Вічнозелена згадка про Папу Йоана Павла ІІ Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_park_iv.p.ii.jpgЛегендарний для України 2001 р., коли поблагословити та об’єднати нашу націю приїжджав папа Йоан Павло ІІ, по-різному намагаються увіковічнити в пам’яті очевидців та нащадків. У Львові, на площі звідки промовляв Папа, поставили пам’ятник. Зведена у монументальній формі рука Понтифіка завжди дарує перехожим жест благословення. Однак постать із каменю не змогла б істотно відтворити дух Папи, його живої енергії, яка переповнювала надією. Саме тому того ж року у спільноти церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, зародилася ідея: посадити парк і назвати його іменем Святішого Отця. Яким буде єдиний в Україні парк імені Папи, і коли люди зможуть його побачити, ми запитали у настоятеля храму о. Ореста Фредини.

Отче Оресте, ми звикли згадувати Папу, коли бачимо монумент у його честь. Однак пам’ятника виявилося замало. Чому саме парком вирішили увіковічнити його присутність у Львові, і чи здогадувався про це Святіший Отець?

Думаю, що Папа не знав. Коли відбулися відвідини Йоана Павла ІІ, ми почали думати, як увіковічнити ту пам’ять. Придумали закласти скверик, бо Сихів – це сучасний район міста, буває багато шуму, руху. Обабіч нашого храму є гарний лісок, з іншого боку – торговий центр. Через це виникла думка, що серед того каміння, добре було б зробити таку оазу, де людина собі може сісти і подумати про вічне. Іншими словами, посеред сучасного району міста побачити красу Божого творіння. Ми звернулися з цією ідеєю до депутатів міської ради, оскільки візит Святішого Отця всіх об’єднав. Вони підтримали цю думку, а влада міста посприяла, щоб виділити земельну ділянку. Спершу Президент, потім також багато хто хотів висадити там дерева. Натомість розпочати цю роботу випало парафіяльній громаді, а це було непросто. Великим імпульсом стало благословення Блаженішого Любомира. 13 вересня 2009 р., напередодні Дня Творця, коли розпочинаємо церковний рік, Глава нашої Церкви разом із міським головою висадили перші деревця. Блаженіший Любомир тоді казав: «Може, наш приклад почнуть наслідувати, бо в цей день згадуємо, як Бог розсипає, розсаджує зерна. Тому попрацюймо разом з Ним – посадімо оці дерева». Зараз місто дбає про те, щоб цей скверик впорядкувати. Потім дадуть на обслуговування нашій парафіяльній спільноті, щоб ми могли його доглядати.

Яке богословське та духовне значення матиме це місце?

Насамперед дуже важливо увіковічнити пам’ять. Адже це вперше вільно нога Папи ступила на українську землю. В Україні уже бували Папи (Климентій, який відбував каторгу, Мартин), але з такої нагоди не було. Це варто завжди пам’ятати, бо Йоан Павло ІІ був непересічною особистістю, людиною, від якої дотично відчувалось, як пливе добро. На місці, поблизу якого він перебував, та біля церкви хочеться побути в Божому мирі, почути церковний дзвін, як співає пташка, побачити як росте трава. Навчитися бачити те Боже творіння, бо все в житті впливає на нас. Отож маємо завжди дві можливості: або бути простими спостерігачами, або приймати участь у творчому діянні Бога. Коли вливаємося у Божу творчість, вміємо плекати красу Божого творіння, співпрацювати з Господом, тоді до душі повертається мир. Споглядаючи, дивлячись, відкликаючись, включаючись, починаємо бути щасливими людьми. Тож потрібно пам’ятати місце, де Папа поблагословив молодь, де вкинув у добру ріллю зерна правди. Ми, українці, ще не до кінця осмислюємо цінність того візиту. Якщо би осмислювали, нас би це дуже з’єднало.

Отче Оресте, не секрет, що всі львівські сквери дуже засмічені. Чи не переймаєтесь, що й на парк імені Папи підніметься рука зі сміттям?

Я реаліст. Знаю, що є люди, які творять, і люди, які не можуть жити, коли щось не руйнують. Людина, яка творить, має неспокій, доки витвір не готовий. Те ж відбувається з тими, хто має інший дух, який їх рве, примушує ламати, руйнувати. Однак є люди, які стежать за порядком. З іншого боку, парк виховує. Бо так чи так, у кожному з нас Бог заклав багато доброго. Покликання християн у цьому світі – розуміти, що завжди будуть люди добрі і злі, але ставитися до всіх по-божому. Іншими словами, сонечко тому, хто в його бік покаже дулю чи плюне, не перестає давати свого проміння. Християнин від того, що інші люди будуть неправильно ставитися до його праці, не повинен змінити свою природу. Природа ж християнина – любити. Доглядання цього парку – якраз така можливість, коли, не зважаючи на те, в якому зараз моральному стані суспільства перебуваємо, можемо відкривати те, що в нас є найкращого.
До речі, ми маємо ще одну добру ідею: в одному місці парку зробити символічну клумбу кущів рожі. Всі молоді пари, які вінчатимуться у нашому храмі, матимуть традицію висаджувати там свій кущ. Так, ми би показали, як наша спільнота молодят може для Господа Бога щось зробити гарне – посадити квітку.

Чи не стане для когось цей парк своєрідною атракцією? Наскільки гармонійно зможуть поєднувати в ньому приватну молитву і прогулянки?

Думаю, що ні. Очевидно, скверик приваблюватиме як вірних, так і тих, хто не вірує. Хтось може сісти і поринути в роздуми про Бога. Хтось просто захоче побути у спокої. Однак, може, тóму, хто про себе думає, що він не вірує, Бог захоче відкрити його серце, і він увірує. Це робимо, щоб уміти красу бачити і до краси, яка від Бога, вміти прикласти свої рученята.

За якими критеріями будуть облаштовувати парк?

Насамперед зверну Вашу увагу, що в нас дуже цікава будова храму Різдва Пресвятої Богородиці – хрестовокупольна, яка була популярна у „золоту добу” Київської Русі. Однак архітектор додав і сучасних архітектурних форм, хоча напрочуд збережена традиція. Від церкви пролягають різні галявинки. На центральній алеї перед храмом, де стоїть пам’ятник Папі, хочемо зробити доріжки із вічнозелених кущів у формі риби, що була в перших християн символом визнання Ісуса Христа. Я думаю, що це показуватиме нам тяглість поколінь.

Які дерева у парку висадите?

Там будуть кулькові клени, ялівець, вишні, фруктові дерева, з екзотичних, наприклад, райська яблунька. Поки що не йде справа про насадження, дуже багато зроблено під оглядом інженерних мереж: підвели водовідвід та електрику, зробили освітлення, формують доріжки під бруківку. Це така основна робота, яка виглядає дуже простою, але надзвичайно потрібна. Це ще не дерева, не трава, не кущики, але це фундамент, на якому постане краса. Без цього вся подальша робота – видна і почесна – не принесе потрібного результату. У майбутньому сквері вже облаштували частину ліхтарів, а потім розташують гарний водограйчик.

Чи будуть архітектурні споруди?

Була ідея у біблійному стилі зробити ігровий майданчик для діточок, гойдалки, жирафу. Тут можна навести символ до райського саду. Дітям теж потрібно відкривати красу природи, яка так чи так свідчить про Бога. Хто здатний бачити красу кожної квітки, кожного дерева, той бачить і Божу славу.

Чи Понтифік якось особливо любив природу, що саме вона має символізувати його присутність?

Цей чоловік любив життя. Він був дуже живий і тим всіх вражав. Це не була людина замкнута, він був відкритий. Я думаю, парк – це найкраща пам’ять. Окрім того, це дуже давня традиція − на згадку про людину посадити дерево. У нас біля церкви росте дубок. Його передали польські лісники. Колись Папа поблагословив жолуді, з них виростили молоді саджанці і подарували їх тим містам, які відвідував Йоан Павло ІІ. Ну що ж, пам’ятник по-своєму нагадує про Папу, а парк буде ще живіше відсвіжувати ті події.

Парку ще нема, але львів’яни вже, напевно, мають про нього свою думку. Яке їхнє ставлення?

Різне. Віряни думаю долучаться, щоб він якнайшвидше постав. Чекають. Через рік-два можна буде формувати зелені зони і насадження. Не варто поспішати. Треба зробити так гарно, щоб хотілося його плекати.

Довідка
У вересні 2007 парк імені Папи Римського біля Собору Різдва Пресвятої Богородиці у Львові був урочисто відкритий і висаджено перші саджанці. 2001 на місці майбутнього парку Папа Римський Йоан Павло ІІ зустрівся з українською молоддю.

Витяги
«Найглибша і найзначніша ознака моральних недоліків, що лежить в основі екологічної проблеми, – це брак поваги до життя, очевидний у багатьох схемах забруднення довкілля. Часто виробничі інтереси витісняють турботу про гідність працівників, а економічні інтереси – благо поодиноких осіб і навіть цілих народів. У таких випадках забруднення чи руйнування довкілля – результат протиприродного і редукціоністського бачення, яке іноді призводить до зневаження людини».

«Земля – спільна спадщина, з плодів якої мають право користати всі. Відповідно до вчення ІІ Ватиканського собору, «Бог призначив землю і все, що на ній, для вжитку всіх людей і народів».

«Сьогодні драматична загроза знищення екології виявляє наскільки жадоба та егоїзм – як індивідуальний, так і колективний – суперечить устрою творіння, якому властива взаємозалежність».

«Якщо розглянути екологічну кризу в ширшому контексті пошуку миру в суспільстві, можемо краще зрозуміти, наскільки важливо чути те, що нам каже Земля і її атмосфера, а саме: існує світовий порядок, який необхідно підтримувати, а людська особа, наділена здатністю вільно вибирати, відповідає за збереження цього порядку задля добробуту майбутніх поколінь. Повторюю, що екологічна криза – це моральне питання».

«Християни усвідомлюють, що їхня відповідальність за творіння та їхній обов’язок перед природою і Творцем – це частина їхньої віри».

«Прагнення вірних до здорового довкілля для кожного випливає безпосередньо з їхньої віри у Бога-Творця, з їхнього визнання наслідків первородного й особистого гріха та з упевненості в тому, що Христос приніс їм спасіння. Повага до життя і гідності людської особи поширюється і на решту творіння, покликаного приєднатися до людини у прославі Бога». (Витяги з Послання Святішого Отця Йоана Павла ІІ з нагоди Всесвітнього дня миру – 1 січня 1990)

«Теперішнє і майбутнє світу залежить від захисту всього творіння у зв’язку з повною взаємозалежністю людей та довкілля. Найкращий спосіб захисту всього творіння – це, піклуючись про довкілля, ставити в центрі добробут людей. Це, по суті, спонукає людину до відповідальності за природні ресурси та їхнє розумне використання».
(Послання Святішого Отця Йоана Павла ІІ з нагоди Всесвітнього дня миру – 1 січня 1999)

«Затока лісу збігає
у ритмі гірських потоків
цей ритм мені свідчить про Тебе,
Слово Предвічне.
Яке ж дивовижне Твоє мовчання
у всьому, чим звідусіль промовляє
світ сотворений...»
(«Римський триптих»)


Матеріал підготували
Лідія ГУБИЧ та Юлія РОЇК


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     №3      довкілля      інтерв’ю
( 5564 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити