Християнське подружжя і регулювання плідності Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_yarema_m.jpgУ сучасному українському суспільстві щораз важче знайти велику сім’ю. «Великими» в нас тепер прийнято вважати сім’ї, в яких бодай на одну особу збільшується приріст населення, тобто є троє дітей. Ще важче знайти сім’ї, в яких більше трьох нащадків. Так звана «багатодітність» вважається чимось застарілим, обтяжливим, а подекуди навіть непристойним. Зрештою, такою ж пропагують сьогодні і саму сім’ю (зокрема цьому сприяють теорії гендеру). А що ж каже християнство про значення дітородження у сім’ї? Звісно, можна сказати, що й саме християнство сучасне суспільство розуміє як щось застаріле, обтяжливе та непотрібне, але все ж залишається певна верства соціуму, яка складає спільноту Церкви, а тому голос християнської моралі для неї важливий (йдеться про реальних, а не номінальних християн).

Писання ж вбачає у дітях Господнє благовоління: «Спадок Господній – діти; плід лона – нагорода» (Пс 127(126), 3). У Старому Завіті бездітність вважалася знаком відсутності Божого благословення, а багатодітність – навпаки. Звичайно, це можна пояснити сильними месіанськими очікуваннями вибраного народу, неактуальними для нас, які віримо, що Христос-Месія вже здійснив свій перший прихід. Проте і Новий Завіт не позбавлений аргументів на користь дітородження, адже каже св. апостол Павло, що жінка «спасеться, народжувавши дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зо скромністю» (1 Тм 2, 15). Бачимо, що апостол не просто говорить про дітородження як засіб осягнення спасіння, але вказує на правильний контекст: віру, любов і святість зі скромністю. Поза тим у Новому Завіті, позначеному приходом Месії у світ, відкидається думка про те, що бездітність – знак відсутності благословення, адже сам Господь говорить про скопців заради Царства Небесного (пор.: Мт 19, 12), тобто про тих, які відмовилися від подружнього життя з релігійних мотивів. Потрібно водночас ствердити, що в посланнях апостола Павла можемо знайти уривки, де йтиметься про вищість дівичого стану на противагу подружньому (пор.: 1 Кор. 7), але і тут треба розуміти контекст, адже в апостольські часи існували сильні есхатологічні очікування (ранні християни вірили, що другий прихід Христа буде невдовзі після Його вознесіння), а тому виглядало недоречним укладати сім’ю та віддавати себе дбанню про сімейні справи. Необхідно, отже, ствердити, що у сфері подружнього життя та дітородження Новий Завіт із його есхатологічними очікуваннями дещо змінює бачення Старого з його месіанськими очікуваннями, але в усьому Писанні ми не знаходимо відкинення подружжя чи дітородження.

Отці Церкви між собою мали дещо різні погляди на вищість/нижчість дівичого і подружнього станів, але всі одноголосно відкидали так зване «регулювання» плідності в подружжі. Варто сказати, що в патристичних текстах важко знайти розрізнення між методами такого регулювання, тобто чи мовиться про аборт чи про запобігання вагітності. Важкість такого розрізнення полягає в тому, що і для припинення розвитку дитини в утробі, і для недопущення можливості такого розвитку вживалися ті самі засоби. Однак позиція Отців чітка: регулювання плідності недопустиме. Навіть ті Отці, які не вважали дітородження первинною ціллю подружжя, жодним словом не вказали на можливість регулювати народження дітей у сім’ї. Діти поза будь-яким сумнівом вважалися даром і благословенням. Не єдиним даром і не завжди найбільшим (багато Отців вважали дівицтво особливішим даром), але даром, а не правом мати чи не мати. Отці одноголосно відкидали те, що ми сьогодні називаємо «життям у власне задоволення». У їхньому розумінні егоїзм та утилітаризм повинні бути вилучені з християнського подружнього життя.

Що ж говорить Церква сьогодні? Католицька Церква навчає, що дітородження – одна з фундаментальних цілей подружнього життя (Casti Connubii, 54–56; Humane Vitae, 11–12). Зокрема в Катехизмі Католицької Церкви стверджено: «Подружній союз, у якому чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя, спрямований своїм природним характером для добра подружжя і для народжування і виховання дітей» (1601). Бачимо, що католицизм пропонує подвійну ціль укладення подружжя: добро подругів і дітородження. Церква навчає, що ці дві цілі наче сторони однієї медалі, тобто нерозривні між собою. Поза врахуванням природного порядку речей, згідно з яким статеве єднання пов’язане з дітородженням, логіка такого твердження така: неможливо правдиво любити в подружжі чоловіка/жінку і не хотіти мати від нього/неї дітей, адже правдива подружня любов прагне своєї візуалізації, свого виявлення у дітях (діти наочно представляють «одне тіло» подружжя). Той, хто правдиво любить свого подруга, не може також ствердити, що достатньо мати одну дитину чи двох і більшої кількості йому/їй непотрібно, адже той, хто по-справжньому любить, бачить, що кожна наступна дитина в дуже унікальний і лише їй притаманний спосіб виявляє оцю взаємну любов батьків. Тому Католицька Церква і навчає, що подружня любов нерозривно пов’язана з дітородженням. Подруги, які начебто люблять один одного, але не бажають народжувати дітей один через одного або мають намір народити чітко обмежену їх кількість, насправді обманюють себе: вони ще не навчилися по-справжньому любити. Звичайно, існують випадки, в яких подружжя не може мати дітей, і це ніяк не нівелює їхньої любові. Але не могти мати потомство і не хотіти його мати – зовсім різні поняття. Поза тим бувають обставини, в яких дітородження небажане (вагомі медичні чи економічні перешкоди), і Церква бере це до уваги, але знову ж таки неможливість народити дитину (в цьому випадку відносна неможливість) не є тим самим, що небажання. У випадку такої відносної, але добре аргументованої неможливості католицизм дозволяє своїм вірним вдаватися до регулювання плідності, але лише засобом методів розпізнавання плідності, а не контрацептивними чи тим паче абортивними засобами.

Як висновок необхідно, отже, сказати, що ані Святе Письмо, ані Отці Церкви, ані сучасне церковне віровчення (зокрема католицьке) не сприяють ментальності довільного регулювання плідності залежно від суб’єктивних бажань подружжя. Діти незмінно вважаються даром і благословенням Божим, тому їх потрібно приймати з радістю, а не уникати з егоїзмом.

Марія Ярема
доктор біоетики
викладач кафедри богослов’я УКУ


Рейтинг статті

( 1 голос )
Теги:     біоетика      проблема
( 1239 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити