Климент Олександрійський. Який багач спасеться? (витяги) Друк

Климент Олександрійський
Климент Олександрійський

   Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.” “Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.”Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?”. “Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.” Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”

(Мт. 19. 16-24)

     Що ж переконало юнака втекти та примусило залишити Учителя, своє прохання, життя, свою попередню працю? «Продай, що маєш» (Мт. 19, 21). І що ж це має означати? Це не те, що деякі поспішно вважають, що наче Він наказує відкинути власність, яку має юнак, і відмовитися від багатств. Радше йдеться про те, щоб викорінити зі своєї душі думки про багатство, захопленість ним, надмірну пристрасність, страх і божевілля, тривогу, тернини існування, які заглушують зерно життя. Бо зовсім не є чимось великим та достойним бути намарно без багатства, хіба що заради життя. Якщо б так було, тоді ті, які зовсім нічого не мають, вбогі та жебраки, що просять кожного дня, бідні, які лежать вздовж доріг, «не розуміючи» Бога та «Божої справедливості» (Пор. Рм. 10, 3), були б найблаженнішими і Богом найулюбленішими, єдині володарі вічного життя тільки через те, що вони цілком живуть без засобів на існування. Проте, не є нічим новим відмовлятися від багатства та роздавати його бідним або на благо батьківщини, що багато-хто чинив ще перед приходом Спасителя. Дехто так робив, аби мати вільний час для науки або мертвої мудрості, а інші – заради пустої похвали та пустослав’я.

Людина може звільнитись від майна, але продовжувати носити в собі прагнення і бажання його мати. Вона може перестати користуватися багатством, але потрапивши в скруту і водночас прагнучи мати те, від чого вона відмовилася, вона переживатиме подвійну прикрість: відсутність засобів на розкішне існування і присутність розчарування. Будучи позбавленою можливостей і засобів, необхідних для життя, вона обов’язково буде мати стривожений розум і не схоче стреміти до вищих справ, намагаючись якось і звідкись забезпечити себе матеріально.

Наскільки кориснішою є ситуація навпаки, коли людина достатньо забезпечена майном, не нервується, а піклується про потребуючих? І як досягнулося б спільне ділення між людьми, якби ніхто нічого немав? Наскільки б явно це повчання заперечувало і конфліктувало з іншими чудовими повчаннями Господа? «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк. 16, 9). «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін» (Мт. 6, 20.). Як можна нагодувати голодних і напоїти спраглих, одягнути нагих і безпритульних приютити … якщо би кожен кожнісінький зі всіх спочатку позбавив себе цих речей? Але з одного боку Він сам виявив бажання гостювати у Закхея і Левія, і Матея, багачів і податківців, й не примушує їх відмовитися від свого багатства, а з іншого боку, наказує їм користуватися тим, що є справедливе, і позбутися того, що несправедливе, і так промовляє: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» (Лк. 19, 9). Тому Він хвалить користування багатством. Разом з цим додатком Він встановлює спільне ділення, насичення спраглих, давання хліба бідним, приймання безпритульних, одягання нагих. Якщо неможливо цього сповнити, тільки як за допомогою багатства, а Він закликає відмовитися від грошей і дібр, тоді що ж іншого робив би Господь, як тільки радив давати і не давати ті самі речі, годувати і не годувати, приймати і закриватись, ділитись і не ділитись? А це з усіх речей – найнелогічніше.

Нам не треба позбавляти себе благ, які можуть бути корисними для ближніх. Власність – це те, чим володіють, і блага є ті, які є добрими і яких Бог приготував на благо людей. Вони лежать під рукою і підчинені як певний матеріал або засіб на користь добра тих, які знають як ним розпоряджатися. Якщо використовувати вміло, тоді інструмент майстерний. Якщо ж бракує майстерності, тоді він насолоджується своєю неприродністю, хоч і ненавмисно. Багатство є таким самим засобом. Можеш використовувати його справедливо, і воно служитиме справедливості. Якщо ж хтось використовуватиме його несправедливо, знайдеш його на службі несправедливості. Отож, за природою багатство має служити, а не керувати. Не можна покладати відповідальність на те, що само по собі не є ані добром, ані злом, але радше на того, хто може використовувати його добре або погано, залежно від того, який вибір він зробить. Тобто йдеться про розум людини, яка сама по собі має свобідну волю і автономну владу поводитися з тим, що їй дане. Тому людина нехай краще зрікається не власності, а пристрастей душі, які не дозволяють на правильне використання підпорядкованих речей, для того, щоб людина стала благородною і доброю і могла благородно користуватися своєю власністю. Слова «зречись усього, що маєш» та «продай все, що маєш» треба розуміти так, що вони стосується у першу чергу пристрастей душі.

Людина, що відкинула світський достаток, може й далі бути багатою на пристрасті, навіть якщо вже не матиме матеріальних речей. Бо її схильність діє, звужуючи і пригнічуючи розум, та розжарює внутрішні пристрасті. Коли людина залишається багатою на страсті, то нічого похвального їй не дає зречення від багатства. Вона відкидає не те, що непотрібне, а те, що само по собі є нейтральне.

Тому потрібно усувати ті посідання, які є шкідливі, а не ті, які можуть допомогти людині, якщо вона знатиме як ними правильно користуватися. Користь для душі з’являється тоді, коли життя людини опирається на принципи мудрості, тверезості і благочестя. Цуратися треба згубного, а зовнішні речі людині не перешкоджають.
Таким чином, Господь дозволяє користуватися зовнішніми речами, закликаючи нас відмовитися не від засобів на існування, а від здатності ними зловживати, оскільки, як було сказано раніше, це – хвороби і страсті душі.

Андрій Майовець. Який багач спасеться?
Андрій Майовець. Який багач спасеться?
Той, у кого є власність, золото, срібло та хати, й він трактує їх як Божі дари і служить Богові за їх посередництвом на справу спасіння людей, і він знає, що у нього ці речі існують радше задля добра братів, а не для себе, і він сильніший від того, що він посідає, й не є рабом цих речей, ані не носить їх у своїй душі, не обмежує і не зводить свого життя до них, а завжди трудиться у справах благородних і божественних, і навіть якщо колись за якоїсь необхідності його позбавлять багатства, він зможе витримати цю втрату з умиротвореною свідомістю так само, як у часи достатку, того Господь робить блаженним та вбогим духом (Пор. Мт. 5, 3), приготованим спадкоємцем Царства Небесного, а не багача, який так жити не може.

А той, хто в душі носить багатства, й замість Божого духа у серці носить золото й посілості, вічно без міри розширює свої володіння й при кожній нагоді розглядається за ще чимось більшим, зігнутий вниз й закований у пастках світу цього, він – земля, й до землі повернеться (Бут. 3, 19). Як йому мріяти та думати про Царство Небесне, як у нього не серце, а посілості та копальні.

Те, що ми чули про багатіїв, що їм важко увійти в Царство Небесне, треба розуміти з точки зору богословської науки, а не незґрабно, грубо і по-плотськи.

Спасіння не залежить від зовнішніх речей, будь їх багато чи мало, будь вони великі чи малі, в пошані чи без неї, славні чи безславні, а від чесноти душі, тобто від віри, надії, любові, братолюбства, знання, лагідності, скромності та правди, нагородою за які є спасіння.

Відтак, людину без можливостей і засобів на існування можна знайти сп’янілою від пристрастей, а багату людину – тверезою і вбогою на насолоди, впевненою, розумною, чистою і дисциплінованою.

Не шукаймо більше причини нашого кінця ніде інде, як у стані душі, у її послусі Богові, у чистоті, у переступі заповідей та у накопиченні зла.

По-справжньому і шляхетно багатий є той, хто багатий на чесноти і може використати будь-яку нагоду побожно і з вірою. А псевдобагатий має вдосталь тілесних речей, але розмінює своє життя на зовнішні статки, які є скороминущі і тлінні, вони стають власністю то одних, то інших, а врешті-решт не належать нікому. Таким самим чином це стосується дійсно бідної людини і псевдобідняка: перший – убогий духом, внутрішньо, а другий – убогий на матеріальні речі, які є чимось протилежним.

Чи можеш стати вище своїх статків? Добре обміркуй, і Христос не позбавить тебе твого майна. Господь не заздрить. Але чи бачиш, що ти піддався матеріальним благам, і вони поклали тебе на лопатки? Залиш, відкинь, зненавидь, відмовся, втечи.

Спаситель у жодний спосіб не відкинув від себе багачів через те, що їх оточують багатства і статки, і не загородив їм доступу до спасіння, якщо вони можуть і хочуть підчинитися Божим заповідям, шануватимуть своє життя більше, ніж тимчасову реальність та дивитимуться на Господа пильним поглядом, як ті, що дивляться на кивок доброго кермового, щоб виконати те, що він хоче, що наказує, що сигналізує, які знаки дає морякам, куди і звідки оповіщає прямувати. Що ж несправедливого чинить людина, якщо вона перед своїм наверненням розумно і заощадливо накопичила засоби для життя? Чи що злого в тому, – і тут не може бути жодних дискусій – що Бог, податель щастя, міг би відразу поселити цю людину в дім багатих людей, які походять зі знатних родів, володіють величезними статками і є впливові через свої багатства? Бо якщо б когось позбавили життя через те, що він народився не зі своєї волі у багатому роді, тоді Бог, який дав йому життя, учинив би несправедливість супроти нього, роблячи його гідним тимчасових розкошів, але позбавляючи його вічного життя. І взагалі тоді навіщо добувати з землі багатство, якщо воно – першопричина і посередник смерті? Але якщо людина вміє дати собі раду з владою, яка приходить разом з багатствами, мудро дотримується міри, є поміркована, шукає тільки Бога, дихає Богом, є Божою співгромадянкою, як бідний чоловік приступає до заповідей, тоді вона – вільна, непереможна, незаражена і незранена багатствами. Якщо ж ні, тоді верблюдові легше пройти крізь вушко голки, ніж цьому багачеві осягнути Царства Божого (Пор. Мр. 10, 25).

Нехай [притча] навчить забезпечених людей, що справу їхнього спасіння не треба занедбувати, ніби вони вже наперед засуджені, ані, з іншого боку, не слід їм викидати за борт свої багатства, чи вважати, що їхнє багате життя – це життя у пастці і ворожнечі. Радше їм потрібно навчитися як і яким чином вживати багатство і володіти життям.

Переклад з давньогрецької диякона Олега Кіндія


Рейтинг статті

( 6 голосів )
Теги:     передання      гроші
( 4143 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити