Закон, який створив народ. Книга Виходу |
Майдан, як феномен українського суспільства, нікого не залишив байдужим: одні сприймають позитивно, інші критикують, проте всі визнають його роль в історії України. Після закінчення Майдану постало питання: яку модель розвитку вибере Україна? Що стосується економіки, то існує багато моделей: 1) ринкова з її модифікаціями й історичними формами; 2) змішана, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національна; 5) капіталістична; 6) народна [8, 334]. Кожен автор [6, 1-4] вказує на найоптимальнішу модель для України, яка би відповідала власним поглядам та уподобанням. Дехто посилається на досвід далекосхідних «тигрів» – Сінгапуру, Гонконгу, Південної Кореї. Інші пропонують творити щось особливе етнічне й неповторне. Проте, думаю, необхідно шукати не серед політичних чи економічних, а звернутися до архетипної моделі, яка існувала задовго до початків української державності. Після Майдану багато хто говорив, що українці, подібно до давніх євреїв, зробили свій Вихід. Євреї вийшли з Єгипту, правитель якого намагався знищити їх як народ, застосовуючи різні методи, наприклад, важкі роботи, знищення потомства та переслідування. Подібно і Майдан, для частини українського суспільства, став спробою виходу зі совка та рабства духу, куди тягнуло його тодішнє керівництво. Вихід став тим переломним моментом, після якого невелике плем’я рабів почало формуватися як народ. Проте в Україні з плином часу забули про ідею Виходу, як певну модель формування народу. Точніше, її перестали брати до уваги. Пропоную повернутися до біблійного феномена Виходу і переосмислити в його світлі події сучасної української історії. Єдина заувага: тут не потрібно зіставляти події Книги Виходу та сучасної України, наводячи прямі паралелі і притягуючи одну подію до іншої. Натомість, потрібно усвідомити важливість головних етапів у формуванні євреїв, як народу, побачити та виокремити те, що їм допомагало, а що ставало на заваді в цьому непростому процесі. Після виходу з Єгипту і переходу через Червоне море (Вих. 14) євреї не відразу потрапляють у вибрану землю, а довгих 40 років мандрують пустелею. Проте одним із вирішальних чинників став не так складний шлях через пустелю, як подія, яку можна назвати моментом відліку, без якої ці кочівники не сформувалися би в окремий народ. Мається на увазі Синайське законодавство. За три місяці після Виходу з Єгипту євреї підходять до Синай-гори (Вих. 19, 1). У главі 20 Книги Виходу біблійний автор розповідає про те, як народ отримує Божі Заповіді, тобто Закон. Видається дивним, для чого неосвіченому племені Закон, якщо ним керує людина, вихована при дворі фараона, добре обізнана з тонкощами законодавства? Чому Господь не пояснює євреям через Мойсея питання їхньої ідентичності, історії, мови й інші, такі важливі для існування народу? Проте необхідно пам’ятати, що, загалом, це були раби, і в їхніх головах ще досі лунає голос фараона, якого вважали божеством в Єгипті, та звук батога, яким їх примушували працювати. І Господь пропонує альтернативу деспотичному голосу керівника – Заповіді. Вимога виконувати Заповіді для всіх однакова, тобто перед нею всі рівні. Також мета Заповідей – показати, хто такий Господь, і яка Його роль у визволенні з єгипетської неволі, а ще, хто така людина, та яке її ставлення до Іншого. Достатньо прочитати Вихід 20, 2, щоби зрозуміти нові акценти, які вносять Заповіді в людську свідомість, а саме: лише Господь є Той, хто «вивів тебе із землі Єгипетської, з дому неволі». Закон у свідомості Ізраїля почав асоціюватися з Господом, бо саме Він був його джерелом. Тому й переступ Закону мав не лише юридичні наслідки, як певний злочин, але це було зневагою Бога [2, 245]. Крім цього, Десять Заповідей були одночасно суспільно-божественним договором або, іншими словами, Завітом. Тобто той, хто порушував Закон, ставав злочинцем і в суспільному, і в сакральному вимірах, бо цим зневажав, а, в деяких випадках, і розривав Завіт із Богом [1, 281]. Завіт у біблійному значенні укладався між Богом та народом, і ці стосунки між сюзереном та васалом урегульовував Закон. Тому, коли народ порушував Закон, тобто розривав свій Завіт із Богом, на нього чекали покарання, що було наслідком беззаконної поведінки [4, 302]. Проте Закон означає не лише порядок, але й благодать. Тому його дотримання не було засобом самооправдання, але мало на меті підтримувати договір-Завіт, укладений між Богом і народом [2, 255]. Якщо оглядово подивитися на історію та філософію права, то про закон, як основну категорію, говорив Платон у творі «Держава» [5, 45], а також Джон Локк, який вбачав у законі те, що «обмежує свободу людини, проте його завдання полягає в тому, щоби ніхто не обмежував іншого в його житті, свободі, майні тощо. Таким чином, свобода людини не є абсолютною, оскільки завжди обмежена саме тим, що є змістом природного закону» [5, 63]. Також у творах Канта йтиметься про закон як такий, що походить «з самої сутності її духу, з практичного розуму, і розум – не знаряддя для знаходження принципів, а їх джерело» [7, 40]. Тому дотримання закону – це не щось повністю нове, але традиція, обґрунтована в історії філософії та права. І, власне, лише дотримання закону – це основа держави. Не його творення, переписування й адаптація, а повне і неухильне дотримання усіма: від робітника до найвищого чиновника. Для християн – це те, чого навчав Христос, говорячи про любов до Бога та ближнього, а для невіруючих – це закони Української держави. Достатньо глянути на історію чи на сьогодення інших держав: успішні відрізняються від неуспішних критичною масою громадян, які дотримуються законів, а також фактом рівності всіх перед законом. Проте мета цієї статті – не історично-економічна складова, але біблійна перспектива. Християнство, деклароване на словах, має перейти на практичний рівень: від розповідей про віру до конкретного втілення її головних елементів у життя. Якщо повернутися до Ізраїльського царства, то воно представлене в Біблії так, що його зріст та зміцнення відбувається доти, доки народ, а найперше царі (Саул, Давид та Соломон), виконують Заповіді. Проте як тільки ідолопоклонство перетворюється в повсякденну практику, якої дотримується цар Соломон (1 Цар. 11), царство ділиться. І пізніше пророки Амос, Осія називатимуть причиною падіння Північного Царства (Самарії в 722 р. до Р. Х.), як і Єремія Південного Царства (Ізраїля у 658 р. до Р. Х.), відхід від Закону Господнього. У біблійному значенні Закон – це не тягар, як загалом його сприймають. Закон – це дар, який має на меті допомогти регулювати стосунки у двоякий спосіб: між Богом і людиною, а також у суспільстві, тобто між особами та групами [2, 256]. І, навіть, коли не признавати перший рівень (Бог–людина), то другий залишається обов’язковим для виконання. Адже, без впровадження Закону в щоденну практику, навряд чи вдасться досягти нормальних стосунків із Богом. Не можуть люди бути чистими перед Господом, якщо ближні страждають від несправедливості. Ще одне значення терміну «Закон» (євр. тора) – «показувати шлях». Таке розуміння встановлювало особливі стосунки між ізраїльським народом і Богом, що поширювалося на кожного окремого індивіда. Закон розумівся як щось природнє і необхідне для виконання волі Всевишнього й нормативне – для спільноти [3, 611.639]. Важливо додати, що провідники народу – Мойсей, Аарон та його сини і, навіть, Міріам – не звільнені від обов’язку дотримуватися Закону (див.: Чис. 12; Лев. 10). І, навіть, будучи лідерами народу, вони змушені виконувати його вимоги, а у випадку переступу одержують покарання, як і кожен ізраїльтянин. І коли після Мойсея роль провідника переходить до Ісуса Навина, то перше, про що йому нагадує Господь, – це необхідність дотриматися Закону (Іс. Нав. 1, 7). Так євреї, мандруючи довгих 40 років пустелею, з перемінним успіхом осягали одну важливу науку: як дотримуватися Закону. Це і стало запорукою їхнього перебування у вибраній землі. Звичайно, в довгому переході євреїв з Єгипту у Вибрану землю мали місце й інші важливі для їхнього формування події. Зокрема: подолання ідолопоклонства, прикладом якого був золотий тілець, бунти і непослух Мойсеєві, невіра у власні сили або, навпаки, надмірна надія на власну військову міць. Підсумовуючи, можна сказати, що формування народу і, як результат, держави – складний процес із багатьма чинниками. У випадку Ізраїля на це вплинула наявність власної території, політичного устрою, провідників, а також формування власної писемності та літератури. Проте найважливішим і визначальним чинником самоідентифікації Ізраїля в цьому процесі, як бачимо з контексту Книги Виходу, було отримання Закону і його дотримання у всіх сферах людського життя: суспільного, політичного та релігійного. А через бачення Закону, як основи для державотворчості, формуються і стосунки із Всевишнім та ближнім, що безпосередньо впливає на життя народу. Тому у випадку українського суспільства лише розуміння того, що Закон один для всіх, допоможе сформуватися державності та надасть сили, щоб подолати різноманітні перешкоди на довгій дорозі у свою «вибрану землю». Роман Островський Література: 1. Durham, J.I, Word Biblical Commentary: Exodus, Word Biblical Commentary, vol. 3, Dallas: Word Incorporated 2002. 2. Freedman, D.N., The Anchor Yale Bible Dictionary, vol. 4, NewYork: Doubleday 1996. 3. Lopez, G. – Fabry, H-J., «tora», ed., Helmer Ringgren –Heinz-Josef Fabry, Theological Dictionary of the Old Testament 15, Michigan: Grand Rapids 1997, 609-646. 4. Propp, W.H.C., Exodus 19-40: A New Translation With Introduction and Commentary, AYBC, New Haven; London: Yale University Press 2008. 5. Данильян, О.Г., ред., Філософія права. Підручник. Харків: «Право» 2009. 6. Загородня, К., «Економічний стрибок Далекосхідних тигрів – як приклад для України», в Модернизация научных исследований: материалы ХХІ Международной научно-практической конференции по философским, юридическим, педагогическим, экономическтим, психологическим социологическим и политическим наукам. (Горловка. 17-18 мая 2012 г.), Горловка: ФЛ-П Пантюх 2012, 1-4. 7. Костицький, М.В. – Чміль, Б.Ф., за заг.ред., Філософія права. Навчальний посібник, Київ: Юрінком Інтер 2000. 8. Мочерний, С. В. Методологія економічного дослідження, Львів: Світ 2001. ( 9 голосів )( 6578 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео