І спізнаєте правду, і правда визволить вас

Євангеліє від Йоана 8, 32

Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.

Справедливість і мир поцілувались між собою
(Пс 85, 11)

У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.

On the one hand there is war and suffering, destruction and blood, death of children, and fear of the future; on the other is peace and happiness, building life and joy of relationships, children's laughter, and confidence in the future. These are bare nerves which reveal two poles of life in Ukraine now. How can Christian faith and reason reconcile these two opposing realities? At first glance, this is impossible. In fact, these two absolutely different worlds belong to the same God-created planet. It is this royal creation of God that can give away one’s life and live forever; can fear the destruction of one’s home and make plans to rebuild the country; can smile through the lonely tears and feel the family warmth and comfort while sitting in a damp basement next to strangers.

The war in Ukraine, in its visible and invisible dimensions, is like a tensely pulsating epicenter of Ukrainian humanity, in which two deep national processes continue synchronously, reaching their culmination. The first one is the radical spiritual cleansing of the people from deception, irresponsibility, unbelief, and selfishness. The second is the absorption into the blood, flesh and soul of the nation of the moral values, which, like healed chromosomes, translate Ukrainian DNA to the level of integrity and unity that the fathers of the nation have dreamed of since princely times. These two processes, which stem from the depths of faith, prayer, and the sacrifice of our ancestors, are unfolding more and more rapidly in the people's consciousness. Every day, every hour and every minute, every Ukrainian heart, mind, and hand are increasingly filled with God's power, which helps to gain both the Kingdom of God (cf. Mt 11: 11-15) and an earthly Ukraine, where dignity, solidarity, brotherhood, and readiness for self-sacrifice are the main features of our dual citizenship.

Viktor Zhukovskyy

Якби не було гніву, наука про Бога не прогресувала б,
суди не були б здоровими, а злочини не були б придушені.
Крім того, грішить той, хто не гнівається, коли має причину.
Бо нерозумне терпіння є розсадником багатьох пороків:
воно сприяє недбалості і спонукає не лише злих, а й передусім добрих чинити зло.

 Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.)

Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.

A war of the people is first of all a spiritual war: a war between the true and the deceptive, the eternal and the temporary, what is worthy and what is vile, the sound and the degraded… It is war that reveals a nation’s value and “backbone”, the quality of its spiritual leaven, its salinity in order to be “salt of the earth”, and the capacity  of every person. The person who opposes evil does not have the fear of death, the instinct of self-preservation. Their selfish desires disappear and something extraordinary, human, and at the same time, supernatural appears. The people, as a single body, are recast in the furnace of faith, hope, and sacrifice and move to another level - the level of a “greater love”, when everyone feels ready to “lay down his life for his friends” (Jn. 15:13). Everyone becomes a Warrior of God, a “centurion”, with the greatest faith that Christ could find (Matt. 8:10). At this Human and Divine level, the “I” recedes far into the background. Our life transforms into a total “We”. Faith, prayer, and life form a more condensed unity. Every fighter of this visible and invisible battle is internally aware of not only being a citizen of Ukraine, but also, as Justin the Martyr wrote in the second century, feels like an eternal citizen of the “heavenly country” who can not be killed by any weapon because the Commander-in-Chief is Jesus Christ the Victor.

Students of the Faculty of Philosophy and Theology of the Ukrainian Catholic University are fighting on two fronts: the visible and invisible. They believe, pray, and work for victory!

Viktor Zhukovskyy