Преображення Господнє: коли темрява стає світлом, а світло – темрявою Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_ppppppreobrazhen.jpgВоно холодне, але, коли торкається людини, їй стає радісно та легко. Інколи можна побачити на устах усопших ледь помітну, але промовисту, усмішку, яка невидимим світлом випромінює радість. Радість чого: смерті та забуття?! Напевно, ні. Усміхнений усопший радше досвідчує нам іншу грань радості – ту, яку спізнали від доторку нетварного світла на Таворі апостоли Іван, Яків і Петро: «Господи, добре нам тут бути», – бо Царство Небесне на мить прийшло на землю й торкнулося їхнього лику та душ. Тоді, на горі, темрява невідання стала світлішою від природного світла, а зрозумілі нашому розуму й осягнені людською логікою земні закони існування – темнішими від темряви ночі. А потім… а потім світло божественної енергії знову померкло для нашого зору, а природне світло світу стало нашими очима – чи ні?


Преображення як вияв людської немочі Ісуса чи зрілої волі Сина Божого до страждання

То чим є Преображення Господнє, яке відзначаємо 19 серпня: початком нової реальності та втаємниченням у Неї людини чи смутком довершення людського буття Сина Божого, який прийшов на гору Тавор, щоб Самому укріпитися у вірі перед неминучими стражданнями і смертю? Про історію становлення та дух празника нам розкажуть фахівці й експерти кафедри богослов’я Українського католицького університету.

wwwww.jpgПетро САБАТ, доктор літургійного богослов’я:

Підставою встановлення в Церкві свята Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа була подія появи Ісуса Христа у славі й об’явленні божества, яка відбулася напередодні Його страждань у Гетсиманському саду. Цю подію описують три євангелисти: Матей (17, 1–8), Марко (9, 2–8) та Лука (9, 28–36). Преображення почали святкувати в Єрусалимі у IV столітті, де Спаситель людства у присутності учнів Петра, Якова та Івана преобразився на вершині гори Тавор і наповнився нествореним Божим світлом, а біля Нього явилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля й розмовляли з Ним про Його муки та смерть.

На думку святого Йоана Дамаскина, Ісус Христос узяв саме цих трьох, а не інших апостолів тому, що Петро, який прилюдно визнав Христове божество, мав почути потвердження цього визнання і від Небесного Отця; Яків мав стати першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів віддати життя за Христа; Іван був улюбленим учнем Христа.

Свято Преображення Господа нашого Ісуса Христа, або, як його називають у народі, Преображення Господнє, належить до великих церковних свят літургійного року Східної Церкви. Саме слово (з грец. метаморфозіс) означає переміну постаті, образу.

Це свято дуже цікаве в історії Церкви. Коли інші церковні свята в літургійному році, пов’язані з життям Ісуса Христа, святкують у порядку здійснення цих подій у Його земному житті, то Преображення не відповідає хронології. Ми мали би відзначати його перед Пасхою. Дата цього свята, на перший погляд, видається випадковою і пов’язаною із благословенням плодів у Храмі Господньому, але насправді там є глибокий богословський задум: Преображення Господнє вказує на життя вічне, яке перебуває поза нашим історичним і циклічним часом. Ця подія говорить нам про царство слави, преображення світу. Свідчення апостола Петра: «Господи, добре нам тут бути», – вказує на Царство Боже, яке прийшло в силі на землю на мить. Петро прагнув утримати його, але Воно цьому світу не належить, тому й зникло, хоча й було в ньому. Тільки у другім приході Господа у славі Царство Боже прийде та існуватиме вічно, а на Таворі його чудесне видіння зникло й апостоли, сходячи з гори, відчули себе знову в непросвітленій владі князя світу цього – серед біснуватих, хворих, маловірних.

Подія Преображення свідчить про славу майбутнього віку, яка відкриється у другім приході Христа. Вона перебуває в євангельській історії і земному служінні Господа Ісуса Христа не випадково. Тільки уважно прочитавши євангельську розповідь, переконуємося, що ця подія Його життя – грань, подібна до Богоявлення, яке продемонструвало зрілу волю Христа до служіння людям. Натомість Преображення виявляє зрілу волю до страждання, до входу в Єрусалим для хресної смерті. Сам Господь готує Своїх учнів до цього й одним із надзвичайних моментів підготовки було Преображення на горі Тавор. Ця подія відбулася, щоб апостоли зрозуміли страждання та смерть Ісуса. Ця подія – передсмак Воскресіння.

Преображення Господнє подібне до Богоявлення – в цих двох подіях об’являється Пресвята Трійця. Хоча воно має більш богословське, ніж історичне значення в історії Спасіння. Преображення – дзеркало, в якому можна побачити містерію християнства у повноті – божественне життя Пресвятої Трійці.

Східна Церква, взявши до уваги глибокий богословський задум свята Преображення Господнього і думки святого отця Йоана Дамаскина й історика Євсевія, що воно відбулося за 40 днів до Христової смерті, тобто перед Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, яке вшановує муки Господа і Його смерть, постановила відзначати Преображення в місяці серпні. До сьогодні як Східна (19 серпня), так і Західна (6 серпня) Церкви святкує його дуже врочисто.

Прийнято вважати, що свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа зародилося в IV столітті й походить з Єрусалимської Церкви. У IV столітті матір цісаря Костянтина Великого свята Єлена навіть збудувала храм на горі Таворі в честь цієї події. У VII–VIII століттях з Єрусалима свято поширюється на Захід. У 1457 році папа Каліст III поширює його на всю Католицьку Церкву та приписує відзначати його 6 серпня на знак перемоги над турками під Білгородом.

Первісно воно мало декілька назв й одна із них збереглася до сьогодні – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, яка є офіційною у Східній Церкві. Богослужбові тексти свята (стихири, канони, тропарі) уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський у VIII столітті. Вони закликають нас вийти духом на гору Тавор, бути свідками переміни Ісуса Христа та прославити об’явлену єдиносущну Трійцю.

Оскільки свято Преображення припадає на час, коли дозрівають плоди землі, то від найдавніших часів у Східній Церкві того дня їх благословляють як подяку Богові за врожай. Цей звичай Церква перейняла зі Старого Завіту (Лев. 23, 10). Традицію благословляти первоплоди Апостольські правила приписують уже з кінця ІІІ століття, а помісний синод у Карфагені в 318 році у 46-му правилі подає приписи щодо принесення первоплодів до церкви. Починаючи з IV століття Апостольські правила приписують спеціальну молитву на їх благословення, а VІ Вселенський собор говорить про благословення винограду і пшениці. Оскільки в нас, в Україні, у цей час виноград ще не всюди дозріває, його було замінено іншими фруктами або, як ми спостерігаємо сьогодні, до нього додають ще якісь фрукти, наприклад, яблука, груші, сливи.


kindij.jpgо. Олег КІНДІЙ, доктор патристичного богослов’я:

Свято Переображення Господнє – багатогранне. На первинному рівні значення цієї події в тому, що Ісус з’явився трьом апостолам, щоб показати їм Свій зв’язок із двома найавторитетнішими пророками минулого – Мойсеєм та Іллею. Цей зв’язок важливий тому, що Ісус зупинився на горі Тавор за кілька днів до Свого славного в’їзду в Єрусалим, після чого мали розгорнутися драматичні події Його смерті й воскресіння. Саме цією зустріччю з пророками Ісус хотів підтвердити Своє месіанське покликання. Отцівський голос з неба, як і під час Хрещення, або Богоявлення, як ми ще називаємо цю подію (Мт. 3, 17), ще раз вказує саме на Ісуса як на вибраного й улюбленого Сина, якому Отець обіцяв дати народи як спадщину, володіння всієї землі (Пс. 2, 8). Отже, ця подія повинна була підготувати учнів до надзвичайно складних випробувань, які мали настати в найближчому майбутньому. Ісус навіть попросив Петра, Якова та Івана нікому не розповідати про те, що вони бачили на горі «аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих» (Мт. 17, 9).

Другий рівень значення цієї події – таємнича розмова між Ісусом, Мойсеєм та Іллею. Євангелисти не передали нам її суті, але залишили підказку – гора, світло і Божий голос. У Другій книзі Царів розповідається про те, як Ілля володів вогнем та сліпучим світлом, за допомогою яких він очищав ізраїльську й самарійську землі від ідолопоклонства (2 Цар. 1, 10). Саме на горі Кармель Ілля переміг священиків псевдобога Ваала (1 Цар. 18, 15–29). Знаємо також, що Мойсей після розмови з Богом світився сліпучим світлом (Бут. 3, 2), коли сходив із гори Синай, і приніс народові скрижалі Божого Закону (Бут. 34, 29). Бог промовляв до Мойсея могутнім голосом, що аж люди благали, щоби він попросив Бога говорити лише з ним, бо вони не витримували громовистого звуку (Вих. 20, 19). Тут месіанське покликання Ісуса доповнилося Іллевим завданням очистити народ Божий від гріховності й ідолопоклонства та Мойсеєвим – заснувати новий союз між Богом і людьми.

Третій рівень значення свята криється в самому слові «преображення». Коли Ісус явився учням у мандорлі (особлива форма німбу – сяйво овальної, вертикальної форми, всередині якого може бути зображення Ісуса Христа чи Богородиці) світла, вони відчули надзвичайну приємність, незрозуміле пережиття: не хотіли покидати це місце – хотіли перебувати в цьому стані завжди. Отці й Учителі Церкви, зокрема Оріген, святі Григорій Ніський та Максим Ісповідник, пояснювали цю насолоду присутністю божественної сили в той момент і передсмак блаженства в Царстві Небесному. Пізніша середньовічна ісихастська традиція східного християнства також вбачала у Преображенні Христа нетварне світло Царства Небесного. Святий Григорій Палама стверджував, що у Преображенні ми бачимо майбутню реальність, яка виходить за часопросторові межі. Це світло – божественна благодать, яка освячує і просвічує кожну людину. Це – новий зв’язок, за допомогою якого вірний входить у нову якість спілкування та стосунків із Богом. Через Христа преображується, оновлюється, просвічується, відроджується не лише людина, але й вся земля, небо і Всесвіт.


tymo_solomiya.jpgСоломія ТИМО, директор Іконописної школи УКУ, викладач богословя ікони:

Ікона кожного великого свята – це немовби образ цього празника у фарбах, що представляє суть події і різні її аспекти. Тому ікона переважно доволі «складна», містить багато символічних елементів, які годі зрозуміти і збагнути з першого погляду. Відповідно, вимагає певного пояснення, розкриття елементів, символів, змістів.

Головна особливість ікони Преображення – представлення Божого світла, яким сяє Господь на горі Тавор (у богослов’ї Церкви воно одержало назву «таворського світла»). Святий Йоан Дамаскин, один із великих Учителів Церкви у VIII столітті, розпочинає проповідь на Преображення словами: «Днесь світла неприступного безодня; днесь сія́ння божественного потік безмежний на Тавор-горі на апостолів виливається». Через це світло Син чоловічий Ісус Христос виявляє себе як Син Божий: єдиний раз у земному житті показує славу Свого Божества й опромінює нею людей.

Раніше написання цієї ікони засвідчувало, чи іконописці гідні називатися майстрами і працювати незалежно. Тому багато середньовічних іконописних шкіл закінчували навчальний процес написанням ікони Преображення. Цікаво, що ці роботи часто оцінювали авторитетні духовні люди (священики, монахи, духівники), які звертали пильну увагу на те, чи розуміють художники, що таке таворське світло, і чи здатні вони його відповідно зобразити. Наприклад, я читала, що останній з Оптинських старців єромонах Нектарій, який загинув у 20-х роках ХХ століття від рук більшовиків, якось гостро скритикував одного іконописця. Він сказав, що той мало розуміє природу несотвореного божественного світла. «Коли “засвічується” таворське світло, то кожнісінька щілина світиться!», – наставляв старець художника. Отже, провідна ідея ікони Преображення – неземне світло, яке являє нам Бога. Навчитися передавати цю ідею було дуже складно. Але для людини, яка претендувала на проповідування Бога фарбами і пензлями, це було надзвичайно важливим завданням.

На мою думку, один із найкращих прикладів «таворського бачення» – ікона ХIV століття Теофана Грека, про якого маємо певні свідчення, що він сам був глибоко молитовною людиною в ісихастській традиції, яка надавала особливого значення божественному світлу. Його ікона «Преображення» тепер зберігається у Третьяковській галереї. Теофанові справді вдалося досягнути мети, яку ставили перед собою численні іконописці: на його іконі все «залите» тим світлом – світиться кожна ущелина гори, несе відблиск таворського сяйва кора дерев і кущів тощо. Я бачила оригінал цієї ікони й мушу сказати, що коли стоїш перед нею, то набираєшся відваги думати, що ти теж бачив таворське світло, бо те, яке відкриває нам ікона, видається неземним. Воно не подібне до сонячного світла чи до світла від електричної лампочки, чи навіть від свічки. Світло на іконі Теофана має певний магнетизм і силу. Переважно у природі світло тепле, а на іконі – велично-холодне, проте не настільки, щоб тобі при його спогляданні робилося неприємно. Авторові вдалося цього досягнути через сильний контраст темного лику з яскравими мазками білої фарби. Якщо людина дуже довго перебуває на сонці, вона засмагає, її шкіра обпалюється. Теофан Грек зображує таку обпаленість шкіри як наслідок дії Божества на людську природу. Дуже темна карнація відкритих частин тіла – лику, рук, ніг – у поєднанні з яскравими мазками білої фарби створює ефект світіння темряви. Цікаво, що богослов і філософ V століття Діонісій Псевдо-Ареопагіт говорив про Бога, що Він – «найсвітліша темрява». Тому такий контраст в іконі Теофана дуже добре ілюструє слова богослова. А щоб ще краще передати ефект неземного світіння, іконописець вдається до живописного прийому поєднання срібла і золота.

Композиційно центральний і найголовніший елемент ікони – зображення Христа, який є центром події Преображення та нашого життя. Але при спогляданні ікони важлива й ціла композиція, в контексті якої ми сприймаємо самого Христа. В іконі «Преображення» вона проста, але дуже промовиста. Ікона поділена на дві частини: верхню – маєстатичну, де традиційно зображують Господню славу; і нижню, де представлено земний світ: переляканих апостолів, які побачили щось, що сильно їх вразило, а водночас захопило. У сфері слави й величі є дуже багато спокою, а у сфері апостолів – динаміки та страху. Добре учням бути з Христом: вони щасливі, вибрані, удостоєні споглядати славу Божества на Таворі за життя Учителя, але також вони сповнилися правдивого Божого остраху. Іконографія так зображає цей перестрах, який відчули учні Ісуса: Яків, старший із Заведеїв, закриває обличчя, а Іван переважно лежить долілиць догори ногами. Іван як наймолодший учень реагує найдраматичніше. Він перебуває у стані найбільшого переляку. На деяких іконах показано, що він губить сандалю. Важливо розуміти, що це не той страх, який пригнічує і травмує людину, а страх піднесення і благоговіння. Він помагає зростати у вірі, будувати ближчі стосунки з Богом.

Дерева, ущелини скелі виглядають дуже мініатюрними. Наприклад, дерево зобрежене завбільшки як нога апостола. Уся природа відходить на задній план. Вона стає дуже незначною на тлі великої і важливої події Преображення Господнього.

Верхня частина ікони строго симетрична. На центральній вертикальній осі зображено Ісуса Христа. Його сніжно-білі ризи і сяйво довкола свідчать про Його Божество. Згідно з описами євангелистів, у Преображенні перемінилися і тіло Господа, й одежа: обличчя почало сяяти, як сонце, а одяг став сліпучо-білим. І, звичайно, щоб зобразити це на іконі, треба володіти неабиякою майстерністю і знаннями в царині законів мистецтва. Споглядаючи ікону, ми маємо, умовно кажучи, перенестися на Тавор. Бо тексти Євангелій про цю подію були написані не тільки, щоб засвідчити про те, що відбулося там, але і для того, щоб ми разом з Ісусом пережили Його Преображення.

Але Преображення – це не лише подія, в якій Христос відкриває Своє Божество учням, це – історична мить ще однієї з’яви Пресвятої Трійці. Адже тут звучить голос Отця так, як звучав на Йордані, та з’являється Дух Святий, як і на Йордані (хоч і в іншому вигляді). На Йордані голос Отця чуло лише двоє – Іван Предтеча й сам Христос, а тут, на Таворі, його чує аж шестеро осіб: Ісус, двоє пророків Старого Завіту і троє учнів Христа, які потім стали очевидцями Господніх страстей. Тобто збільшується кількість тих, хто чує, як Отець називає Ісуса Христа Своїм улюбленим Сином, Сином Божим.

Тому ця ікона – промислительний образ Пресвятої Трійці, бо Трійця являє Себе в події священної історії, події Божественного Промислу спасіння. Голос Отця ми ніяк не можемо зобразити. У деяких іконах присутність Отця символічно представлена т. зв. «сегментом неба» – невеличким півкругом у верхній частині ікони. Він символізує Славу Божу, Небо, що відкривається і немов би «сходить» на землю.

Присутність Святого Духа на іконі передана іншим біблійним символом – «світлої хмари», або ж «хмари світла». Вона зображена як кругла чи овальна світла аура, що оточує постать Христа, і своїм сяйвом опромінює все навколо: людей, рослини, гори – весь світ. Цей образ тісно переплітається з образом Таворського світла, про яке ми говорили раніше. «Світла хмара» – ще один парадоксальний образ, адже для людського досвіду хмара – це щось темне, грізне; вона заступає сонце і ховає від нас світло. У цьому розумінні Старий Завіт говорить про «хмару темряви», з якої Бог промовляє до Мойсея на вершині гори Синай. Це символ непізнаваності Бога, його недоступності для людського «аналізу», вищості над нашим пізнанням. Але у Старому Завіті символ хмари має ще й інший, позитивний, аспект – це символ присутності Божої й опіки над народом. Світла хмара покривала та огортала ізраїльтян у критичні моменти їх історії: під час виходу з Єгипту і мандрівки пустелею. Вона вказувала їм дорогу, опускалася, сходила на Скинію, де перебував Господь, а пізніше – на побудований Соломоном Храм у Єрусалимі. Під час Благовіщення архангел Гавриїл говорить Марії: «Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього отінить тебе» (Лк 1, 35). Це «отінить» – відгомін старозавітного образу про перебування Бога в цій «хмарі світла» і сходження з неї на тих, до кого Він благоволить.

Тут, на Таворі, ця хмара огортає апостолів й уможливлює пізнання ними слави Божої. Святий Дух, власне, з’явився у вигляді хмари, щоби пов’язати Cтарий Завіт із Новим. Але якщо у Старому Завіті Бог спілкується з людьми через ангелів і пророків, то в Новому сам Ісус Христос – одна з осіб Пресвятої Трійці, Син Божий – приходить у світ. Отже, ікона Преображення має дуже сильний і глибокий троїчний вимір, про який потрібно пам’ятати.

Пророки Ілля та Мойсей зображені по обидва боки Христа за дивною на перший погляд логікою. Мойсей у цій композиції представляє старозавітних праведників, що по смерті зійшли в ад й очікують звільнення Христом (що станеться при Його Воскресінні). Ілля ж, згідно з біблійною оповіддю, був взятий на небо. Ілля, поруч з Енохом (якого Бог теж взяв на небо немов би «в обхід» смерті), – унікальна постать, покликана передвіщати прихід Месії і Царства Божого на землю. Саме тому Ісус порівнює Івана Предтечу з Іллею. Отже, Ілля представляє на іконі небесний світ, як Мойсей – «підземний» світ аду, і світло Христове огортає та просвічує їх обох так само, як апостолів – представників земного світу.

По правиці Ісуса під Іллею найчастіше зображають апостола Петра. Це тому, що він єдиний з учнів визнав Його Божество: «Ти Христос, Син Бога Живого!». І тут він єдиний знаходить відвагу хоч щось сказати Христові: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо три намети: один Тобі, один Мойсеєві й один Іллі» (Лк. 9, 33). Гора з трьома вершинами, на яких стоять Ісус, Ілля і Мойсей, також є символом Царства Божого та Пресвятої Трійці. Образ гори дуже значимий у Святому Письмі. У старозавітній Книзі Даниїла читаємо, як царю Навуходоносорові приснився бовван, якого розбив камінь, що сам відірвався від гори: «І зробивсь той камінь великою горою і заповнив усю землю». Бовван – символ пихи і гордості, непотрібної слави світу цього, а камінь, який «зробивсь горою», – символ Царства Божого; прообраз Христа, який від Діви народився й уможливив для нас пізнання Царства Божого.


Розмовляла Марія ВСЯКА


Рейтинг статті

( 7 голосів )
Теги:     духовність
( 2448 переглядів )
 

Коментарі  

 
+4 #2 Владислава-Марія 18.08.2015 11:37
Ще одним цікавим втаємниченням у символіку ікони, про яке не можу не згадати, було втаємничення в образи Іллі та Мойсея. Нарешті прийшло глибше розуміння, чому на горі Тавор Ісус розмовляв саме з Іллею та Мойсеєм. Перший пророк уособлює небесний світ, а другий - підземний світ аду, а Преображення - це історична мить підготовки Ісуса до страстей, які нарешті звільнять праведні душі з полону пекла, прочинять Царські Ворота для людини знову в Рай, який вона втратила через свій непослух Богові. Страсті - повернення світу рівноваги через Божу Справедливість, звершену в муках Христа.
Цитувати
 
 
+4 #1 Владислава-Марія 18.08.2015 11:24
Цікавим нововведенням, а також приємним відкриттям, у цій рубриці про церковні свята є блок про іконопис. Адже ікона кожного Празника має глибокий, зашифрований у символах, сюжетних лініях та алегоричних образах сенс, який не можемо осмислити, допоки не знатимемо першопричин звернення іконописців до зображення на образі саме того чи іншого образу.Наприклад, якщо б директор Іконописної школи Соломія Тимо не декодувала зміст "світлої хмари" на іконі Преображення, то ніколи б не подумала, що вона символізує Святого Духа.Загальновідомим алегоричним образом Св. Духа є голуб. Натомість образ "світлої хмари" був для мене чимось новим. Узагалі, чесно кажучи, навіть не припускала, що світла аура навколо Ісуса - це "світла хмара", та хмара, із якою вперше зустрічаємося у Старому Завіті, і на іконі Преображення зображають Св. Духа у вигляді хмари, а не голуба, щоб вказати на зв'язок Старого і Нового Завітів, бо Преображення - це початок творення нового, корені якого сягають старого.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити