Упродовж своєї історії людство та його найкращі мислителі намагалися дати відповідь на чи найголовніше запитання нашого буття: чи існує Бог? Однак переконливо довести існування Бога філософам і науковцям так і не вдалося, чого не можна сказати про юристів. Не випадково деякі українські юристи, палкі адепти верховенства права, дуже полюбляють апелювати до Бога і розмірковувати з приводу руйнівних дій «диявольських сил».
Конституція від Бога
На цьому тлі особливо приємно, що принаймні в Україні питання про існування Бога вирішено позитивно, причому вирішено в Основному Законі країни – її Конституції. А відтак, у будь-якому українському суді можна дуже легко юридично довести існування Бога за допомогою посилання на преамбулу Конституції України, в якій, зокрема, йдеться про те, що Верховна Рада прийняла Конституцію від імені Українського народу «усвідомлюючи відповідальність перед Богом». Ми далекі від думки, що посилання на Бога в тексті Конституції України є чимось випадковим, на що юрист не повинен звертати увагу. Навпаки, ми можемо з повною підставою говорити про Бога як юридичний, точніше конституційний концепт, який, якщо глибоко задуматися, повинен мати колосальний вплив на правову систему України. При цьому цілком логічно поставити запитання: які ж правові наслідки випливають з факту визнання українською конституцією Бога? Розуміючи, що це надзвичайне важке, хоча і вкрай цікаве, питання може стати предметом спеціального дисертаційного дослідження, все таки спробуємо висловити деякі суб’єктивні міркування філософсько-правового характеру з цього приводу. Насамперед, зауважимо, що посилання на Бога можна знайти в текстах конституцій і інших країн світу, наприклад, у преамбулі Конституції Німеччини, що стало приводом для юридичного аналізу німецьких конституціоналістів, які розглядають це питання в контексті конституційного принципу демократії. Ось що пишуть у цьому зв’язку сучасні німецькі вчені-юристи: «Захисна засада принципу демократії поширюється і на ідею божественного панування, якщо вона розуміється як пряме здійснення влади іменем Бога або посередньо – через його земних намісників. Бог може мислитися і бути визнаний вищою основою і початком усього сущого, включно з державним устроєм і державною владою. Однак він не може володіти державними повноваженнями, якими він розпоряджається через посередників своєї божественної волі і які він комусь передає для її здійснення або у когось відбирає. В цьому сенсі демократія пов’язана з секуляризацією політичного панування. Воля Бога як вищий закон має правове і політичне значення в даних умовах не сама по собі, а тільки тією мірою, якою народ визнає її змістом своєї власної волі». Іншими словами, німецькі конституціоналісти в своєму аналізі спираються на відомий принцип «глас народу – глас Божий». Цікаво звернути увагу й на те, що, як слушно зауважив відомий німецький правознавець Карл Шмітт, «всі значні концепції сучасної теорії держави являють собою секуляризовані теологічні концепції». Так, наприклад, на думку Шмітта, в науці права концепція всесильного Бога-творця перетворилася на концепцію всесильного законодавця, а поняття «виняткової ситуації» в праві є аналогом концепції дива.
Суб’єкт не лише українського права
Таким чином, якщо ми юридично визнали існування Бога, послідовність вимагає того, аби ми досить чітко визначили його правовий статус, а також взаємні права та обов’язки між людиною і Богом. Передусім, зазначимо, що Бог за логікою речей як особа має бути суб’єктом українського права. Так, він може брати участь у цивільному обороті і володіти майном. Причому тут немає нічого дивного, оскільки в деяких країнах світу Бог офіційно визнається власником майна. Наприклад, в Індії вищий суд цієї країни, відповідаючи на запитання, чи може мати власність божество Мурті, виніс таке рішення: «індійський закон вважає індуського ідола на підставі священних писань індуїзму юридичним суб’єктом, здатним володіти власністю і мати статус юридичної особи, як і природний суб’єкт». Це рішення було винесено при розгляді справи щодо звільнення божеств «Рам Джанкі Джі» та «Тхакур Раджа», освячених в храмах Біхара, від сплати податків на землю. Індійський суд також розглянув питання, яке саме божество слід вважати верховним. Привертає до себе увагу і той факт, що в деяких країнах на Бога навіть подають позови. Зокрема, румунський в’язень подав у суд на Бога, стверджуючи, що в процесі хрещення він уклав із Богом договір, що має юридичну силу, згідно з яким «сторони» зобов’язувалися сприяти один одному. На думку цього в’язня, Бог не виконав своїх зобов’язань за договором, внаслідок чого цей чоловік опинився під впливом диявола і його було засуджено до 20 років позбавлення волі. Цей румунський в’язень вимагав притягнути Бога до відповідальності за «шахрайство, зловживання владою та хабарництво». На його думку, безпосереднім представником Бога є Румунська православна церква, яка і зобов’язана виплатити йому відповідну компенсацію за спричинені Богом збитки. Однак у світовій судовій практиці можна знайти рішення щодо противника Бога, тобто проти диявола. Мабуть, однією з найвідоміших таких справ є справа Гералд Майо проти Сатани та його колег (United States ex rel. Gerald Mayo v. Satan and His Staff), розглянута в 1971 р. У цій справі позивач перед окружним судом західного округу Пенсільванії скаржився на те, що Сатана в багатьох випадках робив життя позивача незносним, призвів до його падіння і тим самим порушив конституційні права позивача. У своєму рішенні американський суд звернув увагу на те, що у цій справі існує проблема юрисдикції, оскільки не ясно, чи дійсно Сатана проживає у тому самому штаті, що й позивач. До речі, американський юрист-міжнародник Луїс Хенкін, аналізуючи цю справу, звернув також увагу на те, що американський суд не врахував те, що Сатана є одночасно князем Царства темряви, тобто що він може як глава цієї своєрідної держави мати певні дипломатичні привілеї і імунітети проти судового процесу на території США.
Як визначити правовий статус Всевишнього
Однак вернімося до нашого ключового питання про правовий статус Бога в українському праві. По-перше, виходячи з логіки права, можна припустити, що Бог може бути власником того, що він створив, наприклад, землі, яка в такій ситуації не може бути приватизована без його дозволу. По-друге, перед нами постає не менш цікаве питання: де саме ми повинні шукати волю Бога. Цілком очевидно, що така воля знайшла свій найбільш автентичний вираз, насамперед, у Біблії як «слові Божому». А відтак, логічно було б також припустити, що Біблію, включно з десятьома заповідями, слід вважати частиною конституційного права України. Власне кажучи, це якраз і є те природне право як «божественне право» (jus divinum), що має бути основою права України. У цьому теж немає нічого дивного, оскільки, приміром, місце конституції в Саудівській Аравії посідає Коран. Таким чином, цікаве питання щодо правосуб’єктності Бога в рамках українського права лишається проблемою не тільки філософсько-правового, але й практичного характеру. На звершення можна тільки висловити надію, що хтось з молодих вчених рано чи пізно зверне увагу на це нетривіальне питання.
Мережко Олександр
Доктор юридичних наук, професор Люблінського католицького університету
http://www.yur-gazeta.com/article/1278/
|