«Все можу в Тому, Хто укріпляє мене» – саме ці слова були життєвим кредо великого подвижника віри Никити Будки, а терпеливість, працелюбність та величезне уповання на Бога – знаряддями для осягнення найвищої цілі, що нею є спасіння душі. Його ноги вздовж і впоперек сходили безкрайні канадські простори, він щедро засівав їх сім'ям Божого Слова, ретельно ростив його і беріг від диявольського кукілю, щоб скласти в Господню комору. Його руки знали чи не кожен камінчик, дбайливо укладений ним у підвалини славного відпустового місця – Зарваниці. Але серце його ніколи – ні перед несправедливими наклепами, ні перед ошуканством, а то і просто грубим насильством – не зазнало й тіні озлоблення, вберегло чистою його душу навіть тоді, коли разом із немічним тілом злягло в мерзлу землю карагандинського степу».
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу. Радуйся, Благодатна Богородице Діво, Свято Стрітення, яке Церква візантійської традиції святкує 2 лютого, знаменує собою завершення свят різдвяного циклу, де головним лейтмотивом є подія Воплочення Бога, входження Його в людську історію. Бог, в особі свого (через свого) Сина, щоб сповнити задум щодо людини, її спасіння, діє незвичайно просто в конкретному історично-культурному контексті, підпорядковуючись букві Закону. З-поміж усіх євангелистів про подію принесення первородного Дитяти Ісуса до храму та пожертвування його Богові говорить лише євангелист Лука (2, 22-39). Апокрифи (Євангеліє псевдо-Матея, вірменське Євангеліє дитинства) не додають жодних додаткових деталей до тексту Євангелія. Cлуга Божий о. Кирило Селецький – діяльний душпастир другої половини ХІХ, поч. ХХ с., відомий громадський діяч, публіцист, засновник перших активних українських чернечих згромаджень та першої української захоронки в Галичині. Народився в 28 квітня 1935 р. в с. Підбуж на Дрогобиччині в шляхецькій родині. Батько Михайло був вчителем, а мати Іванна, з дому Павликівська, займалась вихованням дітей. Кирило навчався в гімназії у Самборі, опісля в Львівському університеті та в Перемиській духовній семінарії. Після закінчення семінарії від 1959 р. працював вчителем в Дрогобицькій гімназії. В цьому ж році одружився з Емілією Івасівкою, донькою о. Миколи із с. Більче Дрогобицького повіту. 8 (21) листопада Східна Церква святкує Собор святого архистратига Михаїла та всіх небесних сил. Про ангелів, як посланців, посередників між Богом та людьми говорять три релігії: юдаїзм, християнство та іслам. У християнстві ангел (грец. angelos, євр. malakh) – посланець, вісник, духовна істота, створена Богом для служіння Йому. Як говорить Катехизм католицької церкви (І, 1, 330): «Як власне чисто духовні створіння, вони (ангели) мають розум і волю: вони є творіннями особовими (Пор. Пій XII, Енц. «Humani generis»: DS 3891.) і безсмертними (Пор. Лк. 20, 36.). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави (Пор. Дан. 10, 9-12)». Попри певну скупість інформації у Святому Письмі про небесні сили, їхню природу, завдання та функції, християнство створило не лише словесний, але й візуальний образ ангела з метою зрозуміти та наблизити до себе це безтілесне буття. «Св. Августин говорить: «Ангел» означає функцію, а не природу. Запитуєш, як називається така природа? - Дух. Ти запитуєш про функцію? - Ангел. Через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел» (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, І, 15.). Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони - «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20)» (ККЦ, І,1, 329). У пошуках візуального образу небесного посланця воно (християнство) опиралося не лише на тексти Святого Письма, твори Отців Церкви, апокрифи: книга Еноха (ІІ ст. до Хр.), Євангеліє Варфоломія, Одкровення Варуха, але й взяло за основу зображення крилатих істот у мистецтві Близького сходу та античності (так звані ніки, ероти, сирійські крилаті бики, єгипетські сфінкси та ін.). В процесі формування іконографії ангелів антропоморфна форма крилатої істоти стала візуальною формою для численних та невидимих небесних сутностей. Чому? Бо вони часто об’являлися в людській подобі в Старому завіті. Тілесність – це одна з форм появи ангелів на землі, як прояв благовоління до людини, доказ участі Бога в житті людини, а крилатість – потреба відрізнити ці сотворіння від людини, символ трансцендентної ангельської пригоди (Іс. 6, 1-3; Єз. 1, 5-6; Одк. 4, 7-8.), ознака післанництва та демонстрація метафізичного виміру християнства, його перемоги над смертю. Однією з рис, яка відрізняє християнський візуальний образ ангела від його образу в античній культурі є те, що всі імена ангелів – чоловічого роду, а не жіночого, і посланець одягнений у туніку та палій, а не пеплос. XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*. У Львові 10–11 листопада відзначали 40-ліття від заснування Української Гельсінської групи (УГГ) та одночасно проводили ІІ Кримський форум. Під час трьох круглих столів колишні та дійсні представники гельсінського руху з України, Росії, Литви та Вірменії обговорювали здобутки і втрати авангардного правозахисного руху другої половини ХХ ст., дискутували на тему результатів їхньої діяльності в сучасних пострадянських країнах. Ще не так давно цих людей називали «в’язнями сумління», адже вони за власним сумлінням намагалися відстоювати права та свободи Гельсінського акта, прийняті в 1975 р. у СРСР де-юре, які проте де-факто так і залишалися дріб’язком слів на папері, що для радянського урядовця не мав жодного значення, окрім «показухи» на світовій політичній арені. Відтак правозахисники ставали не в’язнями власного сумління, але в’язнями через власне сумління та відчуття обов’язку захисту міжнародного і внутрішнього права. Нагадаємо, що того ж 1975 р. Гельсінкський акт підписали всі держави Європи (крім Албанії), Канада та США. Цей документ діяв на рівні державного законодавства, а тому надав право захисникам різних республік Радянського Союзу легально і законно боротися з порушеннями прав людини, використовуючи офіційний юридичний документ. Леся дивним чином поєднала в собі бурхливий темперамент і терпеливість із майже ангельською лагідністю, античну Кассандру на людськім позіррі, яка м’яко переходить у Міріам біля ніг Христа. У дитинстві, бавлячись, вона завжди обирала роль Андромахи, дружини загиблого Гектора, стомленої від правди. Потім ця ж героїня оживе в драмі «Кассандра» і благатиме у пророчиці: «Доволі з нас уже твоєї правди…. Дай же нам хоч неправдою пожить в надії». Замість заспіву З листа Лесі до Агатангела Кримського: «Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Одна моя знайома жидівка-сіоністка, людина дуже нещасливого життя – так відповіла на дивування приятелів з її одваги: «А где это написано, что я должна быть счастлива?» Хіба ж не мудро мовлено?... Боюся, що коли б ми з Вами частіше та довше бачилися, то я здалась би Вам монотонною власне через оцю «незламність», що тепер Вас так захоплює – може ж се просто жіноча провербіальна живучість («Жінка мов кішка: як не кинь, все на лапи стане» - знаєте?)…». Я хотіла заприятелювати з Лесею, а не вивчати її. Мені хотілося читати її твори, немов це розмова двох подруг. Цей текст мав би стати зустріччю двох близьких людей за філіжанкою кави десь на березі передвесняного Батумі чи серед прохолоди сванських веж…таких струнких і давніх, як і світ цієї письменницької душі. Нехай ця зустріч відбудеться зараз, на декілька хвилин скасувавши якихось сто і трішки років між нами… Народитися в міжвоєнний час, емігрувати у 13-річному віці, зростати в діаспорі, писати докторат латинською, писати ще один докторат і 20 років чекати на таки довгоочікувані єрейські свячення. А між тим – активна громадська діяльність, боротьба проти комуністичної системи життя та мислення, відстоювання Патріархату УГКЦ, терпіння за свої «незручні» й «занадто сміливі» погляди. Душевна відлига можлива завдяки дружині та чотирьом синам, надихають книги і можливість викладання. Це швидкий етюд до постаті українського богослова в діаспорі о. д-ра Петра Біланюка – постаті, яка, безперечно, надихає.
Не так давно через популярні дискусії мені довелося задуматися над тим, що за 25 років вільності й незалежності в Україні, схоже, досі немає сучасного богослов’я – ні популярних та наукових досліджень, ні відомих імен та прізвищ. Та ось пощастило познайомитися з о. Петром Біланюком, щоправда, посмертно. З першого погляду важко сказати, чого бракує нашій сучасній українській поезії. У нас є багато відомих митців, які мають прихильників у всіх куточках України; маємо численних авторів пісень, що створюють справжні хіти; зрештою, маємо величезну кількість тих, хто вважають поезію своїм хобі й переповнюють своїми творами простори Інтернету чи навіть полиці книгарень. Отже, маємо багато відомих і менш відомих імен. Щодо загальних тенденцій, то їх важко визначити на фоні аж такої великої кількості творів (попри те, що деякі вчені таки намагаються вловити якісь загальні настрої). Але дещо узагальнити таки можна. |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео