«Храм цей будуйте» Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_esse_copy_of_1---patriarshyj_sobor_z_kranom.jpg

  Посттоталітарна й постколоніальна Україна, одержавши від минулого доволі непростий та нелегкий історичний спадок, а особливо в гуманітарно-цивілізаційній царині, за оті два останні десятиліття свого новітнього існування і розвою – вже у статусі відродженої незалежної й соборної держави – зазнала багато чого. Й, передусім, неоднозначно-суперечливого і навіть досить болісно-прикрого. До того ж, у цьому контексті, мабуть, особливо необхідно наголосити, що за цей час, як відомо, в нашому суспільстві, приватизувавши майже всі основні національні багатства і ресурси, сформувалася й запанувала (чи не) всуціль закорумпована система олігархічно-мафіозних кланів. Тобто, тих великих бізнес-структур й угруповань, очолюваних, здебільша вихідцями із надр старої «совкової» номенклатури й, відповідно, ментально-психологічно і світоглядно зорієнтованих, переважно, до північно-східного «старшого брата». І саме вони – з метою загарбання й незаконного привласнення, а також, по суті, запопадливо-колаборантського розпродажу загальносуспільного надбання отому сусідові – поміж собою, як каже про подібне Слово Боже, ледь не увесь український «Мій [себто, Господній] Край поділили» (Йоіл 4, 2–3).

Разом із тим серед них найбільш цинічно-зухвалою і безпардонною, а головне агресивно-експансіоністською поставою, вочевидь, виділялося й виділяється те – при цьому відверто кримінального походження – олігарх середовище. Основна (стратегічно-територіальна) «опорна база» якого – це південно-східний (донбаській) регіон. Ось як подібний, за біблійною лексикою, «халдейський» феномен описує Святе Письмо: цей «народ лютий та скорий, що грасує по широкій землі, щоб захопити оселі, які не його. Страшний та грізний він, – від нього самого виходить і право його, і влада його». Ось уже «він приходить увесь на грабунок і насильство; спрямувавши лице своє вперед, він забирає полонених, як того піску». Й «тоді [неймовірно] гордовитим стає дух його, і він ходить і буйствує; сила його – бог його» (Ав. 1, 6–7, 9, 11).

 Так-от, за останнє, принаймні, десятиліття верхівка оцієї донецько-«халдейської» мафіозно-кланової орди вчиняла вже не одну спробу, по суті, окупаційної узурпації у своїх руках не лише економічної, а й, передусім, усієї повноти політичної та будь-якої іншої влади в Україні. Й, зрештою, така нагода – у формі «біло-блакитного» реваншу (печально-сумного історичного «зиґзаґу») – трапилася, коли її очільник виграв президентські вибори-2010…

Ці ж два останні десятиліття також були (й дотепер є) добою тяжкої й тривалої системної кризи: соціально-економічної і політичної, правової та демографічної, екологічної й охорони здоров’я тощо. Але найбільше непокоїть і вражає глибокий й прогресуючий занепад і деградація у царині особистої та суспільної моралі, духовності та культури, виховання й освіти, людських та громадських взаємин тощо. А хіба не так, що наш благословенний златоглавий ІІ Єрусалим та, загалом, увесь край, який Божим Провидінням покликаний й призначений бути святим – всеєвропейським і вселенським Господнім «домом молитви для всіх народів» (Іс. 56, 7), а надто за останнє, без малого, століття, «вертепом розбійників став оцей дім, що Ім’я Моє кличеться в ньому, на ваших очах? І Я оце бачу, говорить Господь» (Єр. 7, 11).

І справді, ось що з цього приводу каже до всіх нас Слово Боже: «Зверніть ваше серце до ваших доріг! Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, – та не насичуєтеся, п’єте – та не напиваєтеся, зодягаєтеся – та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для дірявого гаманця». Ви «звертаєтесь до численного, та виходить ось мало, і що приносите в дім, то розвіюю те». У праведному й справедливому гніві Своєму «Я кликав посуху на Край, і на гори, і на збіжжя, і на сік виноградний, і на молоду оливку, і на те, що земля видає, і на людину, і на худобу, і на всю працю рук». Й «то було», що хто з вас «приходив, бувало, до копиці набирати двадцять мір, а було тільки десять, приходив до чавила набрати п’ятдесят мір, а було тільки двадцять» (Ог. 1, 5–11; 2, 16).

А до того Господь додає: «що лишилось по гусені, – зжерла те все сарана, що ж зосталося по сарані, – пожер коник, а решту по конику зжерла черва». І всі ці «сарана, коник і черва та гусінь» – то «Моє військо велике, що Я посилав проти вас». Й усі оті сумні, драматичні обставини, опис яких, при бажанні, можна було би продовжити, мільйони наших краян останніми роками в пошуках більш-менш пристойного заробітку й кращої долі «розпорошили поміж народами» (Йоіл 1, 4; 2, 25; 4, 2).

У декого може виникнути, на перший погляд, доволі «логічне» запитання: «защо» саме допустив Господь ці й інші великі та серйозні негаразди, труднощі й проблеми народові нашої країни? І Сам же Господь відповідає: «за храм Мій, що збурений він, а ви кожен женете до дому свого. Тому то над вами затрималось небо давати росу, а земля урожай свій задержала». За все ваше боговідступництво, гріхопадіння та ідолопоклонство «бив Я вас посухою й зеленячкою та градом, усі чини ваших рук, та не кликали ви до Мене, говорить Госккподь» (Ог. 1, 9–10;2, 17).

І, загалом, «нема на землі [цій] ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров доторкається крові. Тому-то в жалобу земля упаде і стане нещасним усякий мешканець на ній» (Ос. 4, 1–3). «І вилив Я гнів Свій на них за ту [братню] кров, яку [рясно] проливали вони на [цю святу Мою] землю, та бовванами своїми занечистили її» (Єз. 36,18).

Досить суворі, але цілком слушні й справедливі докори Божого Слова. І ось «прибуду до вас Я на суд, і буду Свідком швидким проти чарівників, і на перелюбників, і проти тих, хто присягу складає на лжу, і проти тих, хто заробітком наймита тисне, вдову й сироту, хто відхилює право чужинця, Мене ж не боїться, говорить Господь Саваот» (Мал. 3, 5). Й перш за все відповідатимуть оті мафіозно-олігархічні й корупційно-казнокрадні «князі», які, «немов ті вовки, що здобич шматують, щоб проливати кров, щоб губити душі ради користі» (Єз. 22, 27).

Дуже подібно, що саме зараз, у нашу переломну, воістину доленосну для майбутнього – як для України, так і загалом для світу – історичну добу, настає пора для такого Господнього суду. «Суду», який «перше» треба «розпочати від Божого дому» (1 Петр. 4, 17). При цьому, як читаємо у Святому Письмі у відповідному зверненні до Божого люду та його духов-них провідників, зокрема і в нашому краї: «зміцнися, ввесь народе… бо Я з вами, говорить Господь Саваот… а Дух Мій пробуває серед вас, не бійтеся! Бо так промовляє Господь Саваот: ще раз, – а станеться це незабаром, – і Я затрясу небо та землю, і море та суходіл! І затрясу всіма народами» та «поперевертаю трони царств, і повигублюю силу поганських царств, поперевертаю колесниці та тих, хто їздить у них, і попадають коні та їх верхівці, один мечем одного» (Ог. 2, 4–7, 22), «аж поки не скінчиться час тих поган» (Лк. 21, 24).

І чи, бува, ці й інші біблійні пророцтва й обітниці про грядущий «незабаром» той вселенський справедливий і праведний Божий суд не здійснюються в наш час, на наших очах? Може, як серйозне Господнє застереження і попередження?

Водночас усі ці події справді вражають увесь світ – і небесний, і особливо земний з тими «усіма народами», що населяють його! І це все – далеко не кінець…

Отож, знову і знову до наших співвітчизників у проголошуваному Христовою Церквою Слові Божому «тепер так промовляє Господь Саваот: “Зверніть ваше серце до ваших доріг!”» (Ог. 1, 5). Та, по-перше, покайтеся й «верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням!.. І наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий і жалкує за зло!». Зокрема «нехай плачуть священики, слуги Господні, хай молють вони: “Змилуйся, Господи, над народом Своїм, і не видай на ганьбу спадку Свого, щоб над ним панували погани”» (Йоіл 2, 12–13, 17). Тобто, нехай вони всі сповідуються та перепрошують за те саме людське «зло», через яке наша земля «в жалобу упала, і став нещасним усякий мешканець на ній» (Ос. 4, 3).

І таке щиросердне покаяння й відповідне духовне євангельське «народження згори», без якого ніхто «не може побачити Божого Царства» (Ін. 3, 3), кожен із нас має розпочати, передусім, із себе! Або, за висловом Христа, «вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт. 7, 5).

А, по-друге, з великою вірою у Христа-Спасителя, кожен та всі разом, очолювані вашими світськими та духовними зверхниками й душпастирями, «виходьте на гору, і спроваджуйте дерево, і [зруйнований та зневажений Мій] храм цей будуйте, – і в ньому знайду Я вподобу, та буду шанований, каже Господь». Й до нього неодмінно «прийдуть коштовності всіх народів, і наповню цей дім [Божий] славою… Більша буде слава цього останнього [Мо-го] дому від першого… і на цьому місці Я дам мир, говорить Господь Саваот» (Ог. 1, 8; 2, 7–9). У цьому ж храмі «ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос». Такий «храм Божий святий, а храм той – то ви!», де «Дух Божий у вас пробуває» (1 Кор. 3, 11,16–17).

І тому ви самі, «немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа» (1 Петр. 2, 5).

Й обов’язково «зверніть ваші серця на час від цього дня й далі… коли був заснований [вами цей] Господній храм, зверніть ваше серце на це». Бо відтоді, урочисто обіцяє Господь, уже більше не буде так, що не матимете «насіння в коморі», або «ще виноград, і фігове дерево, і дерево гранатове, і дерево оливкове, – ніщо не приносило плоду. Від цього дня Я поблагословлю їх» (Ог. 2, 18–19). Й набагато більше «поблагословлю» оте все, коли, до того ж – охоче, вдячно і благоговійно – «приноситимете» – всі та кожний «ви всю десятину [та пожертви] до дому скарбниці, щоб їжа була в Моїм храмі». І, при цьому, «небесних отворів вам… відчиню, та… виллю вам благословення аж надмір». А також «ради вас забороню Я всім тим, що жере, і воно [більше] не понищить вам земного плоду, і не заб’є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот» (Мал. 3, 10–12).

…«Україна ніколи не встане з колін, якщо вона не встане на коліна перед Богом!», – під таким гаслом 4 лютого 2005 р., під час представлення і затвердження у Верховній Раді керівництва та всього складу тодішнього нового «помаранчевого» уряду України, була оприлюднена світоглядно-засаднича концепція його діяльності. Там задекларовані, до того ж вперше в новій й новітній вітчизняній історії, насамперед пріоритети віри, християнських духовних і моральних вартостей, розвитку культури, освіти й науки тощо. Іншими словами, заманіфестована «побудова» в Україні саме отого «храму Божого». Й у ті дні це було багатьма і з неабияким ентузіазмом сприйнято як благословенний шанс для подальшої долі України, що, безумовно, давав у тогочассі чималі сподівання й оптимізм… Шанс, який, на превеликий жаль, тоді та в наступні роки було легковажно й безвідповідально-прикро, та ганебно змарновано, згаяно. І навіть здискредитовано та спрофановано…

Тим не менше, маємо пам’ятати й усвідомлювати, що є всемогутній та милосердний Творець і Владика Всесвіту. Саме Той, Хто реально й предметно діє в історії й долі як окремих людей, так і цілих народів, та загалом усього світу, «зміняє часи та пори року, скидає царів і настановляє царів, дає мудрість мудрим, пізнання розумним» (Дан. 2, 21). Й до тих, уже справді «мудрих» і «розумних» правителів, яких згідно зі Своєю волею і задумом Він настановляє на чолі держав і народів для виконання визначеної Ним історичної місії, звертається отак: «Я тебе вибрав, говорить Господь Саваот». Й цих Своїх обранців «покладає» Він, «немов ту печатку» (Ог. 2, 23).

А це наразі великий Божий аванс і надія для України. Й, зокрема, з того приводу, що нинішнє панування в Україні авторитарно-олігархічного режиму отих донецько-«халдейських» (та іже з ними) наїзників не буде надто вже довгим й, відповідно, вщент деструктивно-руйнівним і смертельно-згубним. Тим паче, що, як акцентує про це Божий пророк, до пори до часу, «Господи, Ти для суду поставив його, і, о Скеле [моя], призначив його на карання! Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на [отаке] зло, і на [це його] насильство дивитись не можеш» (Ав. 1, 12–13)…

А тому ревно й наполегливо просімо й молімо Небесного Творця про Його надалі всебічне й рясне благословення нашого краю та його конфесійно-розмаїтого Божого народу. По-перше, аби, нарешті, збулася та Господня обітниця, що «стануть вони одним у Моїй руці!» (Єз. 37, 19). А, по-друге, про Його надзвичайну і щедру благодать для наступного нашого – вже того прямого Божого обранця – справді демократичного й патріотичного, богобійно-совісливого, чесного та високопрофесійно-відповідального державного проводу.

Й, передусім, у справі реалізації, зокрема неодмінній партнерській співпраці та співдії Держави й Церкви, всіх його шляхетних намірів і планів – «храм цей будуйте» – на благо й добро України та її людності! Тим більше, що, судячи з багатьох красномовних ознак довкіл нас, сучасне покоління живе у вельми знаменний і значущий час. Мало не напередодні того есхатологічного завершення, як сказав про нього Господь Ісус, Син Божий, що «третього дня», що, згідно з Пс. 90, 4 і 2 Петр. 3, 8, означає тисячоліття, «скінчу» Своє служіння (Лк. 13, 32). Себто, саме тоді – цього «третього дня» Він «нас поставить, – і будемо ми жити перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов [світанкової] зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю» (Ос. 6, 2–3).

 

Лев ОВШТЕЙН
Християнський публіцист
(Київ
)



Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     роздуми
( 4914 переглядів )
 

Коментарі  

 
+1 #1 Леонтій 02.02.2012 16:24
Як на мій погляд, досить вдало для цієї статті підібрана світлина - як символічна ілюстрація до її змісту.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити