Людина створена Богом, щоб стати богом Друк

Я сказав, «Ви боги, діти Всевишнього всі ви»
Псалом 82,6.

Слово вочоловічилось, щоб ми обожились
Св. Атанасій Олександрійський (IV ст.)

Г. Коппінг. Торговець знаходить дорогоцінну перлину
Г. Коппінг. Торговець знаходить дорогоцінну перлину
Розповідь про розумного купця, який продав все майно, щоб придбати дорогоцінну перлину (Мт. 13, 44–46) – одна з наймістичніших притч, які своєю мудрістю відкривають нам головну мету християнина: знайти скарб захований Богом у найглибших підвалинах людського буття. Пошук скарбу  – один з найяскравіших символів, який зображає духовний шлях християнського подвижника. Цей шлях вузький та особистий, ним іде кожний, шукаючи свою, Богом закладену, «перлину», але знаходить чи радше здобуває її лише той, хто наважився заради неї віддати все.

Про цей пошук Христос говорить також в іншому місці: «шукайте і знайдете» (Мт. 7, 7). Допитливий читач Святого Письма запитає: що просити? що шукати? у які двері стукати? Відповідь в Євангелії від Матея: «Шукайте перше Царство Боже» (Мт. 6, 33). Де шукати Царство Боже? «Царство Боже всередині вас» (Лк. 17, 21). Як осягнути чи радше здобути цей скарб – Боже Царство? Відповідь знову у Матея: «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11, 12). Про яку силу чи які зусилля тут ідеться? Чи взагалі коректно говорити про застосування сили до справ, які стосуються глибинного внутрішнього життя християнина?

Так, коректно, і цією силою або, як часто пишуть Отці, енергією, є всі духовно-душевно-тілесні зусилля християнина-подвижника, які він використовує у своєму аскетично-молитовному житті. Одне із головних значень слова аскеза (гр.: askeseis – вправи фізичні, розуму, волі; практика побожного життя, що веде до досконалості ) – це цілий комплекс душевно-тілесних вправ, які виконують християнські «атлети», як називали християн Отці Церкви ІІ ст., щоб звільнитись від всього, що є негативного в людській природі, створеній на образ і подобу Божу (Бут. 1, 26–27), і осягнути повноту досконалості, до якої закликає Господь (Мт. 5, 48). Християнське розуміння аскези – це внутрішня і зовнішня напруга всіх сил і здатностей людини задля очищення від пристрастей, задля внутрішнього преображення і осягнення чистої молитви, яка є головним шляхом до споглядання Бога-Трійці та участі у трапезі разом з Отцем, Сином і Святим Духом. Ілюстрацією сказаного є ікона Андрія Рубльова «Трійця», де за трьома сторонами трапезного столу сидять Божі особи Отця, Сина і Святого Духа, а четверта сторона є вільною для особи людини, покликаної до безпосередньої співучасті у трапезі і спілкуванні з особами Пресвятої Тройці. Ця пропозиція трапези, як дар Божої благодаті, завжди відкрита, її лише потрібно віднайти, відкрити в собі, почути запрошення до неї. Покликання до реальної і водночас таїнственної участі в Бозі і єдності з Ним, частково привідкривається вже в образно-символічній мові Старого Завіту. Велич цього покликання сміливо оспівує псалмоспівець: «Я сказав, „Ви боги, діти Всевишнього всі ви”». (Пс. 82, 6). В іншому місці книги Псалмів старозавітній автор, задумуючись над глибинною суттю людського буття, висловлює цю саму ж фундаментальну істину про її покликання: «...що таке чоловік, що ти пам’ятаєш про нього, або син чоловічий, що ти дбаєш про нього? Мало чим від ангелів умалив ти його, славою й честю увінчав ти його». (Пс. 8, 5–6). Господь закликає людину бути досконалою як Отець небесний досконалий (Мт. 5, 48 ). Не на 1, 5, 10 чи 50 % подібним у досконалості до Отця, а повністю, наскільки це можливо для людини. Немає ніяких меж і кордонів зростанню людини до божественного. Якщо її досконалість має бути такою самою ж, як досконалість самого Бога-Отця, то людина повинна стати як сам Бог. І ця можливість у повноті відкривається з приходом Сина Божого.




Ліствиця до Неба. Ікона 12 ст.
Ліствиця до Неба. Ікона 12 ст.
У Воплоченні Слова Божого стає можливим осягнути пряме і безумовне єднання з Богом.  Божественну славу Триєдиного Бога, що Отець дає Сину, Син Божий відкриває для всього людства: «І славу, що ти дав мені, я дав їм… щоб пізнав світ … що Ти …полюбив їх, як полюбив мене. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені …І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, – а я в них!» (Йо. 17, 20–26). Беручи участь у Божественній славі, людина стає причасником Божественної природи (2 Пет. 1, 4; Еф. 2, 18 ), яка в повноті присутня у Божественній Особі Ісуса Христа (Кол. 2, 9–10) і назавжди поєднана з людською природою у Христі. В Ньому і через Нього людське єство незбагненно бере участь в житті Пресвятої Трійці. Саме через Боголюдину, Ісуса Христа, для людини, яка «у Христа хрестилась і в Христа зодягнулась», відкривається неймовірна у своїй величі і безмежності горизонтів, і водночас таїнственна можливість обоження (theosis), тобто участі у житті Отця, Сина і Святого Духа. Центром новозавітньої благовісті про обоження людини є Воплочення Сина Божого: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2, 20). Людина, причащаючись божественної природи, стає Божою дитиною. В Христі Святим Духом відновлюється божественне синівство людства, і тому поняття усиновлення – головна характеристика таїнства обоження: «ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа» (Гал. 4, 4–7). Спадкоємець чого? Якої Божої власності? Очевидно, що не грошей чи маєтків, а Царства Божого, його громадянства, яке приготоване Сином Божим, кожному, хто вже не раб, а син Божий.

Євангельське відкриття тайни про реальну можливість безпосередньої участі людини у Божественному житті, стало квінтесенцією святоотцівського досвіду богопізнання, який вони засвідчили у своїх творах. Так св. Іриней Ліонський (ІІ ст.) пише: «Він (Син Божий) став Сином Людським, щоб людина стала сином Божим». В іншому місці він ще чіткіше висловлює головну Євангельську істину: «Слово Боже, внаслідок своєї безмірної любові, стало тим, чим є ми, щоб нас зробити тим, чим є Він Сам». Св. Іполит Римський (ІІ ст.), ніби особисто звертаючись до кожного християнина, змальовує живий реалізм динаміки обоження: «ти, що живеш на землі і маєш знання про Царство Небесне, що будеш співбесідником Бога та співнаслідником Христа, не смієш більше перебувати у рабстві пожадань, пристрастей на недуг. Бо ти став богом. Всі страждання, які ти терпиш будучи людиною, Бог посилає тобі, тому що ти людина; коли ж слідуватимеш за Богом, Він дасть тобі ті блага, що за природою Йому належать, оскільки ти став обоженим, родившись до безсмертя».

Св. Максим Ісповідник (VII ст.) розвиває і поглиблює Євангельське вчення про обоження, підкреслюючи, що кожна людина покликана до обоження згідно зі своїм устроєм, а також саме в ній має здійснитись обоження всіх створінь. Все, що існує влаштоване заради обоження людини. Бог тому і створив людину, щоб вона стала співучасником Його життя. Згідно з думкою Максима Ісповідника, Бог стає людиною, вочоловічується – за своїм чоловіколюбієм, людина ж стає богом за благодаттю, обожується – через своє боголюбіє. Воплоченням Господь показав, заради чого людина створена, яким був головний задум Творця щодо неї. Роздумуючи над причиною і метою воплочення Божого Сина, св. Максим поділяє історію Божественного Промислу на два етапи: перший досягає вершини у Воплоченні Слова Божого і є історією сходження Бога до людей (через Воплочення); другий – історією піднесення людини до слави обоження, тобто поширення Воплочення на все творіння. В любові відбувається взаємне спілкування Божого вочоловічування і людського обоження, яке Максим Ісповідник називає «прекрасним взаємоперетворенням». Благодать, що сходить від Бога, стає одним з людською волею, тому можна говорити про одну волю Бога і святих, оскільки дві волі спрямовані на одне і співпрацюють з однією метою – Обоження. Християни-подвижники, які слідують за Христом у подвизаючись у внутрішній боротьбі, постійній молитві і спогляданні, за словами Максима, «переходитимуть у все кращий стан, і не вистачило б часу, щоб розповісти про всі сходження і одкровення святих, що преображаються від слави до слави, поки кожний в свою чергу не отримає обожнення».

Дар обоження не є лише можливістю майбутнього віку, але відбувається вже тут аскетичним шляхом внутрішнього очищення серця і ума через глибинну практику внутрішньої неперервної молитви. Обоження стосується всієї повноти людської природи. В усьому і повністю – у дусі, душі і тілі – зберігаючи свою природу, людська особа стає богом за благодаттю, згідно з тією Божественною величчю і красою обожуючої слави, що їй вповні належить. Тому очищення і обожуюче преображення людського єства – це преображення всіх вимірів її життя, які є складовими цілості нової людини. Обоження людини не є чимось метафоричним і не є лише моральним уподібненням до Божественного Першообразу, але найреальнішим преображенням і прославою всієї природи людини.

Зростаючи в своєму аскетично-молитовному житті християнин тим не менше не заслуговує чи заробляє обоження, який є Божим даром, а готується, наскільки це можливо, для людини гідно прийняти цей дар. Бог сам постійно виявляє ініціативу в живому процесі діалогу. Таїнственний досвід обоження не є плодом раціональних спекуляцій чи інтелектуальних досліджень, а Божою дією, якою Він трансформує людину і дає їй абсолютно новий спосіб існування.

Обоження має глибоко особистісний характер. Для отців-подвижників боголюдські взаємини не належать до такого містицизму, в якого немає «лиця», навпаки – це глибинно особовий і взаємний динамічний процес. З одного боку, особи Отця, Сина і Святого Духа «виходять» до людини і постійно присутні в ній через свої енергії. З іншого боку, людина у своєму аскетично-молитовному подвизі співдіє з Богом, відповідаючи на Його поклик, «відкривається» на дію Божої благодаті в собі. Тому Обоження – це також реальна боголюдська зустріч і спілкування. Образ найглибшої форми діалогу між людьми – лише слабкий відблиск того таїнства, яке відбувається в зв’язку між Божеством і людством. Ця подія торкається заторкує найпотаємнішу і найнеприступнішу людську глибину. Без відкритості, духовного пошуку і внутрішнього молитовного подвигу людини така зустріч неможлива.

Обоження є реальним, особистісним досвідом християнина. Рівень досвіду залежить від глибини людського проникнення в таїну Триєдиного Бога. Значення духовного досвіду настільки важливе у християнському житті, що авторитетність «звертання до досвіду» на тому самому ж рівні, що й авторитетність посилання на Отців. Цей досвід такий багатоманітний, як багатоманітні вияви Божої благодаті у світі. Св. Григорій Палама (XIV ст.) так про це пише: «Господь замешкує в людях у різний і багатоманітний спосіб згідно з гідністю і життєвим  шляхом тих, хто шукає Його. Активній людині Він з’являється в один спосіб, а споглядальнику – в інший, ще інакше Він об’являє себе ревним і завзятим або також тим, хто вже бере участь в обоженні». Святі Отці часто порівнюють дар таїнственного досвіду богоспілкування з володінням золотом. Григорій Палама зазначає: «Як ми не можемо володіти золотом просто думаючи про нього, але лише через справжнє володіння ним в наших руках,… так ми не можемо пізнати Бога лише завдяки ідеї Бога, що часто присутня в нашому розумінні».

Внутрішня молитва
Внутрішня молитва
Головною умовою в осягненні обоження – виконання Заповідей і внутрішнє очищення. Саме в цьому полягає морально-етичний вимір християнського подвижництва, мета якого уподібнення до Святого і Досконалого Бога. Очищення внутрішнього єства людини – основа для обоження, а тому мета християнської моралі – зробити людину гідною і готовою прийняти від Святого Духа благодатний дар обоження. Тому життя в чесноті і святості «відкриває двері» до єднання з Джерелом святості, чистоти і досконалості. Лише через виконання Божих заповідей і очищення ума і серця подвижник у співдії (синергії) з Богом підноситься на все вищий щабель досконалості, осягаючи «Божественного стану».

Церква – «місце» обоження. Таїнственний і динамічний процес обоження здійснюється у Тілі Христовому, яким є Церква. Християни єднаються з обоженою людською природою Ісуса Христа, стаючи частинками і живими членами Його Тіла-Церкви, як про це говорить ап. Павло: «Ми члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його» (Ефес. 5, 30). Наскільки християнин живе повноцінним церковним життям, таїнствами Церкви, настільки він жива «клітина» обоженого Тіла Христового, тобто співтілесний Йому. Божественне життя стає нашим життям настільки, наскільки у Воплоченні людське життя стало життям Сина Божого. Бути місцем і шляхом обоження – унікальна місія Церкви, яка виявляється в її таїнствах, молитовно-літургійному житті і проповіді слова Божого.

Важливо, щоб у наш час матеріальної круговерті, яка намагається затягнути своїми звабливими примарами, ми не забували про велич і гідність божественного життя, до якого Бог покликав людину, безмежність перспектив, які відкрились кожному християнину після хрещення про пошук скарбу, який кожному Господь вклав у серце, як завдаток майбутнього божественного багатства і радості.

ВІКТОР ЖУКОВСЬКИЙ


Рейтинг статті

( 21 голосів )
Теги:     №2      богослов’я
( 7324 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #2 Fifa Coins Buy 09.09.2017 20:56
Itѕ such as you reаd my thougһts! Y᧐u sem
to grasp ɑ lot аbout this, lіke уou wrote the е-book іn it or ѕomething.

Ӏ think tһat уօu can do with a few percent to power the mesage house
а bit, hoԝever іnstead of tһat, thiѕ is wonderful blog.
A grеat reɑd. Iwill cеrtainly Ьe back.
Цитувати
 
 
0 #1 по этой ссылке 28.04.2017 20:08
I would like to take the chance of saying thanks to you for that professional instruction I have usually enjoyed visiting your site.
We are looking forward to the particular commencement of
my college research and the overall groundwork would never have
been complete without surfing your blog.
If I may be of any assistance to others, I will be ready to help by means of what I
have gained from here.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити