У сучасності мабуть частіше, ніж в інші епохи люди схильні підмінювати одні поняття іншими або ж вживати евфемізми. У площині моралі це означає спробу підмінити морально добре морально неприйнятним. Перше усувається другим, тобто морально добре стає заміненим морально неприйнятним, яке замасковується під «добро» або бодай «нейтралітет». Прикладом такого маскування є вираз «переривання вагітності», який нерідко зумисне використовують на позначення аборту. Слово «аборт» (від лат. aborior – померти до народження) не звучить так нейтрально як «переривання вагітності». А ще менш нейтрально звучить «вбивство в лоні» – вираз, який настільки вражає слух сучасної людини, що вона не бажає його чути. Але правда залишається одною: зумисне переривання вагітності = аборт = вбивство ненародженої дитини. А й саме слово «дитина» у випадку ненароджених майже не вживається. Ненароджених дітей називають зазвичай більш «нейтральними» словами: «зигота», «ембріон», «плід». Такі слова не викликають тих же емоцій, що «ненароджена дитина» чи «ненароджена людина». Але правда знову ж таки залишається одною: зигота, ембріон, плід людського роду = ненароджена дитина = ненароджена людина.
Ми можемо скільки завгодно маскувати моральне зло під морально нейтральні чи навіть «добрі» поняття, але ми не можемо замаскувати важкі наслідки морального зла. Звісно, не наслідки визначають, що є морально добрим, а що морально злим, але саме наслідки стають зазвичай тим фактором, який розвінчує міф про «нейтральність» чи «добрість» злих вчинків. Так «переривання вагітності» або «аборт» втрачає своє більше чи менше «нейтральне звучання», коли матері, яка погодилася на таку операцію, раптом доводиться побачити частини знівеченого тіла її «плоду». Або «нейтралітет» поняття «абортивна контрацепція» зникає, коли жінка по якомусь часі хоче, а вже не може зачати «бажану» дитину. Але навіть якщо видимі наслідки не розвінчують міф про «моральне добро/нейтралітет» вбивства ненародженого, то совість його розвінчує. А якщо совість людини деформована через тривале її ігнорування, то все ж голос крові завжди кличе до неба (пор. Бут 4, 10).
Християнство послідовно і незмінно навчає, що Бог у своєму Промислі визначає межі кожному людському життю, що Він опікується життям людини у материнському лоні та обдаровує кожну людину особливою місією. Християни вірять в Бога Всемогутнього та Всезнаючого, а не в Бога, Який допускає помилки у покликанні людини до життя, чи Бога, Який не знає життєвих обставин, в яких перебувають батьки покликаної у життя дитини. Якщо Бог кличе людину до життя, то знає, чому це робить, як і знає можливості інших її прийняти. Тому жодні обставини не можуть оправдати вбивства дитини у лоні. Якщо хтось намагається таке оправдати, то насправді робить не що інше, як замасковує зло під добро.
Які ж «добрі» мотиви для здійснення аборту має сучасне українське суспільство? Економічні? Будьмо щирі, переконлива більшість людей, які вдаються до аборту або його схвалюють, не є тими людьми, які не мають житла чи щоденного хліба. «Неможливість» погодитися на народження дитини в Україні пов’язана переважно не з щоденним хлібом, а із запитом на комфортне життя. Одна річ не мати коштів на хліб і інша – не мати коштів на м’ясо, а ще інша – не мати коштів на підгузники (цілі покоління людей донедавна виживали без них!) чи на оплату дитячого садка, не говорячи про «іншість» справи коштів на машини, будинки, меблі, паодорожі і т.д. То що ми називаємо економічними мотивами? Наші «економічні мотиви» зазвичай звучатимуть дуже смішно для двох третин населення світу, так як для нас смішно звучить «бідність» та пов’язана з нею «неспроможність дітородження» західно-європейців чи північно-американців. Якщо ж навіть хтось реально, а не уявно знаходиться у стані вбогості, вбивство зачатої людини не може бути оправдане. Оправданим в окремих випадках може бути рішення довірити дитину опіці суспільства, але ніколи рішення її вбити.
«Небажана вагітність» – інший поширений мотив для здійснення аборту. Цей вираз зазвичай свідчить про безвідповідальність людини. Якщо людина живе статевим життям, то як може вважати вагітність якоюсь небажаною випадковістю? Ведучи статеве життя, людина повинна бути готова взяти відповідальність за дітородження. Про небажану вагітність можуть говорити лише ті жінки, які стали жертвами сексуального насильства, але не ті, які бажали статевого життя, бо в бажанні статевого життя стає бажаним і дітородження, так як одне з другим нероздільно пов’язане. Але навіть у випадку реально, а не уявно небажаної вагітності (тобто у випадку насильства) нема права чинити суд над ненародженою дитиною. Якщо матір не може виховувати дитину з ряду суттєвих причин, повинна все ж привести її у світ та довірити суспільній опіці.
Численні аборти оправдуються також «медичними показниками». Під цими показниками розуміють як реальні загрози життю і здоров’ю матері, так і надумані «загрози». Найперше щодо реальних загроз. Якщо вони стосуються погіршення здоров’я матері, а не є питанням життя і смерті, то вочевидь не можемо вважати еквівалентами здоров’я однієї людини і смерть іншої. Іншими словами, не є оправданим вбивати дитину з мотивів не допустити погіршення здоров’я матері. Щодо тих випадків, в яких існує загроза життю матері, то діє одне правило: аборт не може бути засобом врятування життя матері, але може стати небажаним наслідком такого порятунку. Яка різниця тут між засобом і наслідком? Та сама, що між вбивством невинної людини з метою врятування власного життя і ненавмисним вбивством нападника при самозахисті. Якщо перше ніколи не оправдується, то друге є допустимим при дотриманні ряду вимог. Очевидно, що дитина ніколи не може бути трактована як нападник. Але цей приклад тут вжито задля ілюстрації різниці між вбивством як засобом і вбивством як наслідком. Недопустимим, отже, є робити аборт, щоби врятувати життя матері, але допустимим є піддавати хвору матір терапії, наслідком якої може стати аборт.
Щодо надуманих «загроз», то тут називають найрізноманітніші: від психологічної нездатності матері прийняти свою дитину (психологічне несприйняття не є загрозою для життя матері, а якщо є загрозою для її психічного здоров’я, то дитину можна віддати під опіку суспільства) до вад розвитку дитини. Останні знову ж таки не є загрозами життю матері. Люди часто переконують себе, що заради блага хворої дитини мусять її убивати, але насправді роблять це заради власного псевдо-блага. Чи справді діти з синдромом Дауна не хочуть жити? Чи не є вони життєрадісними? Більше, ніж всі інші, навіть у суспільстві, яке їх маргіналізує. Якщо ж іде мова про народження дітей, які нестимуть у житті ношу важких фізичних страждань, то й у цьому випадку їхнє життя не може бути «полегшене» його зумисним припиненням. Бог не помиляється, коли дає життя.
Стародавнє латинське прислів’я Homo homini lupus est («людина людині вовк») Людвіг Фейєрбах перефразував як Homo homini deus est («людина людині бог»). Чи не жорстоко помиляємося ми, коли ставимо себе на місце Бога, вирішуючи жити чи не жити людині у материнському лоні? Марія Ярема доктор біоетики старший викладач кафедри богослов’я УКУ
|