У храмі Друк

u_hrami.jpgВона стояла, знищена до лепти.
Вже зовсім не сувора і проста.
Хори церковні брали верхні септи.
У свічах все ще дихало життя.

У храмі ладан пахнув, як востаннє.
Дзвеніли чисто нові голоси.
З грудей зі співом рвалося зітхання:
«Проси, свята, за нас усіх... Й прости..»

Священик коло вівтаря молився.
На сповідь черга дуже довго йшла.
Народ то поклонявся, то хрестився.
Ще нижче уклонялася душа.

Вже стільки літ приходить безупинно,
Замолює один – єдиний гріх:
Колись убила у собі дитину,
Мов щоб зробити краще для усіх.

Покинули давно дорослі діти,
А в снах вона ще бачить те дитя –
Маленьке озерце людського світла,
Крилате, білосніжне янголя.

Із храму вийшла – латочка на латці.
Був день морозний. Білий, наче пар.
Малесеньке крилате янголятко
До мами усміхалося із хмар.

Оля Стасюк

Tеги:

Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     поезія
( 2380 переглядів )