роздуми

Сонцевидні помисли… Чи чули ви колись про них? Вони живуть у нас від народження, зі сходом сонця і появою першої зірки. Вони тримають нашу душу за руку, коли ми хитаємося над величезною темною прірвою, коли над головою кружляють стерв’ятники. Ще міцніше вони обіймають наше серце, коли ці стерв’ятники народжуються в нашій душі. Сонцевидні помисли – тихі, життєрадісні, сяйні, наповнювальні… Про них дізнався від Святого Духа Ісихій, пресвітер Єрусалимський.

Молодий монах навчався тверезості ума у св. Григорія Богослова. Він вийшов із рідного Єрусалима і поволі попрямував до Константинополя, щоби здобути й осягнути, бодай трішки, заповітне вчення. Ісихій дихав розпеченим повітрям пустель, розглядав у міражах та порожнечах чудне Боже творіння – світ, який учив його смиренності, чистоти, розкривав широкі та всеохопні обійми неймовірної гармонії світоустрою, Всесвіту, в якому немає зайвих, тільки – незамінно потрібні речі…

Й ось уже в 430 р. старенький пресвітер Єрусалимський вкотре виходить проповідувати. Тепер замість людини говорив Святий Дух, тож усе в церкві завмирало. Ісихій славився глибокими та натхненними проповідями. Старець говорив про духовні тверезіння і пильність, про безустанну Ісусову молитву, що годує духовне тіло, про любомудріє й смиренномудріє. Та останнє його слово незмінно було про сонцевидні помисли, які без примусу, а природно і тихо породжують усі попередні чесноти, зцілюють зранене серце та напувають його Животворящим…

Детальніше...  

Человеку свойственно спрашивать, поскольку познание есть катализатором развития. Конечно же, можно обходиться без вопросов и все равно развиваться интеллектуально. И конечно же, лучше отсутствие вопросов, чем их неосмысленное и бестактное множество. Но все же, мне кажется, что лучше один раз спросить у человека знающего, пусть и стыдясь своего детского вопроса, чем жить в заблуждениях и мнимых ответах.

Существуют такие вопросы, ответы на которые ты либо ищешь, либо сразу же получаешь, либо чувствуешь ответ всем нутром, но не способен выдать его «на-гора». Именно ответы последнего характера вертелись в сознании, когда я искала пути действия Евангелия в сферах, где напрямую, то есть в проповедническом тоне, о нем могут не говорить. Такими «сферами свидетельства» для меня остаются литература, искусство и музыка. Думаю, многие из читателей знают случаи, когда человек начинал осознанно верить в Бога потому, что к нему по-особенному прозвучало какое-то музыкальное произведение, или сердце тронули слова литературного героя. А может душа этого человека почувствовала присутствие Духа в движении, слиянии красок на холсте?

Механизмы действия Божьих энергий через культурные произведения для меня до сих пор неизвестны (и вряд ли будут), но они точно есть! Еще раз убедиться в этом мне помог разговор с Еленой Волковой, доктором культурологии, кандидатом филологических наук, гражданской активисткой и защитницей российских художников-акционистов. Ее ответы стали живым и звонким продолжением тех вопросов, которые для многих остаются немыми.

Детальніше...  

Леся дивним чином поєднала в собі бурхливий темперамент і терпеливість із майже ангельською лагідністю, античну Кассандру на людськім позіррі, яка м’яко переходить у Міріам біля ніг Христа. У дитинстві, бавлячись, вона завжди обирала роль Андромахи, дружини загиблого Гектора, стомленої від правди. Потім ця ж героїня оживе в драмі «Кассандра» і благатиме у пророчиці: «Доволі з нас уже твоєї правди…. Дай же нам хоч неправдою пожить в надії».

Замість заспіву

З листа Лесі до Агатангела Кримського: «Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Одна моя знайома жидівка-сіоністка, людина дуже нещасливого життя – так відповіла на дивування приятелів з її одваги: «А где это написано, что я должна быть счастлива?» Хіба ж не мудро мовлено?...

Боюся, що коли б ми з Вами частіше та довше бачилися, то я здалась би Вам монотонною власне через оцю «незламність», що тепер Вас так захоплює – може ж се просто жіноча провербіальна живучість («Жінка мов кішка: як не кинь, все на лапи стане» - знаєте?)…».

Я хотіла заприятелювати з Лесею, а не вивчати її. Мені хотілося читати її твори, немов це розмова двох подруг. Цей текст мав би стати зустріччю двох близьких людей за філіжанкою кави десь на березі передвесняного Батумі чи серед прохолоди сванських веж…таких струнких і давніх, як і світ цієї письменницької душі. Нехай ця зустріч відбудеться зараз, на декілька хвилин скасувавши якихось сто і трішки років між нами…


Детальніше...  

Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.

Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт…

Богдан Ігор Антонич


Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало за горизонтом, а місяць забарився для перейняття естафети. Впевнено, своїм, вічністю закладеним порядком звершувався стрімкий та водночас повільний перехід від світла і тепла, видимості і певності до темряви і холоду, непроглядності і розгубленості. Легко і боязко, ледь-ледь накрапуючи з химерних нічних хмар, які заполонили все вверху, шумить весняний дощ. Ці подорожні небесні привиди, неначе загіпнотизований безупинним бажанням і безсилим страхом юнак, який вперше занурюється в таїни коханої дівчини, дотикались своїми пестивими долонями до кожного, завжди іншого, шелесту зелені. Вологі руки неба лагідно проникають своєю настирливою ніжністю у всі закутки перевтомленого шаленим шумом і безжальним пилом теплого дня світу рослин.

Детальніше...  

Майдан, як феномен українського суспільства, нікого не залишив байдужим: одні сприймають позитивно, інші критикують, проте всі визнають його роль в історії України.

Після закінчення Майдану постало питання: яку модель розвитку вибере Україна? Що стосується економіки, то існує багато моделей: 1) ринкова з її модифікаціями й історичними формами; 2) змішана, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національна; 5) капіталістична; 6) народна [8, 334]. Кожен автор [6, 1-4] вказує на найоптимальнішу модель для України, яка би відповідала власним поглядам та уподобанням. Дехто посилається на досвід далекосхідних «тигрів» – Сінгапуру, Гонконгу, Південної Кореї. Інші пропонують творити щось особливе етнічне й неповторне.

Детальніше...  

Попередню статтю «Маршалл Маклюен: юродство у Христі в епоху електронних медіа» із циклу «Двері, котрі насправді є» можна вважати побіжним представленням канадського культуролога й медіа-еколога. Важливість питань, які він порушує, щодо взаємодії віри, культури й технологій вимагає подальшого продовження розмови про найвидатнішого канадця. Пропонований текст, як і попередній та можливі наступні, не претендують на статус вичерпності в галузі студій Маршалла Маклюена. Зрештою, канадець ставився скептично до таких проектів, зазначаючи: «Якщо після моєї смерті з’являться “маклюеністи”, я не належатиму до їхнього кола». У будь-якому дослідженні, що презентує інтелектуальну історію окремого мислителя, завжди присутня частка персональної історії автора дослідження. Будь-яка історична постать (у нашому випадку Маршалл Маклюен) може виконати роль міфологічного персонажа, через якого автор тексту переповідає свій особистий міф. Цілком можливо, що таке трактування сподобалось би й самому Маклюенові, який вважав, що ми вже давно живемо в міфологічному й інтегральному світі і лише за інерцією продовжуємо мислити «згідно зі старими, фрагментованими просторовими й часовими зразками доелектричної епохи» [4, 6].


Детальніше...  

Преображення Господнє у християнстві називають другим Богоявленням, тобто часом, коли Бог явно, але водночас невидимо з’являється перед людьми у Новому Завіті. Перший раз – під час хрещення Ісуса Христа у Йордані – усі присутні побачили світло і почули Божий голос: «Це Син мій улюблений…». Другий раз – на горі Тавор – Христос, преобразившись перед вибраними учнями, явив Божу славу і вів бесіду зі своїми «предтечами» – Мойсеєм та пророком Іллею, тоді присутні знову почули той самий «голос з неба». А третій раз Господь об’явив себе через зісланого Святого Духа Святого-Утішителя, який остаточно преобразив віру апостолів і християн загалом. Зрештою, усі три події Богоявлення певним чином змінювали свідомість присутніх. Тобто за преображенням Господнім неодмінно мусило йти преображення конкретної людини. Об’явлення не може існувати саме в собі, як трюк чи фокус, воно покликане цілковито звершитися тоді, коли ввіллється в ємність, яка досі залишалася порожньою в душі людини.

Детальніше...  

Для значної кількості християн-практиків цілком зрозуміло, чому Церква всіляко противиться абортам, але вони не завжди розуміють, чому вона забороняє контрацепцію. Адже не допустити зачаття дитини за допомогою засобів контрацепції та вбити її в лоні за допомогою аборту – це різні речі, і якщо останнє не допустиме, то перше може бути оправдане – так «по-своєму» розмірковує велика кількість християнських подружніх пар. Чому ж все-таки Католицька Церква засуджує практику використання контрацепції? Чи можливо цілком відмовитися від неї в сучасному світі?

Відповідаючи на ці запитання, потрібно найперше уточнити, що не все те, що називаємо контрацепцією, є нею у прямому значенні слова. Адже буквально слово контрацепція (з лат. contra conceptio – «проти зачаття») означає лише ті засоби, дія яких унеможливлює злиття чоловічої і жіночої гамет. Натомість засоби, які мають змішану дію (контрацептивну й абортивну) чи переважно абортивну, не можуть бути названі контрацептивами. Бо в такому випадку ми підмінюємо поняття. Адже як засоби, які унеможливлюють зачаття, можуть бути водночас засобами вбивства зачатої дитини? Не можуть, бо це суперечність. Тому не все, що в аптеках продається як контрацепція, справді нею є. Наприклад, гормональні таблетки – це засоби змішаної дії (нехай в невеликому відсотку, але все ж спричиняють аборти), а внутрішньоматкова спіраль – переважно абортивний засіб (зачата дитина гине від того, що не може імплантуватися у стінку матки).


Детальніше...  

Екологія як наука – це доволі молода дисципліна в академічному середовищі. Природні стихії та кризи, зміни у кліматі, погіршення здоров’я людини сприяло тому, що людство доросло до творення окремої дисципліни, яка займається екологічними питанням. Щобільше, сучасні програми з екології не обмежуються біологічними дослідженнями – вони міждисциплінарні. А це дає змогу багатовекторно дослідити і представити екологічну проблему й запропонувати способи її вирішення. Церковні єрархи та богослови сьогодні також долучаються до цієї спільної праці збереження й охорони природи. І не дарма. Сучасні дослідники як природничих, так і гуманітарних наук відзначають, що в основі теперішньої екологічної кризи криється не лише споживацьке ставлення до природи, а й криза моральних засад та цінностей людства. Замість служіння й оберігання, воно послуговується споживацькими принципами у ставленні до природи. Якщо послуговуватися термінологією екологів, то проблема такого ставлення до довкілля закорінена у відсутності або низькому рівні екологічної свідомості.

Детальніше...  
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Powered by Tags for Joomla