Чи існує прийнятна теорія еволюції людини? Друк

_ludyna_tvorets_2.jpg

Критичні роздуми про людський філоґенез

Питання про походження людини знову стало актуальним та розгорілася дискусія, коли Папа Іван Павло ІІ у своєму листі від 22.10.1996 р. до Папської Академії Наук сказав, що нове знання привело до визнання „of more than one hypothesis in the theory of evolution“.[1] Що він мав на увазі? Що теорія еволюції є чимось більшим, ніж гіпотеза, чи що у цій сфері досліджень існує більша кількість гіпотез? Видається, що друга інтерпретація – вірна, бо кілька речень опісля Іван Павло ІІ пише, що ми повинні говорити не про одну, а про декілька теорій еволюції, та що існують матеріалістичні, редукціоністські та спірітуалістичні інтерпретації цієї теорії.[2] І дійсно, визначальна для сьогоднішньої наукової акцептації Дарвіністська теорія розвинулася та розділилася на різні наукові та філософські течії, такі як (серед інших) неодарвінізм, “емерджентна еволюція”, тейярдизм та найбільш прийнятна в католицьких наукових колах теорія еволюції людського тіла, яка одночасно стверджує, що розумна людська душа є результатом безпосереднього Божого творчого акту. Котра з теорій пропонує вірне дійсності пояснення походження людини, а, крім того, є відповідною до гідності людської особи? Відповідь на це питання надзвичайно важлива, тому що розуміння, хто така людина, є вирішальним для того, які етичні поняття та норми будуть панівними, та, відображаючись у позитивному праві, впливатимуть на законодавство. Через те можливість “справді людського” життя кожного індивідуума та людства в цілому залежить від філософського розуміння людської природи. Наприклад, етичні норми щодо людської статевої активності, або ж питання щодо моральності абортів, евтаназії, смертної кари, клонування, донорства орґанів, трансплантаціїї, штучного запліднення і т. д. повністю спираються на конкретне філософське розуміння людини, та будуть зовсім інакшими в залежності від того, чи людина - “високорозвинена” тварина, чи духовне творіння з безсмертною душею.

Важливо також вияснити, чи котрась із теорій еволюції запевняє належне пояснення свободи волі людини, без якої неможлива жодна відповідальність – ні моральна, ні правова.  Дані роздуми важливі також як поштовх для відповідних досліджень в галузі антрополоґії, етики та філософії права, оскільки всяка теорія скоріше чи пізніше починає впливати на людську практику і таким чином формує людські стосунки та життя.

Споконвіків люди ставили питання, звідкіля і яким чином вони виникли. Через обмжений обсяг даної доповіді тут неможливо представити від початків міфолоґічні космоґонії, грецькі та середньовічні філософські системи, які по різному відповідали на це запитання. Одні з них можна назвати “креаціоністичними”, інші – “еволюціоністськими”. В новіших часах креаціоністами були такі світила, що їм сучасна біолоґія завдячує свою систематизацію, як Андреас Цезальпінус, Джон Рей, Турнефорт, Барон де Кюв’є, і звичайно, Карл Лінней. Їхню класифікацію природи як “одне поруч з іншим” – як “божественний порядок, що виявляється у природі” прихильники теорії еволюції пізніше хибно зінтерпретували та перетлумачили у “розвиток одного з іншого”. Серед прихильників еволюційних поглядів можна назвати такі імена, як Бенуа де Майєт, Й. Сваммердамм, Дж. Л. Л. Буффон, Ф. В. Шеллінґ, Ґ. В. Ф. Геґель, Д. Дідро, Е. Дж. Сент-Гілєр, Р. Шамбр, Еразм Дарвін, Ламарк та інші. Творцями сучасної теорії еволюції вважаються Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882) та Альфред Рассел Воллес (1823-1913), які сформулювали “теорію виникнення видів завдяки природній селекції”.

Ця “природна селекція” згідно з Дарвіном, відбувається у таких етапах:

  1. Види рослин і тварин не є незмінними, а в них відбуваються варіації (в наш час вони звуться мутаціями). Це випадкові зміни, які можуть бути дуже шкідливими, але часом
  2. вони можуть покращувати здатність орґанізмів до виживання.
  3. Орґанізми продукують зазвичай більше потомства, ніж може вижити, і нащадки з такою варіацією, яка дає їм переваги, мають більше шансів вижити, та передати ці переваги своїм подальшим нащадкам.
  4. Якщо процес різного виживання триває, то ці переваги можуть евентуально поширитися на весь вид і стати підставою для подальших покращень. Таким чином дана популяція перебуває в постійних змінах і, згідно з Дарвіном, може поступово розвинутися до все складніших, краще пристосованих до довкілля форм, включно з видами і родами.[3]

(Неясно тільки, в чому має полягати ця краща пристосованість до довкілля. Якщо тільки в тому, що вона підвищує шанси вижити, то приходимо до тавтолоґії:

  1. Істоти, які виживають, краще пристосовані.
  2. Краще пристосовані ті істоти, які виживають.
  3. Виживають ті істоти, які виживають.).

Статева селекція відіграє для Дарвіна роль другого механізму еволюції. Він називає це “боротьба самців за самиць” (Очевидно, що це стосується тільки тваринного, а не рослинного чи бактеріального світу і через те не може бути всезагальним механізмом еволюції). У своєму творі “Походження людини і селекція по відношенню до статі” (1871) Дарвін припускає, що не всі особини того самого виду мають здатність залишити здатне вижити потомство в однаковій мірі. Через те виникає “боротьба”, і  ті самці, які мають певні переваги (напр. сила, аґресивність...), мають більше шансів залишити здатне вижити потомство. “Він (Дарвін) вважав це (статеву селекцію - П.Г.) особливо важливим для еволюції людини. Наприклад, втрата волосяного покриву приписується тому фактові, що самці предків людини постійно вибирали таких самиць, у яких були ширші ділянки відкритої шкіри”.[4]

Що стосується успадковування набутих властивостей, то Дарвін не мав точної інформації про закони спадковості. (Відкриті Ґреґорем Менделем у 1864 р. закономірності відбору залишалися до 1900 р. непоміченими в науковому світі). Через те Дарвін вважав, що деякі варіації виникають внаслідок дії довкілля на плазму зародків, а інші – внаслідок вживання чи невживання, наприклад, він вірив, що постійне сильне сонячне опромінення шкіри тварини потягне за собою зміни у плазмі зародків і її потомство матиме більш задублену шкіру. Або ж коли вовк постійно бігає за зайцями, то його м’язи стають сильніші і потомство успадкує міцніші м’язи.

В наш час дарвінізм у його первісній формі має мало прихильників, але його основні аксіоми (адаптація, мутація і селекція) присутні у т. зв. неодарвінізмі. Основними представниками неодарвінізму є в наш час американець Стефен Джей Ґоулд та анґлієць Річард Докінс. Першому належить теорія “перерваної рівноваги”, яка по своїй суті не відрізняється від теорії стрибків в еволюції чи теорії “переходу кількості в якість”. Суть її в тому, що якась нова властивість поширюється в популяції незамітно – без фіксування проміжних форм. Коли ж достатня кількість особин її вже має, то вона проявляється – настає “якісний стрибок” і виникає новий вид. Другому належить теорія ”еґоїстичного ґена”, яка полягає в тому, що все розмноження та розвиток – не що інше, як намагання ґенів себе зберегти та реплікувати. Орґанізми, згідно з цією теорією, є лише середовищем та засобом для реплікації ґенів.

Вплив таких течій не обійшов стороною і Католицьку Церкву. Деякі з їхніх версій були витворені “католицькими” богословами. Яскравий приклад – єзуїт П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955), теорія якого відома під назвою “тейярдизм”. Суть її можна коротко передати так: “на початку” існувала “тканина універсуму" з притаманною їй духовною енерґією – любов’ю, під дією якої вона ускладнюється та повинна завершити свій розвиток в божественному пункті “омеґа”(який в розумінні Тейяра де Шардена є не що інше, як "Христос"). Про рівень науковості цієї теорії свідчить така цитата з "Феномену людини":

Чи еволюція мала би бути тільки теорією, системою, гіпотезою? В жодному випадку! Вона – набагато більше! Вона є загальною умовою, якій у майбутньому повинні відповідати вісі теорії, всі гіпотези, всі системи, що би бути мислимими та істинними. Світло, що освітлює всі факти, крива, якій мусять слідувати всі лінії: ось що таке еволюція![5]

Людина у цій системі – тільки "еволюція, що досягла усвідомлення самої себе" (Дж. Гакслі)[6] Всі механізми еволюції до рівня "гомінізації" запозичені в Чарльза Дарвіна, Ернста Геккеля та в основному відповідають матеріалістичним теоріям.

Проти таких і подібних теорій спрямована Енцикліка Папи Пія ХІІ "Humani generis"[7], яка стверджує, що Учительський Уряд Церкви

не забороняє щоби, згідно з теперішнім станом людських наук та священної теології, відбувалися дослідження та дискусії стосовно доктрини еволюції за участю людей, досвідчених в обох галузях, наскільки це стосується походження людського тіла, як такого, що виникло з передіснуючої живої матерії – бо Католицька віра наказує нам вірити, що душі творить безпосередньо Бог.[8]

Енцикліка говорить далі, що обидві думки – на користь та проти теорії еволюції повинні бути зважені та оцінені з необхідною серйозністю, мірою та поміркованістю, тому що дехто занадто швидко виходять за межі свободи дискусії, чинячи так, наче б то походження людського тіла з передіснуючої живої матерії було цілком певним та підтвердженим відкритими фактами, та наче б то в джерелах Божого одкровення не було нічого, що вимагало б більшої поміркованості та обережності.[9]

З цих радше критичних слів Енцикліки вимальовується теорія, про яку йде мова. Вона є спробою погодити теорію еволюції з вірою в розумного Творця та з оповіддю про створення, яка міститься в Юдео-Християнському об’явленні. (Передумовою для такої спроби є критиковане Папою Пієм XII передчасне переконання, що еволюція – це науково доведений факт. А в такому випадку, якщо хтось виходить з цього необґрунтованого переконання, та ще й до того вважає себе християнином та вірить в об’явлення, то щоби не стати жертвою гаданої шизофренії, почуває себе змушеним погоджувати теорію еволюції зі створенням). Дана теорія намагається пояснити, "як" Бог створив весь чуттєвий світ, включно з людським тілом, і це "як" в даній теорії – це більше чи менше модифікована дарвіністська еволюція з усіма її ознаками та механізмами (природна селекція, "боротьба за існування", а мабуть і – виникнення життя з неживої матерії (?) – принаймні, про це у ній виразно не говориться). В ній стверджується тільки, що Бог "керував" цією еволюцією, та допускається "цезура" в цілому процесі еволюціонування, а саме – між виникненнями людського тіла та безсмертної людської душі, тому що у ній стверджується, що душу творить безпосередньо Бог.

Папа Іван Павло II говорить у згаданому листі дуже обережно про різні сучасні теорії еволюції („more than one hypothesis in the theory of evolution“), та про те, що теорії, які стверджують, що дух виник зі сил живої матерії або розглядають його як лише епіфеномен цієї матерії, незгідні з правдою про людину і через те не можуть обґрунтувати її гідності як особи.[10] Тому – жодного „миру з Дарвіном“ та жодного „потвердження походження людини від мавпи“, про що тоді писали деякі газети.[11] Папа наголошує на особовій природі людини, яка має цінність per se і не може бути підпорядкована видові “людина” чи суспільству як засіб, та каже, що перехід до духовного рівня не можна встановити шляхом наукового спостереження. Між людиною та рештою живих істот існує онтологічна перервність, але тим не менше Іван Павло II вірить, що ця онтологічна перервність та стверджувана теорією еволюції фізична неперервність можуть бути погоджені завдяки методам, що застосовуються в різних наукових галузях.[12] Щоби сформулювати свою богословську позицію, Іван Павло II покликається на Енцикліку Пія XII Humani generis“, вільно передаючи його думки. Цитую:

Пій ХІІ наголосив на цьому суттєвому пункті: якщо людське тіло виникло з передіснуючої живої матерії, то людська душа беззпосередньо створена Богом ("animas enim a Deo immediate creari catholica fides nos retinere iubet" - Humani generis, AAS 42 [1950], стор. 575).[13]

Але: в тексті Енцикліки в цьому абзаці нема слова “якщо” (дослівний текст я вже цитував вище). Рівно ж і слова Івана Павла II, що Humani generis вважає еволюційну доктрину „серйозною, вартою дослідження гіпотезою“, та що його попередник Пій XII стверджував, нібито не існує суперечності між еволюцією та віровченням[14], в тексті Енцикліки Humani generis не підтверджуються. (всіх зацікавлених відсилаю до тексту Енцикліки за адресою: www.vatican.va/holy_father/pius_xii/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_12081950_humani-generis_en.html). Мені видається, що не зважаючи на свої добрі наміри погодити віру в створення зі сучасною наукою, та наперекір справедливому відкиданню неадекватних теорій еволюції (або радше – дякуючи тим, які допомагали йому в написанні цього листа до Папської Академії Наук), Іван Павло II потрапив у число тих, які чинять так, „наче б то походження людського тіла з передіснуючої живої матерії було цілком певним та підтвердженим відкритими фактами“ (Пій XII, Humani generis, § 36). Це тим більше незрозуміло, бо Іван Павло II у тому самому листі пише: „Чинність теорії залежить від того, чи може вона бути верифікована, чи ні, її завжди звіряють з фактами; якщо вона вже більше не може пояснити останніх, то виявляє свою обмеженість та непридатність. Тоді вона мусить бути переосмислена“.[15]

Щоби належно оцінити згадані мною теорії, потрібно спочатку визначити їхній статус. Чи це наукові теорії (де наука є зрозумілою як scientia, тобто у вужчому сенсі – природнича наука, а в ширшому – експериментальна (емпірична) наука)? Такими ці теорії, нажаль, не можуть бути, тому що, щоби могти зватися теорією, а не залишатися просто гіпотезою, всяка ситема тверджень повинна мати можливість верифікації. Верифікувати ж можуть тільки факти – дані у дійсності, яких ці твердження стосуються. Факти можуть бути також змодельовані в експерименті. Нажаль, таких фактів, як підтверджували б теорію еволюції, немає. По-перше, вже самим постулюванням неймовірно довгих часових тривалостей теорія еволюції виключає можливість повторення цих подій в експерименті. (Відомий є, щоправда, експеримент Міллера відносно виникнення амінокислот в "первісній юшці", але він виходив з довільно (гіпотетично) прийнятих "первісних" співвідношень і навіть при тому не привів до бажаних результатів). Що стосується фактів дійсності, яка вже належить до історії, то ними можуть бути тільки викопні рештки. І наперекір очікуванням, якраз викопні рештки свідчать не на користь теорії еволюції. Після більш як сотні років пошуків палеонтологія може похвалитися тим, що знайдено багато решток вже вимерлих видів (існує ще проблема т. зв. "живих фоссілій", тобто решток доісторичних істот, які живуть в наш час в незміненому вигляді), однак це завжди – завершені види, а не проміжні форми. Відсутність проміжних форм у викопних рештках змушує прихильників теорії еволюції вдаватися до "викрутасів" типу: "Проміжні форми були нестійкими, а тому не збереглися", або: "зміни відбувалися стрибками, без проміжних форм" ("з яйця рептилії вилупилася птаха"). Однак на це все немає доказів, а тому такі пояснення не можуть претендувати на більше, як тільки – бути припущеннями. Найбільш гротескним є використання наявності видів живих істот та людини як доказу того, що еволюція таки відбулася, “бо як ще інакше це все могло виникнути?” Крім того, викопні рештки можуть бути довільно інтерпретовані (окремий вид може бути витлумачений, як проміжна форма).

Лише один приклад: пласт з викопним рештками, що зберігся біля озера Констанц, був описаний у 1726 році Йоганом Шойхцером як такий, що містить скелет людини, яка жила до Потопу. Виставлений в Гарлемі зразок викликав великий інтерес завдяки гаданому реліґійному підґрунтю, але у 1811 р. Кюв’є дослідив кістки і виявив, що це була ґіґантська вимерла саламандра.[16]

Це саме стосується "людини з Небраски", костей "пітекантропа" і т. д. Знаного всім "китайського чоловіка" – "сінантропа" було сконструйовано на підставі знайдених др. Блеком і Тейяром де Шарденом шматка черепної кістки та одного зуба. З цього др. Блек витворив модель сінантропа.[17]

Однак всі теорії, які стверджують міжвидову еволюцію, мають далеко більші претензії, аніж просто бути науковими теоріями. Тому що твердження, що всесвіт з усіма його рівнями буття – рослинним, тваринним та особовим світом – поступово "розвинувся" з неживої (фізичної) матерії шляхом переходу від нижчого до вищого ступеня, є метафізичним твердженням. Відмінність між різними рівнями буття (між матеріальним та вегетативним і тваринним, між цими трьома та особовим) є метафізичною, вона не може бути пояснена шляхом емпіричного спостереження. Потрібно філософського акту, щоби збагнути відмінність між неживим та живим, між особовим та неособовим, хоча потрібні для цього дані одержуються шляхом емпіричних спостережень. Емпіричний метод у значенні спостереження, констатації реального існування об’єкта спостереження та індукції суттєво непридатний для зрозуміння та пояснення цих відмінностей. Таким чином кожна версія "теорії еволюції" виявляється "латентною" філософською (метафізичною) теорією, яка

а) заперечує відмінність між різними рівнями буття та вважає їх тільки "епіфеноменами матерії" – "вищим ступенем еволюції". У цьому випадку такі теорії є матеріалістичним монізмом. Або ж вони

б) хоча й визнають відмінність між рівнями буття, то всеж таки приписують нижчим ступеням "силу" ("внутрішність", "психізм") витворити вищі рівні буття. Такі теорії "підносять" все суще на рівень божественного: тут маємо справу з певного виду пантеїзмом, як його сповідує Тейяр де Шарден.

в) Ще одна, навіть у "католицьких" "наукових" колах в даний час поширена версія теорії еволюції визнає тільки одну фундаментальну відмінність – між біологічним та духовним буттям (яку вона врешті-решт теж плутає, тому що інакше неможливо пояснити "людськість" тіла, яке Бог має одушевити безсмертною душею). В біологічній же сфері ця версія стверджує міжвидову еволюцію аж до виникнення "людського" тіла (яке ще не одушевлене безсмертною душею). Типовим представником цієї версії був німецький богослов, єзуїт Карл Ранер. Видається, що цю версію "потвердив" (а принаймні – не спростував) Папа Іван Павло ІІ у своєму листі до Папської Академії Наук від 22.10.1996 р.


Через обмежений обсяг даної доповіді я змушений полишити розгляд закидів та спростувань згаданих теорій еволюції з боку природничих наук (зацікавлених відсилаю до праці Бруно Фолльмерта (Bruno Vollmert) під назвою "Die Frage nach der Entstehung der Lebewesen in naturwissenschaftlicher Sicht", опублікованої у виданні: Bruno Vollmert u. a. (Hrsg.) Schöpfung (Informationszentrum Berufe der Kirche, Freiburg i. Br. 1988)). Я зосереджуся тут на філософській критиці цих теорій.

Перш за все слід вияснити, що означає сам термін “еволюція” та чи коректно його вживають. Латинське поняття “evolutio”, яке лежить в його основі, означає дослівно “розгортання античних книг-сувоїв”, тобто – розкриття вже існуючого.[18] В цьому сенсі можна говорити про “еволюцію” живого організму від ембріонального стану до дорослого організму. Але у згаданих теоріях цей вираз перенесено на виникнення нових, складніших видів, так, неначе би вони від початку закладені у нижчих формах. У такому випадку “еволюція” означає зміни на гомоґенному субстраті – матерії, або ж розкриття того, що вже в тій матерії є. Таке застосування поняття “еволюція” буде коректним тільки тоді, коли за основу прийняти матеріалістичний монізм з його абсурдним твердженням, що матерія є абсолютним буттям та достатньою підставою всіх змін, які у ній відбуваються.  Всі “види” були би тоді тільки змінами цього гомоґенного субстрату, а значить не було би підстав говорити про окреслені та відмежовані один від одного види, бо їх би просто не існувало. Був би лише сам процес ускладнення.[19] Однак у Дарвіна та в авторів інших версій йдеться саме про виникнення видів – їх існування є занадто очевидним фактом, щоби могти це заперечити. Згідно з Геґелем, щоби пояснити природу речей, треба розповісти історію їхнього виникнення. Тому їм йдеться про те щоби пояснити факт існування видів за допомогою “еволюції”, зрозумілої тут як поступове чи “стрибкове” виникнення перед тим не існуючих форм та властивостей. Необхідні для такого виникнення механізми (мутація, селекція, перехід кількості в якість і т. д.) гіпостазуються (чи то з наміром заперечити, чи з неможливості прийняти існування Творця) і в реченнях, які виражають зміст так зрозумілої “еволюції”, виконують функцію підмета. Таким чином речення: “Мутація і селекція рухають еволюцію вперед” (де мутація і селекція є механізмами цієї “еволюції”) рівнозначне з реченням “Еволюція рухає себе вперед”, а отже – “Еволюція еволюціонує”. Таким чином, крім гіпостазування процесу та циркулярності доказу (“порочного круга в доведенні”) маємо тут ще й наругу над законами мови. Тому що в кожному реченні, яке виражає діяльність (а вищенаведені речення – саме такі) необхідно мусять бути наперед задані діяч та план, відповідно до якого діяч здійснює свою діяльність.[20] Щоби такі вирази не потонули в явному безглузді та не перетворилися в незрозумілий “набір звуків”, а зберігали принаймні граматичну будову речень, які виражають діяльність, то ті, хто ними користується, неминуче персоніфікують “еволюцію” та витворюють вирази типу: “еволюція пробує”, “еволюція вибирає”, “еволюція діє” і т. д. (Ми знаходимо такі вирази в “преізобілії” у Тейяра де Шардена, в діалектичному матеріалізмі та ін.). Однак таке розуміння “еволюції” суперечить мовному значенню цього слова: “розвиток”, розгортання”, “вияв назовні того, що вже міститься у внутрішньості”.[21] Тому, якщо хтось хоче розуміти “еволюцію” послідовно по-дарвіністськи чи матеріалістично, то замість виразу “еволюція” повинен вживати вираз “поставання”, і то “поставання само зі себе”. Але такі вирази є “протиріччям у терміні” („contradictio in termino“), тому що ніщо не може виникнути само зі себе, що не існує вже перед тим. “Поставання” має значення актуалізації все нових форм, які в свою чергу повинні звідкись братися. Якщо ми не хочемо впасти в “мета-безглуздя” виникнення нових форм самих зі себе, то змушені визнати необхідний метафізичний взаємозв’язок, який полягає у тому, що поява нових форм та їхня актуалізація необхідно вимагають зовнішньої і до того ж – необхідно розумної та свобідно діючої Причини.

Стосовно інших моментів “еволюції”, які заслуговують на філософську критику. Спільним моментом вищезгаданих версій теорії еволюції (а на відрізку “до появи духа” – також і “теорії еволюції людського тіла”) є принципова можливість переходу від неживої (або ж “наділеної внутрішнім перед-життям”) матерії до виразно живої – рослинної а від неї – до тваринного світу. З точки зору природничих наук такий перехід недоведений, більше того, наукові факти суперечать такій можливості. Цю можливість можна стверджувати лише прийнявши за основу моністичну систему буття. Це може бути або матеріалістичний монізм[22] або ж (сильно відчутне у творах Тейяра де Шардена) неоплатонівське розуміння буття, відповідно до якого всі сущі еманують з “Єдиного” і через те мають як між собою, так і з цим “Єдиним” однакову природу, яка дозволяє їм еволюціонувати в напрямку до “Єдиного”.

Якщо ж ми звернемося до дійсності, то не зустрінемо у ній жодного монізму. Хоча все “є”, і через те – є у певному сенсі “буттям”, то в сущих знаходимо такі разючі відмінності, що виникає питання, чи ми взагалі маємо право застосовувати до них єдине поняття буття.[23] Ми зустрічаємо так відмінні ступені буття, що різниця між ними не може бути лише ступеневою, вона суттєва. Через те ці ступені не можуть “виникнути” чи бути”розвинені” одне з одного. По відношенню до них ми можемо говорити разом зі св. Томою Аквінським тільки про analogia entis – аналоґію буття. Так відрізняються між собою життя і неживе, особове і неособове, а передовсім – матерія і дух. Ніколи такі сущі не можуть бути виведені одне з одного, тому що їхня “буттєва організація” суттєво відмінна. Життя, особа, дух, є первісними даними, які не можуть бути пояснені через щось інше, а повинні бути збагнені в окремому прогляді (окремій філософській інтуїції). Через те всяка теорія, яка постулює “розвиток від нижчого до вищого ступеня буття”, нехтує якраз тими відмінностями в бутті.

Сказане стосується і переходу у сфері біологічного – від тваринного буття до особи. Хто усвідомив, що таке особа, розуміє, що між особовим та неособовим буттям існує таке “онтологічне провалля”, що жоден “розвиток”, жодна “зміна стану” (Тейяр де Шарден), жодна “перервана рівновага“ (Ст. Джей Ґоулд), жоден “перехід кількості в якість” (діалектичний матеріалізм) не може його “засипати”. Якщо ми задумаємося над такими специфічно особовими властивостями, як самосвідомість, свобода волі, здатність давати належну відповідь на стани речей у дійсності, мова, релігійність, спрямованість до істини, Вічності та Абсолюту, врешті – здатність витворювати різноманітні “теорії” (серед них і “теорію еволюції”), то зрозуміємо, що з онтологічної точки зору рослини і тварини ближчі до неорганічної матерії, аніж до особи. Тому й пише Зайферт:

Через те ... основна думка матеріалістичного еволюціонізму, що людина поступово розвинулася з тваринної свідомості, завідомо зазнає краху як хибна. Тому що, по-перше, всі незліченні прикмети людської, особової духовної душі (Geistseele) так необхідно та інтелігібельно пов’язані між собою, що їх можна посідати або всі одразу, або жодної. По-друге, людське особове буття виявляється засадничо та глибинно відмінним від тваринного. Необхідні та інтелігібельні “даності” людини як особи та тварини виявляють величезну відмінність, яка дозволяє нам відразу збагнути: ступеневий розвиток тварини, “посилення” її свідомості до людського рівня абсолютно неможливі[24]

Пригляньмося детальніше до “теорії еволюції людського тіла”, яка стверджує, що безсмертну душу творить безпосередньо Бог.

Припустімо, людське тіло розвинулося з нижчого ступеня буття, точніше – з тварини, тіло якої було “готовим” для прийняття безсмертної душі. Не беручи до уваги питання, яким чином тварина мала би мати тіло “готовим” для прийняття безсмертної душі, виникає ще одна проблема. Бо в такому випадку людина за тілом не відрізнялася би від цієї тварини. Постає питання, чи Бог, творячи першу людську душу, вдихнув її у тваринний ембріон у тваринному лоні?

Цитую Дам’яна Федорику:

Якщо Бог створив душу Адама в момент зачаття тіла “тварини Z” – індивіда певного виду, то чи Адам виростав, звучи самицю, яка його породила, “мамою”? ...Як Адам навчився говорити? Скільки поколінь протривало, поки розвинулася перша мова?[25]

Мова становить нездоланну перешкоду для еволюціоністів. Вона не могла виникнути. Нею можна або володіти від початку, або її навчитися. Останнє можливе тільки там, де є вже “мовне середовище”, у якому цією мовою володіють. Обидвох передумов у “первісному стаді” не було.

Виникає питання, як виникла Єва. Якщо вона, як і Адам, була одушевлена безсмертною душею в лоні її “матері”, то “матір” була самицею з того самого стада, у якому і Адам жив. Як Адам міг відрізнити Єву від інших, “неодушевлених” самиць, якщо за тілом їх неможливо було розрізнити? Або навпаки: Єва була самицею, яка породила “одушевленого” в її лоні Адама. У цьому випадку Адам був би зачатий від тваринного самця... Ці всі роздуми дійсні і тоді, коли хтось приймає полігенізм.

Залишається ще одна можливість: душа могла би бути вдихнена в доросле тваринне тіло, тобто в індивіда, який був фізіологічно та метафізично повноцінним та міг існувати і без людської душі. З цього випливала би метафізична можливість передіснування тіла (а чому і не – душі?). В такому випадку душа була би чимось метафізично зовнішнім та просто доданим до передіснуючого повноцінного тіла, до якого вона би відносилася як до знаряддя чи інструменту. Таке розуміння суперечить суттєвій унікальній єдності душі і тіла, а отже – гідності людини. (Я залишаю тут без розгляду проблему, як може співіснувати в одному тілі безсмертна душа з “тваринною душею” – anima sensitiva, – яка була у ньому перед тим. Щоби уникнути висновку, що людина – це одержима мавпа, потрібно, щоби в момент одушевлення “тваринна душа” померла. Тоді одушевлення було би одушевленням трупа, а не тіла. Чим таке створення тіла краще від створення його з “праху земного”?)

Крім всього така теорія імпліцитно містить зневагу Божої Всемогутності, так неначе Бог не міг би створити щось безпосередньо та з нічого, а потребував би для створення людини “тваринного матеріалу”.

Таким чином бачимо, що “теорія еволюції” у всіх її версіях не може бути науковою теорією, тому що не має підтвердження в реальному бутті. Чим вона є насправді, так це хибною метафізикою, філософською конструкцією. Чому є вона така популярна? Чому заполонила стільки умів, навіть тих, які вважають себе віруючими? Відповідь проста: ця теорія є прийнятною. А прийнятність – це позанаукова та позафілософська категорія і підстави її можуть бути різними: блискучість, когерентність та стрункість теорії, ідеологічні підстави... “Чтобы быть принятым, надо быть приятным” – каже  Владімір Соловйов в “Трех разговорах... ”. Чим же “приятная” теорія еволюції? Відповіддю є слова англійського вченого, Сера Артура Кейта:

Еволюція недоведена і її неможливо довести. Ми просто віримо у неї тому, що інакше ми би мусіли вірити у створення, а воно – немислиме”.[26]

“Теорія еволюції” виявляється, таким чином, ідеологією та сурогатною вірою, яка покликана витіснити віру в Бога та Його творче втручання. І навіть в тих версіях, які не відкидають існування Бога, а намагаються погодити еволюцію з теїзмом, причиною таких намагань є завжди послаблення віри в Божу Всемогутність та бажання йти в ногу з атеїстичним “духом часу”, який має неоправдані претензії на науковість. “Яка згода в Христа з белійяалом?” (2 Кор 6,15).

Петро Гусак
доктор філософії 


[1] Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html ).

[2] Там само.

[3] Див.: C. R. Darwin, On the Origin of Species, auch: The Encyclopedia of Philosophy (Macmillan Publishing Co., Inc. & The Free Press, New York/ Collier Macmillan Publishers, London 1972); том 2, стор. 297-298.

[4] Там само, стор. 298; Дарвін забуває тільки пояснити, чому вони вибирали таких самиць. Чи це "статева селекція", коли вибирають облізлих самиць? Парші, лишаї, облисіння і т. д. є однозначно аномаліями і означали би недолік для здатності вижити – хворобу та беззахисність перед холодом.

[5] Pierre Teilhard de Chardin, Der Mensch im Kosmos (Le Phénomène Humain), deutsche Übersetzung von Othon Marbach (Verlag C. H. Beck, München 1965), стор. 223.

[6] Там само, стор. 225. – Де ще можна знайти кращий доказ гіпостазування еволюції Тейяром де Шарденом?

[7] „Дехто нерозумно та нерозсудливо вважає, що еволюція, яка вповні не доведена навіть у сфері природничих наук, пояснює походження всіх речей, та зухвало підтримує моністичну і пантеїстичну думку, що світ перебуває в постійній еволюції. Комуністи радо підписуються під цією думкою, бо якщо душі людей позбавлені усякої ідеї особового Бога, то вони можуть більш дієво відстоювати та пропагувати свій діалектичний матеріалізм”. (Pope Pius XII, Enz. Humani generis, § 5; www.vatican.va/holy_father/pius_xii/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_12081950_humani-generis_en.html ); Переклад мій – П.Г.

[8] Papst Pius XII, Enzyklika Humani generis, § 36; AAS 42 [1950], S. 575; www.vatican.va/holy_father/pius_xii/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_12081950_humani-generis_en.html (Переклад та жирний шрифт мій – П.Г.)

[9] Там само.

[10] Див.: Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html ).

[11] пор. наприклад: „Frieden mit Darwin“ (Liechtensteiner Vaterland, 25.10.1996); див. також: Ring-Eifel, Ludwig, Viel Lärm um wenig Revolutionäres (Schweiz. Kath. Wochenzeitung, № 45, 8.11.1996).

[12] Див.: Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996; auch: www.cin.org/jp2evolu.html ).

[13] Цитовано по: Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996), Переклад мій – П.Г.

[14] Див.: Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html ).

[15] Pope John Paul II, "Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man". (Message to Pontifical Academy of Sciences, L'Osservatore Romano, № 44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html ); Переклад мій – П.Г.

[16] Loren Eiseley, Darwin's Century (Anchor Books/Doubleday&Company, Inc., Garden City, New York, 1961); стор. 86-87.

[17] J.W.G. Johnson, Na bezdrożach teorii ewolucji (Wydawnictwo Michalineum: Warszawa-Struga 1989); стор. 77-81.

[18] Див.: Kleines Fremdwörterbuch (VEB Bibliographisches Institut: Leipzig 1975); стор. 113.

[19] Пор.: Spaemann, Robert, Sein und Gewordensein. Was erklärt die Evolutionstheorie?, in: Spaemann, Robert u. a. (Hrsg.), Evolutionstheorie und menschliches Selbstverständnis, CIVITAS Resultate Band 6 (Acta humaniora: Weinheim 1984); стор. 88-90.

[20] Пор.: Locker, Alfred, „Evolution“ – Begriff und Theorie unter der Sonde von Sprach- und Wissenschaftskritik, in: Locker, Alfred (hrsg.), Evolution – kritisch gesehen (Anton Pustet: Salzburg/München 1983); стор. 19-24.

[21] Там само, стор. 22.

[22] „Діалектичний матеріалізм претендує бути “науковим та послідовно матеріалістичним монізмом”, бо для нього “світ за своєю природою – матеріальний”, як рівно ж “всі явища у світі – це різні види рухомої матерії”. („Monismus“ // Historisches Wörterbuch der Philosophie (Hrsg. von Joachim Ritter und Karlfried Gründer, Band 6, Verl. Schwabe & Co AG, Basel / Stuttgart, 1984); стор. 135; Переклад мій – П.Г.

[23] Пор.: Josef Seifert, Essere e persona, глава VII.

[24] Josef Seifert, Leib und Seele, S. 108. (переклад мій – П.Г.).

[25] D. Fedoryka, The sin of omission as the missing link in "scientific" evolution (Manuskript); стор. 6.

[26] Wolfgang Kuhn, Stolpersteine des Darwinismus (Schwengeler-Verlag: Berneck 1984); I том, стор. 5; Переклад мій – П.Г.




Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:
( 3009 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #2 Anemonalove 07.07.2017 04:27
Hello guys! Who wants to see me live? I have profile at
HotBabesCams.com, we can chat, you can watch me live for free, my nickname is Anemonalove , here is my pic:


https://3.bp.blogspot.com/-u5pGYuGNsSo/WVixiO8RBUI/AAAAAAAAAFA/JWa2LHHFI2AkHParQa3fwwHhVijolmq8QCLcBGAs/s1600/hottest%2Bwebcam%2Bgirl%2B-%2BAnemonalove.jpg
Цитувати
 
 
+1 #1 Петро Гусак 15.03.2015 07:58
Ошибка Дарвина:

https://www.youtube.com/watch?v=1_siGFy8SBo
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити