Маршалл Маклюен: юродство у Христі в епоху електронних медіа Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_marshall_1.jpg

Попередню статтю «Культурний агнозис як виклик для європейського християнства» [2] в межах рубрики «Двері, котрі насправді є», я закінчив тезою голландського богослова Хаутепена про те, що у випадку «культурного агнозису» маємо справу із глибинним процесом на рівні свідомості людини, який формує «інше мислення, почуття й поведінку», проникаючи у всі царини життя пересічного європейця. У підсумку цей процес трансформує ставлення людини до головних екзистенційних проблем, передовсім трактування життя і смерті [6, 17]. Правильно визначивши проблему, Хаутепен, однак, не розвиває її далі, а зосереджується на інших питаннях.

Проблема зміни мислення, чуття й поведінки людини належить до сфери антропології й психології. Беручи до уваги неймовірний вплив технологій на життя людини, що в окремих випадках набув загрозливого виміру, в контексті продовження тези, яку висунув Хаутепен, найбільш помічними будуть автори, які працювали на межі культури, філософії, богослов’я й світу технологій. А це передовсім відомий канадський філософ, культуролог й теоретик медіа Маршалл Маклюен. Він менш відомий як богослов, адже жодна з його книг не має виразно богословського спрямування, що, зрештою, суперечило б обраному міждисциплінарному підходу та нелінеарній мозаїчній структурі його книг. З другого боку, цитування відомих у той час богословів і біблійні паралелі дали привід критиками й дослідникам не без почуття іронії назвати його «святим Маршаллом».


Штрихи біографії

Народився Герберт Маршалл Маклюен у 1911 р. у м. Едмонтон (Альберта), але вже 1915 р. його батьки переїжджають до Вінніпега (Манітоба), де у 1933 р. закінчує Манітобський університет із дипломами бакалавра з електротехніки та магістра англійської літератури. У 1934 р. продовжує навчання у Трініті-Голл Кембриджського університету. А в 1937 р. переходить до Римо-Католицької Церкви, оскільки його батьки були протестантами. Зокрема його мати Елсі Наомі – перш ніж стала акторкою, викладала у протестантській школі й співала в церковних хорах – драматично сприйняла перехід сина на католицизм.

Із моменту переходу до Римо-Католицької Церкви Маклюен пов’язує життя із викладацькою діяльністю переважно в католицьких університетах та коледжах: з 1937 по 1944 р. у Сент-Луїсі (США), а з 1946 по 1977 р. у коледжі Архистратига Михаїла при Торонтонтському університеті. В останньому вів семінари з культури й комунікацій (1953–1955), курував Центром із дослідження культури й технологій, який заснував у 1963 р., та написав більшість книг, серед них «Галактику Ґутенберґа» (1962) та «Розуміння медіа» (1964), котрі принесли йому всесвітнє визнання й популярність. У 1975 р. Маклюена запрошують радником до Комісії з питань соціальної комунікації при Ватикані. У сімейному житті він зразковий католик: у нього був щасливий шлюб із Каріною Льюїс та шестеро дітей.


Повернення провидця

Під кінець 70-х Маклюенова популярність поступово меншає, припиняють фінансування його проектів й незадовго до смерті, в 1980 р., закривають заснований центр. Але, як це вже неодноразово траплялося в історії людства, ідеї окремого мислителя набирають значимості й популярності щойно після смерті останнього. Подібне трапилося і з Маклюеном, чиї ідеї з появою цифрових електронних технологій знову стали актуальними. Завдяки зусиллям його учнів відновив роботу дослідницький центр при Торонтонтському університеті під назвою «Кабінет Маклюена». А найголовніше – сучасних науковців вражає профетичний вимір його ідей: задовго до появи Інтернету він описував культурні й антропологічні трансформації так, наче вже був користувачем всесвітньої мережі. Хоча сам Маклюен не ставив собі за мету давати футуристичні прогнози, вважаючи, що уважне спостереження за культурними процесами дає можливість побачити, як майбутнє розкривається в теперішньому. Утім саме періодичні відступи в царину богослов’я спонукають поставити запитання: чи не було богослов’я у його випадку важливим компонентом загостреної чуттєвості до розуміння внутрішніх процесів культури та її впливу на внутрішній світ людини?

Більшість сучасних теоретиків медіа й соціальних комунікацій практично ігнорують релігійний слід у біографії Маклюена і богословську складову його книг. Почасти можна зрозуміти чому: канадець жив у часи, коли почався стрімкий процес зниження ролі релігії в суспільстві та масовий відхід від традиційних Церков, який, згідно з Хаутепененом, розпочинається в 1965 р., тобто тоді, коли закінчив роботу ІІ Ватиканський собор. Роки тривання останнього хронологічно майже збігаються з роками виходу Маклюенових книг, котрі принесли йому найбільшу популярність й світове визнання. Сучасним же медійникам – більшість з яких, якщо не агресивно налаштовані до релігії, то щонайменше по-агностичному байдужі до питань віри – сама думка про наявність у Маклюена богословського компонента і ймовірність його впливу на розуміння процесів у сучасній культурі може видатись єретичною або такою, що маргіналізує (з огляду на маргінальний статус богослов’я в сучасній гуманітаристиці) високий рівень досліджень у сфері медіакомунікацій.

Задля справедливості варто зазначити, що й богослови (в Україні поготів) ігнорували релігійний компонент Маклюена. У передмові до українського видання збірника документів «Церква і соціальна комунікація» заледве одна згадка про Маршалла Маклюена як про автора концепції «глобального села» з покликом на книгу «Виникнення медіа» [7, 9]. І це при тому, що у праці, на яку покликається редактор видання, канадець цитує слова папи Пія ХІІ від 17 лютого 1950 р.: «Без перебільшення треба сказати, що майбутнє сучасного суспільства й стабільність його внутрішнього життя великою мірою залежить від збереження рівноваги між потужністю технічних засобів комунікації та здатністю людини до індивідуальної реакції» [5, 25]. На жаль, Маклюен не подає джерела цитати, хоча сказане пізніше стало провідною ідеєю енцикліки папи «Miranda Prorsus» («Дивовижний поступ», 1957), поданої в українському виданні церковних документів [7, 39–71].

Мабуть, таки мають рацію дослідники спадщини видатного канадця, що більшість тих, хто як мантру при кожній нагоді виголошує тези Маклюена «медіа є повідомлення» або «глобальне село», книг його не читали [1]. Це правда, що у праці «Виникнення медіа» канадець вживає термін «глобальне село» [5, 42]. Але безпосередньо тезу, що «нова електронна взаємозалежність повертає світ до стану глобального села», Маклюен наводить у попередній книзі «Галактика Ґутенберґа» [4, 52]. Також правдою є й те, що калейдоскопічна нелінійна структура його книг – кожна глава є практично самостійною і лише уважний читач може відшукати внутрішню мережу, якою вони взаємопов’язані, – не надається для легкого читання. Про читання праць Маклюена можна сказати те саме, що Алексіс де Токвіль сказав про дослідження Англії, де «стежки ідуть манівцями й перетинаються, і лише пройшовши кожною з них від початку до кінця можна вибудувати картину цілого» [5, 17].


Блазень чи науковець?

На все це накладається й складність характеру самого Маклюена, його бунтарська вдача, в якій християнин-анархіст співіснував із консервативним світоглядом. Попри звання доктора Кембриджського університету Маклюен не належав до «мейнстріму» академічної еліти, а радше перебував до них в опозиції, ідучи наперекір тим, для кого «мислити – означало ототожнювати себе із генеральним курсом». «Прикмета нашого часу – відраза до насаджуваних зразків», – писатиме Маклюен у вступі до «Виникнення медіа» [5, 8]. Не диво, що за всю академічну діяльність мав лише сімох аспірантів. Загалом був важкий для сприйняття студентською авдиторією, позаяк не надто переймався логічною структурою своїх викладів, легко відхилявся від теми. Останнє було великою проблемою для тих, хто запрошував його як експерта прочитати публічну лекцію на заздалегідь визначену тему: організаторів й слухачів охоплювало сум’яття, коли лекція Макюена не мала нічого спільного із заявленою темою.

b_300_0_16777215_0___images_stories_marshall_2.jpgВ інших випадках він намагався нав’язати торговим корпораціям і виробникам пропозиції фантастичних й прогнозовано провальних власних ідей. Зокрема запатентував речовину під маркою «Protex», яка видаляла запах сечі з нижньої білизни, залишаючи при цьому інші запахи, зокрема поту, бо коли завдяки електронним технологіям світ остаточно перетвориться у «глобальне село», тоді тілесні запахи знову відіграватимуть важливу роль у сфері соціальної комунікації. Або втручався в особливості тодішньої моди, марно переконуючи читачів «Плейбоя», що спідниця «міні» не сексуальна. На спроби вказати на утопічність і неадекватність пропонованих ідей Маклюен спокійно відповідав: «Вам не до вподоби ці ідеї? У мене є інші». У питаннях соціальних, політичних та економічних він зажив слави блазня [1].

Швидше за все це була свідома тактика Маклюена, для якої той мав своє християнське обґрунтування: «Сприймати надто серйозно прості слова означає мати дефект свідомості, що заслуговує на співчуття. З перших днів існування християнства в деяких колах виникла звичка духовного блазнювання чи, як говорив святий апостол Павло, “юродства у Христі”. Павло пов’язував це почуття духовної переконаності та християнської гри з іграми й спортивними змаганнями своїх часів. Гра відбувається з усвідомленням велетенської невідповідності між уявною ситуацією і реальними шансами» [5, 277]. І Маклюен обирає гру уяви як форму існування, міфологізуючисвої ідеї так, як це робили Дж. Толкін у «Володарі перснів» та К. С. Льюїс у «Хроніках Нарнії»: за «глобальним селом» сховав Ватикан; у «медіа є повідомлення» запакував звістку як чисту присутність янгола; мережа електронних технологій розкривала всепроникну дію Святого Духа як технологічну реалізацію християнського розуміння Містичного Тіла – всі люди об’єднані в тілі Христовому.

Тож, усвідомлюючи велетенську невідповідність між своїми ідеями й реальними шансами у світі, Маклюен одягав маску блазня як форму самозахисту, роблячи невидимою межу між жартом та авторитетним свідченням науковця. Порівнюючи ХІХ і ХХ ст., перше називає «добою редакторського крісла», друге – «добою психіатричної кушетки», відтак уточнює: «Як розширення людини, крісло є спеціалістською ампутацією сідниць, свого роду виокремленим абсолютом заднього місця, в той час, коли кушетка є розширенням всієї істоти» [5, 7]. А розповсюджене твердження, мовляв, важливі не медіа (папір, книга, вебсторінка), а інформація, яку через них поширюють, Маклюен називатиме «заціпенілою позицією технологічного ідіота». Щоб обґрунтувати сказане, вдається до гастрономічних порівнянь: «Адже “зміст” засобу комунікації подібний до соковитого кусня м’яса, який приносить із собою злодій, щоби приспати пильність сторожового пса нашого розуму» [5, 22]. Це згодом зрозумів Джуліан Ассанж, пропонуючи читачам сайту WikiLeaks соковиті кусні скандальних розслідувань [3].


Час збирати каміння

Попри дивакуватість Маклюєна, в якому творча оригінальність мислення гостро конфліктує з ідейною убогістю академічного середовища, беззаперечною залишається глибина його ерудиції. Адже відважитись на всеохопний культурно-антропологічний аналіз трансформації внутрішнього сприйняття, починаючи від первісного неписьменного суспільства, відтак від винайдення фонетичної абетки й людини рукописної культури до людини друкованого слова, аж до сучасної епохи електронних медіа – не вистачить ні життя, ні зусиль однієї людини. Вражає також стислість й насиченість подачі матеріалу, вміння обирати головне. Глави-сентенції, які Маклюен розглядає в «Галактиці Ґутенберґа», заслуговують на те, щоб перерости в окреме дослідження. Для прикладу: «Середньовічне світло, освітлення та скульптура відображали мистецтво запам’ятовування – головне для писемної культури» або «Візуальна переорієнтація пізнього Середньовіччя затьмарила благочестя Літургії, так само, як натиск електронного середовища в наші дні прояснив його» [Мак-Люен, 150, 186]. Остання глава-сентенція особливо цікава для богословів-літургістів, позаяк на кількох її сторінках присутні Томас Мертон, Луї Буйє, Юнґман враз із несподіваною спробою «провести паралель між перемінами характеру літургійного богослужіння та перемінами в менеджменті й організації промисловості у ХХ столітті» [4, 190].

b_300_0_16777215_0___images_stories_marshall_3.jpgОднак марно очікувати від Маклюєна надання переваги якомусь конкретному типу культури. Його цікавлять лише зміни внутрішнього сприйняття людини, спричинені появою фонетичного письма, паперу, друкованої книги: «Замість незворушного візуального відсторонення манускриптному світові притаманна емпатія та участь усіх органів чуття. У культурах, що існували до писемності, панувала така повна тиранія слуху над зором, що будь-яка рівновага чуттів була неможливою; так само вона унеможливилася в західній культурі після того, як друк надмірно вивищив візуалізацію» [4, 48]. У підсумку будь-який засіб, який сприяє розширенню (екстензії) людських можливостей, «впливає на весь психічний та соціальний комплекс»[5, 5].

Неможливо не зауважити певного занепокоєння актуальною добою, яку Маклюен називає «Добою тривоги». Позаяк «після трьох тисяч років спеціалістського вибуху й зростання спеціалізації та відчуження» людство стрімко переорієнтовується навспак, у напрямі «електронного стискання», що безпрецедентно підвищує усвідомлення персональної відповідальності кожного без огляду на різні «погляди» на предмет ідеологій, державного, політичного устрою та соціального статусу. Це принципово змінює статус чорношкірого, підлітка й інших змаргіналізованих прошарків суспільства. «Вони не можуть надалі залишатися самодостатніми, в політичному сенсі обмеженого спілкування. Тепер вони втягнуті в наші життя, як і ми в їхнє життя, і все завдяки електронним засобам комунікації» [5, 7].

Отже, в контексті динаміки розвитку культури канадець виокремлює дві тенденції: експлозивну (вибухову) й імплозивну. Перша тривала близько трьох тисяч років і була пов’язана із фрагментарними й механічними технологіями, які розширювали осягнення людського тіла у просторі. Із появою електронних технологій, на думку Маклюена, людина розширила свою центральну нервову систему до вселенських масштабів і стрімко наближається до фінальної стадії зовнішнього розширення (екстензії) – «стадії технологічної симуляції свідомості, коли творчий процес пізнання буде колективно і корпоративно розширений до масштабів всього суспільства приблизно так само, як раніше завдяки різним засобам комунікації були розширені назовні наш чуття і наші нерви» [5, 5]. Натомість нова імплозивна стадія інтенсивного стискання всього, внаслідок чого «дія й зворотна дія відбуваються майже одночасно» [5, 6] – це «процес інтеграції, стирання меж і відмінностей, усування фрагментації й спеціалізації, складання цілого з уламків» [5, 416]. Світ, образно кажучи, вибухає всередину.

Ця Маклюєнівська дихотомія динамічних процесів розвитку людства нагадує відому цитату із Книги Проповідника: «Час розкидати каміння і час збирати, час обіймати і час уникати обіймів. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. Час роздирати і час і зшивати, час мовчати і час говорити. Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проп. 3, 5–8). Що підводить нас до Христових слів: «Хто не зо мною, той проти мене, і хто зо мною не збирає, той розкидає» (Мт. 12, 30); «Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ» (Лк. 12,51). Тож коли журналіст запитав Маклюена з приводу загроз, які можуть спричинили в суспільстві нові електронні технології, він спокійно відповів: «Немає жодних сумнівів, що Христос перемагає. Ось чому будь-який християнин на безглузді спроби людини, обтяженої земними справами, залучити нас до цього дивиться як на забаву»[1].

Олег Гірник
священик

Література:

  1. Вулф Гэри. «Мудрость св. Маршалла, священного глупца» // http://old.russ.ru/netcult/20010419_wolf-pr.html (дата звернення – 05.04.2016).
  2. Гірник Олег. «Культурний агнозис як виклик для європейського християнства» // http://xic.com.ua/z-zhyttja/22-rozdumy-hrystyjanyna/395-kulturnyj-agnozys-jak-vyklyk-dlja-jevropejskogo-hrystyjanstva (дата звернення – 05.04.2016 ).
  3. Гірник Олег. «Один в глобальному селі не воїн? Джуліан Ассанж: шлях у шифропанк» // http://www.xic.com.ua/z-zhyttja/21-problema/404-odyn-u-globalnomu-seli-ne-vojin-dzhulian-assanazh-shljah-u-shyfropank (дата звернення – 09.04.16).
  4. Мак-Люен Маршалл. Галактика Ґутенберґа. –Київ: Ніка-Центр, 2008.
  5. Маклюэн Маршалл. Возникновение медиа: внешние расширения человека. –Москва: Гиперборея, 2007.
  6. Хаутепен Антон. Бог открытый вопрос. Богословские перспективы современной культуры. –Москва: ББИ, 2008.
  7. Церква і соціальна комунікація. Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа. Львів: УКУ, 2004.

Рейтинг статті

( 13 голосів )( 4687 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити