«Все можу в Тому, Хто укріпляє мене» – саме ці слова були життєвим кредо великого подвижника віри Никити Будки, а терпеливість, працелюбність та величезне уповання на Бога – знаряддями для осягнення найвищої цілі, що нею є спасіння душі. Його ноги вздовж і впоперек сходили безкрайні канадські простори, він щедро засівав їх сім'ям Божого Слова, ретельно ростив його і беріг від диявольського кукілю, щоб скласти в Господню комору. Його руки знали чи не кожен камінчик, дбайливо укладений ним у підвалини славного відпустового місця – Зарваниці. Але серце його ніколи – ні перед несправедливими наклепами, ні перед ошуканством, а то і просто грубим насильством – не зазнало й тіні озлоблення, вберегло чистою його душу навіть тоді, коли разом із немічним тілом злягло в мерзлу землю карагандинського степу».

Сестра Єлизавета Поппе, бельгійська монахиня, яка довірила Богові вибрати для неї життєву дорогу і дозволила себе нею вести протягом довгої мандрівки. Не маючи українського коріння, перемігши прив’язання до рідної землі і добробуту, вона поїхала у чужий край, де панували жахливі злидні і страждання людей. Сестра так полюбила український народ, що вирішила щоденною працею перев’язувати його рани, вести до Бога, з ним жити і серед нього вмирати. З 86 років життя, 44 роки ця слугиня Господа поклала на вівтар служіння Україні.

Cлуга Божий о. Кирило Селецький – діяльний душпастир другої половини ХІХ, поч. ХХ с., відомий громадський діяч, публіцист, засновник перших активних українських чернечих згромаджень та першої української захоронки в Галичині.

Народився в 28 квітня 1935 р. в с. Підбуж на Дрогобиччині в шляхецькій родині. Батько Михайло був вчителем, а мати Іванна, з дому Павликівська, займалась вихованням дітей. Кирило навчався в гімназії у Самборі, опісля в Львівському університеті та в Перемиській духовній семінарії. Після закінчення семінарії від 1959 р. працював вчителем в Дрогобицькій гімназії. В цьому ж році одружився з Емілією Івасівкою, донькою о. Миколи із с. Більче Дрогобицького повіту.

Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.

XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.

8 (21) листопада Східна Церква святкує Собор святого архистратига Михаїла та всіх небесних сил. Про ангелів, як посланців, посередників між Богом та людьми говорять три релігії: юдаїзм, християнство та іслам.

У християнстві ангел (грец. angelos, євр. malakh) – посланець, вісник, духовна істота, створена Богом для служіння Йому. Як говорить Катехизм католицької церкви (І, 1, 330): «Як власне чисто духовні створіння, вони (ангели) мають розум і волю: вони є творіннями особовими (Пор. Пій XII, Енц. «Humani generis»: DS 3891.) і безсмертними (Пор. Лк. 20, 36.). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави (Пор. Дан. 10, 9-12)». Попри  певну скупість інформації у Святому Письмі про небесні сили, їхню природу, завдання та функції, християнство створило не лише словесний, але й візуальний образ ангела з метою зрозуміти та наблизити до себе це безтілесне буття. «Св. Августин говорить: «Ангел» означає функцію, а не природу. Запитуєш, як називається така природа? - Дух. Ти запитуєш про функцію? - Ангел. Через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел» (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, І, 15.). Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони - «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20)» (ККЦ, І,1, 329). У пошуках візуального образу небесного посланця воно (християнство) опиралося не лише на тексти Святого Письма, твори Отців Церкви, апокрифи: книга Еноха (ІІ ст. до Хр.), Євангеліє Варфоломія, Одкровення Варуха, але й взяло за основу зображення крилатих істот у мистецтві Близького сходу та античності (так звані ніки, ероти, сирійські крилаті бики, єгипетські сфінкси та ін.). В процесі формування іконографії ангелів антропоморфна форма крилатої істоти стала візуальною формою для численних та невидимих небесних сутностей. Чому? Бо вони часто об’являлися в людській подобі в Старому завіті. Тілесність – це одна з форм появи ангелів на землі, як прояв благовоління до людини, доказ участі Бога в житті людини, а крилатість – потреба відрізнити ці сотворіння від людини, символ трансцендентної ангельської пригоди  (Іс. 6, 1-3; Єз. 1, 5-6; Одк. 4, 7-8.), ознака післанництва та демонстрація метафізичного виміру християнства, його перемоги над смертю. Однією з рис, яка відрізняє християнський візуальний образ ангела від його образу в античній культурі є те, що всі імена ангелів – чоловічого роду, а не жіночого, і посланець одягнений у туніку та палій, а не пеплос.

12 липня за юліанським календарем Церква східної традиції вшановує святих верховних апостолів Петра та Павла. День їхньої пам’яті у літургійній традиції первісної Церкви святкується навіть раніше, ніж свято Різдва Христового. Верховні апостоли – цікаві і неординарні постаті, зі своїми життєвими історіями і драмами. Кожен, за різних обставин, обраний Богом, у кожного власний досвід особистої зустрічі з Христом для того, щоб згодом стати послідовниками Христа, засновниками та творцями Церкви як спільноти вірних. Перший та останній апостоли виступають своєрідним ідеалом того, як нам слід наслідувати Спасителя. Образ їхньої святості багатогранний, оскільки поєднує  в собі  аспект мучеництва та апостольства (з грец. мови апостол означає «посланець», «вісник»). Апостольське служіння – це поширення благовісті, це відання себе у повноті Божій волі, готовність за Слово навіть віддати своє життя (пор.: Мт. 10, 16-23; 20, 22-23). Як очевидці Слова (пор.: Ді. 1,2, пор. 1 Кор. 9,1), апостоли повинні були стати свідками того, що бачили та чули самі (пор. 1 Ів. 1,1), або, як пояснює апостол Петро перед вибором Матея на апостола: «щоб один з них був разом з нами свідком йогo [Христа] воскресіння» (Ді. 1, 21-22). Як же ці два стовпи християнської віри представлені у візуальному образі? Коротко представимо їх іконографію.