Моє рішення – «Ісус – Господь!» Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_esse_s.heorhija.jpgІсус Христос для мене є Богом. Він – Особа Пресвятої Трійці, яка в незбагненній Любові Отця і Святого Духа перебуває споконвічно, нероздільно, незлитно, невимовно. Він не був сотвореним, але родженим від Отця. З поруху Любові Він став таким, як ми – людиною. Будучи на землі в тілі як звичайна людина, Ісус не переставав бути Богом. Зараз у лоні Пресвятої Трійці Він тілесно присутній. Він – Премудрість, Слово, Рука Бога-Отця. Він виразник, воплочення діянь Святого Духа. Я знаю про це з передання віри Церкви. Знаю не внаслідок проведених дослідів (якщо Бог є, то Він має зробити те чи те); знаю не тільки через те, що зустріла проповідників, які силою слова влили переконання про знання; знаю не через те, що маю мало можливостей пізнати правду. Це віра моїх батьків, віра моєї Церкви, моїх близьких, знайомих, моїх далеких попередників, віра, яка силою молитви передається мені так потужно, що, приймаючи віру, можу сказати – знаю. Відчуваю себе дуже маленькою в цьому знанні, меншою за гірчичне зерно. Правдивість цього знання знаходить живий відгук у моєму серці. Тоді кажуть, що таке знання з віри ніколи не є знанням інтелектуальним, це знання серця. Християнські цінності - цінності серця.

Десь там, у нашому нутрі, закладено споконвічне прагнення Бога. Чого хоче це прагнення? Хоче володіти Богом? – Ні, це не те, це обман. Хоче досліджувати Бога? – Ні, це спокуса бути більшим за Бога. Прагнення Бога хоче зустрічатися з Ним і пізнавати Його Любов. Просто одержувати її та віддавати. Пізнавати Бога ми маємо як дар, в якому Той, Хто нас любить, відкривається. Історія про те, як Бог ішов назустріч людині, щоб відповісти на її прагнення зустрічі і любові – це історія Старого Завіту. Історія про те, як мало людина може прийняти, пізнати Бога записана у книгах Нового Завіту. Богословська наука – це ще одна можливість для людини наблизитися до пізнання Бога. Вона пишеться вже впродовж століть, тисячоліть, пишеться в наші дні. І знову виникає цікаве запитання: ким є Ісус Христос для сучасної людини? Ким Він є для мене?


Коли я вперше потрапила на реколекції для подружніх пар, то мала пройти їх як учасник. Тоді була одна обставина, яка ні разу більше не повторилася, коли я брала в них участь як анімато, а саме: хоч учасників було багато, але їх прийшло якраз стільки, скільки було столів. Тобто кожна подружня пара мала своє місце, і був один стіл, де я могла сидіти одна, поряд із порожнім кріслом. Але для мене воно ні разу не було пустим, я переживала невидиму присутність свого Нареченого. Наступні рази, було так мало місця, що доводилося доставляти крісла, і сидіти мені випадало по-різному. Господь дав пізнати себе, як Того, Хто вірний і правдивий. Так, одного разу я прийняла на віру і визнала цю віру перед Церквою, що заручаюся в Ангельському Образі з Богом на богоугодне життя. Пройшовши шлях, коли не раз доводилося цю віру в собі зміцнювати, одержала свідчення Божої вірності та допомоги на обраному шляху.

Яким Господь хоче об’явитися особі, таким Він і є. Це особисте об’явлення не вичерпує всієї глибини пізнання Бога. Ці окремі досвіди відкривають багатогранність Божества, Його виявів. Це Божа нескінченність, одночасно, й обмеженість людської мови, думки, яка ніколи не зможе охопити Неосяжного. Кожна людина може розповісти про свій дотик Божої присутності. Що дане людині і сприймається на віру, згодом підтверджується і впроваджується в життя Божими діяннями. Як є багато людей, так багато є Божих об’явлень. Спільнота Церкви – те середовище, де ці об’явлення проходять шліфування. Діамант із вигляду може бути звичайним сірим камінцем, лише довгий процес обробки, зняття пилу віків дозволяє відкрити коштовну дорогоцінність. Так і захована білосніжна перлина може виглядати брудною шкарлупою, одноманітною з морським дном. Так, необхідна адаптація, згідність досвіду Бога з вірою Церкви, і, одночасно, ці особисті досвіди збагачують віру Церкви.

Один богослов зазначив, що діяльність Соборів в людському аналізі відкриває в історії невловиме на перший погляд Боже провидіння. Різноманітність висловлених думок, протилежність аргументів, різні соціальні, політичні впливи на прийняття рішень – все це не стало перешкодою для прийняття єдино правильного рішення. Оглядаючись на кілька століть назад, можна сказати, що таке чи таке твердження про Божу природу, сутність, енергію – очевидне. Однак, заглиблюючись у ту епоху, стає зрозуміло наскільки неоднозначною була ситуація. Помилкові твердження вносили патріархи, ніколи у справах віри не був непомильним імператор. Але правда Божого об’явлення щоразу була чітко висловленою, і залишалася прийнятою і сповіданою Церквою впродовж віків. Отже, Бог сам об’являє нам про Себе. Його Слово незмінне. На Халкедонському соборі Отці проголосували, що Господь Ісус Христос як Одна Особа має дві природи. Але це ніколи не сприймалося як людське рішення, – це частина Божого об’явлення. Воно перейшло випробовування часом та вірністю. Тепер, за півтори тисячі років, спільні богословські діалоги свідчать про непомильність цього об’явлення та однакове сповідування різновисловленої христології.

Є різні рівні пізнання Божих правд.

• Знання з природи. Про цей досвід говорить Господь до Йова (Йо. 38–41), показуючи велич Свого творіння у його досконалості, відкриваючи пізнання Божого авторитету. Декрет ІІ Ватиканського собору «Світло народів», говорить, що спасіння розсіяне у світі як Божа ласка. І ті, що живуть за законом совісті, теж можуть бути спасенні – про це дбає Боже провидіння, і наших людських знання тут недостатньо. Однак це лише перший ступінь пізнання Бога і того, що Господь хоче дати людям. Друга Особа Пресвятої Трійці – Ісус Христос – воплотився, став одним із нас для того, щоб люди могли не блукати в пошуках сенсу життя, серед хаосу внутрішніх почуттів.

• Знання шкільне. Зараз, напевно, кожна дитина має можливість одержати першу науку про Божі правди з уроків катехизму чи християнської етики. Вивчення правд може відбуватися під час передподружніх наук або принагідно на проповідях у храмі. Сюди можна віднести і богослов’я, яке стало однією із галузей філософії. Це переважно зовнішня інформація про Бога, яка потрібна, однак ніколи не достатня без головної складової.

• Знання зустрічі з Богом. Таке пізнання Бога завжди живе і дієве. Бог відкликається на молитву вірних, «організовує» різні випадки, збіги обставин у житті, в яких люди розуміють втручання Бога. Так Ісус казав до юдеїв: «Ви не повірите, якщо не побачите знаків з неба».

• Найвищий рівень вже не можна і назвати знанням. Людина тоді ніби розчиняється в Ньому, вже Його не шукає, не потребує знаків Божої дії. Вона живе Ним, як дихає повітрям. Апостол Петро відповів Ісусові: «Господи, а до кого ж нам іти? Це ж у Тебе – слово життя вічного. Ми увірували й спізнали, що Ти – святий Божий». (Йо. 6, 68–69). Чи в цей момент Петро був дуже обізнаний в богословських науках? Але він перебував у Божому світі, і все, що він потім написав про Ісуса, стало вираженням його перебування з Ним. Тому так важливо для кожної людини, яка займається вивченням шкільної богословської науки, безпосередньо перебувати з Богом. Тому так важливо наповнювати наші щоденні досвіди Божого діяння пізнанням Особи Того, Хто дарує, через перебування з Ним не тільки у своїх нуждах, але повсякчас. Євагрій роздумував про те, що далі за святістю, чи є якась міра пізнання, наближення до Бога. Святі одержували відповідь Божу про необмеженість пізнання Бога в молитві, спогляданні, святості.

Ісус Христос для мене є Господом. Він – господар мого життя, Він – мій пан, вищість Якого незаперечна, а турботлива любов – безмежна. Моя залежність від Ісуса ніколи не була обтяжливою, чимось таким, що б обмежувало мою свободу. Саме наблизившись до Христа, я відчула себе направду вільною. Сила любові дає наснагу перемагати різні поневолення, зранення, терпіння. Коли мені було дуже важко, мій духівник мені порадив: «Дивися на хрест Христовий». Опісля мовчки вдивляючись у смиренного терплячого Ісуса, я розуміла, що Він мене розуміє. Що мій гріх непрощення, амбіцій, впертості прибивають Його хреста. Задля любови до Бога вчилася прощати, бути слугою, любити. «Бог так полюбив світ, що Сина Свого єдинородного дав, щоб ми не загинули, а мали життя вічне» (1 Йо. 4, 9). Зараз, у переддень Різдва Христового, коли роздумую про незглибимість Божого буття, так відрадно знати, що все ж таки Бог близький. Народження Христа від Марії – один з актів цієї Божої незбагненності. Але вже з полюсом, що не відштовхує нас від Нього, а наближає. Ісус стає рідним нам по крові, рівним нам у своєї людських потребах. Тепер любов стає реальною, наближеною, тою, яка нас підносить, яка нас огортає. Любов Божа завжди діяльна, жертовна, спасаюча. Із трепетом приймаєш таку любов, яка нікого не залишає байдужим. Там, де панує така любов, – там благословенне Царство Отця і Сина, і Святого Духа.

Близькість Господа описую, як особисті переживання. Направду, це не меланхолійні жіночі почуття. Це реальність хрещення у смерть і воскресіння Христа, коли всі визнають молитвою «У Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» невидиму присутність у Таїнстві Церкви. Це наповненість храму, де є Святі Тайни, та пустка, яку переживаємо, коли їх немає. Неповторне й унікальне поєднання з Христом, Який приносить і Який приноситься, у Пресвятій Євхаристії. Господь реально нас супроводжує у земному житті через таїнства Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя, Священства.

Щоразу, роблячи іспит сумління, запитую себе: чи все моє життя проходить із Господом? Чи всі почуття світлі перед Ним? Чи всі закутки душі, куди навіть найближчих не пускаєш, відкриті для Ісуса? Чи у величному замку душі, де так багато мешканців, перехожих, гостей, приготована світлиця для Господаря? Якщо ще немає світлиці, можна негайно почати приготування. Якщо немає ще величного замку, підійде й убога хатина, і проста стаєнка. Тільки там має царювати мир, любов, душевне тепло і затишок. Ісус не погордує убогістю – з благословенням прийде туди, де Його покличеш. Він чекає Тебе.

с.Георгія Припутницька

Tеги:

Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     есей
( 7633 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити