Нещодавно в Київському Центрі УКУ (Київський центр УКУ) відбувся Круглий стіл "Патріарх Йосиф Сліпий: знаний та незнаний", який зібрав у стінах нового дискусійного та навчального майданчика сучасників цьогорічного ювіляра, дослідників історії УГКЦ та наступників, які продовжують справу становлення УГКЦ та розвитку української науки. Зі спогадами та доповідями виступили архиєпископ-емерит Любомир Гузар, о. Михайло Димид, єп. Гліб Лончина, єпархія Пресвятої Родини з осідком у Лондоні, та єп. Борис Ґудзяк, єпархія св. Володимира Великого в Парижі. Із вітальним словом до учасників круглого столу та присутніх звернулися апостольський нунцій в Україні Клавдіо Ґуджаротті та о. Віталій Скомаровський, адміністратор Київсько-Житомирської дієцезії.

Про життя великого українського письменника Івана Франка дотепер я знала куці історії з біографії на кшталт «цікавих фактів». Перший український письменник, який почав заробляти своєю творчістю на життя, понад 6 тис. творів протягом близько 40 років активної діяльності, поки що єдиний український поет, про номінацію якого на Нобелівську премію вже відомо – таких фактів можна знайти безліч в Інтернеті. А що як спробувати, бодай на мить, проникнути в життя письменника, дізнатися щось більше про його внутрішній світ? Для мене ці пошуки почалися з будинку І. Франка у Львові.

Заходжу до кабінету, де тепер музейно застигло, вбираю світло з двох величезних вікон, торкаюся глянцевого кахелю п’єца – холодний. Франко теж відчував цей майже безперервний холод. Вдивляюся в його рукописи на столі – почерк ніби гнався за думкою, яка не повинна втекти. Зазираю в очі Івана Труша і вже тепер його поглядом бачу отой пейзаж Канівської гори. Цю картину художник подарував Франкові – письменник так і не побував на могилі Кобзаря, хоч дуже хтів. Погляд разом із серцем завмирають перед застиглою поставою чорної шкіряної софи, яка першою відчула його смерть.

Дивлюся на рибальські сіті й бачу, як він їх перев’язував, наступаючи босою стопою на мотузку. Бачу його високе нахмурене чоло, письменницькі руки, які, натренувавшись плести словесні сіті, тепер легко справляються з рибальськими. Він сидить у вишиваній сорочці, поряд – незмінний сірий піджак, не з дорогих. Напевно, зараз Франко вийде на променад, а чи просто подихає цвітом грушки біля будинку, яка дотепер чекає на нього. А може, сьогодні він дозволить собі відчути післясмак далматинського вина «Злата Ріца»? Та всі ці хвилі відпочинку будуть короткочасними, адже йому треба писати, щобільше, якнайкраще. Він не може не писати.

Владика Андрей був не тільки неординарним душпастирем та українським Мойсеєм. Одна з найбільших його спадщин – збереження і підтримка розвитку українського мистецтва, починаючи від ХІV–ХVІІ ст. і закінчуючи сучасністю митрополита.

Унікальний український середньовічний іконопис, українське бароко, сецесія, роботи Модеста Сосенка, Олекси Новаківського, Михайла Бойчука, Івана Северина… Зрештою, чи могли б ми сьогодні впевнено говорити про унікальність і самобутність українського сакрального мистецтва, якби не збірка Національного музею у Львові, фундатором якого став владика Андрей?

Олекса Новаківський. Мойсей

Митрополита Андрея Шептицького називають архипастирем, українським Мойсеєм, душпастирем, слугою Божим. Він умів поєднувати духовне і матеріальне, національне і вселенське, східне і західне. Митрополит сприяв розбудові Греко-Католицької Церкви в Росії і рятував життя євреїв під час Другої світової війни. Він був предтечею екуменізму, що могло видатися надто модерним у богослов’ї початку ХХ ст., та водночас послух і смирення додавали традиціоналізму його постаті.

Яким був Шептицький-богослов? У чому він вбачав любов і мудрість Божу? Як йому вдавалося втілювати ідею єдності християн у життя?

Він мав усе: вроду, добру освіту, багатство…, але почувався нещасним. Хтось усе життя тратить на те, щоби стати успішним і відомим, а він відмовився від престижу й світської слави так легко, ніби це було ніщо й не мало жодного значення.

Цього року вся Україна на державному та церковному рівні вшановує 150-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Та що насправді ми знаємо про духовне життя й боротьбу цього Божого послушника? Чому він обрав монаший стан і так рішуче відстоював ідею возз’єднання Церков? Про те, яким був Андрей-протоекуменіст, Андрей-соціальний реформатор та Андрей-люблячий батько українців і всіх покривджених та ким він є для нас сьогодні, детально поговоримо з нашими експертами.

Він справді був «інакший» і часто цю свою «інакшість» не любив, страждав від неї. Він настільки був нещадний у критиці до себе, що, напевно, сам встановив би собі покуту, якби дізнався, що його причислили до лику святих. Він завжди був на одинці із самим собою, хоч і не завжди вдавалося бути справді самотнім. На його плечі припала левова частка розбудови Греко-Католицької Церкви в Росії, адже йому вдавалося притягувати і примирювати протилежні полюси богословів Заходу і Сходу. Хоча, як він сам казав, його справжнім покликом ще з дитинства було чернецтво, він мусив працювати «в миру» задля єдності Церкви.

Трудолюбившая, Богу и человеку угодившая из всех земнородних тварей – это пчела. А заниматься ею и полезно, и Богу не противно. Этот смиренный труд ограждает вас от всякого нечистого соприкосновения с корыстными людьми. А между тем ограждает вас и от гнетущей и уничтожающей человека нищети. По моим долгим опытам и наблюдениям я дознал, что пчела требует не только искусного человека, но ищо и кроткого и праведного мужа. Вы же вмещайте все сии добродетели.

Тарас Шевченко. Близнецы (Повесть)

Бог створив дві книги – Світ та Святе Письмо. Він зробив би це навіть якби гріха не було. Також Бог став би людиною, бо створив з усіх можливих світів найдосконаліший. Кожне його творіння досконале. Але Він дав можливість зі сотвореного Світу творити Світ у співпраці Бога, людини та творіння. І це велике чудо, бо Бог створив людину на Свій образ і подобу (Бут 1, 26–27). Не випадково дав Адамові право давати імена всім тваринам (Бут 2, 19). Це означає, що людина у служінні має керувати Світом. Тобто Адам не керує тваринами як тиран, але пізнає їх. Хоча після гріхопадіння ситуація докорінно змінилася (це ми бачимо особливо на прикладі світової екології), але праведник рятує все живе, як це зробив Ной. Тому не випадково Ной побудував ковчег (Бут. 7, 1–8, 17) – він показав ідеал співпраці Бога, людини та природи. Ной повернувся до райської гармонії, бо послухав Бога. Там, де є Бог, там – рай, а там, де є Диявол, там – пекло. Тому ми повинні жити в гармонії з Богом. Ця гармонія має виявлятися у єднанні з людьми, а також – людини з природою. Екологічна криза – це наслідок гріховності людини. Тому подолати цю кризу ми можемо лише у співпраці з Богом. Для мене втіленням цього ідеалу стала діяльність видатного українського вченого-бджоляра Петра Івановича Прокоповича, який у співпраці з бджолами виявив любов до Бога.

«Якщо ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть,
тоді просіть, чого забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йо. 15, 7).

     Мало відомий в Україні, зате добре знаний в діаспорі, зокрема в Торонто (Канада), вчений-гуманіст і визначний богослов о.-проф. Петро-Борис Біланюк народився 4 серпня 1932 р. у м. Заліщиках Тернопільської обл. у національно свідомій українській родині Терентія і Параскевії з дому Романко.