Мій знайомий розповів мені одну історію. Він знав чоловіка, який був дуже мирним і дуже спокійним. І якось мій знайомий запитав у нього: "Повідай мені свою таємницю! Що ти робиш, щоб мати такий спокій, такий мир?" Цей чоловік йому відповів: "У мене немає жодної таємниці". Але мій знайомий цього так не залишив і поставив йому інше запитання: "Розкажи мені: як минає твій день?" І чоловік йому відповів: "Коли дзвонить мій будиль­ник, я кажу: «Боже, дякую Тобі за цей будильник!» Потім взуваю капці і кажу: «Дякую за капці!» Згодом йду до ванни, миюсь і дякую за воду, дякую за мило, дякую за зубну щітку, дякую за зубну пасту, дякую за рушник... і так увесь день".

У першому посланні до Солунян є такі слова: "За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі" (1 Сл. 5,18). Чому апостол Павло говорить нам, що волею Божою щодо нас є за все дякувати? І чи потрібна Богові наша вдячність? Вона потрібна мені! Насамперед мені. Бо коли я дякую, то відкриваюся на Бога, єднаюся з Ним. Можемо сказати, що ми маємо зіпсований зв'язок із Богом. Це є наслідком первородного гріха і наших гріхів, і гріхів наших предків. І ми не є в контакті з Богом. Але коли я дякую, то це є одним із чинників, який налагоджує мій контакт із Богом.

І, таким чином, почувши від знайомого історію про чоловіка, який за все дякує, я дізнався про простий і діючий спосіб постійного контакту з Богом. Я спро­бував теж за все дякувати - і виявилося, що в житті все набагато краще, ніж здається. Як ви думаєте, чи є хоча б одна мить, коли Господь не дає нам повноти Своїх дарів, Своєї любові? Ні, немає! Лише ми не мо­жемо прийняти ці дари і цю любов, бо закриваємося. А закриває нас незадоволеність, нарікання, тобто не­вдячність.

Пропоную вам зробити одну вправу. Назвіть 10 - 20 речей, які вас не задовольняють. Понарікайте - це так звично - на країну, на президента, на на­чальника, на наші дороги, на дружину, на чоловіка, на дітей. Дозвольте собі вголос понарікати. Після цього спробуйте відчути, що діється у вашому серці. Коли ви нарікаєте, воно наповнюється темрявою. А тепер запрошую вас почати дякувати. Дякуйте за все, за що тільки можете. Дякуйте за очі, якими ви зараз читаєте цей журнал. Подякуйте за цей журнал, за тих, хто у ньому написав. Подякуйте за одяг, в якому ви зараз одягнені, за погоду. Дякуйте-дякуйте! Дякуйте за все, що ви сьогодні вже пережили. Що ви відчуваєте те­пер? У серці стає світліше і тепліше...

Щиро кажучи, ми самі вибираємо, чи бути люди­ною миру, перебувати в благодаті, чи бути "людиною незадоволення", "людиною негативу". Людині, якій притаманний негативний погляд на світ, на початку важко дякувати. Але якщо ви будете витривалими, то станете свідком чуда. Чуда зміни вашого серця.

Звідки у нас береться негатив? Це образно пока­зав Ганс Християн Андерсен у казці "Снігова короле­ва". Пам'ятаєте її? Пропоную вам її перечитати. Не дивитися фільм на основі цієї казки, але перечитати її. За сюжетом книги - злі тролі, тобто диявол, змай­стрували криве дзеркало. Вони почали з ним літати по світу. І той, хто в нього подивився, бачив себе і світ потворним.. Тож, злі тролі хотіли, щоб Бог подивив­ся на світ крізь це дзеркало... Але воно розбилося на мільйони уламків... І кожен із тих, кому уламок пот­рапив у серце, почав бачити світ негативно. Ця казка символічно показує нам, що стоїть за нашим незадо­воленням, хто стоїть. Вдячність - це ключ до зцілення серця.

Щоб ми могли краще зрозуміти, що таке вдячність, подумаймо про значення слова "благодарність". Воно складається з двох частин: "благодать" і "дар". Адже коли я дякую, тоді Божа благодать входить у моє сер­це і починає в ньому діяти, лікувати його, укріплю­вати, очищувати його. І, таким чином, я наповнююся Божим даром через вдячність. І сам стаю Божим да­ром для інших. Тому що коли я є людиною в благо­даті, то іншим хочеться зі мною перебувати. Божою волею є, щоб я був щасливим, а щастя - це стан мого серця. Тому якщо я за все, тобто завжди буду дякува­ти, то завжди буду відкритим на Його благословення та на Його любов. Однією з найбільших причин, за що ми можемо дякувати, є те, що "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (Йо. 3, 1б). Отже, свято Різдва - це свято подяки за велику любов Божу до нас. "За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі" (1 Сл. 5, 18). У моїй сім'ї на Різдво завжди дарували багато по­дарунків. І я це дуже любив. Я знав, що на Різдво є по­дарунки, але ніколи не розумів їхньої причини. І тіль­ки після мого навернення, після того, як я зустрів у своєму житті живого Ісуса Христа, я зрозумів великий символ подарунків на Різдво. Ми даруємо один од­ному подарунки, тому що Бог подарував нам Самого Себе. І коли ми відкриваємо глибину цього дару, то захват і вдячність є нашим натуральним станом. І ми теж починаємо робити певні дії, щоб ці наші захват і вдячність, наш стан благодаті передавати іншим. І власне тоді наш подарунок є виявом, який випливає з нашої вдячності Богові за те, що Він нас обдарував. А інша людина, приймаючи цей подарунок відчуває вдячність за те, що її люблять.

о. Миколай Лучок,
монах Ордену домініканців Римо-Католицької Церкви в Україні

З журналу "Кана", січень 2013, с. 24-25.

                                     Фіналіст Всеукраїнського конкурсу "Репортери надії в Україні"  2013