| К.Г.Блох. Ісус лікує хворого біля Витезди | Чи доречний Христос у нашому повсякденні, особливо, якщо наше життя комфортне? Чи може наша віра зростати й ставати зрілішою? Наскільки цінуємо Ісуса? Як усвідомити вартість своєї віри? Звичайно, ми не прокидаємось вранці з думкою припинити свої відносини з Богом, але все більше стаємо «земними», духовно пасивними і сплячими, бо часто йдемо на компроміси зі своєю совістю, бо відійшли від джерела всього доброго – Бога. І постійний компроміс між добром і злом нав’язує нам низькі особистісні стандарти.
Але чому в нас погіршуються стосунки з Творцем? У кожного християнина в житті відбувається особиста зустріч зі Своїм Спасителем, коли в усвідомленні того наскільки велика була принесена за нас жертва, припадаємо на коліна біля Голгофського хреста. Ми хочемо витерти Його чоло від крові, полегшити Його невимовні страждання і все наше єство кричить «прости» до Того, Кого наші гріхи розіп’яли. Ми розуміємо, що тепер наше життя змінилось, і присвячуємо його Христові. Але з часом теплі стосунки стають прохолоднішими не з вини Господа, бо Він говорить, що «знайдете Мене, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» (Єр. 29, 13), а з нашої... Але ж ми щиро полюбили Того, Хто віддав за нас своє життя? Щиро прагнули зберегти й укріпити наші стосунки... Чому ж так сталось, що Бог і стосунки з Ним вже не є пріоритетними?
Часто людина втрачає зв’язок із Богом через світську суєту, проблеми. Ми стаємо номінальними, сплячими християнами. Не знаходимо часу для спілкування з Ним, забуваємо про молитву, яка дає силу перемагати спокуси. Є вислів: «Молитва – це подих душі». Як часто ми самотужки намагаємось вирішити наші проблеми? А життя стає все нестерпнішим. Кожного дня відчуваємо боротьбу із власною волею. І, можливо, не всі борються з алкоголем, тютюном або наркотиками, але всі – з «християнськими» версіями залежності. Ми гніваємося, дозволяємо негативним, нечестивим думкам виникати в наших головах... Чому ж ми перестали вірити, що молитва може піднести наші труднощі до престолу Божого на Небесах, де жодна проблема не є занадто великою, і що це ключ до перемоги на землі, що кожна наша невдача робить нас все слабшими? Тоді як маємо таку чудову можливість звертатись з проханнями до Творця Всесвіту за допомогою. Незалежно від того, наскільки небезпечні наші пристрасті, шлях перемоги той самий. Ісус вичерпав увесь наш гріх і все наше падіння на хресті. (1Петр. 2, 24). Він чекає лише на нас, коли прийдемо і попросимо в Нього сили для боротьби зі спокусами і труднощами.
Часто людям нелегко бути прощеним, зціленим. Буває важко повірити, що Бог хоче простити всі провини, дати нове серце, назвати Своїм сином чи дочкою, повірити в безумовну Його любов. А інколи вважаємо себе настільки «сильними», звикли тримати все життя під особистим контролем, що важко попросити допомоги. Часом починаємо сумніватись і здається, що з нами ніколи не відбудеться чогось доброго, що все проти нас і навіть починаємо сумніватись у тому, чи взагалі варто жити. Але замість того, щоб відчувати себе непридатними ні до чого, знайте, що ми піднесені до рівня царів і священиків в Ісусі Христі.
Власне, коли усвідомлюємо, що Він ліквідував записи про наші падіння, наші почуття сорому і нікчемності, ми поєднуємо нашу волю з Божою й розриваємо ланцюги минулого. Нам потрібно усвідомити, що хрест уже приніс нам перемогу, і треба тільки відчути його цілющу силу в нашому житті. Життя сьогодні дуже заплутане. Але незалежно від того, наскільки складним воно може стати, Слово Боже вказує на Ісуса. Він завжди поруч. І якщо виробимо звичку шукати Його щодня, то одного разу Він виведе нас на золоті вулиці!
Але чому часто добрі люди, які вірять у Христа, страждають? Намагаючись зрозуміти причини трагедій нашого життя, ми маємо бути дуже обережними. Хоч біль і страждання часто є наслідками наших гріхів, однак інколи трагедії стаються не з нашої вини. Пригадайте історію Йова. Навіть Бог визнавав, що Йов був відданою людиною, але подивіться, що з ним трапилось!.. Легко говорити про страждання інших, коли ти сам цього не пережив. Тільки той, хто справді страждав, знає, як утішити стражденних. Він знає з власного досвіду, через що треба пройти. Те, через що ми переживаємо, вчить нас, як служити тим, хто страждає. Ми вчимось довіряти Богові у всіх ситуаціях. Якщо ми з Ісусом, нам нічого боятись.
Найбезпечніший шлях для людей – залишатися прихильниками Його Слова. Наші очі і вуха можуть обманути нас, а Слова Писання – відкривають Бога, який виправляє уявлення, спотворені гріхом. Найкраща протиотрута від духовного сну – обітниця: «Просіть – і дасться вам» (Мат. 7, 7). Просто «скуштуйте й побачите» (Пс. 34, 9): Бог реальний, і Він чекає, щоб явити Себе нам. Ми можемо здобути сенс і мету життя, тому що Бог уже попрацював, щоби зробити це можливим. Християнська віра – це не те, що ми робимо для Бога, а те, що Бог зробив для нас на хресті.
Розповідають, як хтось запитав жінку, чому вона постійно радіє? Вона відповіла:
– Щастя – це ваше рішення, прийняте заздалегідь. Подобається мені моя кімната чи ні, не залежить від того, як у ній розставлені меблі. Важливо те, як я розставила свої думки. Щоранку в мене є вибір: я можу провести день у ліжку, розмірковуючи про мої хворі та недієздатні органи, або встати й бути вдячною за ті, що можуть функціонувати.
Новий день – це подарунок, і я намагаюсь робити приємне тим, хто навколо мене. Здається, що якщо я більше думаю про інших, ніж про себе, я отримую мир, навіть незважаючи поганий стан здоров’я. Це відчуття мети допомагає мені жити. Набагато цікавіше бути щасливою і веселою, ніж сердитою й скривдженою... А чи не спадало вам на думку, що багато дуже хворих людей або людей із серйозними фізичними вадами частіше усміхаються, несуть тепло, турботу, ніж фізично здорові? Здається, що ми, здорові й сильні, маємо бути їм, скривдженим, підтримкою, а насправді, це вони нас підтримують, і ми, дивлячись на них, піднімаємося духом та розуміємо, що наші проблеми можна вирішити. А можливо вони дуже близькі до Бога, тому що лише Він може дати їм таку необхідну розраду й підтримку?
Чомусь ми неохоче віримо в те, що належимо Богові. Можливо, це одна з причин нашого стресу. Може нам потрібно уподібнитись до дітей, щоб дізнатись, як сильно Бог любить нас?.. Ісус не зміг жити без нас – без тебе і без мене. У Нього був вибір між вічним життям без нас і смертю заради нашого спасіння... Чи ми приймемо Його любов і жертву?
Бог бажає нашої вдячності так само, як будь-який батько шукає любові своїх дітей. Він може бути самодостатнім, але в Нього любляче серце. Любов робить Його вразливим до тих, кого Він любить. Августин сказав: «Бог жадає, щоб Його жадали».
Тому якщо ваші з Богом стосунки «прохололи», зробіть те, що радять парі, яка часто свариться: розпочніть все з початку, поверніться до першого кроку взаємин, ходіть на побачення, відчуйте заново радість від того, як тримаєтесь за руки, говоріть добрі слова й виявляєте увагу, відновіть ті зв’язки, які були ослаблені або зламані.
Такий же принцип можна застосувати й до духовного життя. Якщо ослабла любов до Бога, поверніться до того, що об’єднувало вас із Ним спочатку. Де ви були, коли вперше відчули Його присутність? Що зробили у відповідь? Нам не варто брати ініціативу з відновлення відносин із Богом. Євангеліє свідчить, що Він уже це зробив. Він – ініціатор. Наше завдання відгукнутись на те, що Він уже зробив. Ми любимо Його, тому що Він перший полюбив нас!
Катерина ГАЙДАРЛИ
|
Коментарі
Доречний. Головне вірити і розвивати свою віру і довіру до Ісуса. Хто має комфортне життя, але бачить біля себе нужденних, співчуває їм і милосердно їм допмагає, хто дбає про свою Церкву, не жадний, не гордий значить у його житті Христос - реальний. Ця людина просто з вдячністю користується благами ,які Бог дав у її житті.
І тоді комфортне життя - не завада. І добрі справи таких людей не пропадуть, а випробувані ніби вогнем устояться...
Стрічка RSS коментарів цього запису