Тема Воскресіння – серцевина християнського вчення, адже як каже апостол Павло: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша» (1 Кор. 15,17). Воскресіння Христа й донині залишається предметом подиву, глибоких роздумів та навіть суперечок у християнському середовищі. Відправною точкою для осмислення Пасхального таїнства має стати не стільки питання «як сталося Воскресіння?», скільки – «заради чого? навіщо?» Саме ця перспектива дозволяє глибше проникнути в суть євангельської благовісті (Йо. 5, 25: 12,  31-32; 1 Пт. 3, 18-20, 4.6;  1 Кор. 15, 20 – 22.26.55, Фил. 2,10, Євр. 2,14-16).

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

В другій главі Діянь Апостолів читаємо про Зіслання Святого Духа на апостолів, яке відбувається в день юдейського свята П’ятидесятниці (Ді 2,1-13). Далі йдеться про те, як Петро виголошує свою першу проповідь (Ді 2,14-41), пояснюючи присутнім зміст того, що відбулося та цитуючи Старозавітні тексти. На завершення другої глави маємо розповідь про першу християнську спільноту (Ді 2,42-47), яка назавжди залишиться прикладом досконалої спільноти, яка побудована на принципах євхаристійної єдності, любові, спільності благ і постійно перебуває в апостольській науці.

Оскільки ключовою подією цієї глави є Зіслання Святого Духа, то для початку зазначимо кілька її особливостей, а згодом перейдемо до детальнішого розгляду 2 глави книги Діянь, звертаючи більше уваги на Старозавітні тексти та ідеї, які Лука, автор Діянь, так майстерно вкомпоновує у цю розповідь.

Радуйся, Благодатна Богородице Діво,
бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві.
Веселися і ти, старче праведний,
що прийняв у обійми Визволителя душ наших,
Який дарує нам воскресіння.
Тропар свята

Свято Стрітення, яке Церква візантійської традиції святкує 2 лютого, знаменує собою завершення свят різдвяного циклу, де головним лейтмотивом є подія Воплочення Бога, входження Його в людську історію. Бог, в особі свого (через свого) Сина, щоб сповнити задум щодо людини, її спасіння, діє незвичайно просто в конкретному історично-культурному контексті, підпорядковуючись букві Закону. З-поміж усіх євангелистів про подію принесення первородного Дитяти Ісуса до храму та пожертвування  його Богові говорить лише євангелист Лука (2, 22-39). Апокрифи (Євангеліє псевдо-Матея, вірменське Євангеліє дитинства) не додають жодних додаткових деталей до тексту Євангелія.

8 (21) листопада Східна Церква святкує Собор святого архистратига Михаїла та всіх небесних сил. Про ангелів, як посланців, посередників між Богом та людьми говорять три релігії: юдаїзм, християнство та іслам.

У християнстві ангел (грец. angelos, євр. malakh) – посланець, вісник, духовна істота, створена Богом для служіння Йому. Як говорить Катехизм католицької церкви (І, 1, 330): «Як власне чисто духовні створіння, вони (ангели) мають розум і волю: вони є творіннями особовими (Пор. Пій XII, Енц. «Humani generis»: DS 3891.) і безсмертними (Пор. Лк. 20, 36.). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави (Пор. Дан. 10, 9-12)». Попри  певну скупість інформації у Святому Письмі про небесні сили, їхню природу, завдання та функції, християнство створило не лише словесний, але й візуальний образ ангела з метою зрозуміти та наблизити до себе це безтілесне буття. «Св. Августин говорить: «Ангел» означає функцію, а не природу. Запитуєш, як називається така природа? - Дух. Ти запитуєш про функцію? - Ангел. Через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел» (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, І, 15.). Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони - «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20)» (ККЦ, І,1, 329). У пошуках візуального образу небесного посланця воно (християнство) опиралося не лише на тексти Святого Письма, твори Отців Церкви, апокрифи: книга Еноха (ІІ ст. до Хр.), Євангеліє Варфоломія, Одкровення Варуха, але й взяло за основу зображення крилатих істот у мистецтві Близького сходу та античності (так звані ніки, ероти, сирійські крилаті бики, єгипетські сфінкси та ін.). В процесі формування іконографії ангелів антропоморфна форма крилатої істоти стала візуальною формою для численних та невидимих небесних сутностей. Чому? Бо вони часто об’являлися в людській подобі в Старому завіті. Тілесність – це одна з форм появи ангелів на землі, як прояв благовоління до людини, доказ участі Бога в житті людини, а крилатість – потреба відрізнити ці сотворіння від людини, символ трансцендентної ангельської пригоди  (Іс. 6, 1-3; Єз. 1, 5-6; Одк. 4, 7-8.), ознака післанництва та демонстрація метафізичного виміру християнства, його перемоги над смертю. Однією з рис, яка відрізняє християнський візуальний образ ангела від його образу в античній культурі є те, що всі імена ангелів – чоловічого роду, а не жіночого, і посланець одягнений у туніку та палій, а не пеплос.

Земля святкує і веселиться, радіє і небо вознесінню
нині Творця творіння, що волею з’єднав роз’єднане.
(Пісня 3 на Утрені свята)

Вознесіння – це внебовзяття людини разом із тілом (пор. Бт. 5,24; ІІ Цар. 2,11), а в контексті християнства – це подія вознесіння Христа разом з тілом на небо на 40-й день після Пасхи. Загалом число 40 має особливі конотації у Біблії: 40 днів мандрівки пустелею, 40 днів потопу, 40 днів посту Христа і т.д. Ця подія знаменує собою завершення земної діяльності Христа. Це звершення спасіння й «обоження Його людської природи, що стає невидимою для людського ока», як говорить Атанасій Великий, а Іван Золотоустий доповнює, що «в людськості Христа все людство остаточно підноситься на небеса, наше вічне безсмертя сповнено остаточно (пор. Фил. 3, 20)». Сама подія має радісний характер з есхатологічними нотками, хоча з людської перспективи відчуття втрати фізичної присутності Вчителя поєднується із надією. Однак з Вознесінням не завершується місія Христа, бо нести добру новину – це буде завдання апостолів.

Введення Марії у храм, або Представлення, можна назвати богородичним святом-предтечею. Це стається до Благовіщення, з якого починається Новий Завіт; це так нагадує Стрітення, де Старий і Новий Завіти об’єдналися; це вводить в очікування Різдва, що увінчує Воплочення. Введення не описане в чотирьох Євангеліях, його святкування не було головним, а лиш «малим богородичним». Центральні образи в іконі празника – батьки Анна і Йоаким, пророк Захарія, діви зі свічками та сама Марія. Як сьогодні можуть до нас промовити вчинок Анни і Йоакима, посвята Марії? Поговоримо про це з іконою.

Днесь спасення нашого начало, і від віку таїнства явління:
Син Божий сином Діви стається, і Гавриїл благодать благовістує.
Тому і ми з ним до Богородиці закличмо:
Радуйся Благодатна, Господь з Тобою.
(Тропар Благовіщення, гл. 4)

Джерелом на яке опирається християнське мистецтво у візуалізації події Благовіщення є Євангеліє від Луки (1, 26-38), а також апокрифічні тексти, такі як Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Псевдо Матея, вірменське Євангеліє дитинства Христа. Євангелист Лука не згадує про місце, де ангел з’явився Богородиці, тоді як апокрифічні джерела говорять про два місця появи ангела: джерело (Євангеліє Псевдо-Матея) та криниця (Вірменська Євангелія). Цікаво, що попри здавалося б значущість цієї події для християнства, з ранньохристиянського періоду маємо небагато пам’яток, які зображають Благовіщення, а на рельєфах саркофагів III-IV ст. цей сюжет практично відсутній. Перші спроби зобразити цю подію вже помітні у розписах катакомб, зокрема в катакомбах Пріскілли (кін. ІІ – поч. ІІІ ст. – фото 1), де можна побачити сидячу на стільці жінку,  яка одягнена як знатна матрона, а обабіч – чоловіка у туніці з піднятою вверх рукою. Тут ангел зображений ще без типових для нього атрибутів: крила та жезл. Сама модель зображення діалогу між двома особами буде запозичена із античності. Цю сцену науковці трактують дуже по-різному та все ж найчастіше як сцену Благовіщення. В розписах катакомб (катакомби св. Петра та Марчеліно, катакомби Віа Латіна – фото 2, 3) зустрічаємо дуже мало зображень цієї події, а ті, які є, ще не містять деталей, що з’являться під впливом апокрифів: веретено, кошик, дзбан, книга.

В Юліанському календарі 21 листопада – свято Собору архистратига Михаїла та всіх небесних чинів і сил. Вперше про ангелів ми дізнаємося зі Книг Ісаї та Єзекиїла, де описані образи серафимів і херувимів, які перебувають найближче до Господа, та сили в образах ангела, лева, теля й орла з великою кількістю крил, стоп, очей, облич, що явилися Єзекиїлові. У Старому Завіті також читаємо про перше об’явлення людині Трійці у вигляді трьох ангелів, які завітали до дому Авраама і Сари. Та й Новий Завіт головно починається із благовісті, носієм якої, знову ж таки, є архангел Гавриїл.

Щодо природи та походження небесних сил, то богослови ставляться до цих питань досить обережно. Можна подискутувати про свободу вибору ангелів та їхню досконалість: про вищість чи НЕвищість від людини. Можна ще згадати про відхід і падіння ангелів, про ангелів-охоронців та людські забобони, стереотипи й спекуляції довкола них. Однак ми не робитимемо цього! Нехай дискусії і суперечки точаться серед експертів-богословів. Мені ж цікаво, як і вам, сподіваюся, трішки доторкнутися до ангельського. Просто хочу відпочити серед ангелів у цьому тексті.

Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.

Тропар

Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Кондак

Про літургійно-богословський та історичний аспекти свята Покрови Пресвятої Богородиці спілкуємося з викладачами Українського католицького університету.