Римо-католицька церква про довкілля: Розвиток народів, права та обов’язки, довкілля Друк

Д.Торітті.Сотворення світу.Фрески.Італія.1290 р
Д.Торітті.Сотворення світу.Фрески.Італія.1290 р
Питання розвитку в цей час тісно пов’язане з обов’язками, що випливають із зв’язку людини з довкіллям. Бог дарував його всім. Ставлення до довкілля – частина нашої відповідальності щодо бідних верств населення, майбутніх поколінь і всього людства. Якщо трактувати природу і, насамперед, людину як плід випадку або еволюційного детермінізму, то так зменшується усвідомлення відповідальності в нашому сумлінні. Натомість, вірний вбачає у природі чудесний твір Бога Творця, який людина сміє відповідально використовувати, щоб з пошануванням внутрішньої гармонії створіння, задовольнити свої оправдані матеріальні та духовні потреби. Якщо ж таке бачення зникає, то це веде, зрештою, до того, що людина починає вважати природу табу, або навпаки – предметом для експлуатації. Обидві ці позиції не відповідають християнському розумінню природи, яка є плодом Божого творіння.

Природа виражає план любові і правди. Вона була перед нами і дарована нам Богом як середовище для життя. Вона розповідає про Творця (пор. Рим. 1, 20) і про його любов до людей. Вона призначена, щоб в кінці часів бути «об’єднаною» (пор. Єф. 1, 9–10; Кол. 1, 19–20) у Христі. Вона також своєрідне «покликання». Природа не дана нам як «сукупність випадково розкиданого сміття» [Геракліт Ефеський, (535-475 до Хр.)], але як дар Творця, який визначив її внутрішні закони, щоб людина, керуючись ними, «порала [її] і доглядала» (Бут. 2, 15). Необхідно також наголосити, що вважати природу важливішою від людської особи суперечить правдивому розвитку. Така настанова веде до неопоганських позицій або нового пантеїзму: спасіння людини не може походити з самої тільки природи, яку розуміють в суто натуралістичному сенсі.

З іншого боку, потрібно відхилити протилежну позицію, направлену на цілковиту технізацію природи, оскільки природне середовище – це не просто матерія, якою можемо вільно розпоряджатися, але величний твір Бога-Творця, що містить в собі певну «граматику», яка вказує на цілі та критерії для мудрого, а не інструменталізованого та свавільного користуванням ним. Такі викривлені концепції приносять сьогодні багато шкоди для розвитку. Цілковите зведення природи до сукупності матеріальних речей стає джерелом насильства над довкіллям та мотивує до дій, які зневажають природу самої ж людини. Вона ж бо, складаючись не тільки з матерії, а й з духу, і будучи такою багатою на значення та трасцендентні цілі, які необхідно осягнути, має також нормативний характер для культури. Людина інтерпретує і формує довкілля завдяки культурі, яку визначає відповідальна свобода, що зважає на заповіді морального закону. Відповідно, проекти спрямовані на забезпечення цілісного людського розвитку не можуть ігнорувати благо наступних поколінь, але зобов’язані характеризуватися солідарністю та справедливістю між поколіннями, враховуючи різноманітні сфери: екологічну, правову, економічну, політичну і культурну.

49. Питання, пов’язані з піклуванням про захист довкілля, змушують належно взяти до уваги енергетичну проблематику. Видобування невідновлювальних джерел енергії деякими державами, впливовими групами та підприємствами – вагома перешкода для розвитку бідних країн, які не мають ані економічних ресурсів для одержання доступу до джерел енергії, що існують сьогодні і в майбутньому не відновляться, ані щоб фінансувати пошук за новими альтернативними джерелами. Заготівля природних ресурсів, які часто перебувають саме в бідних країнах веде до експлуатації і конфліктів між народами та в межах самих країн. Такі конфлікти часто відбуваються на території цих країн, спричиняючи вражаючі наслідки смертності, руйнування і подальшої деградації. Міжнародне співтовариство має невідкладне завдання віднайти інституційні шляхи, щоб зупинити виснаження невідновлювальних ресурсів, залучаючи до цього також бідні країни, щоб спільно планувати майбутнє.

На цьому полі також існує термінова моральна необхідність оновленої солідарності, особливо у стосунках між країнами, що перебувають на дорозі розвитку і високоіндустріальними країнами. Технологічно передові суспільства можуть і повинні зменшити своє споживання енергії, оскільки все більше розвивається виробництво переробної промисловості, також тому, що між їх громадянами поширюється більша чуйність до проблем довкілля. Необхідно, крім того, додати, що сьогодні можливо покращити енергоефективність, а також досягнути успіху в пошуку альтернативних джерел енергії. Все ж, потрібен також глобальний перерозподіл енергетичних ресурсів, щоб уможливити доступ до них країн, які ними не володіють. Їхню долю не можна передати в руки того, хто першим дістався (до ресурсів, – пер.) чи вирішити згідно з логіки сильнішого. Йдеться про важливі проблеми, які, щоб вирішувати їх належно, вимагають від всіх відповідального усвідомлення наслідків, що спіткають майбутні покоління, а особливо багатьох молодих людей із бідних країн, які «домагаються своєї участі в будуванні кращого світу».

50. Ця відповідальність глобального характеру, оскільки стосується не тільки енергії, але всього створіння, яке не сміємо передати виснаженим майбутнім поколінням. Людині дозволено здійснювати відповідальне управління природою, щоб її берегти, отримувати з неї вигоди, а також у нових формах та завдяки передовим технологіям культивувати, щоб вона могла гідно прийняти та прохарчувати населення, що на ній живе. Для всіх достатньо місця на Землі: на ній вся людська сім’я має знайти необхідні ресурси, щоб з допомогою самої природи, яка є даром Бога для його дітей і завдяки своїй праці та винахідливості провадити гідне життя. Мусимо однак вказати на дуже серйозний обов’язок, передати землю наступним поколінням у такому стані, щоб також і вони могли гідно на ній проживати і далі її обробляти. Це передбачає «зобов’язання спільно вирішувати, після відповідального обдумування, яку вибрати дорогу, ставлячи собі за мету зміцнити союз між людиною і довкіллям, що повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого походимо і до якого прямуємо». Бажано, щоб міжнародне співтовариство і окремі уряди зуміли дієво запобігати при використанні довкілля нанесення йому шкоди. Також необхідно, щоб компетентні органи доклали всіх належних зусиль для забезпечення прозорості економічних та суспільних витрат, що виникають під час користування спільними природними ресурсами, а також, щоб ці витрати відшкодовували саме користувачі, а не інші народи чи майбутні покоління. Збереження довкілля, ресурсів і клімату вимагає, щоб усі відповідальні в міжнародному масштабі діяли колективно і виявили готовність до праці з добрими намірами, шануючи закон і з солідарністю до найслабших регіонів планети. Одне із найбільших завдань економіки – максимально ефективно споживати ресурси, а не марнотратство, беручи до уваги, що поняття ефективності не аксіологічно нейтральне.

Мозаїка VI ст. Базиліка св.Аполінарія ін Кляссе. Равена. Італія
Мозаїка VI ст. Базиліка св.Аполінарія ін Кляссе. Равена. Італія
51. Спосіб, у який людина трактує довкілля, впливає на те, як вона трактує саму себе, і навпаки. Це виклик для сучасного суспільства – серйозно переглянути свій стиль життя, який в багатьох частинах світу схиляється до гедонізму і споживацтва, залишаючись байдужим до шкоди, яка з цього виникає. Необхідна ефективна зміна способу думання, яка приведе нас до прийняття нових стилів життя, «у яких пошук правди, краси і добра, а також спільнота з іншими людьми, що прагнуть спільного розвитку, мають бути критеріями, які визначають рішення щодо споживання, ощадливості та інвестицій». Будь-яке порушення громадянської солідарності та дружби спричиняє екологічну шкоду, як зі свого боку руйнування довкілля має негативний вплив на суспільні відносини. Природа, особливо в наші часи, настільки інтегрована у динаміку соціальних та культурних процесів, що вже майже не є незалежною величиною. Опустелювання Землі, що прогресує і виснаження деяких сільськогосподарських регіонів – це також результат збіднення населення, яке там мешкає, та його відсталості. Сприяючи економічному та культурному розвитку цього населення, оберігаємо водночас і природу. Крім того, скільки ж природних ресурсів знищили війни! Мир народів і між народами став би запорукою дієвішого захисту довкілля. Захоплення ресурсів, особливо води, може призвести до серйозних конфліктів серед населення, якого це стосується. Мирна угода щодо використання ресурсів може забезпечити збереження природи і водночас добробут зацікавлених суспільств.

Церква відповідальна за створіння і зобов’язана цю відповідальність засвідчити перед громадськістю. Роблячи це, вона повинна не тільки захищати землю, воду і повітря як дари створіння, які належать всім, але, насамперед, покликана оберігати людину від самознищення. Необхідна правдива екологія людини. Пошкодження природи тісно пов’язанe з культурою, яка формує людське співжиття. Якщо в суспільстві поважають «екологію людини», то з цього користає також екологія довкілля. Подібно як тісно між собою пов’язані людські чесноти – так, що ослаблення однієї загрожує іншим, – так і екологічна система основана на дотриманні плану, який стосується і здорового співжиття у суспільстві, і добрих відносин із природою.

Щоб вберегти природу не вистачає здійснювати спонукальні чи обмежуючі заходи, недостатнім також є відповідне навчання. Все це важливі допоміжні середники, однак вирішальна проблема – це цілісна моральна позиція суспільства. Якщо не поважати право на життя і природну смерть, якщо зачаття, вагітність і народження відбуваються штучно, якщо ембріони приносять в жертву для досліджень, суспільна свідомість втрачає зрештою поняття екології людини, а разом із ним – поняття екології довкілля. Протиріччя закликати нові покоління шанувати довкілля, тоді як виховання і законодавство не допомагають поважати самих себе. Книга природи єдина і нероздільна у тому, що стосується як довкілля, так і сфери життя, сексуальності, подружжя, сім’ї, суспільних стосунків, одним словом – цілісного людського розвитку. Наші обов’язки щодо довкілля, поєднані з обов’язками щодо людини як такої і всіх, з ким творимо зв’язки. Не можна вимагати дотримання одних обов’язків, порушуючи інші. Це серйозне протиріччя сучасної ментальності та практики, яке принижує людину, руйнує довкілля і шкодить суспільству.

52. Правду і любов, яка її відкриває, не можна продукувати, можна тільки прийняти. Їх остаточним джерелом не є і не може бути людина, але тільки Бог, тобто Той, хто є Правдою і Любов’ю. Ця засада дуже важлива для суспільства і для розвитку, які не можуть бути тільки людськими витворами; так і покликання до розвитку людей і народів не ґрунтується лише на людському рішенні, але воно вписане в початковий план щодо нас і є для нас обов’язком, який маємо добровільно прийняти. Те, що йде попереду і що для нас визначальне – Любов і Правда – вказують нам, що є добре і в чому наше щастя. Отже, вказують дорогу до справжнього розвитку.


*Уривок з енцикліки Святішого Отця Венедикта XVI «Любов у правді».

Переклав д-р Володимир ШЕРЕМЕТА


Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     довкілля      документи      №3
( 11443 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити