|
Благословен Господь, моя скеля, що навчає руки мої до бою, до війни мої пальці. Він моя милість і моя кріпость, моя твердиня і мій визволитель; мій щит, - і я до нього прибігаю (Пс 144, 1-2)
В сімнадцятому розділі першої книги Самуїла ми читаємо знамениту розповідь про те як юнак Давид перемагає добре озброєного велетня Голіята і отримує, здавалося б, неочікувану перемогу. Неочікувану для всіх навколо: братів, батька, царя, тільки не для самого Давида. Адже Давид заручився підтримкою найважливішого і наймогутнішого Союзника – Самого Господа. Ця біблійна історія є гарним прикладом як перемагати в, здавалося б, безнадійній ситуації, коли ворог, проблема, виклик значно перевищують твої сили і ресурси, а навколо паніка, розчарування, страх. Цю історію добре пригадати коли твоїй країні загрожує непропорційно великий ворог, коли проблема яка стоїть перед тобою здається неможливою до вирішення, коли виклик понад твої сили. Ця розповідь набула особливого значення в час повномасштабної російської війни проти України. Ми з надією вдивляємося в цю історію, адже Давид символізує молоду державу Україну, а Голіат – жорстокого агресора росію. Ця біблійна історія містить важливі вказівки як перемагати ворога значно сильнішого фізично. Розглянемо 10 найважливіших біблійних уроків з цієі неспівмірної перемоги Давида над Голіатом, аналізуючи текст 1 Сам 17, 1-58 в світлі повномасштабної агресії росії проти України.
1. Бути готовим до війни, бо на це вказує попередній досвід
На початку розповіді читаємо про те, що: “Зібрали філістимляни свої війська до бою та й зійшлись у Сохо, що в Юдеї, а отаборились між Сохо і Азекою в Ефес-Даммімі. Саул же й ізраїльтяни зібрались і отаборились в долині Дуба й приготувались до битви проти філістимлян. Філістимляни стали на горі з одного боку, а ізраїльтяни стали на горі з другого боку, так що між ними була долина. (1 Сам. 17, 1-3). Перед нами невтішна картина протистояння двох армій. Для ізраїльтян війна з филистимлянами була не новим явищем. Після поселення в Палестині филистимляни стали значною силою в регіоні завдяки своїй військовій перевазі над місцевими народами. Ізраїльтянам доводилося постійно відбивати атаки филистимлян. Біблійний текст 1 Сам 13, 19-23 зазначає, що ця перевага була зумовлена монополією філістимлян на виготовлення речей з заліза, в тому числі і зброї. У 1 Сам 13, 22 згадується, що під час одного з нападів з боку филистимлян, в битві під Міхмасом, зброя була лише в царя Саула та його сина Йонатана.
Досліджувати знаки часу, передбачати можливу війну, є, мабуть, найважчим завданням. На момент битви Саул і його військо мали, як мінімум, бути готовим дати відсіч. Проте поява филистимлянського велетня Голіата, здавалося, заскочила ізраїльтян зненацька. Для українців 24 лютого 2022 р. стало неочікуваним початком війни, хоч насправді війна в Україні тривала до того 8 років. А російсько-українське протистояння має, нажаль, багатовікову історію.
2. Не піддаватися на інформаційні атаки
Филистимлянський передовий боєць на ім’я Голіат з Гату вражає розмірами та озброєнням. Ріст близько 3 метрів та обмундирування вагою 55 кілограм наводять жах (пор. 1 Сам. 17, 4-7). Крім того він вдається до інформаційного тиску: “Став він і загукав до лав ізраїльських: «Чого ви вийшли й стаєте до бою? Хіба я не філістимлянин, а ви не раби Саула? Виберіть собі одного, й нехай виступить проти мене! Коли він зможе боротися зо мною і мене вб'є, ми будемо вашими рабами, а коли я подужаю його та його вб'ю, ви будете нашими рабами й будете нам служити.»” (1 Сам. 17, 8-9). З тексту ми довідуємося, що знущання Голіата щодо вибраного народу триває 40 днів (1 Сам. 17, 16). Тож не дивно що інформаційний тиск спричинює паніку і хаос серед ізраїльського війська та паралізує навіть царя. Саул і весь його народ налякані: “Почувши ці слова, Саул і ввесь Ізраїль зжахнулись і налякались вельми.” (1 Сам. 17, 11). Насправді, тверезо проаналізувавши ситуацію, цар Саул мав би знайти вихід, адже він має для цього всі передумови. [3, с. 339]. Коли ми вперше зустрічаємо Саула (1 Сам. 9, 2) то майбутній перший цар Ізраїлю описаний як такий що “головою вищий був над усіма в народі” (1 Сам. 9, 2). На початку правління Саул постає як вправний та відважний воїн, якого ніщо не може злякати. Проте поступово Саул зловживає своїми повноваженнями і приписує всі перемоги виключно собі, відкидаючи Господа. В ім'я Господа Сил перемога могла би бути можливою, але Саул ще перед тим двічі виявляє непослух Богові, фактично відкидаючи Його (пор. 1 Сам. 13; 15) [7, с. 52]
Інколи добре подивитися на ситуацію з іншої перспективи. Прибулий ззовні Давид, зовсім по іншому реагує на провокацію Голіата. Давид проявляє інтерес до події і, не вагаючись, приймає виклик.
Для України не піддаватися на інформаційні атаки, а самим доносити правдиву інформацію про хід бойових дій, бачити ширшу перспективу, заручитися підтримкою Господа і при цьому всіляко зміцнювати віру в перемогу буде гарно засвоєним уроком з цієї історії.
3. Підтримувати свою армію
Давид у розповіді з'являється саме тоді, коли батько Ессей посилає його до братів на передову: “Раз якось Єссей звелів своєму синові Давидові: «Візьми лишень твоїм братам ефу підсмаженого зерна та оцих десять буханців хліба й віднеси хутенько братам у табір. А оцих десять кусків сиру віднеси тисяцькому; та довідайсь про братів, як їм ідеться, і принеси який небудь знак, (що ти доручив їм).Вони з Саулом і з усіма ізраїльськими мужами в долині Дуба воюють з філістимлянами.»” (1 Сам. 17, 17-19). Цей епізод - про важливість підтримки своєї армії. Троє старших синів Ессея воюють в армії Саула. Єссей не побоявся відіслати свого наймолодшого сина на передову, такою важливою є підтримка власного війська.
В українській ситуації ми знаходимо численні приклади подиву гідної допомоги своїй армії.
4. Сміливо приймати виклик до бою. Не падати духом, не знеохочуватися
Прийняти виклик Голіата зголосився Давид. Причому зауважмо що Давид не знеохочується ні коли отримує звинувачення від рідного брата Еліава: “Як же почув найстарший брат Давида Еліяв, що він розмовляє з тими мужами, розсердивсь на Давида й мовив: «Чого ти прийшов сюди? На кого ти покинув тих трохи овечат у пустині? Знаю твою зухвалість і твоє лихе серце! Прийшов сюди лише, щоб подивитись на війну!»” (1 Сам. 17, 28). Не відступає Давид ні коли сам цар Саул застерігає Давида: “Саул же Давидові: «Не тобі виходити проти цього філістимлянина, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояк із молодощів.» (1 Сам. 17, 33). Відповідь Давида чітка і рішуча: “Тоді Давид сказав до Саула: «Нехай ніхто не падає духом заради нього! Слуга твій виступить і буде битися з тим філістимлянином!»” (1 Сам. 17, 32).
Давид не лише опинився в центрі подій, він не лякається, не відступає і проявляє ініціативу, коли вона так потрібна. Також зауважимо що війна застає Давида, коли він робить те що має робити: спочатку пасе вівці, потім на прохання батька іде в табір до братів. Для кожного українця це урок бути на своєму місці та при потребі проявляти ініціативу не вагаючись. 5. Важливий попередній досвід і підготовка
І все таки сміливість Давида небезпідставна. Він перемагав диких звірів, як сам про це розповідає Саулові: “А Давид сказав до Саула: «Слуга твій пас вівці батька, і як іноді прийде було лев чи ведмідь і вхопить овеча з отари, то я, бувало, кинусь навздогінці за ним, б'ю його й вирву овеча в нього з пащі. А як, бувало, кинеться на мене, то я схоплю його за щелепи, поражу й вб'ю на смерть. 36 левів і ведмедів вбивав слуга твій, і цьому необрізаному філістимлянинові буде так само як з ними, бо він зневажив військо живого Бога.»” (1 Сам. 17, 34-36).
Давид є пастухом який відважно обороняє отару, і якого не лякають ні леви, ні ведмеді. Попередньо набутий досвід допоможе Давидові отримати вирішальну перемогу. Також Давид зазначає що Господь завжди був його порятунком: «Господь, що врятував мене з левиних та ведмежих лап, врятує мене і з рук цього філістимлянина.» (1 Сам. 17, 37).
Для кожного українця цей урок є закликом здобувати досвід і вправність, навчатися і працювати, адже цей досвід точно знадобиться. На думку приходять медики, які в нелюдських умовах рятують життя поранених, або юні винахідники які конструюють роботів для розміновування, чим рятують тисячі людських життів.
6. Не приміряти чужих обладунків. Використовувати звичну для себе зброю та бойову стратегію
Цар Саул намагається обмундирувати Давида. І щоб хоч якось покращити ситуацію віддає йому свою зброю, яка виявляється занадто важкою, непосильною ношею для Давида. “Саул вдягнув Давида в свою бойову одіж, поклав йому на голову бронзовий шолом і надів на нього панцер. Далі підперезавсь Давид його мечем по бойовій його одежі й ходив з трудом, бо не звик до цього. І сказав до Саула: «Я не можу ходити в цьому, бо не звик до цього.» І скинув усе те з себе.” (1 Сам. 17, 38-39). Цей епізод не лише показує безнадійне становище Саула, який готовий віддати свою зброю юнакові, а має також глибоке теологічне значення. Саул разом зі своїми обладунками немовби передає царську гідність Давидові. [6, с. 349] Проте Давид не може битися в обладунках Саула, Давид має власну зброю для перемоги над Голіятом, якою вправно скористається. Зброєю Давида буде праща та п’ять камінців. “Узяв же в руку палицю, вибрав з потоку п'ять камінців гладеньких, поклав їх у пастушу торбу, що мав при собі, і з пращею в руці почав наближатися до філістимлянина.” (1 Сам. 17, 40). Праща в давньому Ізраїлі була не лише знаряддям пастухів, але і зброєю, проте її використання вимагало тривалого вишколу.
 | | Праща | Варто звернути увагу також на гнучкість та вправність та стратегічне мислення Давида. Він бере п’ять камінців, якби перший не влучив, було б ще чотири спроби. Та і царську гідність Давид здобуде сам, поступово доростаючи до ролі царя вибраного народу [5, с. 162].
В загрозливих ситуаціях найкраще використовувати випробувану стратегію. Це стосується бойових маневрів. Мислити наперед, бути маневренним та гнучким.
7. Перемога цілковито належить Господу
Це мабуть один з найважливіших уроків у цій історії. Смілива віра Давида в Господа та його рішучі дії призведуть до перемоги. [1, с. 150] Давид відповів філістимлянинові: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім'я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив. Сьогодні ж таки Господь видасть тебе в мої руки, я тебе вб'ю, відсічу голову від твого тіла і дам твій труп і трупи філістимлянського війська - таки сьогодні! - птаству небесному й дикому земному звірю, і взнає вся земля, що є Бог у Ізраїля. І ввесь цей збір взнає, що не мечем і списом Господь дає перемогу, що війна йому належить і що він вас видав нам у руки.» (1 Сам. 17, 45-47). Сам Господь буде борнею Давида. Але Бог не вразив Голіата напр. блискавкою. Ми потрібні Богові для перемоги над злом. [4, с. 61] Це не поодинокий біблійний приклад асиметричної перемоги та Божого заступництва за свій народ. Зброя та фізична сила не мають такого значення як допомога Господа. . Численні свідчення Божого заступництва отримуємо і від українських військових.
8. Перемагати ворога його ж зброєю
Давид влучає в Голіата з першої спроби: “І от як філістимлянин рушив і, йдучи, насувавсь проти Давида, цей швидко вибіг із лав назустріч філістимлянинові, сягнув рукою до торби, взяв із неї камінь, метнув ним з пращі й поцілив у лоба філістимлянинові. Камінь застряг у нього в лобі, й він упав лицем об землю.” (1 Сам. 17, 48-49). Дії Давида чіткі і злагоджені. Він проявляє гнучкість та вміння уникати ударів. Наступний крок - Давид відтинає голову Голіатові. Дуже символічно, що Давид відтинає голову велетня його ж мечем. Меч Голіата який несе смерть і руйнацію іншим, принесе смерть самому Голіату: “Підбіг Давид і, ставши над філістимлянином, ухопив його меча, вийняв з піхви й завдав йому смерть, відтявши йому голову.” (1 Сам. 17, 51). Для українського контекту пригадаймо численні приклади, коли захоплена техніка ворога потім направлена проти нього самого: «всі бо що за меч беруться від меча загинуть» (Мт. 26, 52).
9. Цікавитися винагородою, але бачити ширшу перспективу: честь і слава Ізраїля, прослава Живого Бога
Цілком легітимно запитувати про винагороду, Давид довідується що чекає на того хто переможе Голіата: «цар збагатить превеликим багатством, видасть за нього свою дочку й звільнить у Ізраїлі родину його батька від податків.» (1Сам 17, 25б). Але робити справу лише за винагороду не в правилах Давида. Це і вирізняє молодого пастиря. Божий помазанник, майбутній цар Ізраїлю, Давид переслідує вищу мету, його дивує як Голіат може зневажати лави Живого Бога. Давид змиє ганьбу з Ізраїля і не дозволить зневажати бойові лави Живого Бога, оскільки від початку зосереджений на більшій перспективі: “Давид допитувався в мужів, які стояли коло нього: Що буде тому, хто вб'є цього філістимлянина й змиє ганьбу з Ізраїля? Хто він, той філістимлянин, той необрізаний, що сміє так зневажати бойові лави живого Бога.” (1 Сам. 17, 26).
Жорстокість, зухвалість, корисливість та безбожність це також характеристики російського війська, агресія якого направлена проти мирного населення, жінок дітей. Вражає також руйнація численних святинь, храмів та монастирів.
10. Скористатися своїм шансом
Як би парадоксально це не звучало перемога над Голіятом це шанс до успіху, слави, царства для Давида та шлях до свободи, незалежності та подальшого гідного існування для України.
До перемоги над Голіатом, Давид невідомий нікому юнак. Правда Самуїл вже помазав Його на царя (1 Сам 16, 13), але на момент битви ніхто про це не знає. Проявлена сміливість - це шлях до царської гідності, шанс виявити справжнє обличчя ворога, шанс показати Божу силу та шанс подолати неправду і зло. Давид вправно скористався своїм шансом. [2, с. 28] Подібно і Україна, про яку тепер говорить весь світ, має скористатися сповна своїм шансом до свободи та незалежності. Епілог, або роздуми наостанок
Дуже важливо довести перемогу до логічного завершення та бути відкритим на нові перспективи. Перемога Давида надихає ціле ізраїльське військо до великої перемоги. Смілива перемога Давида спричинює остаточну перемогу Ізраїля над филистимлянами. Ще недавно паралізоване страхом військо, тепер відважно переслідує противника до переможного кінця: «І здвигнулися мужі Ізраїля та Юди й з боєвим криком гналися за філістимлянами аж до входу в Гат та до воріт Екрону. Філістимляни падали трупом по дорозі Шаараїм аж до Гату та до Екрону.» (1 Сам. 17, 52).
Цікаве також закінчення цієї біблійної історії. Після перемоги над Голіатом і остаточного тріумфу Ізраїля цар Саул не впізнає Давида. Це виглядає дуже дивним, адже ще недавно Саул намагався озброїти Давида. З попереднього розділу ми довідуємося що Давид служив при дворі Саула як його зброєноша і музикант (1 Сам. 16, 17-23). “Побачивши Саул Давида, що виступав навпроти філістимлянина, спитав Авнера, начальника війська: «Чий син, Авнере, цей хлопчина?» Авнер відповів: «Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.» І цар сказав: «Довідайсь, чий син оцей молодець.» Коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, Авнер узяв його й привів до Саула, а він іще держав у руці голову філістимлянина. Саул спитав його: «Чий син ти, юначе?» Давид же: «Син слуги твого Єссея, вифлеємця.» (1 Сам. 17, 55-58). Після перемоги над Голіатом Саул не впізнає Давида, бо Давид отримує нову гідність, перед ним відкриваються нові перспективи. Вже невдовзі Давид стане військовим генералом (1 Сам 18, 5), а згодом і царем Ізраїля (2 Сам 5, 4-5).
Так само і для нашої держави Україна відкриються нові перспективи і можливості. Можемо вже помріяти і уявити запитання: «що це за країна мирна квітуча, успішна?». У відповідь прозвучить: «це Україна, яка довірила Господу свою перемогу, хоробро протистояла ворогові та переможно вистояла в боротьбі за свою незалежність і перемогла, як колись Давид переміг Голіата».
Марія ХОМА
кафедра біблійних наук УКУ
ЛІТЕРАТУРА
1. Тім Грей, Джеф Кевінс, Ходити з Богом Стежками Святого Письма, “Свічадо” 2015.
2. А. Жибрик, Давид: противоречия человеческого сердца, Издательство Христианского библейского братства св. апостола Павла, Киев 2010.
3. Міжнародний Біблійний коментар. П’ятикнижжя та історичні книги том. 2, “Свічадо” 2017.
4. Ричард Рор, Джозеф Мартос, Великие теми Писания. Ветхий Завет, ББИ, 2002.
5. Макрина Скотт, Перечитивая библейские истории. Открой свою историю в Ветхом Завете, ББИ, 2003.
6. Славянский Библейский комментарий, ЕААА Книгоноша, 2016
7. Bruna Costacurta, Con la Cetra e con la Fionda, Edizioni Dehoniane, Roma 1995.
|