лише Агнцем (Одкр. 5, 1-7), як Євангеліє, яке Христос приносить у цей світ. [7] Жест правої руки Христа можна трактувати, як жест благословення (Йо. 3,16-17), а спосіб складених пальців руки – як вираження христологічної догматики, і також як знак кінцевого рішення щодо людства.

Христос зображений із хрещатим німбом, що є типовим елементом Його іконографії. Хрещатий німб вказує на хресну смерть Спасителя як людини, Його дію відкуплення і водночас перемогу над смертю та нове життя, що дається людині. У німбі є напис «ho on», який читається хрестовидно та означає «Той, що є, Сущий», як вказівка, що перед нами сам Бог.

Символічно передається думка про поєднання у Христі божественної та людської природи. Від постаті Христа в напрямку до тетраморфу відходять промені, які символізують, що саме Він є джерелом натхнення євангельської проповіді. Однак, перед нами зображений не історичний Христос, а Христос вознесений, що гряде вершити суд над людством. Німб Христа не виходить поза межі ромба та кола. Власне на есхатологічне трактування «Спаса у Силах» вказує теж символіка та кольористика геометричних фігур, які тут присутні. Отож, Христос сидить на престолі на фоні червоного ромбу. «Бачив я: Схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара й вогонь клубом, блиск навколо неї, а з середини щось, немов бурштин з-посеред вогню, і з-посеред нього з'явилось щось, немов подоба чотирьох тварин…» (Єз. 1, 4-5). Цей ромб трактується як вогонь, який сходить з неба, як знак божественної слави. «Бо Бог наш – вогонь, що пожирає» ( Євр. 12, 29; Іс. 66, 15-16), що нагадує неопалиму купину перед якою стояв Мойсей (Вих. 3,2), знак другого пришестя Христа:  «у вогні полум'янім, щоб відплатити тим, які не знають Бога і не коряться Євангелії Господа нашого Ісуса (2 Сол. 1,8). Ромб накладається на коло синього кольору, в якому видніються ангели з крилами та людським обличчям. Коло, як фігура, не лише у християнстві, а й в інших релігіях, символізує цілісність, безконечність, єдність. Це світ безплотних сил, небесна сфера.

Ангели завжди є свідками Божої присутності. З дев’яти ангельських чинів лише п’ять зображені в іконографії, бо ми знаходимо для них описи у Святому Письмі, і лише четверо чинів – антропоморфно. Навколо Христа – херувими та серафими, які знаходяться найближче до Бога, а у підніжках трону – Престоли. «Обіддя їхнє здавалося високим, як я дивився; обіддя їхнє, у всіх чотирьох, було повне очей по всьому колі» (Єз. 1,18). В свою чергу коло накладається на прямокутник червоного кольору з ввігнутими сторонами, де знаходяться символи чотирьох євангелистів у вигляді апокаліптичних тварин з крилами та книгами в руках, згідно Іринея Ліонського (пор. Єз. 1,5; Одк. 4,6). Прямокутник вважається земною фігурою, а його червоний колір вказує на те, якою повинна бути проповідь благовісті, щоб переобразити людину: слово, як вогонь палючий, що спалює гріхи. Завданням апостолів є голосити Євангеліє на всі сторони світу.

Ромб, коло та прямокутник творять в основі восьмикутну зірку, символ вічного блаженства та восьмого дня сотворіння від воскресіння Христа. На основі цих фігур будується храм: основа – квадрат або прямокутник, купол – півсфера.  Ця композиція також тісно пов’язана із ідеєю суду, і цей тип зображення зустрічається в іконах Страшного Суду та Вознесіння.

Яку богословську перспективу представляє нам це іконописне зображення? В іконі «Спас у силах» немовби відкривається картина Царства Божого та світу, який увійшов у це Царство [8]. Це переображений наново світ, це нове сотворіння у Христі. Бог воплотився, щоб дарувати людині дар вічного життя, який є нічим іншим, як Божою ласкою, що присутня тут і тепер, надаючи сенсу теперішнім та прийдешнім речам, людській особі в її цілості. Христос тут як Омега сотворіння. Він не просто Цар та Суддя, який гряде, а це Бог Любові. Ідучи за логікою східнохристиянської літургії, ця Парузія вже присутня і реалізована у Літургії: тут і тепер. Тому християни вірять, що пересмак Божого Царства, на прихід якого ми очікуємо, можемо відчути вже тепер. Есхатологічні очікування – це не про кінцевий вирок сотворінню, а про персональну надію та очікування на повернення до Саду, до первісної єдності з Творцем [8].

Марія ХОМИШИН

кафедра богослов’я УКУ

ЛІТЕРАТУРА

1. Див. зноску 1 в М. Гелитович. Українські ікони Спас у славі, Львів : «Друкарські куншути», 2005, ст. 21;  Патріярх Димитрій (Ярема), Іконопис Західної України XII- XV ст., Львів 2005.
2. Детальніше див. Хлебников Д. В. "Спас в Силах": штрих к вопросу интерпретации иконографии и её названия // Вестник церковной истории 2018, 1/2 (49/50), с. 243-258.
3. Тетраморф – це символи чотирьох євангелистів у вигляді апокаліптичних тварин: ангел – Матей, віл – Лука, лев – Марко, орел – Іван.
4. Детальніше див. Кочетков И.А. Спас в силах: Развитие иконографии и смысл // Искусстводревней Руси: Проблемы иконографии. М. 1994, с. 45-69;  Хлебников Д.В. "Спас в Силах": штрих к вопросу интерпретации иконографии и её названия // Вестник церковной истории. 2018. 1/2 (49/50), с. 243-258.
5. В. Пуцко. Византийское наследие в искусстве Московской Руси (Спас в силах в русской живописи XIV-XV ст.) // Византийский временник 56 (81). 1995, с. 266-282.
6. М. Гелитович. Українські ікони Спас у славі. Львів 2005, с. 5.
7. Пор. И. Язикова. Богословие икони. М. 1995, с.62-22; К. Х. Фельми, Икони Христа, Москва 2007.; И. Язикова. Священное Писание в иконе на примере иконографии «Спас в силах» и некоторых других изображений Христа в https://www.bible-center.ru/ru/article/icons
8. Пор. Archimandrite Vasileos, Hymn of Entry, NY: St. Vladimir`s Seminary Press, 1998; Liturgy and Tradition: Theological Reflections of Alexander Schmemman, ed.by T. Fisch, NY: St. Vladimir`s Seminary Press, 2003.

Мал. 1 Ікона з Новосілець, XV ст. Історичний музей у Сяноку, Польща

Мал. 2 Юний Христос з ц. Госіос Давид з Тесалонік, V ст.

Мал. 3 Христос на веселці з монастиря св. Катерини на г. Синай, VII ст.

Мал. 4 Композиція «Majestas Domini» в західному малярстві

Мал. 4 Композиція «Majestas Domini» в західному малярстві

Мал. 5 (та 6.1) «Богородиця з Дитям» з ц. св. Михаїла в Флоринці, ікона XVI ст.

Мал. 6 Вітцівство та Новозавітня Трійця

Мал. 6 Вітцівство та Новозавітня Трійця

Мал. 6.2 Неопалима Купина, Київщина, сер. ХІХ

Мал. 7. Спас у Славі, ІІ пол. XVI ст., з ц. Святого Миколая с. Шклярі (Лемківщина), ЛНМ