Как и почему в СССР молодежь приходила к вере? Действительно ли атеистическая литература открывала путь к христианскому богословию? Какой была религиозная жизнь Москвы в 1980-90-е? Каким образом на руинах атеистической империи нашла свою нишу журналистика, посвященная религии? И где граница между информационными СМИ о религиях и пропагандистскими ресурсами, которые сидят на коротком поводке у соответствующих органов политического режима Российской Федерации?

Наше третье интервью с Александром Солдатовым о его собственном пути к христианству и о принципах независимой религиозной журналистики.

Тема современного богословия, его ответов на актуальные запросы общества и государства животрепещуща для Украины так же, как и для христианского мира вообще. Мы еще не можем с полной уверенностью сказать, что состоялись в уникальном и современном украинском богомыслии. Путь был начат, потом прерван, а затем опять возрожден. Возможно, со временем кто-то напишет исследование о генезе украинских путей богословствования на фоне постмодерна и секуляризации. Но интересно знать, как это дело обстоит у соседей – каково обличие современного российского богословия, и какие вопросы там выделены красным.

Проводником в современное богословие Русской Православной Церкви Московского патриархата (РПЦ МП) и альтернативного православия для нас стал Александр Солдатов, религиозный журналист, исследователь, который окончил в 1997 году Семинарию Преподобного Иова Почаевского Русской Православной Церкви заграницей (РПЦЗ) в Мюнхене.

Чи думали Ви колись про самогубство? Про вбивство? Як Ви боретеся зі стражданнями власними та чужими? Світ надлишку інформації і браку правдивої свободи схильний давати швидкі відповіді: навіщо терпіти і очікувати, якщо є легший шлях? А що би сказало наше серце, коли б ми дали йому заговорити? «Любов довготерпелива і многомилостива» і в кожному терпінні – наші перемога і визволення. Цього вчить життя багатьох мучеників і святих. А чому навчить життя, яке закінчиться евтаназією?

Про евтаназію і правдиву добру смерть ми поспілкувалися з доктором морального богослов’я с. Йосафатою (Дробик) ЗСМ, авторкою наукової праці «Паліативна допомога як протидія евтаназії».

Чому тема евтаназії актуальна сьогодні й дискусія довкола неї дедалі більше набуває розголосу в інформаційному просторі, адже, скажімо, буквально 10 років тому питання т. зв. «доброї смерті» не було таким неоднозначним для пересічного українця, та й взагалі темам біоетики не надавали такого важливого значення, як тепер?

Усі біоетичні питання справді загострилися протягом останніх 15 років. Досліджувати потреби закону про евтаназію в українському суспільстві почали приблизно у 2010 році, послуговуючись прикладами західноєвропейських країн, де легалізували цю практику. Безумовно, піком актуальності таких дискусій був червень 2015 року, коли були спроби просунути до Верховної Ради України законопроект, який би мав урегульовувати питання правомірності евтаназії в нашій державі. Тільки цікаво, що в назві цього законопроекту всіляко намагалися приховати справжню суть смерті за власним бажанням – «Проект закону про забезпечення прав людини на гідне закінчення життя». Документ подав Андрій Кожем’якін, народний депутат від фракції «Батьківщина», а теоретичну частину уклала Яна Триньова, адвокат, відома прихильниця проевтаназійного руху в Україні.

Отець Іван запам’ятався мені усміхненим і повним життєрадісної енергії. Якщо щось єднає людські життя, то це – усмішка. Чи монах ти, а чи мирянин, чи акафіст читаєш, а чи переглядаєш стрічку новин, коли в тобі усміхається Бог, ця усмішка сяє на твоїх вустах для служіння іншим.

У Херсоні є греко-католицький чоловічий монастир ще з 1990-х, проте я, будучи з тих країв, дізналася про цю обитель декілька років тому у Львові. Неймовірно, але ми таки забагато і задалеко шукаємо того, що насправді завжди поруч. Отець Іван з братами у Чині служать на місійній території УГКЦ. Херсонці, можливо, не завжди приходять до нового храму св. Володимира Великого за духовною порадою, а дерев’яна церковця, що поруч, декому може видатися музеєм, проте і в цьому, напевно, усмішка Бога – мастити незрячому очі брудом, щоб відправити до цілющого джерела, де він прозріє і відкриє безліч осяяних усмішок, що свідчать і проповідують любов, мир і відкритість… Бути відкритою і відкривати – цього мене навчила наша давня розмова з о. Іваном Логаєм ЧСВВ про душпастирське служіння у Херсоні.

Скільки часу Ви є настоятелем у монастирі св. Володимира Великого у Херсоні?

У цьому монастирі я вже з березня 2016 року, а до того був тут тільки проїздом. Тому коли призначили сюди настоятелем, то вивчав, можна сказати, парафію «на ходу» та зі слів моїх співбратів по Чину. Звичайно, що на той час вже були збудовані церква та монастир, бо до того, наприкінці дев’яностих, отці тут жили у вагончиках. Роздумував, як краще тут робити перші кроки у спілкуванні з парафіянами та тими, хто час від часу заходить з цікавості, адже Херсонщина - це не Галичина, тому над моєю головою інколи висів знак питання у деяких ситуаціях та розмовах. Попереднім місцем мого служіння була парафія у Дрогобичі, де я провів чотири роки.

Мы встретились в стенах Украинского католического университета во Львове, где сейчас Александр Солдатов преподает спецкурс на тему современного альтернативного православия в России. Альтернативное православие как церковная традиция и одновременно оппозиция официозу Российской Православной Церкви является предметом не только его научного интереса, но и реальностью христианина, а также - ежедневным дедлайном журналиста. Александр открыто поделился с нами особенностями профессиональной журналистики о религии в России, очертил рамки «традиционности» религий для федеративного госаппарата и поведал историю об обвинении в экстремизме собственного проекта религиозного СМИ - "Портал-Credo.Ru".

Для начала семантический вопрос: как правильно сказать на русском языке: «религийная» журналистика или «религиозная»? Почему-то у меня второй вариант вызывает противоречивые чувства.

Лучше вообще сказать «журналистика о религии», потому что сама журналистика несет в себе светский компонент, поэтому прилагательное «религиозный» лучше не употреблять по отношению к профессиональной журналистике. Наш «Портал-Credo.Ru» мы не называем религиозным, а независимым информационно-аналитическим изданием о религии.