Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся
(Лк. 12, 49–51).

Від часів Йоана Хрестителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його
(Мт. 11, 12).

У своїй споглядальній богословсько-літургійній горливості ми часто любимо повторювати, що правило молитви – це правило віри, проте інколи забуваємо додавати третій елемент цієї тези – правило життя і дії. Як християнин вірить, так повинен і діяти. Cповідування правила віри (догмату Церкви) не може бути статичним, закритим у собі чи спрямованим виключно в трансцендентну сферу божественного світу. Віра не може бути законсервованою, «духовним» егоїзмом, страхом чи благим поясненням на кшталт «невтручання Церкви в життя світу». Бо ж вона подорожня в цьому світі і не може втручатись у брудні земні перипетії політичних баталій, суспільних протистоянь, господарсько-бізнесових процесів, мовляв, християни пливуть у морі житейському суто у своєму церковно-спасительному ковчезі. Динамічне сповідування віри звершується в боголюдському Христовому Тілі, яким є Церква, де поряд з божественним, трансцендентним органічно і збалансовано має бути людський, іманентний вимір зі всією своєю багатоманітністю, потенційними можливостями і викликами.

Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.

Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт…

Богдан Ігор Антонич

Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало за горизонтом, а місяць забарився для перейняття естафети. Впевнено, своїм, вічністю закладеним порядком звершувався стрімкий та водночас повільний перехід від світла і тепла, видимості і певності до темряви і холоду, непроглядності і розгубленості. Легко і боязко, ледь-ледь накрапуючи з химерних нічних хмар, які заполонили все вверху, шумить весняний дощ. Ці подорожні небесні привиди, неначе загіпнотизований безупинним бажанням і безсилим страхом юнак, який вперше занурюється в таїни коханої дівчини, дотикались своїми пестивими долонями до кожного, завжди іншого, шелесту зелені. Вологі руки неба лагідно проникають своєю настирливою ніжністю у всі закутки перевтомленого шаленим шумом і безжальним пилом теплого дня світу рослин.

Народився преподобний Іван Касіян на берегах Дунаю у другій половині ІV ст. Ще молодим подався в паломництво до Палестини, де й почав чернечий шлях. Пізніше прибув до Константинополя, познайомився з Йоаном Золотоустим. Там же ж прийняв сан диякона і був скерований до Рима, де на той час папою був Інокентій І.

Авва Касіян влаштував у Галії дві кеновії – чоловічу та жіночу – по уставу східних обителей. Уклав 12 книг «Про влаштування кеновій», 10 бесід з отцями-пустельниками, написав твір проти Несторія, де висунув напротивагу єресі думки й духовний досвід східних і західних вчителів, монахів.

До «Добротолюбія» увійшли кілька праць преподобного отця. Сьогодні ми спробуємо зануритися лише в одну з них. Перед тим, як сісти в цей ковчег, згадаємо слова св. Йоана Ліствичника, який писав, що «великий Касіян мислить чудово і піднесено». Спробуємо стати простішими в серці й знімемо якір, відштовхуючись від берегів цього тексту…

З цією думкою я живу останні кілька днів. Вона приїхала зі мною зі Львова до Херсона й не намагалася відступати усі ці тисячі кілометрів брукованої, залізничної та асфальтованої «в дірку» дороги. Мене запитали, і я спробую відповісти, вірніш – приручити цю думку, щоб краще її дослідити. Так ось…

-  Я чув, що на Центральній Україні більше святкують Новий Рік, а не Різдво, - нещодавно мовив мій колега зі Львова. – Вперше я це досвідчив, коли був на студіях в Польщі. Тоді дівчата та хлопці повбиралися, як на велике свято, наготували багато страв, і, звичайно ж, - випивки. Для нас то була дивина: ну подумаєш, Новий рік - пішли собі купити пива…

- Так-так, якось на Сході не дуже відчутно духа Різдва, - підхопив другий. – Ніно, як там у ваших краях, чи залишились якісь різдвяні традиції?

Що ж, погодитися чи не погодитися – ці обидва шляхи приведуть до непорозумінь. Я просто розповім вам історію, а там побачимо.

1. Смирення – Бог-Отець

Перший крок до Бога – це смирення. На цьому етапі Бог виступає як Бог-Отець, який дає людям Закон. Закон передбачає заповіді, що обмежують свободу людини. За їх порушення встановлене покарання. Бог-Отець – це Бог, що карає. Він закликає людину «обрізати» серце, усмирити гординю, довіриться Йому, бути Йому вірним.