Таїнство Воплочення Сина Божого ... Хтось переживає її у своєму серці, інший задоволений театралізованим дійством, що покликане нагадати подію, двотисячолітньої давності. Попри те, один та інший представник суспільства сподівається, що від Різдва почнеться дещо новий етап у житті. В народі навіть з’явилась приказка: «Живемо від Різдва до Різдва…». Щось справді загадкове і неординарне відбувається у той Вечір, який наближений до нас сяйвом двотисячолітньої зорі…

Пане Олександре, розкажіть про Ваш шлях до Бога?

Перший релігійний досвід я отримав в сім’ї завдяки прабабці Ганні та бабці Уліті. Запам’яталися їх вранішня та вечірня молитви перед іконами. Як світла радість, з дитинства залишилося в пам’яті святкування Пасхи: свіжовибілена хата, святково одягнуті батьки, святковий стіл. Чекаємо радісних і чомусь не втомлених (!) бабусь з Всенощної.

І радянська школа, і інститут виховували атеїста, навіть богоборця. Проте згасити вогник віри їм не вдалося.
Навернення до Бога в зрілому віці здебільшого відбувається через особисту трагедію. В мене це сталося через проблеми зі здоров’ям. З травня по жовтень 1986 року я брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, де командував окремою 664-ою лінійно-кабельною ротою, що була укомплектована з мешканців Житомирської області. Дали повістку на 25 днів, але служити довелося в Чорнобильській зоні майже півроку. Згодом, після повернення, почалися проблеми зі здоров`ям. Біг на довгі дистанції, часте ходіння в парну, пиття великої кількості води (так я намагався вимити із себе радіонукліди) не давали результату. Зате нас, ліквідаторів, раз у квартал запрошували на комплексне медичне обстеження. Одного разу немолода вже, огрядна медсестра заходилася в черговий раз брати мені кров з вени. Їй це не вдавалося чи то через малий тиск, чи ще чомусь. Мені стало погано. Вона покинула мене в кабінеті і пішла геть. Її не було більше 30 хвилин. Так і не дочекавшись її, я пішов додому. Це був для мене сигнал: лікарі не знають, що робити зі мною, треба шукати вихід самому. Більше на обстеження я не ходив.

Класичний приклад вибору правильної стратегії дій в умовах кризи – у байці про двох жаб, які потрапили в глек зі сметаною. Пам'ятаєте? Одна злякалася і покірно пішла на дно, друга завзято гребла лапками, борсалася, поки збила масло і таким чином врятувалася. Як на теперішній час, досвід дуже повчальний. Адже у нас сьогодні на всіх рівнях про економічну кризу говорять стільки, що вже від цих балачок може виникнути бажання «скласти лапки».

«Телевізор тепер не вмикаю. На всіх каналах однаковісінькі шоу з одними й тими ж «вождями», які уявили себе телезірками й безконечно дискутують, вправляються у красномовстві замість того, щоб реально щось робити. Кілька вечорів подивилася і стало страшно: куди ж ми котимося, хто ж у державі справді про державу думає?! І на що нам можна надіятися?» — з тривогою говорила при зустрічі моя колишня вчителька, нині пенсіонерка, критикуючи очевидну безпорадність «верхів» у реалізації антикризових заходів.

Мене звати Ігор Деркач. Народився я у 1963 році у селі Солонка Пустомитівського району Львівської області. Наша родина – батько Степан, мама Стефанія і молодший брат Роман – жила короткий час у селі Солонка, а у 1969 році ми переїхали до Львова, де я і закінчив школу у 1980 році. Далі п’ять років навчання у Львівському політехнічному інституту на механіко-технологічному факультеті, хоча насправді у той час мені дуже хотілося стати істориком або юристом. У 1985 році розпочалася моя трудова діяльність на посаді інженера у Фізико-механічному інституті Академії Наук УРСР.

Гроші є мірилом багатьох речей – заможності,  успіху, важливості в суспільстві  і навіть часу, адже і час , за прислів’ям, – це гроші. І хочемо ми цього чи не хочемо, незалежно від  наших вірувань та переконань, де б ми не знаходилися, – вcі ми користуємося грошима.

Серед  християн побутує стереотип, що грошей має бути небагато. А от коли їх багато або дуже багато, то це щось брудне і непристойне. Проте гроші відіграють важливу роль у нашому житті. Значна частина нашого часу, зусиль, здоров’я, які ми витрачаємо для заробітку, трансформується в грошовий еквівалент. Тому добрими чи поганими можуть бути не самі гроші, а ставлення до них. Тому важливо з’ясувати, як все ж таки правильно ставитися  до грошей і як їх витрачати.