роздуми

Людське життя – фундаментальна цінність. Це один із постулатів персоналістичної біоетики та, зрештою, самозрозуміле твердження. В умовах сьогоднішньої великої війни в Україні бачимо, як людське життя нещадно руйнується, і то не десятками, а тисячами. Руйнується свідомо, цілеспрямовано, жорстоко. Ворог прийшов в Україну руйнувати життя: життя на загал і життя особисте тисяч-тисяч українців. Чи маємо ми право у такому випадку руйнувати навзаєм життя ворога? Якщо так, то чи це узгоджуватиметься з етичним постулатом, що людське життя є фундаментальною цінністю? Всі ми інтуїтивно відчуваємо відповідь на це питання. У вирі несправедливої агресії проти нашого народу мабуть не забагато знайдеться таких, які говоритимуть про потребу пацифізму за будь-яку ціну. Ми інтуїтивно відчуваємо, що повинні боронити своє. Навіть ціною життя ворогів.

Детальніше...  

«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.

Детальніше...  

Сонцевидні помисли… Чи чули ви колись про них? Вони живуть у нас від народження, зі сходом сонця і появою першої зірки. Вони тримають нашу душу за руку, коли ми хитаємося над величезною темною прірвою, коли над головою кружляють стерв’ятники. Ще міцніше вони обіймають наше серце, коли ці стерв’ятники народжуються в нашій душі. Сонцевидні помисли – тихі, життєрадісні, сяйні, наповнювальні… Про них дізнався від Святого Духа Ісихій, пресвітер Єрусалимський.

Молодий монах навчався тверезості ума у св. Григорія Богослова. Він вийшов із рідного Єрусалима і поволі попрямував до Константинополя, щоби здобути й осягнути, бодай трішки, заповітне вчення. Ісихій дихав розпеченим повітрям пустель, розглядав у міражах та порожнечах чудне Боже творіння – світ, який учив його смиренності, чистоти, розкривав широкі та всеохопні обійми неймовірної гармонії світоустрою, Всесвіту, в якому немає зайвих, тільки – незамінно потрібні речі…

Й ось уже в 430 р. старенький пресвітер Єрусалимський вкотре виходить проповідувати. Тепер замість людини говорив Святий Дух, тож усе в церкві завмирало. Ісихій славився глибокими та натхненними проповідями. Старець говорив про духовні тверезіння і пильність, про безустанну Ісусову молитву, що годує духовне тіло, про любомудріє й смиренномудріє. Та останнє його слово незмінно було про сонцевидні помисли, які без примусу, а природно і тихо породжують усі попередні чесноти, зцілюють зранене серце та напувають його Животворящим…

Детальніше...  

Чому свободолюбивість така страшна для тиранів та деспотів? Чому ті люди, які свобідні, страшні навіть у тюрмах і навіть після смерті? Чому, наприклад, Василь Стус страшний для сьогоднішньої т.зв. ДНР [1]? Відповіді на ці питання містяться у самому понятті «свобода». Велика частина людей переконана, що свобода еквівалентна праву вибору, згідно з простою формулою: «Якщо я можу вибирати, що робити, значить, я свобідний». Якщо б справді свобода дорівнювала праву вибирати, то свобідними слід було б уважати всіх людей, які не ув’язнені, не перебувають під якимось особливим режимом та вийшли з дитячого віку, коли контрольовані дорослими. Але хіба таку «свободу» можна прирівняти до свободи Василя Стуса чи йому подібних? Хіба така «свобода» людей може бути страшною для тиранів і деспотів, а тим паче лякати когось після смерті її носіїв? Ні.

Детальніше...  

Витривалість, стійкість і тверда надія на Господа є найнадійнішим захистом і водночас найпотужнішою зброєю у часі війни. Саме у Псалмах можемо віднайти невичерпне джерело духовної сили. Молимося за Україну і віримо у нашу перемогу. З нами Бог!

http://www.youtube.com/watch?v=InZ-AVG2AzE

 

І спізнаєте правду, і правда визволить вас

Євангеліє від Йоана 8, 32

Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.

Детальніше...  

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Детальніше...  

«Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пробуваєш, скажи до Господа: “Моє прибіжище й моя твердиня, мій Боже, на котрого я покладаюсь”» (Пс 91(90),1-2), - розпочинається чи не найвідоміший пересічному християнинові псалом.

У мене особисто знайомство з Псалтирем теж почалося з нього. Як-то часто в нас люди звертаються до духовних отців: «Отче, дайте мені якусь молитву, аби помогла». От і мені хтось порадив його як таку «помічну» молитву. Від чого – і сам, на щастя, не пам’ятаю. Бо так ризикуємо спрофанувати і спримітивізувати будь-який глибокий священний текст. Хтось сприймає дев’яностий псалом як заупокійну молитву (бо чує на початку Чину Парастасу), хтось – як оберіг від усяких нещастаь, і тому не дозволяє Богові через нього як через Його слово – «живе й діяльне» (Євр 4,12) - промовляти щось нове.

Так, слова цього псалма справді сильні, справді підносять на дусі. Але чи тільки цього? Почавши з нього, щоденно молячись, вивчивши напам’ять врешті-решт, я став відкривати й інші, не менш глибокі молитви з книги Псалмів – цих, за словами св. Атанасія, книги почуттів, колиски морального життя і дзеркала душі. І продовжую відкривати. Навіть ті, тексти яких вже вивчив напам’ять.

Детальніше...  

Коли говориться, що якась людина безсовісна, завжди мається на увазі, що ця людина чинить щось недобре, негідне. Але чи справді така людина позбавлена совісті? Мабуть є люди, які хотіли б бути позбавленими совісті, але вона невідступна. Не так давно французький філософ Жан Поль Сартр стверджував, що людина приречена до свободи. Те ж можна сказати і про совість. Людина приречена до совісті. Однак як свобода, так і совість – дві невід’ємні даності людської природи – можуть суттєво викривлюватися людиною. Тоді ми говоримо про свавільну та/або безсовісну людину, яка однак не позбавлена ані свободи, ані совісті.

Детальніше...  

Часто поняття «закон» викликає у нас негативні асоціації, а якщо сказати «моральний закон», то справа ще гірша. Моральний закон ми схильні ототожнювати з надмірним нормуванням приватної сфери життя, моралізаторством, чорно-білим прискіпуванням до деталей. У такому світлі виглядає, що краще, аби ніякого морального закону не існувало. Але чи це так і чи можливо, щоб його не існувало у світі людей? Ні! Насправді моральний закон не є зовнішнім для людини, тобто не є накинутим їй зверху, а є вкладеним в саму природу людини. Тож у випадку людини неіснування морального закону тотожне неіснуванню самої людини. Іншими словами, християни, віруючи в Бога-Творця, визнають, що Бог сотворив людину моральною, вклав в її природу закон добра, тож моральні норми, які вказують на добро, не можуть трактуватися як моралізаторство чи обмеження свободи волі. «Слід сприймати закон як вираження Божої мудрості: підкоряючись законові, свобода підкоряється правді про сотворення», – навчає св. папа Іван Павло ІІ (Veritatis Splendor, 41).

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla