Сьогодні ми є свідками загрозливої для людства глобальної ситуації: як усе щільніше й масштабніше диявольсько-апокаліптична «темрява землю вкриває, а морок – народи». Та попри все це біблійний погляд на перспективи реалізації Господнього плану спасіння світу наразі всіляко утішає й надихає різноконфесійний Божий люд. А надто в Україні, яка посідає унікальне й, перш за все, географічно-стратегічне місце в епіцентрі своєрідного світового духовно-релігійного і культурно-цивілізаційного «розламу» та зберігає й відроджує матеріальні та духовно-сакральні святині і скарби нашого золотоверхого ІІ Єрусалима – Києва, запевняючи його, що вже «сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється!» (Іс. 60, 2).

Камінь, як матеріал, інструмент для різних потреб і застосувань людиною. У людських руках, може бути будівничим так і руйнівним знаряддям. Для окремих художників – камінь був і продовжує ставати основою для малювання. Можливістю відобразити свої ідеї, почуття втілені в композиційному образі, перенесені, на здавалось би важкий і холодний матеріал – камінь.

 Цю дивовижну історію, яку свого часу друкували багато видань десятків країн світу (зокрема й деякі християнські України), розповіла відома діячка міжнародного християнського місіонерського руху голландка Коррі тен Боом. Під час нацистської окупації її сім’я – попри велику небезпеку для себе – переховувала у своєму домі переслідуваних євреїв від депортації в табори смерті. Але їх зрадили. Через донесення в гестапо вся родина потрапила в концтабір, де кілька її членів загинуло. Проте сама Коррі, чудом Божого Провидіння, врятувалася. У 1944 р., після тривалого перебування в Равенсбрюку, її несподівано звільнили.

      «Ныне, умерши для закона, которым были связаны, мы освободились от него,
чтобы нам служить Богу в обновлении духа, а не по ветхой букве» (Рим 7, 6).

     Идолопоклонство имеет очень много различных проявлений, и нарушение Первой заповеди — «Да не будет у тебя других богов» — для христиан вовсе не перестало быть актуальной проблемой. Отвергнув идолов внешне, перестав поклоняться тесаным чурбанам и иным богам, мы нередко лепим себе идолищ из всего, что только подвернется под руку, часто даже не сознавая, что вместо Бога мы почитаем пустоту (евр. haval). Сегодня я предлагаю поразмышлять об одном из таких недугов, поражающих христианскую душу — вирусе буквопоклонства.

Чи доречний Христос у нашому повсякденні, особливо, якщо наше життя комфортне? Чи може наша віра зростати й ставати зрілішою? Наскільки цінуємо Ісуса? Як усвідомити вартість своєї віри? Звичайно, ми не прокидаємось вранці з думкою припинити свої відносини з Богом, але все більше стаємо «земними», духовно пасивними і сплячими, бо часто йдемо на компроміси зі своєю совістю, бо відійшли від джерела всього доброго – Бога. І постійний компроміс між добром і злом нав’язує нам низькі особистісні стандарти.