Есей
Ісая Пустельник. Читання Добротолюбія Друк

Детальніше...Самітник. Занурюючись у своє серце, він підіймає його вгору. Так, несучи його, мов скарб, простує пустелею, крокує викривленими стежками, щоби блукати довше… Він живе за уставом Пимена Великого і знає, що кожен зрілий монах-самітник сам собі ігумен. Він знає, що недостойний честі ігумена. У глибині серця самітник піднімається вище до Світла, а тілом шукає розжарених пісків і колючого терня, щоб упокорити бодай свою плоть. Блукає по давно знаній дорозі, приглядаючись до своїх попередніх кроків пильніше – чи не було в них хиби? За ним крокують учні. Чуєте? Можливо, це їхні кроки у словах авви Ісаї. Пізнання, як і бажання науки, крокує вічність. І кожне наступне століття допомагає скинути зайві епітети, щоби слово стало чистим сенсом. Ті слова, які ви читатимете сьогодні, пройшли не менше шістнадцяти століть, що стесували непотрібний пил алмазу з прозорого діамату.


Рейтинг статті

( 12 голосів )
 
Йоан Карпатійський. Читання Добротолюбія Друк

Детальніше...Хто він? Де і коли став іноком? Чому ступив на цей шлях, де його проходив і як закінчив? Про це нічого не відомо. Про цього вчителя лиш побіжно згадують Фотій та Діадох, повторюючи його повчання і переказуючи деякі глави.

Слова Йоана прості, не перенасичені академічним богослов’ям, але сповнені щирою любов’ю і лагідністю, спокоєм. Він говорить, як мудрий батько: не нав’язує, не повчає, не диктує правила життя. Через співчуття і співучасть у невдачах і слабкостях тих, що до нього звернулися, Йоан тихо викладає ті істини, які осягнув завдяки власному досвіду. Він залишає вибір за кожним: прислухатися і прийняти чи піти далі, несучи і збираючи свої печалі…


Рейтинг статті

( 23 голосів )
 
Антоній Великий. Читання Добротолюбія Друк

Детальніше...Він втратив батьків. Це 6 місяць 18-річного юнака без людей, які могли його розрадити, настановити, порадити, підтримати. Він задуманий, голова похилена, тіло втомлене. Заходить до прохолодного храму – запах кадила огортає невимовно рідно й тепло. Чує: «Якщо хочеш бути досконалим, – сказав Ісус до нього, – піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21).

Антоній знав, що Бог промовляє до нього. Був й так бідним, але віддав останнє, залишивши дещо для сестри. Подався до вчителя на край поселення, працював, молився безперестанно. Атаназій каже, що Писання не падало з його рук на землю, врешті «пам’ять замінила йому книжки».

Далі – пустеля. Він був одним із перших пустельників-анахоретів в Єгипті, нам відомих. І хоч із роду Антоній був простим, невченим, але бажання богопізнання привело його до того, що називають премудрістю Духа. Ум його просвітився, і він міг лиш словом лікувати людину. Укладач Добротолюбія оспівує стиль слова Антонія: «Яке ж бо знаходимо запевнення в цих главах! Яка з них витікає солодкість! І взагалі, який виявляється добрий звичай і досконалість євангельського життя! Відчують, звісно, цю солодкість ті, що скуштують цього меду мисленою гортанню ума».


Рейтинг статті

( 15 голосів )
 
Відповідь Іванові Карамазову на запитання про сльозинку дитини Друк

Детальніше...Чому на світі існує зло і чи вартий майбутній рай сльозинки дитини? Це запитання ставив Іван Карамазов у творі Федора Достоєвського «Брати Карамазови». На нього можна відповідати в дусі книги Йова, що людина взагалі не повинна задавати таке запитання, бо вона перед Богом ніхто, нуль; Бог її створив і вона має цілком довіритись і вірити Йому, а не тільки в Нього. Й у цій вірі в Бога та вірі Богові людина має заспокоювати своє стремління розуму, обмеженого, земного, який апріорі не може осягнути задумів Бога, і смиренно сприймати все, що відбувається, довірившись Господові. І це було б абсолютно правильно.

Tеги:

Рейтинг статті

( 8 голосів )
 
Григорій Синаїт. Читання Добротолюбія Друк

Детальніше...Все те саме палюче сонце Малої Азії. Остання волога випаровується із землі, акварельно розмиваючи обрій. Найбільша спека – перед дощем. Отже, вже зовсім скоро цей клаптик пекла перетвориться на тимчасовий оазис раю, тимчасовий… Усе в очікуванні, в мовчазному передчутті…

Та ось з-за обрію долинають тихі псалмоспіви. Вони виходять із тої акварельної лінії і ширяться все більше, все голосніше. Чисті голоси піднімаються до неба. Чи то вони звідти і линуть? Це йдуть полонені османцями. Точніше, їх щойно викупили з полону лаодекійські християни, почувши ці божественні глибокі напіви. Ще мить – і кожен піде своїм шляхом. Але зараз вони востаннє заспівають разом Псалом 50.

«Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу…» – і впали життєдайні краплі пустельного дощу. Григорій обійняв своїх братів і пішов у бік Кіпру. Він передчував, що там прийме постриг, а потім піде на святу гору Синай та одержить велику схиму. Після цього його називатимуть Григорій Синаїт.


Рейтинг статті

( 12 голосів )
 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 2 з 10