Тоталітарна модель свідомості та утиски християнства Друк

cross.jpg«Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами».
(Мт. 5, 11–12)

Релігія – це складний духовний і соціальний феномен, що виконує в суспільстві низку важливих функцій: виховну, світоглядну, регулятивну, інтегративну, політико-ідеологічну, націотворчу тощо. За допомогою відповідних інституцій вона може впливати на регулювання поведінки вірних, сприяти процесам національно-культурного розвитку, підтримувати певний політичний режим у країні й, що не менш важливо, особливо за умов сучасної масової мультикультуралізації, може консолідувати націю.

Недаремно впродовж довгого часу тоталітарні режими, що прагнули зуніфікувати суспільство, щоб потім було легше ним управляти, стільки сил та енергії витратили на ліквідацію Церкви. Пригадаймо хоча б повоєнний СРСР та Українську Греко-Католицьку Церкву. Чи не в ній під час радянізації західноукраїнських земель Сталін вбачав найбільшу загрозу для реалізації свого плану? Адже УГКЦ давала ідеологічне підґрунтя для національно-визвольної боротьби українців, а це аж ніяк не могло сприяти зоднорідненню населення, тобто заважало створенню «радянського типу людини». Отож, як приклад, 11 квітня 1945 р. заарештовано й ув’язнено чимало греко-католицьких душпастирів, серед яких митрополит Йосип Сліпий. Вже наступного року, щоб оголосити про вихід УГКЦ з-під юрисдикції Рима і приєднати її до Московської православної патріархії, що вела продержавну політику [знаємо, що колись навіть Микола Костомаров відмітив тяжіння МПП до яскраво вираженого пристосуванства: «В історії Великоросії доволі зустрічаємо прикладів, де церковні святителі потурають світським монархам і освячують їх учинки, цілком противні церковним канонам» [1] – М. В.], Сталін та його оточення організували у Львові псевдособор. Незаконний собор, який ліквідував Берестейську унію. Настільки великим був страх диктатора перед Богом та церковною інституцією. Настільки великим був страх тоталітаризму перед моральним вченням (адже останнє стоїть на заваді впровадження недемократичних режимів у суспільстві; утверджує правду та викриває брехню, без якої не може існувати тоталітарна система). У XVIII ст. англійський публіцист та державний діяч Едмунд Берк, апелюючи до Великої французької революції [предтеча тоталітаризму – М. В.], зауважив, що внаслідок нівелювання людиною Божого слова соціум позбавляється важливої риси – справжньої мужності: «Ваші деспоти [вожді революції – М. В.] управляють за допомогою страху. Вони знають, що людину, яка живе у страху Божому, неможливо залякати нічим… Тому й за допомогою Вольтера, Гельвіція та інших учасників цієї безславної банди викорінюють із людських душ той єдиний вид страху, який породжує справжню мужність» [2, с. 393].

Отож, беручи до уваги сказане, спробуємо відповісти на запитання: чому саме УГКЦ у післявоєнний період становила, на думку Сталіна, одну з найбільших загроз на шляху переміни української людини в «радянську»? Чи не тому, що слугувала джерелом тої «справжньої мужності», про яку говорив Е. Берк, а отже, як ніщо інше, могла змобілізувати і сконсолідувати націю? Тому. З цієї ж причини в період «застою» безліч дисидентів, зокрема представників релігійної течії цього руху (Й. Терелю та інших), було направлено у спеціальні психлікарні [3]. Там їх намагалися деморалізувати, влаштовуючи в середовище вбивць і ґвалтівників. Тоталітарному режиму не потрібне «інакомисляче» богобоязливе суспільство – йому потрібна «вождебоязлива» моністична маса. Ти не Боже дитя, а безправний слуга свого дуче – перше правило тоталітаризму. Немає місця для свободи совісті – є місце для абсолютного контролю свідомості та дій людини. На початку Французької революції граф де Мірабо, член Національної асамблеї, в таємному листі до короля писав: «Невже це дурниці – звільнитися від парламенту, штатів, духовенства [виділення наше – М. В.], привілейованих осіб та дворянства? Ідея створити однокласове суспільство сподобалася б і Ришельє: однорідний соціум спрощує процес управління» [4].

Узагалі історія переслідування християнства починається з його виникнення. Проте, як повідомляє польське видання "Niezależna gazeta polska" за грудень 2009 р., найпершими систематичними гонителями віри були якобінці, наступними – сталіністи і нацисти [5]. Останні щодо ганебних злочинів із приводу ліквідації церковних інституцій та громади не поступаються двом іншим. Зокрема, коли на Нюрнберзькому процесі під час висунення обвинувачень керівництву Третього рейху було озвучено цифри знищених нацистами католицьких церков та капличок, то стало відомо, що перших ліквідовано 237, других – 67 [6]. Внаслідок масштабної чистки світу від католиків, яку активно проводили гітлерівці, багатьом утаємниченим у це віросповідання, щоб не стати жертвами страшних тортур, довелося покинути рідний дім та емігрувати. У публікації Елжбєти Круліковської-Авіс "Totalitaryzmy na wojnie z chrześcijaństwem" («Тоталітаризми на війні з християнством») читаємо: «НСДАП [Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, яку упродовж 1921–1945 рр. очолював Адольф Гітлер – М. В.] вбачала в католиках політичну загрозу, а тому всіляко намагалася усунути їх із публічного життя… Так, коли в 1933 році НСДАП захопила ряд душ, то настільки ефективно залякала батьків, що після цього кількість учнів, які відвідували католицькі школи, зменшилося з 65% до 3%… Систематична ліквідація католицької преси призвела до того, що після 1933 року кількість її найменувань знизилася з 435 до 124» [5].

Однак, якщо фюрер насправді вбачав у Католицькій Церкві найбільшу загрозу, то чому ж тоді уклав із Пієм ХІІ конкордат, згідно з яким мав погоджуватися на всі умови Ватикану? Річ утім, що, як зазначає у книзі «Таємниці Ватикану» Бернар Лєкомт, Гітлер вже від початку підписання документів не мав жодних намірів дотримуватися їх пунктів, а підпис Папи йому був потрібен лише як визнання КЦ режиму: «Перш ніж на підписаних документах висохло чорнило, Адольф Гітлер цинічно вітає себе з цим досягненням перед Радою міністрів: конкордат, як він стверджує, створює атмосферу довіри, “яка буде особливо значущою в невідкладній боротьбі проти міжнародного єврейства”. 22 липня в листі до нацистської партії пояснює, що означає конкордат: “Католицька Церква визнає народно-націоналістичну державу. Натомість кардинал Пачелі [Пій ХІІ – М. В.] підійшов до прийняття цього порозуміння як педантичний юрист”» [7, с. 70]. Пізніше, після вибуху війни, Папа робив все можливе, щоб допомогти цивільним жертвам конфлікту.

Так, якобінці, нацистська Німеччина, СРСР… і переслідування християнства – закономірність, яка не може не наштовхнути на очевидну опінію: три рази християнство зазнавало систематичних утисків і у трьох випадках його найбільшими гонителями були не хто інші, як нав’язувачі в суспільстві тоталітарного типу мислення.

Але, якщо хтось спробує спростувати наведену тезу, посилаючись на лояльне ставлення до католицизму фашистської Італії, то нагадаємо, що попри тоталітарний політичний режим у країні, мета Дуче була не асимілювати італійську націю, розчинивши її в середовищі іншої, а об’єднати. Тому Беніто Муссуліні й не піддав християнство систематичним утискам. Католицизм, на його думку, мав послужити великою рушійною силою в консолідації народу. Адже це віросповідання пропагує культ родини, а почуття єдності та згуртованості в родинному колі виховує почуття єдності в ширшому значенні, тобто в нації.

Ілюстрація Марії Всякої
Ілюстрація Марії Всякої
Читаємо на сторінках праці Євгена Онацького «У великому місті»: «Тим часом, як більшовики в своєму божевіллі руйнують родину і разом із нею все, що прив’язує дитину до родини, руйнують традиції, що збагачують душу поезією давнього досвіду і власних спогадів, італійські фашисти вживають усіх можливих засобів для зміцнення родини, як органічної фундаментальної клітини, що, в сполученні з іншими такими ж клітинами, складає великий організм святої Батьківщини. Культ Різдва й презепія [ясел – М. В.] для них насамперед – культ родини, дітей і материнства, і недурно неаполітанський “Іль Маттіно”, що саме перейшов під безпосереднє керівництво секретаря фашистської партії А. Тураті, пише: “Кожне святкування християнського Різдва набирає непомильного виразу душі Нації”» [8, с. 22]. Отож, коли говоримо про італійський фашизм, не розглядаймо його тільки під одним негативним кутом, а пам’ятаймо, що загальна лінія політики, яку провадив Беніто Муссоліні в 1930 р., суттєво відрізняється від тої, що припадає на останні роки його життя [маємо на увазі період із 1938 р., коли Дуче потрапив під вплив Адольфа Гітлера – М. В.].

Сьогодні у зв’язку з колосальною пропагандою ЗМІ неолібералізму та неокомунізму, внаслідок перманентного знецінення християнського вчення, людині вкотре намагаються нав’язати тоталітарну модель свідомості. Адже, як застерігав колись Е. Берк, абсолютна демократія – найбезсоромніша річ на світі [9, с. 409]. «Там, де панує рівність суспільних станів і зникає аристократія, ще не обов’язково встановлюється народовладдя. За певних умов демократія може виродитись в особливо жорстоку тиранію, що заперечує свободу особистості», – говорив французький політичний діяч Алексіс де Токвіль [10, с. 21]. Нам ніби пропонують багато альтернатив, але насправді потісняють можливості зробити будь-який вибір. Через високопрофесійні спекуляції на вірі людей вербують. Нова надідеологія просуває свої антидемократичні ідеологеми під виглядом красиво обгорнутої, але несмачної цукерки.

«Ви не можете вибрати сексуальність, але ви можете вибрати Ісуса. І тепер ви також можете вибрати Біблію», – так нещодавно презентувала славнозвісна інтернет-книгарня "Аmazon" першу у світі «Біблію» для геїв – «Біблію королеви Якова» [11]. У книзі подано кардинально інше тлумачення Божого вчення, і гомосексуалізм розглядають, як цілком природне і прийнятне в очах Господа явище. Щобільше, авторство цієї псевдобіблії де-юре належить Богові та Ісусові [12]. Абсурдно? Та хіба ж людина не веде перманентної боротьби за свої (інколи доволі суперечливі та неприйнятні) права, то чому б комусь не скористатися цим і не подарувати їй таку собі химерну ілюзію: «ЯКЩО ТИ БОЇШСЯ ГРІХА, БІЛЬШЕ НЕ БІЙСЯ. БО У ВСЬОМУ, ЩО Б ТИ НЕ РОБИВ, ГРІХА НЕМАЄ. ПРОСТО ДО ЦЬОГО ЧАСУ БОГОСЛОВИ НЕПРАВИЛЬНО ТЛУМАЧИЛИ БІБЛІЮ» [виділення наше – М. В.]. Ось тільки, якщо досі процес ліквідації Церкви був відкритим, то тепер став латентним. Ніхто силоміць не змушує християнина зрікатися Бога, але за допомогою численних маніпуляцій істинного Господа забирають від людини, підмінюючи чимось фальшивим, неодухотвореним і мертвотним. Тепер християнство руйнують зсередини… Настала епоха ліберально-інформаційного тоталітаризму, «просвітництва народу», в основу якого закладене «мирне ідейне вербування» (Й. Геббельс).

Для роздумів наприкінець наведемо дві думки:
1. «Мені здається, між іншим, що з цих розанівських слів виходив Ілля Еренбург, коли писав у “Хуреніто”, що нинішній католицизм не помічає нового темпу життя, нової швидкості людського побуту. І Великий Провокатор пропонує в записці Ватикану влаштовувати меси на каруселях – щоб все летіло і кружляло» («Вокруг папы. Беседа с Борисом Парамоновым». Радио «Свобода») [13].
2. «Господи, ми не хочемо Церкви, яка змінюється зі світом. Ми хочемо Церкви, яка змінить світ» (Гілберт Кіт Честертон).


А у Твоєму житті є місце для Бога? Якщо так, то для якого? Не відповідай одразу (!) – cпочатку подумай.


Марія Всяка


1. Костомаров М. Дві руські народности (Доступно з: http://www.utoronto.ca/elul/Kostomarov/DviNarodnosty.html).

2. Берк Э. Письмо г-на Берка к члену Национальной ассамблеи в ответ на некоторые возражения в отношении его книги о положении дел во Франции. Правление, политика и общество. Сборник / Пер. с англ., сост., вступ. ст. и коммент. Л. Полякова. – Москва: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2001. – 480 с. (Серия «Публикации ЦФС»).

3. Дисидентський рух в Україні (Доступно з: http://museum.khpg.org/).

4. Алексіс де Токвиль. Старый порядок и революція (Доступно з: http://larevolution.ru/books/Tocq1.html).

5. Elżbieta Krolikowska-Avis. Totalitaryzmy na wojnie z chrześcijaństwem // Niezależna gazeta polska. – 2009. – грудень.

6. Галан Ярослав Олександрович – Вікіпедія (Доступно з: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87).

7. Бернар Лєкомт. Таємниці Ватикану / Лєкомт Бернар / Пер. О. Мандрика. – Львів: Свічадо, 2012. – 344 с.

8. Онацький Є. У вічному місті: записки українського журналіста. – Буенос-Айрес: Видавництво Миколи Денисюка, 1954. – 534 с.

9. Берк Е. Релігія і громадянське суспільство // Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – Київ: ВД «Простір», «Смолоскип», 2008.

10. Політика і наука про політику. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – Київ: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. – 584 с.

11. Алекс Спак. «Біблія для геїв» // Вірую. – Івано-Франківська християнська місія милосердя «Добрий самарянин», 2013. – № 1(168).

12. В США издана первая в мире «Библия» для геев (Доступно з: http://www.invictory.org/news/story-42752-%D0%91%D0%B8%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D1%8F-%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D1%8B-%D0%98%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0.html).

13. Вокруг Папы. Беседа с Борисом Парамоновым // Радио Свобода (Доступно з: http://www.svoboda.org/content/transcript/24925756.html).


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     проблема      роздуми      історія      політика
( 3916 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити