Я не жила, я мліла все життя.
Отак торкала пензлями тонкими
Листок подій без фарби каяття,
Без болю й сліз - безглуздо і незримо.

Ну що, скажи? Захочеш - покричиш,
Захочеш - сердься, ображайся, смійся,
Але цей дощ - залиш мені, залиш!
У тебе ж в чаші сліз моїх по вінця!

Зледенілося... І забулося.
Білий світ не позбувся крил.
Бракувало одвічних сил.
І раптово мені почулося,
Наче вітер у дзвони бив.

Зледенілі вітри хиталися
І ламали стовпи важкі.
А на них... Ліхтарі ясні
Об сніги, як об сон, розбивалися,
І дорогу стелили весні.

Ольга Стасюк 

За повіткою вишня зламана
Вперлась пагіллям в гострий виріжок;
Притулив до щік руки мамині,
Шепотів, що він усе вирішив;

Буде наймитом поміж слугами
І стоятиме з оборонцями;
"Мамо, вибачте, я Вас слухався,
А тепер мені дайте вольницю;

Одна любов спиняє час,
Як вітер мандрами вітрила,
Душі відкриє вольні крила,
Щоб надихáлася й любила
Вона в коханні ще хоч раз
І піснею пливла до нас.

Чимало нас речей тримає.
Ковток повітря в чистоті,
І струмінь теплий на воді,
Мов хлібні лона золоті
На сонці, як сіда за плаєм
У ниви, квітчані розмаєм.

Йде Осінь тремкою ходою, -
Дай Боже, щоб мир принесла.
Видужуйте, наші герої! -
Пишу вам надвечір листа.