Незбагненна краса Розп’ятої Любові: образ і богослов’я |
Подія Розп’яття Ісуса Христа – визначальна у християнстві, оскільки веде до Воскресіння, фундаменту самого віровчення. «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор 15, 4). Попри те, що ця тема неодноразово обговорювалася Отцями Церкви і була головною у ранньохристиянській проповіді (Дії 2, 22-24; 3, 14-15; 4, 1-2; 1 Кор 15, 3-4), однак у мистецтві цей сюжет поширюється значно пізніше від інших іконографічних тем Євангелія. Що спонукало митців на своєрідну «візуальну мовчанку» щодо визначального питання християнського віровчення? Чи образ Розп’яття просто візуально відображає євангельську подію чи за лаконічністю самого зображення стоїть значно глибше послання для кожного християнина? Представимо іконографічно-богословський аналіз сцени Розп’яття у візантійській традиції.
ОбраЗ
В науковому середовищі вважається, що у мистецтві образ Розп’яття з’являється досить пізно беручи до уваги той факт, що хресна смерть вважалася найганебнішою смертю в добу пізньої античності, зокрема в межах Римської імперії аж до моменту, коли її перестали застосовувати. Про саму хресну смерть, її виконання та трактування написано чимало наукових праць. [1] Померти на хресті означало належати до найбільших покидьків суспільства: хрест сприймався як засіб покарання, хресна смерть як найгірше покарання для людини. Тому раннє християнство уникало зображення цієї події до моменту, коли суть та значення хреста як символу спасіння була переосмислена ранніми богословами і перестала бути практикою в межах суспільства. [2] Окрім того, ще однією причиною відсутності образу Розп’яття у ранньому християнстві є святково-радісний характер самого мистецтва цього періоду, яке відображало очікування ранніми християнами швидкого Другого пришестя Христа. До певної міри, страсна тематика, тема болю, страждань та смерті була не дуже актуальна. Однак попри такі тенденції вважається, що все-таки тема відкупительної жертви Христа була присутня у свідомості ранньої Церкви і науковці говорять про існування алегоричних зображень смерті Ісуса на хресті, про які чисельно згадують ранні Отці Церкви у своїх працях [3]. Зокрема до таких зображень належать: «Жертвоприношення Авраама» (Рис. 2), «Даниїл у лев’ячій пащі» (Рис. 3). Іконографічною формулою, яка заміняла собою розп’яття у цей період був знак хреста, символ відомий ще далеко до появи самого християнства і в якому він отримує особливе значення. Передусім зображення хреста без усяких додаткових атрибутів вказувало на хресну жертву Спасителя: часом зображалися хризма, лавровий вінок, агнець.(Рис. 1, 1 а) Зокрема із відкриттям святих місць імператрицею Оленою, матір’ю Константина Великого, появляється особливе зацікавлення християнськими реліквіями, а саме хресним деревом і з часом з’являються різні передання, легенди щодо самого місця поховання Христа [4].
Донедавна вважалося, що найдавніші зображення Розп’яття з’являються десь у другій половині четвертого – п’ятому століттях, хоча останні археологічні дослідження спростовують цю думку. Зокрема йдеться про глиняний уламок із зображенням Розп’яття з містечка Ірунья Велея (Іспанія), який датують ІІІ ст., а також згадки про ранньохристиянську могилу на Елеонській горі, в якій знайшли хрест [5]. Однак навіть і ці знахідки потребують додаткового дослідження. Загалом науковці говорять, що іконографічний канон у зображенні сцени Розп’яття формувався поступово, часто під впливом тих чи інших тенденцій у богословській думці. Слід сказати, що Розп’яття – строго канонічний тип зображення, і тому на ньому не позначилися народні впливи. Вважається, що найдавнішою пам’яткою, яка представляє нам сцену Розп’яття є: Британський аворій (420-430 рр.) зі слонової кістки, на якому зображено безбородого Христа з розплющеними очима, прибитого до хреста чотирма цвяхами, з набедреною пов’язкою, німбом навколо голови. Поруч – Богоматір та Йоан апостол, сотник, що проколює бік Христа, а вгорі – сонце та місяць. Юда, що повісився на дереві.(Рис. 4) Вже сама композиція говорить про вже розвинену іконографічну програму самої сцени. Іншою давньою пам’яткою є сцена Розп’яття з дверей церкви Св. Сабіни (Рим, V ст.), де безбородий Ісус зображений між двома розбійниками в позі orans (Рис. 5). Пам’яткою, яка представляє додаткові елементи у зображенні хресної смерті Спасителя є мініатюра з євангелія Раббули (ІІ пол. VІ ст.) (Рис. 6), де Ісус зображений на хресті у довгій сорочці без рукавів – колобіон, з розплющеними очима, з бородою, прибитий чотирма цвяхами [6], поруч – два розбійники, які водночас прибиті та прив'язані до хреста. Обабіч Христа два воїни – один подає губку з оцтом, а інший – проколює ребро (за переданням – це Лонгин) (пор. Йо 19, 34), неподалік – Богоматір з Йоаном апостолом та жінки, які слідували за Христом на Голгофу. Біля підніжжя хреста – воїни, які розділяють одіж Христа (пор. Йо 19, 23). На задньому плані – як знак володаря – сонце, що встає, і місяць над горами, що творять фон. Власне саме це зображення разом із поетичними гімнами візантійської Церкви стало визначальним у формуванні візуального образу Розп’яття.
Починаючи з VІІІ–ІХ ст., Христа зображають як царя світу із заплющеними очима, з набедреною пов’язкою замість колобіону, що більше відповідало ідеї смерті. З’являється череп біля підніжжя хреста і навколо цього елементу точилися різні дискусії серед науковців. І з часом цей череп ототожнився з черепом Адама, передання про поховання якого на Голгофі відоме вже з ІІІ ст. (Рис. 7) І, напевно, найкращим поясненням цієї деталі у сцені Розп’яття є слова ап. Павла: «Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі.» (1 Кор 15, 21-22) У добу Середньовіччя під впливом містагогій особливої уваги надають крові та воді, що витекли з ребра Ісуса, тому інколи біля хреста можна побачити ангела, який збирає кров та воду у чашу (Рис. 8). В ХІ ст. символічно у сцені зображено храм, як місце в якому здійснюється Безкровна жертва.
Загалом у візантійській традиції сформувалися два типи зображення сцени Розп’яття: перше – лаконічне: Христос на хресті та предстоячі Богоматір та Йоан апостол, друге – з більшою кількістю учасників: Христос на хресті, обабіч – розіп’яті розбійники, біля хреста – предстоячі Богоматір та Йоан, а також жінки Марія Магдалина, Марія Клеопова, сотник Лонгін. З часом композиція Розп’яття ускладнюється, а саме з’являються людські постаті, які асоціюються з Церквою (жіноча постать з короною, яка збирає кров Христову у чашу) та синагогою (ангел відганяє людську постать від хреста). Богослов’я
Про що нам говорить ікона Розп’яття (на прикладі Рис. 9), окрім того, що візуально представляє текст Євангелій (Мт 27, 33-36; Мр 15,22-41; Лк 23, 33-49; Йо 19, 18-37) ? В іконі, згідно візантійської традиції, все представлено анагогічно, тобто піднімає споглядача від світу почуттів до духовної реальності. Сама іконографія Розп’яття у візуальний спосіб представляє богослов’я хреста та розуміння спасительної жертви Христа в дусі візантійської традиції. В іконі Розп’яття представлено парадокс християнства - «мертвий-живий» Христос. Тіло Спасителя зображено прямо, без жодних ознак страждання, болю чи агонії. Власне з часом у мистецтві західної Церкви у зображенні хресної смерті Спасителя відбудеться перехід від зображення Христа прославленого до зображення страждаючого Христа на основі пророцтва Ісаї (Іс 52, 14-15; 53, 3-5).
В іконі, яку ми розглядаємо, Христос показаний як Той, Хто стоїть на хресті, а не прибитий до нього. Він ніби підтримує хрест, а не звисає на ньому. На обличчі – спокій, лагідність. Його руки розпростерті, а не стиснуті від болю: «Ти простягнув свої долоні і об’єднав те, що було розділене - Бога і людину» [7]. Відкриті долоні є важливим елементом в іконографії, бо означають відкритість, обійми, благословення. Тіло Христа зображено S - подібної форми. Такий спосіб у зображенні тіла Ісуса на хресті з’являється в іконографії після тривалих суперечок навколо цієї теми: від зображення «на противагу природі»: Христос з розплющеними очима, в довгій туніці, не S-зігнутий, а живий і тріумфуючий (як Цар Слави), до зображення «згідно з природніми людськими формами»: голий, мертвий, з вигнутим тілом, заплющеними очима. Ноги Христа розташовані на невеличкій горизонтальній панелі, а над головою – табличка з надписом «Цар Юдейський» [8]. Цей напис прибито на хресті, щоб задокументувати провину, покаранням за яку є розп’яття.
Це розіп’яте тіло – це справжнє тіло богочоловіка. Це страждаючий Відкупитель. Його тіло на хресті є плоттю, яка перемінена через ласку Святого Духа. Це тіло вже змінилося, відновилося до первісної краси. Цей страждаючий Христос вже переображений. Він є тим, Хто спроможний «витримати» хрест більше, ніж хрест «витримує» Його [ 9]. Ісус мертвий на хресті як людина, бо з ребра витекли кров та вода (про це згадує лише євангелист Йоан ( Йо 19, 35) як безпосередній свідок подій), але як Бог – вічно живий: «О, ні! Не спить і не дрімає той, що Ізраїля пильнує» (Пс 121,4). Смерть на хресті – це теофанія Христа Господа. Хрест Христа – це космічний хрест, що обіймає увесь світ, щоб відновити його, він поєднує небо, землю та ад. [10] Перед споглядачем розгортається танець Божої любові на хресті, Бога, який «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16).
Хрест розташований на невеликому пагорбі – Голгофі (з євр. «Череп-місці»). Як говорить Т. Райт, «згідно зі звичаєм, римська влада ставила хрести вздовж битих шляхів, на верхівках пагорбів і при міських воротах» [11]. Згідно з Євангелієм, розп’яття Ісуса відбулося на «Череп-місці» (див. Мт 27, 33; Мр 15, 22). За переданням там було знайдено череп Адама, першого чоловіка сотвореного Богом і згідно передання череп Адама, перший отримав купіль Відкуплення. В іконі часом зображено як кров та вода, що витікають з ребра Ісуса, стікають на череп у підніжжі хреста. Кров нового Адама очищує старого Адама. Апостол Павло говорить: «Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор 15, 22). Згідно з традицією хресне дерево було частинкою дерева, з якого Адам спожив заборонений плід: ««Гріх бере свій початок з дерева, і гріх триває до дерева». Хрест було «всаджено у землю», щоб земне і підземне об’єднати з небесним [12]: «Спасіння вчинив Ти на землі, Христе Боже, простерши на хресті пречисті Твої руки і зібравши всі народи, що кличуть: Господи, – слава Тобі» (Стихира Шостого часу, гл. 2). По правиці Христа – розкаяний розбійник (в іконі, яку розглядаємо, він відсутній, як приклад Рис. 10), якого можуть навіть зображати із німбом навколо голови як свідчення його щирого каяття перед смертю (Лк 23,43). Зліва – нерозкаяний розбійник, часом зображений із розхристаним волоссям, злим виразом обличчя. Він фактично говорить: «Виконай мої вимоги, і я тобі повірю» (пор. Лк 23,29). На деяких іконах розбійники зображені прив’язаними до хреста, а не розіп’ятими. Також часто можна побачити ангела над праведним розбійником, який переносить його душу (у вигляді спелененої дитини) у рай та сатану – над іншим розбійником, який забирає його душу в пекло (Рис. 10).
Внизу – біля підніжжя хреста, по правиці Ісуса зображена Богоматір (Йо 19,25-27) в оточенні жінок [13], які супроводжували Христа на Голгофу. Загалом «синоптичні наративи особливо підкреслюють вірність жінок, які стали послідовницями Ісуса в ту «годину», на яку він так довго чекав і для якої прийшов у цей світ. Жінки виконують головні ролі біля першого дійсного жертовника, тобто на горі Голгофі» [14]. Богоматір в скорботі, її рука злегка простягнута до Сина і Його тіло схилене у бік матері. Невимовні страждання, біль, горе тієї, що породила Дателя Життя передані дуже лаконічно – через жест прикладання лівої руки до обличчя. Це давній античний знак смутку: рука біля підборіддя. Саме момент розп’яття її Сина є сповненням пророцтва св. Симеона: «та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк 2, 35). По лівиці Христа – улюблений учень, апостол Йоан (Йо 13, 23; 19, 26): молодий, безбородий, зі сувоєм у руках. На обличчі – смуток та скорбота, які також передані через жест прикладання руки до підборіддя. Він єдиний з апостолів слідував за Христом на Голгофу і саме йому Христос доручає в опіку свою матір: «Ось матір твоя» (Йо 19,25-27). Він безпосередній свідок подій хресної смерті Спасителя і свідчить як той, хто увірував, і хто бачив на власні очі (Йо 20, 30-31).
За спиною євангелиста Йоана зображено сотника Лонгіна (власне ім’я його називає нам передання, а саме апокрифічний текст Євангеліє від Никодима). «Розпорядження ставити вартових поряд з хрестом, поки жертва не випускала дух, було типовим, - зокрема через можливі спроби друзів чи родичів врятувати її» [15]. Він зображений із головним убором білого кольору – це ознака духовної дійсності, з німбом навколо голови. Він дивиться на Христа (Мт 27,54; Мк 15,39). Він – перший апологет віри при хресті: від побаченого тілесними очима – до розуміння духовними очима. Римський офіцер, не маючи нічого спільного з Ісусом, виголошує визнання християнської віри: «Чоловік цей справді був Син Божий» (Мк 15,39). За переданням цей сотник залишив службу у війську і повернувся на батьківщину, у Каппадокію, де проповідував Христа і помер мученицькою смертю [16]. Іконописці не минули увагою й реакцію природи на хресну смерть Спасителя. Зокрема сонце та місяць зображені вгорі біля хреста у стилізованих формах. Як говорить текст Євангелія починаючи з полудня до близько третьої години «темрява настала по всім краю» (Мт 27, 45): Усе створіння змінилося від страху, коли побачило, що Ти, Христе, висиш на хресті. Сонце потьмарилось й основи землі сколихнулися; все спів страждало з Творцем світу. Господи, що з волі своєї терпів за нас страждання - слава Тобі! (Стихира вечірні Великої п’ятниці, на «Господи, взиваю я», г.1). Часом на іконі можна побачити зображення ангелів, які покривають обличчя руками не спроможні збагнути приниження Дателя Життя: «Сили небесні з остраху захиталися» або «Коли перед Твоїм святим розп’яттям, Господи, воїни глузували з Тебе, то небесні хори дивувалися» [17].
Попри те, що ікона представляє нам найдраматичнішу сторінку Євангелія – смерть, як кульмінацію земного життя Господа, однак ця смерть отримує нове бачення, нову призму: тут немає відчаю, зневіри, але радісна скорбота або радісне горе, як говорять Отці Церкви (пор. ІІ Кор 7,10). Почуття смутку, скорботи поступається місцем спогляданню містерії: смертю смерть подолав. Без хресної смерті Христа, хрест ніколи б не став християнським символом. Олів’є Клєман говорить, що «хрест відкриває нам іншу, і водночас ту саму красу, однак звільнену; так, немовби таїнственна та трагічна краса світу, наче троянда, розцвіла на хресті в момент животворної смерті Бога, що став чоловіком». [18] Останні кілька днів життя Христа, які детально представлені у Євангеліях, показують «повноту любові» Бога до людини (Йо 13,1). Через хрест Бог пізнає людину і людина пізнає Бога, всьому людству відкрито шлях до Бога. Хрест – це ключ до Божого об’явлення: «хрест звільнив нас від блукання. Він привів нас до правди. Він довершив примирення між Богом і людьми…Він зробив нас, чужих, своїми. Він нас, мандрівників землі, зробив мешканцями неба» (св. Йоан Золотоустий. Про хрест у Велику П’ятницю). Марія ХОМИШИН кафедра богослов’я
Tеги:
( 5 голосів )( 1734 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео