Феноменологічне обґрунтування догмату "Filioque" |
![]() |
"І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками, — світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося" [1]. Звернімо увагу на слова "єдиносущного з Отцем" (ομοουσιος Πατρι). Вони означають, що Бог Син, Ісус Христос має ту саму суть, що і Бог Отець, а отже — посідає всі властивості, які конституюють суть Бога Отця, і всі прикмети, які до Його суті належать. А сходження Святого Духа (εκπορευσις, spiratio) є для Бога Отця суттєвим: "Дух істини, який від Отця походить" (Ів.15.26.). (Відповідно до найновішого Ватиканського пояснення, я відрізняю "εκπορευσις" як унікальне ісходження Святого Духа від Отця як єдиного Джерела від "processio" — сходження Святого Духа від Отця і Сина у їхній єдності (гляди: Les traditions Grecque et Latine concernant la Procession du Saint Esprit, Pontificium Concilium ad Christianorum Unitatem fovendam, Typis Vaticanis MCMXCVI). Що ж стосується терміну "spiratio", то я вважаю його рівнозначним з терміном "εκπορευσις". Що "εκπορευσις" Святого Духа належить до суті Бога Отця, випливає з наступних міркувань: ніхто, чи то на Сході, чи на Заході, не буде заперечувати, що Бог Отець є найвищим Добром. Для добра ж суттєвим є "ізливатися", "уділяти себе" — bonum est diffusivum sui. Це — наскрізь східне розуміння добра ( на противагу до арістотелівсько-томістичного "bonum appetibile"). Ми знаходимо його, наприклад, у св. Діонісія Ареопаґіта у його трактаті "Божественні імена": "…ως ουσιωδης αγαθον εις παντα τα οντα διατεινει την αγαθοτητα" — "для добра є суттєвим, що воно розповсюджує свою доброту на всі сущі" (Божественні імена 4.1.) Ми знаходимо таке розуміння Добра вже в Платона, який в "Політеї" намагався ідентифікувати Добро з Єдиним, і зокрема — у Платоновому "неписаному вченні" (гляди: Giovanni Reale, Zu einer neuen Interpretation Platons, Paderborn: Ferdinand Schoeningh, 1993, с. 204) і в Плотіна, де Єдине "уділює Себе" сущим, бо вони з Нього "еманують" (ісходять). "Однак, Бог не був би найвищим Добром, якщо би Він не віддавав ("ізливав") Себе повністю" [2]. Оскільки Бог не може віддати себе повністю створінням, то необхідно, що Він віддає ("ізливає") Себе повністю Синові через родження і Святому Духові через "дихання" ("spiratio") [3]. Отже, ісходження Святого Духа є для Бога Отця суттєвим . Якщо ж Син є "єдиносущним з Отцем", то також і для Сина є суттєвим, що з Нього ісходить (εκπορευεται) Святий Дух. Однак, тут насувається небезпека нескінченної ітерації: тоді виходило би, що для Сина є також суттєвим родити самого Себе. Щоби цього уникнути, мусимо взяти до уваги відмінності між Божими Особами, що базуються на їхніх відношеннях: не родження чи "дихання" є суттєвим для Божої Природи як такої, а цілковите "самовіддання" — "ізліяння". У відповідності до Осіб воно може бути інакше вираженим. І тому Син цілковито "ізливає", "віддає" Себе не в повторному родженні Сина, а в επιστροφη — цілковитому поверненні до Отця: "Cлово бѣ къ Богу" (Ів.1.1). І це "повернення" – επιστροφη Сина до Отця і є ісходженням Святого Духа "і від Сина". Тут не йдеться про два окремих Джерела ісходження тому, що наш Спаситель говорить: "Я і Отець — ми одно" — "Εγω και ο Πατηρ εν εσμεν" (Ів.10.30). “Εν” (вжито в середньому роді) у значенні Найвищого Абсолюту, але також і у значенні єдиного Єства, єдиного Начала, і через те — єдиного Джерела для сходження Святого Духа. "Ου εκπορευεται το Πνευμα το Αγιον εκ Πατρος και Υιου ος απο μιας αρχης" [4]. Звідси висновок: хто заперечує, що Святий Дух ісходить і від Сина, той заперечує також і єдиносущність Бога Отця і Бога Сина, і попадає в аріанізм, або ж в неоплатонізм з його другорядною позицією "Νους" стосовно "Εν". Отже, можна сказати, що правильно зрозумілий догмат "Filioque" відповідає первісному смислу Нікейського Символа Віри і є цілком православним.
[1] Цитовано згідно з виданням: "Прийдіте, поклонімся", Рим 1991, с. 422-423; (виділення моє — П.Г.). [2] Св. Бонавентура. Путеводитель души к Богу (латинско - русский текст), Греко-Латинский кабинет Ю.А. Шичалина, Москва.— 1999,стр.140-143, (переклад мій – П.Г.). [3] Там само. [4] Harduim, vol.9.398, цитовано згідно : Йосиф Кардинал Сліпий, De Photio et Filioque, в : Opera omnia Kyr Josephi (Slipyi-Kobernyckyj-Dyčkovskyj) Archiepiscopi Maioris et Cardinalis, Universitas Catholica Ucrainorum a s. Clemente Papa, Roma 1969, Vol. II, p. 170. Tеги:
( 7 голосів )( 6486 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
2021 (16)
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (20)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Есей
-
Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.
Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт… Богдан Ігор Антонич
Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало…
Світ поезії
-
Детальніше...
Поривайтесь в космічні висоти.
Може, там - інший часу плин.
Може, там інші дні і ноти...
Але Бог тут і там - один.Поривайтесь шукати зорі
За багато холодних миль.
Може, це неозоре море
Вип'є залпом гарячий біль.Поривайтесь в п'янкі вершини,
Відсилайте рожевих муз.
Може, знов якась зірка злине
Із затемнених Сіракуз.Поривайтесь в космічні бурі,
Чи масштабні, чи то малі.
Може, досвід цей ваш похмурий
Допоможе вам на Землі...Поривайтесь у ті дороги,
Не шукайте лихих хвилин,
Не шукайте нового Бога,
Адже Бог тут і там - один...Ольга Стасюк
-
Теги
-
Фото
-
Відео
Коментарі
I appreciate you finding the time and effort tо put thhis information together.
I once again find myself personally spendіng way
too much time both reading and leaving comments. But so what, it was
stilⅼ worth it!
My blog post; dansk foldekniv: https://da.gravatar.com/lommeknive
Стрічка RSS коментарів цього запису