Догмат "Filioque", тобто вчення про сходження Святого Духа від Отця і Сина є найбільш оспорюваним, він  став каменем спотикання в екуменічному діалозі між Західною та Східною Церквами. Дуже часто цей догмат відкидають, не маючи належного розуміння, про що саме у ньому йдеться. І майже у всіх богословських дискусіях на цю тему залишають поза увагою повний текст Нікейського Символа Віри. А у його другому члені читаємо:

"І в  єдиного Господа  Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла,  Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного  з Отцем, що через Нього все сталося" [1].

Звернімо увагу на слова "єдиносущного з Отцем" (ομοουσιος Πατρι). Вони означають, що Бог Син, Ісус Христос має ту саму суть, що і Бог Отець, а отже — посідає всі властивості, які конституюють суть Бога Отця, і всі прикмети, які до Його суті належать. А сходження Святого Духа (εκπορευσις, spiratio) є для Бога Отця суттєвим: "Дух істини, який від Отця походить" (Ів.15.26.). (Відповідно до найновішого Ватиканського пояснення, я відрізняю "εκπορευσις" як унікальне ісходження Святого Духа від Отця як  єдиного Джерела від "processio" — сходження Святого Духа від Отця і Сина у їхній єдності (гляди: Les traditions Grecque et Latine concernant la Procession du Saint Esprit, Pontificium Concilium ad  Christianorum Unitatem fovendam, Typis  Vaticanis MCMXCVI). Що ж стосується терміну  "spiratio", то я вважаю його рівнозначним з терміном "εκπορευσις".

Що "εκπορευσις" Святого Духа належить до суті Бога Отця, випливає з наступних міркувань: ніхто, чи то на Сході, чи на Заході, не буде заперечувати, що Бог Отець є  найвищим Добром. Для добра ж суттєвим є "ізливатися", "уділяти себе" — bonum est diffusivum sui. Це  — наскрізь східне розуміння добра ( на противагу до арістотелівсько-томістичного "bonum appetibile"). Ми знаходимо його, наприклад, у св. Діонісія Ареопаґіта у його трактаті "Божественні імена":  "…ως ουσιωδης αγαθον εις παντα τα οντα διατεινει την αγαθοτητα" — "для добра є суттєвим, що воно розповсюджує свою доброту на всі сущі" (Божественні імена 4.1.) Ми знаходимо таке розуміння  Добра вже в Платона, який в "Політеї" намагався ідентифікувати Добро з Єдиним, і зокрема — у Платоновому "неписаному вченні" (гляди: Giovanni Reale, Zu einer  neuen Interpretation Platons, Paderborn: Ferdinand Schoeningh, 1993, с. 204) і в Плотіна,  де Єдине  "уділює  Себе" сущим, бо вони з Нього "еманують" (ісходять). "Однак, Бог не був би найвищим Добром, якщо би  Він не віддавав ("ізливав") Себе повністю" [2].

Оскільки Бог не може віддати себе повністю створінням, то необхідно, що Він віддає ("ізливає") Себе повністю Синові через родження і Святому Духові через "дихання" ("spiratio") [3]. Отже, ісходження Святого Духа є для Бога Отця суттєвим . Якщо ж Син є "єдиносущним з Отцем",  то також і для Сина є суттєвим, що з Нього ісходить (εκπορευεται) Святий Дух. Однак, тут насувається небезпека нескінченної ітерації: тоді виходило би, що для Сина є також суттєвим родити самого Себе. Щоби цього уникнути, мусимо взяти до уваги відмінності між Божими Особами, що базуються на їхніх відношеннях: не родження чи "дихання" є суттєвим  для Божої Природи як такої, а цілковите  "самовіддання" — "ізліяння". У  відповідності до Осіб воно може бути інакше вираженим. І тому Син цілковито "ізливає", "віддає" Себе не в повторному родженні Сина, а в επιστροφη  — цілковитому поверненні до Отця: "Cлово бѣ къ Богу" (Ів.1.1). І це "повернення" – επιστροφη Сина до Отця і є ісходженням Святого Духа "і від Сина". Тут не йдеться про два окремих Джерела ісходження тому, що наш Спаситель говорить: "Я і Отець — ми одно" — "Εγω και ο Πατηρ εν εσμεν" (Ів.10.30). “Εν” (вжито в середньому роді) у значенні Найвищого Абсолюту, але також і у значенні єдиного Єства, єдиного Начала, і через те —  єдиного Джерела  для сходження Святого Духа. "Ου εκπορευεται το Πνευμα το Αγιον εκ Πατρος και Υιου ος απο μιας αρχης" [4].

Звідси  висновок:  хто заперечує, що Святий Дух ісходить і від  Сина, той  заперечує  також і єдиносущність  Бога Отця і Бога Сина, і попадає  в аріанізм, або ж в  неоплатонізм з  його другорядною позицією  "Νους" стосовно "Εν". Отже, можна сказати, що правильно зрозумілий  догмат "Filioque" відповідає первісному смислу Нікейського Символа Віри і є цілком православним.

Петро Гусак

[1]   Цитовано згідно з виданням: "Прийдіте, поклонімся", Рим 1991, с. 422-423; (виділення моє — П.Г.).

[2]   Св. Бонавентура. Путеводитель души к Богу (латинско - русский текст), Греко-Латинский кабинет Ю.А. Шичалина, Москва.— 1999,стр.140-143, (переклад мій – П.Г.).

[3]   Там само.

[4]   Harduim, vol.9.398, цитовано згідно :  Йосиф Кардинал Сліпий, De Photio et  Filioque, в : Opera omnia Kyr Josephi (Slipyi-Kobernyckyj-Dyčkovskyj) Archiepiscopi Maioris et Cardinalis, Universitas Catholica Ucrainorum a s. Clemente Papa, Roma 1969, Vol. II, p. 170.