Кому ви хочете уподобити Бога? Який образ йому надати?
Митець виливає образ кумира, що золотар золотом
покриває й срібні ланцюжки чіпляє;
а хто на такий принос не спроможний,
вибирає дерево негниюче, вишукує мистця-умільця,
щоб поставити непорушне божище.

Іс. 40, 18,20

У цій статті коротко розглянемо проблематику образу Бога-Отця, зображення якого, переважно у вигляді сивоволосого старця, поширені у храмах візантійської традиції. Спробуємо з’ясувати, про що свідчить поява таких зображень, яке їхнє богословське наповнення і наскільки вони відповідають змісту тринітарного богослов'я. Про Бога-Отця можемо говорити передусім в контексті троїчних стосунків. Ця тема є доволі складною та обширною зокрема з богословської перспективи, тому її ключові аспекти будуть представлені максимально просто та зрозуміло.

Історія Церкви свідчить про тривалі та запеклі богословські дискусії навколо вчення про Пресвяту Трійцю. Це цілком зрозуміло, адже тринітарний догмат є не лише центральним елементом християнського віровчення, а й одним із найскладніших для інтелектуального осмислення. Спроби збагнути неподільну єдність Бога в трьох Особах — Отця, Сина і Святого Духа — постійно породжували богословські суперечки, які з часом сприяли формуванню і уточненню доктрини Церкви. Якщо словесне формулювання догмату про Пресвяту Трійцю викликало чимало труднощів і суперечок, то ще більшою проблемою ставала його візуалізація: як зобразити незбагненного Бога, єдиного в трьох Особах?

Говорячи про Бога насамперед стикаємося з Його трансцендентністю: він існує поза простором і часом, безмірно перевищує будь‑яке створіння й залишається недоступним для обмеженого людського розуму. Євангелист Йоан стверджує: «Бога ніхто ніколи не бачив…» (Йо 1:18). Цей вислів є наріжним каменем для розуміння того, що саме може бути відкрито людині про Творця: жодні визначення, поняття чи концепти не здатні вичерпно окреслити Його сутність. З огляду на це не можемо Його і зобразити: не бачили - не знаємо - не зображаємо. Про Бога, якщо говоримо, то переважно категоріями апофатичного богослов'я. Однак, як продовжує далі євангелист Йоан: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об'явив» (Йо. 1,18), тобто Христос – єдиний, хто бачив та знає Отця. Тому лише Воплочене Слово є основою “бачення” та зображення Бога. Через благодать Бог дозволяє пізнати себе у Христі: «Тому ж, хто може вас утвердити згідно з моєю Євангелією та з проповідуванням Ісуса Христа, згідно з відкриттям тайни, промовчаної протягом відвічних часів» (Рим. 16,25) і це впроваджує нас у тайну Трійці.

1. Божа десниця із сегменту неба, фрагмент мозаїки із сцени Богоявлення із ц. Госіос Лукас у Фокіді (Греція), ХІ ст.

Звертаючись до текстів Святого Письма, знаходимо численні свідчення теофаній у Старому Завіті – Божих об’явлень у формі, доступній людині. Бог з’являється у вогні, хмарі, у вигляді ангела (пор. Бт. 16, 7-16, Вих. 3, 2-6, Вих.24,9-11;Чис.12,6-8; Іс.6,1-5; Єзек. 1,26-28; 8,1-5; Дан.7,9-15 та ін.), у видіннях пророків тощо. Водночас ці теофанії не відкривають нам Божої сутності, не є безпосереднім об’явленням Його природи. Вони слугують лише символічними знаками, прообразами майбутнього втілення Логосу, тобто Сина Божого.

Отці Церкви, тлумачачи взаємозв’язок між Старим і Новим Завітом, широко застосовували типологічний принцип герменевтики. Згідно з цим принципом старозавітні події та образи слід розуміти як прообрази новозавітніх подій та образів. Відтак бачення Бога, описані у Старому Завіті, Отці тлумачили як прообрази Воплочення Логосу, а не як справжнє або остаточне «бачення» Божої сутності.

Пряме бачення Бога стало можливе лише як результат Його воплочення. Саме Христос є тією істиною, яка дозволяє нам пізнати Отця, адже Він сам сказав: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9), він є зримим образом Бога Отця для нас: «Він - відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині» (Євр. 1,3). Різниця між баченням Бога у Старому та Новому Завітах представлена у Євангелії від Матея: «Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують. Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Мт. 13,16-17). У Христі Новий Завіт досягає вершини теофанії, бо тут Бог присутній серед людей не символічно, а особисто –  у Сині, що став плоттю.

2. Порожній трон (Етимасія), фрагмент мозаїки Аріанського баптистерія, Равенна, VI ст.

3. Етимасія, фрагмент ікони Страшний суд з Ванівки, XV ст.

Попри твердження богословів щодо неможливості описати Божу сутність, притаманна людині потреба у візуалізації неминуче сприяє формуванню уявлень про Його зовнішність. Такі уявлення часто ґрунтуються на біблійних текстах, зокрема на книзі Буття 1, 26, де сказано: «на наш образ і на нашу подобу». Цей уривок нерідко тлумачиться як підґрунтя для уявлення Бога з антропоморфними рисами.Додатковим чинником, що зумовлює такі уявлення, є природна складність віри в невидиме: абстрактне поняття Бога часто видається важким для сприйняття, і тому виникає психологічне прагнення надати Йому певної зримості. Хоча такі уявні образи Бога суперечать апофатичному підходу, що визначає Бога шляхом заперечення (через те, чим Він не є), саме ця суперечність і спричиняє появу Його зображень.У християнській культурі та мистецтві різних епох можна спостерігати спроби передати Божественне через візуальні форми, які, хоч і обмежені людським сприйняттям, прагнуть наблизити віруючих до розуміння та шанування невидимого Творця.

До X століття у християнському мистецтві не існувало прямих антропоморфних зображень Пресвятої Трійці. Це зумовлено глибоким богословським усвідомленням сутнісної невидимості Бога, що особливо характерне для східнохристиянської традиції. Пряме зображення Бога-Отця вважалося не лише неможливим, а й єретичним, оскільки суперечило б Його трансцендентності та незбагненності. Замість прямих образів ранньохристиянська традиція використовувала знаково-символічні зображення Трійці, які дозволяли споглядати божественне, не порушуючи догмат про невидимість. Серед таких символів, які представляли Бога Отця були: правиця (десниця) (Мал. 1) із сегмента неба. Цей образ, що часто зустрічається в мозаїках та фресках, символізував присутність і діяльність Бога Отця. Правиця вказувала на Його волю, силу та благословення, але не зображувала Його особи чи природи; порожній трон (Етимасія або Престіл уготований) (Мал. 2-4): символ, що вказує на очікування Другого пришестя Христа та Його майбутнього суду. Водночас, трон асоціювався з присутністю всієї Трійці, особливо Бога Отця, який є Царем і Суддею, хоча Його Особа залишалася невидимою, а також з тим, що саме Бог Отець є джерелом Пресвятої Трійці.  Тобто символ спонукає думати про Бога Отця, проте він не прагне зобразити Його природу чи Особу. Символ лише вказує на Того, кого ми шануємо, але не претендує на Його повне відображення. Цю позицію чітко підтвердив Сьомий Вселенський Собор (787 р.), який проголосив: «не зображаємо Його (Бога Отця), бо не бачимо. Якщо б бачили, тоді б зображали». Єдиним канонічно допустимим іконічним (тобто портретним) образом Бога є образ втіленого Логоса – Ісуса Христа. Саме в Ньому, другій Особі Трійці, Бог об’явив Себе у видимості людської природи. Жодне інше антропоморфне зображення Бога – Отця, Святого Духа чи всієї Трійці не відповідає догмі та розглядається як іконографічна помилка або єресь.

4. Етимасія зі страсною символікою, зворотня сторона ікони Вишгородської Богоматері, ХІІ ст.

5. Христос - Ветхий днями, Синай, VII ст.

Попри послідовну та стійку позицію Отців Церкви, зокрема періоду іконоборства, щодо неможливості антропоморфного зображення Бога-Отця у зв’язку з Його трансцендентністю та невидимістю, вже у середині XII століття фіксується поява перших подібних візуальних зображень. Одним із найдавніших прикладів є сцена Вітцівства у грецькому манускрипті «Ліствиця» Йоана Ліствичника, де Бог-Отець представлений з чіткими антропоморфними рисами. Цей факт свідчить про зміну в богословському підході до інтерпретації Святого Письма: типологічний підхід (де старозавітні події розумілися як прообрази новозавітніх подій) поступово замінюється історичним (буквальне розуміння біблійного наративу).

Вже з XIII–XIV століття у західноєвропейському мистецтві з’являються прямі зображення Бога-Отця та Пресвятої Трійці. Представлення Бога Отця у вигляді старця, як, наприклад, у творах Мікеланджело, Рафаеля та інших митців, робило Його образ більш емоційно доступним і зрозумілим для віруючих. Особливо в період Ренесансу в Західній Європі формувалося реалістичне та антропоцентричне мистецтво, яке відображало загальну тенденцію до гуманізації божественного образу. На відміну від Східної церкви, західне богослов’я не мало такої категоричної заборони на антропоморфне зображення Бога Отця. Однак певні богословські (дискусія щодо Filioque) та мистецькі тенденції вплинули на появу антропоморфних зображень Бога. Це проявилося зокрема у композиції «Ветхий днями» (лат. Pater Antiquus), що згодом отримала назву «Вітцівство» (Paternitas). Початково зображення «Ветхого днями» (Мал. 5 - 6), що походить з видіння пророка Даниїла (Дан. 7, 9), де описана постать з «сивим, як сніг, волоссям» в іконографії інтерпретувалося як прообраз Христа до Його воплочення і повинно було відрізнятися від Христа у плоті. Однак, під впливом західного мистецтва та певних богословських інтерпретацій, цей образ починає асоціюватися з Богом-Отцем. Відповідно зображення отримує назву «Вітцівство» (Мал. 7 - 8),  до іконографічної композиції буде додано фігуру хлоп’яти Христа – Еммануїла, який строго фронтально сидить на колінах старця, з хрещатим німбом. Ризи Дитяти, як і в Отця, просвітлені світлом. Високе чоло – ознака божественного всевидіння. Святий Дух зображений як голуб,  оточений сферою синього кольору. Інколи Христос тримає цю сферу або  благословляє двома руками, як Отець. Цей образ є алегоричним зображенням Пресвятої Трійці, оскільки повнота Божества зримо явлена лише у Христі. Хоча ікона «Вітцівство» претендує називатися іконою Трійці, вона не може повноцінно нею стати з кількох причин: по-перше, в ікону вводиться уявлення про вікове (Отець як старець, окрім того зображений в людській подобі) та морфне (Дух як голуб) начала, що суперечить принципам незбагненності Божої сутності та рівності осіб Трійці. Бог Отець і Святий Дух не мають віку або фізичної форми, по-друге, основний рух в іконі «Вітцівство» спрямований всередину: Бог Отець, величністю своєї постаті, ніби поглинає зображення Сина і Святого Духа. Святий Дух при цьому зменшений по відношенні до Отця і Сина, що порушує ідею рівності та єдності  всіх осіб Пресвятої Трійці.

6. Мініатюра із Євангелія 1350 р. (Camb. Db. 9.69. Fol. 139r)

7. Вітцівство, Новгород, XV ст.

Свого часу бажання представити Сина, що сидить праворуч Отця, привело до появи іншої неканонічної композиції під назвою «Новозавітня Трійця» (мал. 9-11). Тут Бог Отець зображений у правій частині ікони в образі старця, який сидить на престолі у царських одежах та короні. У лівій руці він тримає державу. Навколо голови – німб, в якому вписана восьмикутна зірка – символ вічного блаженства або німб може бути у вигляді трикутника. Правою рукою Отець благословляє Христа. Христос також з царською короною та хрещатим німбом. Він обернутий до Отця і ніби приймає від нього благословення. Вгорі – у трикутнику або круглій сфері – Святий Дух у вигляді голуба. Ця ікона теж вважається неканонічною, оскільки тут не представлена ні рівність Осіб Тройці, ні єдність їхньої природи.

Поява антропоморфних зображень Бога-Отця викликала гарячі дискусії серед православних богословів. Багато хто бачив у них відступ від канонічних принципів Сьомого Вселенського Собору та ризик повернення до антропоморфізму та тринітарних єресей.Особливо гостро це питання постало в XVI-XVII століттях у східних слов'янських землях, де зіткнулися різні школи іконопису в час богословської кризи на цих теренах. Церква завжди мала труднощі із самостійними зображеннями Бога-Отця, оскільки вона не має і не мала самодостатньої ікони Отця чи храму, присвяченому Отцеві. Для неї було логічнішим зображати Бога-Отця разом зі Сином та Святим Духом у тих композиціях, де вони об’являють себе в історії спасіння (наприклад, у так  званих промислительних іконах: Богоявлення, П’ятидесятниця, Преображення (які представляють Божий промисел щодо світу), а також в такій композиції як Гостинність Авраама або Старозавітня Трійця).

8. Вітцівство, Радомишль, поч. ХХ ст.

9. Новозавітня Трійця, сер. XVIII ст., Україна

Євангеліє проповідується не лише через письмове та усне слово, а й через зображення. Розвиток християнського мистецтва наочно демонструє суттєвий зв'язок між словом і образом, який існує від самих початків християнської художньої традиції. Ікона, фреска чи мозаїка – це не просто ілюстрація, а візуальне богослов'я, що передає істини віри. Цей принцип стосується також і візуалізації тринітарного догмату, зокрема образу Бога-Отця. Поява певних іконографічних композицій відображає домінуючі богословські тенденції певного історичного періоду. Візуальний образ завжди виступає каталізатором духовного життя. Звідси випливає важливий взаємозв'язок: занепад богослов'я або його спотворення неминуче призводить до появи символіко-алегоричних та неканонічних зображень, що відображають кризу віри та розуміння.

10. Новозавітня Трійця, сер. XVIII ст., Україна

11. Новозавітня Трійця, Риботоцька школа, поч. XVIII ст.

Підсумовуючи слід сказати, що у східнохристиянській традиції немає ікони (у значенні портретного зображення) Бога-Отця. Існуючі ж зображення, які, на жаль, заполонили простір багатьох храмів, в яких Бог-Отець представлений антропоморфно, є не лише візуальною єрессю, а й проявом невігластва щодо глибоких богословських принципів православ’я. Ці принципи базуються на незбагненності Бога у Його сутності та на догматі про Воплочення Сина Божого, який є єдиним видимим образом (іконою) невидимого Бога.

Марія ХОМИШИН

кафедра богослов’я УКУ

Використана література

1. Susan Balderstone. The Evolution of Trinity Images to the Medieval Period in https://www.academia.edu/36381324/
2. Kathleen Corrigan. Visualizing the Divine: An Early Byzantine Icon of the 'Ancient of Days' at Mt. Sinai in https://www.academia.edu/
3. Stephane Bigham. Two Fourth-Century Sarcophagi Misinterpreted Christological, Not Trinitarian in https://stepsdfootnote3sym
4. Stephane Bigham. The Image of God the Father in Orthodox Theology and Iconography, Saint Vladimir Seminary Press, 1995.
5. Robin M. Jensen. The Invisible Christian God in Christian Art, с. 217 - 233 in https://www.academia.edu/8751664/The_Invisible_Christian_God_in_Christian_Art/
6. Anne Karanah, The Image of God  in the Byzantine Cappadocia and the Issue of the Supreme Transcendance in Studia Patristica LIX, pp. 97 - 111, 2013 in https://www.academia.edu/4732886/Leuven_Peeters_Publishers_2013